Аудіозапис програми:
Київ, 8 червня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить Радіо “Свобода”!
Вітаємо вас, шановні слухачі! Є в житті українського суспільства дати, яких краще б не було. Але, на жаль, їх не можна викинути з історії ХХ століття.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Звучить пісня “Но не зря совєтские чекісти”
Максим Стріха
Апофеозом діяльності цих славних радянських чекістів, яку донині вважають героїчною не тільки в Росії, де чекістом є президент країни, а і в Україні, де на одній із площ столиці стоїть монументальний пам’ятник тим таки чекістам, стало створення системи концентраційних таборів. Слово, скорочено – ҐУЛАҐ, яке увійшло до всіх мов світу.
10 червня 1934 року відповідна структура, яка займалася цими таборами, була створена і при НКВС України – Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС України, хоча самі табори виникли значно раніше.
Сергій Грабовський
Надамо слово історику, котрий багато років досліджує совєтський тоталітаризм і його репресивну систему. Перед мікрофоном професор Юрій Шаповал.
Юрій Шаповал
Реформа, яка відбулася 70 років тому – це всього навсього один з етапів постійного перманентного реформування тієї системи, яку Олександр Солженіцин назвав “Архіпелагом-ГУЛАГом”. Табори в більшовізованій Росії з’явилися відразу після приходу Леніна та його прибічників до влади.
А от Головне управління таборів - єдина табірна система радянського Союзу з’явилася пізніше. На виконання постанови Раднаркому Радянського Союзу від 7 квітня 1930 року наказом ОГПУ №130/163 було створено Управління таборами (УЛАГ).
9 листопада 1930 з’являються уже всесвітньо відома абревіатура ҐУЛАҐ. Коли наказом ОГПУ за №308 було оголошено штат ҐУЛАҐу ОГПУ.
На цю структуру тоді поклали керівництво всіма таборами ОГПУ, а це нагадаю були такі: Соловецький, Вишерській, Північний, Казахстанський, Далекосхідний, Сибірський і Середньоазіатський.
Наказом ОГПУ Радянського Союзу № 330/198 від 2 червня 1931 року ҐУЛАҐу передають роботу по спецпоселенцям включно з використанням їх на роботах.
У жовтні 1931 спільною постановою ЦВК і Раднаркому Радянського Союзу і за наказом НКВС 200/122 від 29 жовтня до складу ҐУЛАҐу передаються виправно-трудові табори Наркомату юстиції РФ та інших союзних республік. Це були будинки ув’язнення, ізолятори, ВПК, будинки примусових робіт тощо.
З 10 вересня 1939 року наказом НКВС № 609 до ҐУЛАҐу були передані трудові колонії для неповнолітніх дітей і дитячі прийомними-розподільники. І у тому самому році на ҐУЛАҐ було покладено керівництво пересильними в’язницями.
В принципі на ҐУЛАҐ тоді поклали такі важливі для комуністичного режиму функції як ізоляція ненадійних елементів, себто тих, кого вважали ненадійними і їх використання як робочої сили. Перекидання в разі потреби цієї дешевої, безкоштовної сили з місця на місце, відкриття нових табірних комплексів, періодичну ліквідацію певних категорій в’язнів.
З самого початку для керівництва виробничою діяльністю у складі ҐУЛАҐу було створено виробничий-економічно відділ, який включав у себе виробничі групи, відділення, що відповідали за окремі напрямки робіт.
Пізніше на базі цих відділень було сформовано виробничі відділи ҐУЛАҐу лісової промисловості, гірничо-металургійної, паливної, паперової, гідротехнічної, морського будівництва, сільськогосподарський, багато-багато інших. Себто ҐУЛАҐ перетворювався у потужну господарську силу, потужний економічний фактор.
Наприкінці 30-тих – на початку 40-вих було створено чимало спеціалізованих головних управлінь (Дальстрой, Гідрострой та інші). З 40-вих років фактично в ҐУЛАҐу було монополізовано науково-дослідну роботу для військових потреб шляхом створення так званих “шарашок” – закритих науково-дослідних установ.
Про них, до речі, дуже цікаво і дуже докладно написав у своєму романі “В кругє пєрвом” вже згаданий мною Олександр Солженіцин.
Завдяки безжальній експлуатації ув’язнених ҐУЛАҐу серед яких значний відсоток складали українці було здійснено чимало будівництв серед яких в першу чергу можна згадати Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, Комсомольск на Амурі та інші.
Табірні комплекси ҐУЛАҐу, які підпорядковувались лише Москві були розкидані по всьому Радянському Союзу і на середину 40-вих років їх було кілька сотень.
Сергій Грабовський
Юрій Шаповал зауважив, що серед в‘язнів ҐУЛАҐу було чимало українців. Так. Їхнє число ніколи не падало нижче за 15% від загального контингенту, а по Другій світовій війні наприкінці 40-х років ХХ століття українці часом становили чверть усіх в‘язнів ҐУЛАҐу. І, мабуть, не випадково – саме на цей час припадає боротьба Української повстанської армії та націоналістичного підпілля з совєтською системою. А ще, не забуваймо, з України до ҐУЛАҐу відправляли не тільки етнічних українців, а ї сотні тисяч людей інших національностей.
Максим Стріха
Український ҐУЛАҐ був дуже різним. Там від д.п. 30-тих було зібрано добірне інтелектуальне товариство, бо і стара українська інтелігенція, значна частина вже нової радянської української інтелігенції потрапила сюди. Якщо ж звісно вдалося уникнути кулі зразу по вирокові.
Гулагівська доля цих людей склалася по-різному: для одних це була коротка перевалка перед другим вироком і тією ж чекістською кулею. Згадаймо жертв урочища Сандормог, серед яких були такі провідні постаті українства як Зеров, Филипович, Курбас, багато-багато інших.
Дехто помер від виснаження і хвороб. Згадаймо Драй-Хмару чи визначного математика Михайла Кравчука, про яких говорилося в нашій передачі, які померли на Колимі від виснаження.
Одиницям вдалося перейти все це і продовжити свою роботу чи то в Україні. Згадаймо визначного українського перекладача Григорія Кочура, який відбував свій інтинські університети на далекій півночі чи патріарха Йосипа Сліпого, якому з волі обставин вдалося покинути межі СРСР і багато зробити для розбудови української церкви вже закордоном.
В цілому ҐУЛАҐ поглинув стільки українців як жодна інша установа за всю історію.
Звучить пісня “Ой закувала та сива зозуленька”
Сергій Грабовський
Максиме, у системі довоєнного ҐУЛАҐу був особливий український острів. Соловки. Слово, яке має стояти поряд з Освєнцимом. Про, так би мовити, український вимір Соловків розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Соловецький табір особливого призначення (російською мовою скорочено “СЛОН”) був створений рішенням Раднаркому СРСР від 13 жовтня 1923 року на території закритого напередодні монастиря святих Зосими і Саватія.
Перші 4 роки у концентраційному таборі був порівняно м’який режим, в’язні працювали тільки на обслуговування власних потреб, а політичні в’язні навіть мали свій орган самоуправління – старостат. Тоді на Соловках діяв “Собор соловецьких єпископів”. В Онуфріївській церкві відправлялася щоденна служба за православним обрядом, а в каплиці преподобного Германа – за греко-католицьким та римо-католицьким обрядами.
У концтаборі працював свій театр, який згодом очолив Лесь Курбас, видавалися щомісячний журнал “Соловецькі острови” та щоденна газета “Нові Соловки”, транслювалася щоденна радіопередача. Табірний режим набув жорстоких форм наприкінці 20-х років, тоді ж почалася широка так звана “українізація Соловків”. До табору прибули в’язні, засуджені за процесами “Українського національного центру”, “Української військової організації”, “Спілки визволення України”, “Контрреволюційної боротьбистської організації” та іншими.
Тут були академік Слабченко, професор Гермайзе, поет Плужник, письменник Шкурупій, есер Христюк та комуністи Шумський, Полоз, Солодуб. Після Голодомору на Соловках було також ув’язнено 325 людоїдів. 20 лютого 37-го року концтабір був перетворений на Соловецьку в’язницю особливого призначення. За вироком окремої “трійки” управління НКВД по Ленінградській області 27 жовтня – 4 листопада в урочищі Сандормох біля Медвеж’єгорська були розстріляні 1111 соловецьких в’язнів.
З них тільки 3 листопада були страчені (цитата) “134 особи українських буржуазних націоналістів”, які у таборі “створили організацію “Всеукраїнський центральний блок”“.
Серед них – академіки Рудницький та Яворський, професори Чехівський, Барбар і Грушевський Сергій, режисер Курбас, письменники Ірчан, Епік, Куліш, Поліщук, Підмогильний, Слісаренко, Филипович, Яловий, поети Зеров та Вороний Марко, політики Крушельницький та Мазуренко.
Максим Стріха
Саме в ті часи в Києві виник похмурий жарт про те, що з вулиці Короленка видно Соловки. На вулиці Володимирській, так тепер називається вулиця Короленка, і досі міститься СБУ. А Соловки тим часом стали російським музеєм, де майже ніщо не нагадує про те, що серед його в’язнів були і українці.
Сергій Грабовський
Отже, чим став офіційно розформований тільки 1960 року, а реально продовжений у таборах для інакодумців брежнєвської доби ҐУЛАҐ у світовій та українській історії? Знову перед мікрофоном професор Юрій Шаповал.
Юрій Шаповал
Кілька страшних цифр. У 1930-56 роках у ҐУЛАҐу померло 1 млн. 167 тисяч осіб, а у колоніях 570 тисяч осіб.
Колись Антуан де Сент-Екзюпері сказав, що помирати варто за те, заради чого варто жити.
Не знаю як бути в цьому випадку. З одного боку, це були абсолютно безглузді смерті потрібні хіба комуністичному режимові.
З іншого боку, ці смерті були потрібні для того, щоб людство переконалося у безжальності і антигуманності тієї системи, яка панувала на 1/6 суші понад 70 років.
Сергій Грабовський
До цього можна додати, що, коли у Польщі чи Німеччині людина, котра публічно скаже, що Освєнцим – це добре, ризикує негайно отримати по пиці, а на постсовєтських просторах вистачає охочих оспівувати ҐУЛАҐ, і йдеться не тільки про ветеранів-чекістів, а і про молодь, здавалося б, вільну від тоталітарних стереотипів
Звучить пісня “Шагаєт ҐУЛАҐ”
Максим Стріха
Слово ҐУЛАҐ начебто з нашого історичного минулого. Але, коли минуле не подолане, коли минуле остаточно не перекреслене, то воно може стати і сьогоденням.
Я не випадково згадав при початкові передачі про монумент чекістам, який і досі стоїть на Либідській площі в Києві.
На початку 1990-тих після проголошення незалежності його збиралися демонтувати. Сьогодні, здається, вже ніхто і не збирається – часи настали інші.
А десь зо роки три тому чинний прем’єр, а тодішній донецький губернатор Віктор Федорович Янукович підписав (не смію думати, що він її писав власноручно) захопливу передмову до книжки про історію чекістів Донецької області.
І в цій передмові наявні всі ті стереотипи, під якими діяли наші “героїчні” чекісти, нищачи тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч українців в 20-ті, 30-ті, 40-ві, 50-ті, 60-ті, 70-ті і 80-ті роки, бо згадаймо, що Василь Стус помер у концтаборі, який ще правда тоді не називався вже ҐУЛАҐом, а від не букв менш страшним в ніч на 4 вересня 1985 року, коли людство вже захоплено вітало горбачовську перебудову.
Загроза нових ҐУЛАҐів – чи зникла вона? Запитання наразі без відповіді.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 8 червня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить Радіо “Свобода”!
Вітаємо вас, шановні слухачі! Є в житті українського суспільства дати, яких краще б не було. Але, на жаль, їх не можна викинути з історії ХХ століття.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Звучить пісня “Но не зря совєтские чекісти”
Максим Стріха
Апофеозом діяльності цих славних радянських чекістів, яку донині вважають героїчною не тільки в Росії, де чекістом є президент країни, а і в Україні, де на одній із площ столиці стоїть монументальний пам’ятник тим таки чекістам, стало створення системи концентраційних таборів. Слово, скорочено – ҐУЛАҐ, яке увійшло до всіх мов світу.
10 червня 1934 року відповідна структура, яка займалася цими таборами, була створена і при НКВС України – Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС України, хоча самі табори виникли значно раніше.
Сергій Грабовський
Надамо слово історику, котрий багато років досліджує совєтський тоталітаризм і його репресивну систему. Перед мікрофоном професор Юрій Шаповал.
Юрій Шаповал
Реформа, яка відбулася 70 років тому – це всього навсього один з етапів постійного перманентного реформування тієї системи, яку Олександр Солженіцин назвав “Архіпелагом-ГУЛАГом”. Табори в більшовізованій Росії з’явилися відразу після приходу Леніна та його прибічників до влади.
А от Головне управління таборів - єдина табірна система радянського Союзу з’явилася пізніше. На виконання постанови Раднаркому Радянського Союзу від 7 квітня 1930 року наказом ОГПУ №130/163 було створено Управління таборами (УЛАГ).
9 листопада 1930 з’являються уже всесвітньо відома абревіатура ҐУЛАҐ. Коли наказом ОГПУ за №308 було оголошено штат ҐУЛАҐу ОГПУ.
На цю структуру тоді поклали керівництво всіма таборами ОГПУ, а це нагадаю були такі: Соловецький, Вишерській, Північний, Казахстанський, Далекосхідний, Сибірський і Середньоазіатський.
Наказом ОГПУ Радянського Союзу № 330/198 від 2 червня 1931 року ҐУЛАҐу передають роботу по спецпоселенцям включно з використанням їх на роботах.
У жовтні 1931 спільною постановою ЦВК і Раднаркому Радянського Союзу і за наказом НКВС 200/122 від 29 жовтня до складу ҐУЛАҐу передаються виправно-трудові табори Наркомату юстиції РФ та інших союзних республік. Це були будинки ув’язнення, ізолятори, ВПК, будинки примусових робіт тощо.
З 10 вересня 1939 року наказом НКВС № 609 до ҐУЛАҐу були передані трудові колонії для неповнолітніх дітей і дитячі прийомними-розподільники. І у тому самому році на ҐУЛАҐ було покладено керівництво пересильними в’язницями.
В принципі на ҐУЛАҐ тоді поклали такі важливі для комуністичного режиму функції як ізоляція ненадійних елементів, себто тих, кого вважали ненадійними і їх використання як робочої сили. Перекидання в разі потреби цієї дешевої, безкоштовної сили з місця на місце, відкриття нових табірних комплексів, періодичну ліквідацію певних категорій в’язнів.
З самого початку для керівництва виробничою діяльністю у складі ҐУЛАҐу було створено виробничий-економічно відділ, який включав у себе виробничі групи, відділення, що відповідали за окремі напрямки робіт.
Пізніше на базі цих відділень було сформовано виробничі відділи ҐУЛАҐу лісової промисловості, гірничо-металургійної, паливної, паперової, гідротехнічної, морського будівництва, сільськогосподарський, багато-багато інших. Себто ҐУЛАҐ перетворювався у потужну господарську силу, потужний економічний фактор.
Наприкінці 30-тих – на початку 40-вих було створено чимало спеціалізованих головних управлінь (Дальстрой, Гідрострой та інші). З 40-вих років фактично в ҐУЛАҐу було монополізовано науково-дослідну роботу для військових потреб шляхом створення так званих “шарашок” – закритих науково-дослідних установ.
Про них, до речі, дуже цікаво і дуже докладно написав у своєму романі “В кругє пєрвом” вже згаданий мною Олександр Солженіцин.
Завдяки безжальній експлуатації ув’язнених ҐУЛАҐу серед яких значний відсоток складали українці було здійснено чимало будівництв серед яких в першу чергу можна згадати Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, Комсомольск на Амурі та інші.
Табірні комплекси ҐУЛАҐу, які підпорядковувались лише Москві були розкидані по всьому Радянському Союзу і на середину 40-вих років їх було кілька сотень.
Сергій Грабовський
Юрій Шаповал зауважив, що серед в‘язнів ҐУЛАҐу було чимало українців. Так. Їхнє число ніколи не падало нижче за 15% від загального контингенту, а по Другій світовій війні наприкінці 40-х років ХХ століття українці часом становили чверть усіх в‘язнів ҐУЛАҐу. І, мабуть, не випадково – саме на цей час припадає боротьба Української повстанської армії та націоналістичного підпілля з совєтською системою. А ще, не забуваймо, з України до ҐУЛАҐу відправляли не тільки етнічних українців, а ї сотні тисяч людей інших національностей.
Максим Стріха
Український ҐУЛАҐ був дуже різним. Там від д.п. 30-тих було зібрано добірне інтелектуальне товариство, бо і стара українська інтелігенція, значна частина вже нової радянської української інтелігенції потрапила сюди. Якщо ж звісно вдалося уникнути кулі зразу по вирокові.
Гулагівська доля цих людей склалася по-різному: для одних це була коротка перевалка перед другим вироком і тією ж чекістською кулею. Згадаймо жертв урочища Сандормог, серед яких були такі провідні постаті українства як Зеров, Филипович, Курбас, багато-багато інших.
Дехто помер від виснаження і хвороб. Згадаймо Драй-Хмару чи визначного математика Михайла Кравчука, про яких говорилося в нашій передачі, які померли на Колимі від виснаження.
Одиницям вдалося перейти все це і продовжити свою роботу чи то в Україні. Згадаймо визначного українського перекладача Григорія Кочура, який відбував свій інтинські університети на далекій півночі чи патріарха Йосипа Сліпого, якому з волі обставин вдалося покинути межі СРСР і багато зробити для розбудови української церкви вже закордоном.
В цілому ҐУЛАҐ поглинув стільки українців як жодна інша установа за всю історію.
Звучить пісня “Ой закувала та сива зозуленька”
Сергій Грабовський
Максиме, у системі довоєнного ҐУЛАҐу був особливий український острів. Соловки. Слово, яке має стояти поряд з Освєнцимом. Про, так би мовити, український вимір Соловків розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Соловецький табір особливого призначення (російською мовою скорочено “СЛОН”) був створений рішенням Раднаркому СРСР від 13 жовтня 1923 року на території закритого напередодні монастиря святих Зосими і Саватія.
Перші 4 роки у концентраційному таборі був порівняно м’який режим, в’язні працювали тільки на обслуговування власних потреб, а політичні в’язні навіть мали свій орган самоуправління – старостат. Тоді на Соловках діяв “Собор соловецьких єпископів”. В Онуфріївській церкві відправлялася щоденна служба за православним обрядом, а в каплиці преподобного Германа – за греко-католицьким та римо-католицьким обрядами.
У концтаборі працював свій театр, який згодом очолив Лесь Курбас, видавалися щомісячний журнал “Соловецькі острови” та щоденна газета “Нові Соловки”, транслювалася щоденна радіопередача. Табірний режим набув жорстоких форм наприкінці 20-х років, тоді ж почалася широка так звана “українізація Соловків”. До табору прибули в’язні, засуджені за процесами “Українського національного центру”, “Української військової організації”, “Спілки визволення України”, “Контрреволюційної боротьбистської організації” та іншими.
Тут були академік Слабченко, професор Гермайзе, поет Плужник, письменник Шкурупій, есер Христюк та комуністи Шумський, Полоз, Солодуб. Після Голодомору на Соловках було також ув’язнено 325 людоїдів. 20 лютого 37-го року концтабір був перетворений на Соловецьку в’язницю особливого призначення. За вироком окремої “трійки” управління НКВД по Ленінградській області 27 жовтня – 4 листопада в урочищі Сандормох біля Медвеж’єгорська були розстріляні 1111 соловецьких в’язнів.
З них тільки 3 листопада були страчені (цитата) “134 особи українських буржуазних націоналістів”, які у таборі “створили організацію “Всеукраїнський центральний блок”“.
Серед них – академіки Рудницький та Яворський, професори Чехівський, Барбар і Грушевський Сергій, режисер Курбас, письменники Ірчан, Епік, Куліш, Поліщук, Підмогильний, Слісаренко, Филипович, Яловий, поети Зеров та Вороний Марко, політики Крушельницький та Мазуренко.
Максим Стріха
Саме в ті часи в Києві виник похмурий жарт про те, що з вулиці Короленка видно Соловки. На вулиці Володимирській, так тепер називається вулиця Короленка, і досі міститься СБУ. А Соловки тим часом стали російським музеєм, де майже ніщо не нагадує про те, що серед його в’язнів були і українці.
Сергій Грабовський
Отже, чим став офіційно розформований тільки 1960 року, а реально продовжений у таборах для інакодумців брежнєвської доби ҐУЛАҐ у світовій та українській історії? Знову перед мікрофоном професор Юрій Шаповал.
Юрій Шаповал
Кілька страшних цифр. У 1930-56 роках у ҐУЛАҐу померло 1 млн. 167 тисяч осіб, а у колоніях 570 тисяч осіб.
Колись Антуан де Сент-Екзюпері сказав, що помирати варто за те, заради чого варто жити.
Не знаю як бути в цьому випадку. З одного боку, це були абсолютно безглузді смерті потрібні хіба комуністичному режимові.
З іншого боку, ці смерті були потрібні для того, щоб людство переконалося у безжальності і антигуманності тієї системи, яка панувала на 1/6 суші понад 70 років.
Сергій Грабовський
До цього можна додати, що, коли у Польщі чи Німеччині людина, котра публічно скаже, що Освєнцим – це добре, ризикує негайно отримати по пиці, а на постсовєтських просторах вистачає охочих оспівувати ҐУЛАҐ, і йдеться не тільки про ветеранів-чекістів, а і про молодь, здавалося б, вільну від тоталітарних стереотипів
Звучить пісня “Шагаєт ҐУЛАҐ”
Максим Стріха
Слово ҐУЛАҐ начебто з нашого історичного минулого. Але, коли минуле не подолане, коли минуле остаточно не перекреслене, то воно може стати і сьогоденням.
Я не випадково згадав при початкові передачі про монумент чекістам, який і досі стоїть на Либідській площі в Києві.
На початку 1990-тих після проголошення незалежності його збиралися демонтувати. Сьогодні, здається, вже ніхто і не збирається – часи настали інші.
А десь зо роки три тому чинний прем’єр, а тодішній донецький губернатор Віктор Федорович Янукович підписав (не смію думати, що він її писав власноручно) захопливу передмову до книжки про історію чекістів Донецької області.
І в цій передмові наявні всі ті стереотипи, під якими діяли наші “героїчні” чекісти, нищачи тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч українців в 20-ті, 30-ті, 40-ві, 50-ті, 60-ті, 70-ті і 80-ті роки, бо згадаймо, що Василь Стус помер у концтаборі, який ще правда тоді не називався вже ҐУЛАҐом, а від не букв менш страшним в ніч на 4 вересня 1985 року, коли людство вже захоплено вітало горбачовську перебудову.
Загроза нових ҐУЛАҐів – чи зникла вона? Запитання наразі без відповіді.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
