Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 14:27

“Економічний журнал”


Марія Щур

Аудіозапис програми:

Київ, 6 червня 2004 року.

Марія Щур

Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.

Нафтова тема домінувала цього тижня і у світових, і в українських економічних новинах.

У четвер Країни-члени ОПЕК, які зібралися на надзвичайну нараду в Бейруті, вирішили збільшити виробництво нафти на 2 мільйони барелів на день, довівши виробництво до 25,5 мільйонів барелів на день, але не негайно, а лише з першого липня.

Це рішення, оголошене в Ліванській столиці міністром нафти Кувейту, на думку аналітиків, навряд чи матиме значний вплив на рекордну ціну нафти на ринку, адже оглядачі очікували, що ОПЕК збільшить виробництво до 26 мільйонів барелів на день.

Ціни на нафту виросли наче на дріжджах впродовж останніх кількох днів після того, як ринки злякалися нападів терористів на нафтові об’єкти на Близькому Сході.

Ціна бареля нафти сягнула 42 доларів після того, як бойовики, які як побоюються, належать до терористичної мережі “Аль-Кайда”, захопили в заручники закордонних робітників у Саудівській Аравії і вбили 22 з них.

Тим часом в Україні ціна бензину досягла також рекордного рівня.

Вину за це численні парламентарі та аналітики покладають на російських власників українських нафтопереробних заводів, яких вони звинувачують у тому, що нафтовики намагаються скористатися з ситуації у світі та з того, що Україна не має альтернативних до Росії джерел постачання нафти.

На думку Олени Вітер, представниці Громадської ради з питань енергетичної безпеки, ситуація, яка зараз склалася в Україні, спланована з боку Росії в рамках просування ідеї ЄЕП.

Росія, таким чином, показує, що станеться, якщо Україна не йтиме на поступки у важливих для північного сусіда питаннях. Це - залежність від енергоносіїв і можливість впливу на внутрішні українські ціни.

Дефіцит пального змусив уряд запровадити ліцензування експорту нафтопродуктів з України.

Щоправда, ще до кінця тижня дію цієї постанови було призупинено, після того, як уряд та нафтові компанії підписали протокол щодо стабілізації цін.

З боку уряду угоду підписував перший віце-прем’єр Микола Азаров, а нафтові компанії представляли серед інших “Укратранснафта”, “ТНК-Україна”, “Лукойл-Україна”, “Казахойл-Україна” та “Нафтогаз України”.

Нафтові компанії зобов’язалися протягом тижня запровадити граничний розмір роздрібної ціни на бензин марки А-95 на рівні двох гривень дев’яноста копійок за літр.

При цьому компанії пообіцяли забезпечити виробництво основних видів нафтопродуктів у достатньому для задоволення попиту.

Раніше відразу декілька нафтопереробних заводів в Україні закрилися на ремонт і одночасно Росія збільшила експортне мито до України на 30%.

А тим часом спроби однієї частини українського політикуму домогтися енергетичної незалежності від Росії наштовхуються на жорсткий спротив з боку іншої.

Питання напрямку транспортування нафти нафтогоном Одеса-Броди, вирішене урядом минулого місяця “раз і назавжди”, знову повернулося на стадію обговорення.

При цьому російські компанії заявили, що вони не втрачають інтерес, а президент України Леонід Кучма на зустрічі з президентом Азербайджану Ільгамом Алієвим висловив явну симпатію до російської пропозиції.

Тим не менше, Україна все ж підписала угоду з Азербайджаном про співпрацю в нафтовій галузі. Детальніше про це розповість Марина Пирожук.

Марина Пирожук

В угоді позначено, що азербайджанська сторона надасть Україні можливість придбати нафту у необхідніx для України обсягах на комерційній і не дискримінаційній основі для завантаження нафтопроводу Одеса-Броди.

В той же час, відповідаючи на питання, коли Азербайджан буде готовий продати Україні нафту для заповнення нафтопроводу Одеса-Броди Алієв зазначив, що його країна висловлює політичну підтримку трубопроводу Одеса-Броди.

Говорячи ж про економічний бік цього питання, він наголосив:

Ільгам Алієв (переклад)

Нафта, як і будь-який товар на міжнародному ринку, має вільний обіг і за наявності певних комерційних умов ця нафта може йти будь-яким з напрямів, що буде економічно виправданим.

Марина Пирожук

Алієв підкреслив, що наразі азербайджанська нафта ефективно доставляється в чорноморські порти об’ємом у 8-9 мільйонів тон, що будь-які покупці мають повне право її закуповувати.

Він повідомив, що на нинішньому етапі активно ведеться будівництво нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан.

В той же час Президент України Леонід Кучма скептично оцінює можливість заповнення нафтопроводу Одеса-Броди каспійською нафтою у зв’язку із початком роботи нафтопроводу Баку-Джейхан.

Леонід Кучма зазначає, що нафтопровід Баку-Джейхан є найбільшим енергетичним проектом у світі, що вже наступного року він буде введений в дію.

Леонід Кучма (переклад)

Не треба бути Карлом Марксом або Фрідріхом Енгельсом, великими економістами, аби порахувати кількість нафти, пропускну спроможність нафтопроводу Баку-Джейхан, який справді має стратегічне значення, тому що він виводить нафту в Середземне море, на всі ринки світу, і подальші можливості в цьому плані нафтопроводу Одеса-Броди.

Тому, так, Азербайджан – наші стратегічні партнери і близькі друзі готові нам сьогодні продати пару мільйонів тон нафти, щоб ми заповнили нафтопровід Одеса-Броди і ще 5 років чекали “з моря погоди”.

Коментарі далі, я думаю, зайві.

Марина Пирожук

Зазначив глава української держави Леонід Кучма. Марина Пирожук, радіо “Свобода”, Kиїв.

Марія Щур

Крім нафтової проблеми цього тижня жваво обговорювали ще одну гарячу тему – майбутню приватизацію металургійного заводу “Криворіжсталь”.

Народним депутатам, що виступають проти приватизації цього підприємства у такому вигляді, так і не вдалося домогтися обговорення цього питання у Верховній Раді, а про причини потужної опозиції цьому продажу говорила цього тижня і світова преса.

“Після продажу “Криворіжсталі” Україні загрожує не лише повна втрата міжнародної репутації, але й міжнародні суди.”

“Аукціон з продажу компанії “Криворіжсталь” - це таке шахрайство, що воно вже схоже на жарт”, - так коментував впливовий британський часопис “Економіст” приватизацію однієї з найбільших українських компаній, намічену на кінець наступного тижня.

Британський оглядач говорить, що умови участі у конкурсі створені наче навмисно, щоб виконати їх могли тільки фірми двох найвпливовіших українських олігархів.

Йдеться про те, що майбутній власник “Криворіжсталі” повинен був виробити в Україні протягом останніх трьох років один мільйон тонн коксу та два мільйони тонн прокатної сталі, та ще й з прибутком.

Такі умови виключають з конкурсу не лише найбільші світові сталеві компанії, які заявили про своє бажання купити “Криворіжсталь”, (а це світовий лідер компанія Arcelor, номер два у цьому бізнесі LNM, US Steel, російська Severstal та індійська Tata Steel), але й усі інші українські фірми.

Також, зауважує британський оглядач, короткий термін – лише місяць, який виділив уряд на всю передкупівельну процедуру, виключив можливість іноземних компаній знайти собі партнера в Україні, який би міг задовольнити умови продажу.

Таким чином, ще до торгів оглядачам відомо, хто є потенційні переможці. Це два найбільших українських олігархи – Ренат Ахметов та Віктор Пінчук, який, як наголошує “Економіст”, цілком випадково, є зятем Президента України Леоніда Кучми.

Таке відверте нахабство, як кваліфікує ці дії британський часопис, викликає обурення у спостерігачів.

“Економіст” наводить слова аналітика московського інвестиційного банку “Renaissance Capital” Роба Едвардса, який говорить, що Україна, здається, абсолютно не дбає проте, як вона виглядатиме.

Через таку тактику, типову для пострадянських країн, Україна залишається поза увагою серйозних інвесторів, зауважує часопис.

Проте не всі економічні новини цього тижня були поганими.

“Найкраще пшеничне пиво походить не з Баварії, а з України” – із такими заголовками вийшли німецькі газети, після того, як українські броварі з містечка Радомишль виграли перший приз на світових змаганнях пивоварів.

Золота медаль українського пива “Пшеничне Еталон” на лондонському конкурсі, що відбувся наприкінці травня, вже друга цього року. У квітні українські броварі привезли перший приз із Світового Пивного Кубка, що проходив у Сполучних Штатах.

Свій програш, а баварське пиво зайняло лише друге місце, німці переживали дуже тяжко.

“Ну цього вже досить! - писав оглядач у газеті Tageszeitung. – Спочатку ця “нова Європа” вступає за паном Рамсфельдом у війну, потім вона виграє конкурс “Євро бачення”, а тепер вони ще зазіхають на наше пиво”.

Та змагання є змагання, і з суддями не сперечаються, а вони сказали, що радомишельське пиво “Пшеничне Еталон” дійсно найкраще в світі.

Завод, що випускає це пиво, і новий, і старий одночасно. Його було засновано ще наприкінці ХІХ століття, але в радянські часи він випускав пиво, яке не зважувалися вивозити навіть за межі Житомирської області.

Говорить директор заводу Володимир Кимлик:

Володимир Кимлик

Пиво регіонального значення нас не влаштовувало як продукт.

Для того, щоб вийти на ринок України потрібна була якась новинка. Змагатись з “Оболонню”, з “Сарматом”, чи з “Черніговом” дуже важко. Ми вирішили, що це повинен бути новий продукт. А новий продукт в Україні – це пшеничне.

Марія Щур

Тож власники заводу закупили найсучасніше обладнання зі Західної Європи.

Весь процес виробництва нинішніх мільйона двохсот тисяч декалітрів у рік за допомогою комп’ютерів контролюють лише семеро пивоварів.

Щоправда вони, крім води – єдині українські складники виробництва. Все решта – пшениця, солод, хміль завозиться з-за кордону.

Пояснює старший технолог Ульріх Пайзе:

Ульріх Пайзе (переклад)

В Україні поки що немає пшениці відповідної якості, вірніше відповідного сорту. Умови тут і для пшениці, і для хмелю прекрасні, але немає поки що відповідних спеціалістів.

Але ми працюємо над цим і сподіваємось, що з часом перейдемо повністю на місцеву сировину.

Марія Щур

Ульріх Пайзе, який навчав броварному мистецтву по всьому світу від Америки, Росії і до Карибських островів, говорить, що в Україні почувається найкраще і відчуває величезну гордість за успіх своїх українських колег:

Ульріх Пайзе (переклад)

Це не просто гордість, - це відчуття самореалізації. Я з північної Німеччини, мої колеги з України і завдяки нашій спільній роботі ми зуміли показати, що найкращий Weissbier не завжди походить з Баварії.

Я досі отримую дзвінки від своїх товаришів з Німеччини, з усього світу – вони не можуть у це повірити. У самій Німеччині це був ефект землетрусу.

Марія Щур

Смакові якості українського пива закордонні прихильники бурштинового напою зможуть оцінити вже незабаром.

Радомишльський пивзавод та корпорація “Рідна марка”, до якої він входить, ведуть переговори про експорт до Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Британії та низки інших країн.

Тож як німці називають наше пиво? “Пшеничне Еталон”!

А зараз надійшов час нашої історичної рубрики.

У минулих передачах ми розповідали про купців-греків, які привозили східні товари до Гетьманщини і водночас виконували таємні доручення московського уряду.

Поєднував міжнародну торгівлю із секретною діяльністю і граф Сава Владиславич-Рагузинський. Про українського купця, а пізніше російського дипломата Владиславича-Рагузинського розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Син боснійського князя Луки Владиславича Сава з молодих років проводив торгові та фінансові операції з Італією та країнами Близького Сходу. Наприкінці ХVІІ століття він став таємним аґентом московського посла у Стамбулі князя Голіцина.

1702 року Владиславич привіз товари до Азова, звідти прибув до Гетьманщини і незабаром став посередником в її торгівлі з Туреччиною. Він відкупив у гетьманського уряду право на збирання індукти, тобто мита на ввезення товарів із-за кордону.

Підприємець виконував окремі господарські та фінансові доручення Івана Мазепи, експортував вироблений гетьманськими будами поташ.

1703 року Владиславич уперше приїхав до Москви і зустрівся там із царем Петром Першим. Через 2 роки купець привіз із Стамбула у дарунок царю восьмирічного Ганнібала – майбутнього прадіда Олександра Пушкіна.

Приїхавши знов до Москви 1708 року, Владиславич одержав садибу на Покровці та дозвіл на ведення безмитної торгівлі.

Після поразки гетьмана Мазепи Владиславичу були надані конфісковані царським урядом маєтності мазепинців – генерального обозного Івана Ломиковського та генерального судді Василя Чуйкевича.

Зокрема, у Стародубському полку він отримав містечко Велику Топаль з навколишніми селами, а в Прилуцькому полку – село Парафіївку. Згодом у Великій Топалі підприємець заснував першу на Лівобережжі парусно-полотняну фабрику.

1711 року уряд міста Рагузи на острові Сардинія надав Владиславичу графський титул. На Балканах граф Рагузинський виконував політичні доручення московського уряду.

В Італії він вів переговори з папською курією та урядами Венеції і Рагузи, одночасно наглядаючи за прибулими до Рима на навчання царськими підданими.

У Китаї надзвичайний та повноважний посол російського уряду Владиславич перебував 3 роки і підписав Буринський та Кяхтинський договори 1727 року про кордони і торгівлю.

Сава Владиславич-Рагузинський помер 1738 року, а його підприємства та маєтки успадкували племінники Гаврило і Мойсей Владиславичі. Посвоячені з козацькою старшиною, вони стали одними з найзаможніших землевласників Гетьманщини.

У 1770-х роках маєтності бездітних Гаврили та Мойсея перейшли до графа Рум’янцева, а титул графів Владиславичів-Рагузинських був переданий племінникам Мойсея – Миколі та Гаврилі Папреницям.

Марія Щур

Сьогодні в рубриці “Власна справа” ми продовжимо знайомство з фермерами Київщини. Цього разу вас очікує розповідь про власників конеферми, чиї імена сьогодні можна почути на престижних кінних змаганнях України. Докладніше про них – в матеріалі Ірини Білої.

Ірина Біла Конярство в Україні віддавна вважалося престижною і прибутковою справою. Переживши нелегкі “післяперебудовчі” часи, кінна справа знову починає відроджуватися.

Нині в Україні функціонують одинадцять кінних заводів і близько півтори сотні племінних конеферм.

Фермерське господарство “Світлана”, що в Бориспільському районі на Київщині – одне з них.

Господиня, в честь якої і назване господарство, Світлана Кукіш спільно з чоловіком – Володимиром вже не один десяток літ працюють з кіньми і без них вже не уявляють свого життя.

Власне, познайомилися вони також завдяки цим тваринам – вирощуючи і доглядаючи Українську верхову породу на Олександрійському кінному заводі. Зараз вони продовжують займатися саме цією породою коней. Чому саме нею? Відповідати на це запитання вже не вперше для Світлани Кукіш:

Світлана Кукіш

Багато хто задає нам питання, чому ми саме зупинилися на Українській верховій породі. По-перше, це тому, що це патріотична справа.

Багато хто з-закордону приводить сюди коней Вестфальської, Ганноверської порід, а ми хотіли б підняти рівень нашої породи і доказати, що все ж таки наші коні – найкращі.

Можемо згадати історію, звернутися до Олімпіад, де збірна ще Радянського Союзу була весь час переможцями. Саме ці переможці належали до Української верхової породи.

Нам хотілося б відтворити таких же чудових спортивних коней, які були на той період.

Ірина Біла

Нині подружжя Кукішів вже можуть похвалися успіхами своїх підопічних, які отримали не одну нагороду на всеукраїнських і регіональних чемпіонатах з кінного спорту.

Серед них є і нащадки олімпійських переможців Української верхової породи. Але для того, аби отримувати першість на змаганнях не достатньо лише іменитих предків.

Не менш важливим, як вважає Світлана Кукіш, є і щоденний догляд за тваринами:

Світлана Кукіш

Щоб одержати хороший цінний молодняк з цінними спортивними якостями, потрібно працювати кожен день практично, починаючи від його народження, а мабуть і до його народження, я маю на увазі догляд за кобилою – це щоденна праця, не залежно від погодних умов, настрою і так далі.

Кінь –це тварина, яка потребує дуже великої уваги до себе. Для нормального розвитку крім гарного харчування потрібен постійний моціон, тренінг. Цим практично ми і займаємося.

Ірина Біла

Але перемога на кінних змаганнях здебільшого приносить моральне задоволення власникам конеферми. Що ж до матеріального – то подружжя Кукішів наразі працюють переважно на перспективу.

Позаяк нинішні прибутки від продажу коней, а їх поки що не так багато в господарстві, лишень дозволяють перекривати видатки на них. Світлана Кукіш далі:

Світлана Кукіш

Перспектива у нас – на госпрозрахунок, заробляти на реалізації племінного спортивного молодняка. На сьогоднішній день виходить по-різному, тому що стабільного продажу на сьогоднішній день у нас поки ще немає.

Ми цим займаємося практично третій рік. Молодняк коней перспективних є, але його треба, як кажуть, довести до уму, тому що спортсменам і аматорам потрібен кінь, який був би добре виїждженим, з хорошими спортивними даними.

Тому працюємо на сьогоднішній день.

Ірина Біла

Втім, до щоденної копіткої праці Світлані та Володимиру Кукішам не звикати. До того ж, задоволення від перемог своїх підопічних на скакових доріжках іподромів країни, на думку подружжя, варті тих зусиль і часу.

Марія Щур

На цьому я, Марія Щур, прощаюся з вами. Ви слухали “Економічний журнал”. До зустрічі! На все добре!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG