Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 18:12

“Сюжети”


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 11 червня 2004 року.

Надія Степула

Дорогі слухачі! З вами знову “Сюжети” – радіожурнал про світ культури і культуру світу.

З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.

Звучить уривок із кантати “Б’ють пороги” Миколи Лисенка на слова Тараса Шевченка

Шевченківські дні, які щорічно відбуваються в різних куточках України, цього року пройшли на Київщині. Як саме - нам розповість одна з учасниць, письменниця Марія Людкевич.

Марія Людкевич

В цьому році на Київщині побувала велика група письменників. Це більше 50 чоловік із різних областей України, з діаспори, із Канади, із Перу, Китаю. Була дуже цікава делегація і на Київщині письменники змогли побачити ті місця, де побував Шевченко.

Свято відкрилося в Яготині. Було дуже цікаво всім побачити Яготин побувати у флігелю колишньої садиби від Репніних, де молодий Шевченко мав такі цікаві зустрічі, де в нього були цікаві емоції. І це все вилилося в його твори і малювання.

У Яготині бачили ще виставку “Мальовнича Україна”, де художники-сучасники показали свої полотна і серед них я побачила і дуже втішилася картину свого чоловіка Ореста Білоуса. Відбувся великий концерт, звучали вірші Шевченка у виконанні Крюкової.

Моя група попала у Переяслав-Хмельницьк. Нам дуже пощастило, бо це дійсно місто-казка, я б навіть сказала, що це місто-музей, де зібрані твори і про Шевченка і саме тут Шевченко написав “Заповіт”.

Коли ми, крім того, що побачили і музей навіть одного художника Зав городнього, де зібрана Козаччина, де його роботи з дерева. Це було так цікаво, що ми подумали, звичайно, що як прекрасно, що в даний час можна в одному такому районному центрі зібрати такі різні оригінальні музеї.

А музей під відкритим небом всіх вразив. Можна навіть позаздрити тим, що Київська спілка письменників, яку очолює Гай Анатолій Іванович, він якраз і проводив це свято з допомогою секретаря спілки Ніни Гнатюк (письменниці), що і видали багато книжок.

Видали і “Мальовничу Україну” і такі книжки, і книжку лауреата Шевченківської премії, який проживає в Білій Церкві Міняйла Віктора.

Це все було подаровано учасникам, гостям. І Спілка письменників, дуже багато книг, на кілька тисяч передала для школярів, шкіл, бібліотек Київської області.

Звучить вірш

Надія Степула

Більшість провінційних містечок, які розміщені при сучасних асфальтованих трасах, залишаються на узбіччі історико-культурному.

Вишнівець на Тернопільщині – одне з таких міст і сіл водночас. – Теперішнє селище – колишнє родове помістя князів Вишневецьких. Звідси стелився шлях і молодої авантюристки Марини Мнішек. У цих місцях бував Онере де Бальзак. Тут вітри історії іноді ще навіюють спогади призабутих легенд. Прислухалася до тихих кроків століть і записувала “Голоси провінції” Надя Шерстюк.

Надія Шерстюк

Окрім Дмитра Байди, легендарного засновника козацтва, рід Вишневецьких подарував світові багато славетних імен політиків, військових діячів, дипломатів, вчених.

Серед них найвідоміші - меценати 17 століття - Михайло Вишневецький і Раїна Могилянка (двоюрідна сестра Петра Могили), а також їхній син Ярема Вишневецький, котрий перейшов на бік поляків.

Вишнівець розташовувався на перетині двох шляхів – Кучманського і Чорного, місця татарських шляхів на Волинь. Кілька разів Вишнівець горів, його знову відбудовували, але ніколи впродовж 350 років, навіть у найскрутніші часи, князі Вишневецькі не продавали і не заставляли своє родове помістя. На початку 18 століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої Михайло Сервацій перебудовує палац у стилі французького ренесансу.

За словами наукового співробітника Збаразького державного історико-архітектурного заповідника Любові Шиян, це чи не єдиний зразок цього стилю, який зберігся на сьогодні у первісному вигляді.

У кінці 19 століття маєток продається з аукціону, і випадкові власники не дуже переймалися тим, щоб зберегти колекцію живопису і старовинну бібліотеку. У 60-х роках 20 ст. палац реставрують.

Як зазначає Любов Шиян, радянське керівництво не дбало про збереження естетики палацу: керамічну плитку з даху зняли, а його вкрили залізом.

У палаці було близько 100 залів. Хол був викладений вестфальською керамічною плиткою, малюнок на жодній не повторювався. Наразі тут голі стіни, які пам’ятають Шевченка і Бальзака, старий радянський паркет і запах цвілі. У палаці Вишневецьких зараз розташоване профтехучилище.

Найстаріша споруда архітектурного комплексу – Вознесенська церква, збудована у 1530 році. За переказами, тут відбувалися заручини Марини Мнішек з Лжедмитрієм І.

Тут же поховані батьки Яреми Вишневецького – Раїна Могилянка і Михайло Вишневецький. Ще у 19 ст. могили були пограбовані.

Як кожний “справжній” палац, палац Вишневецьких має свої легенди і свого привіда, - жартує Любов Шиян.

Любов Шиян

Кажуть, що рівно опівночі з-за рогу південного фасаду появляється білий рицар на білому коні. Кажуть, що він повертаєтсья і кидає останній погляд на оцю руїну, стогне плаче, що довели цей палац до цього стану і зникає на темних алеях парку.

Хто це? Можливо сам Ярема Вишневецький, адже над ним не був здійснений оцей обряд поховання на полі бою, коли він помер біля міста Берестечка.

Йому були віддані військові почесті, а потім дружина перевезла його до Вишневця. Вона його привезла до Вишневця, але я тут не могла його в костелі поховати.

Надія Степула Теперішні мешканці Вишнівця, більшість з яких працюють за кордоном, мало що знають про історію свого краю і про князів Вишневецький, як, наприклад, 14-річний Вадим.

Вадим

Про Байду Вишневецького не розказують. Нам приходиться самим здогадуваться. Часом раніше водили на екскурсію нас зі школи і показували всілякі старовинні речі.

Надія Шерстюк

1569 році один з представників роду Вишнівецьких, Костянтин Вишнівецький сказав про укр.націю: «Ми є народом, таким поштивим, що жодному народу на світі не поступимся і впевнені, що кожному народові рівні шляхетністю» НШ для “Сюжетів” Вишнівець-Київ.

Надія Степула

Ігор Качуровський – поет і перекладач, теоретик літератури і укладач багатьох ексклюзивних збірників; знавець письменницьких таємниць і відкривач імен, які були забутими навіки.

Ігор Качуровський і сам став живою легендою українського літературного простору.

У Мюнхені, де ще з минулого століття мешкає Ігор Качуровський, він переймається проблемами української літератури з ентузіазмом відданого їй лицаря.

Про все це та багато чого ще – в інтерв’ю з Ігорем Качуровським.

Вітаю Вас, пане Качуровський! Вітаю також із новими публікаціями і з такою цікавою премією. Над чим зараз працюєте?

Ігор Качуровський

Працюю зараз над трьома речами одночасно. Робимо коректу книги “Література європейського Середньовіччя”. Друге над чим я працюю: переписую начисто свій переклад “Пісні про Роланда”, який я не так давно закінчив. Переклад повний, без пропусків, без скорочень, без змін, форми, відтворено старофранцузьку форму.

А у нас це перекладають звичайним ямбом і воно з оригіналом нічого спільного вже не має. У нас прекрасно вкладається в українську поетичну душу силабічний вірш.

Силабічним віршем писав Тарас Григорович, а потім його ще зберігали галицькі молодомужці. Не слід забувати, що ритмові чуття українського народу таки силабічне. Отже, я тепер до того ритму відчуття тепер апелюю своїм перекладом.

Третя робота, над якою я працюю, то це є відновлення в пам’яті тексту, приблизно новими додатками моєї стилістики, яку я збираюся читати цього літа в Українському вільному університеті.

Це дуже складна справа, дуже багато термінів. Якщо їх не вживати протягом десятку років, то вони стираються і забуваєш їх значення. А термінів є приблизно до 200. Стилістика має до 200 термінів і їх мало хто знає. І тому я намагаюся їх відновити у своїй пам’яті.

Надія Степула

Пане Качуровський, Ви дуже багато зробили для того, щоб відкрити забуті імена української літератури. І ця сторінка, що всуціль була такою білою плямою впродовж десятків літ саме завдяки Вам заповнилася змістовною інформацією. Чи маєте нові якісь знахідки?

Ігор Качуровський

Я знахідок не маю нових, але я зберігаю тих, про кого я ще нічого не встиг сказати.

Надія Степула

А публікувати думаєте?

Ігор Качуровський

Думаю. І властиво знаходяться видавці, але поки що говорити про те рано. Але Вам, напевне, вже нічого не скажуть такі імена як Василь Гайдарівський (Гайворонський).

В нього є чудова повість для дітей старшого віку “Заячий пастух”. Це повість-казка прекрасно написана, легко читабельна, чудової української мовою. Ніхто про неї не згадує, бо він був упосліджений.

Врешті знайшли його, що він висів у петлі, чи то він сам повісився, чи його повісили, бо це дуже легкий спосіб позбутися когось, нібито він повісився, навіть з кримінальних фільмів. Кримінальним фільмом було й наше еміграційне життя.

Отже, Василь Гайдарівський. Клим Поліщук, якого забули абсолютно, він дуже нерівний письменник. Писав він спочатку довгі нудні бездарні романи про Махна, про отамана Зеленого. Але потім він одночасно з тим писав чудові речі.

Його новела “Воєнком” змальовує дійсність початків більшовицької доби на рівні з такою річчю як “Анкета” Косинки, “Як я” Хвильового, і ось на такому стоїть і автор. Знову-таки забуто, викреслено там і викреслено на еміграції також.

Надія Степула

А що Ігорю Васильовичу з епістолярним набутком, з тими скарбами, які Ви колись мали намір впорядковувати? Ще кілька років тому ми з Вами говорили на цю тему.

Ігор Качуровський

Ні, зараз не працюю, бо треба впорядкувати ще власні художні поетичні твори, прозу, багато недрукованого ж у мене: новели, шматки спогадів, не суцільні, але окремі епізоди я відтворив у спогадах своїх про окремі постаті. Я писав про цікавих людей, з якими зустрічався. Окремі моментики невеличкі на кілька сторінок, то їх би можна було упорядкувати і зробити ще кілька книжок.

Надія Степула

Я Вам дякую за нашу коротку розмову і зичу всього гарного, найліпшого, найкращого, сонячного, світлого! Хай Вам працюється добре.

Ігор Качуровський

Дякую!

Надія Степула

Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.

З вами були – автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.

Звучали фрагменти із кантати “Б’ють пороги” Миколи Лисенка на слова Тараса Шевченка та пісні “За байраком байрак” – теж на слова Тараса Шевченка, у виконанні Остапа Стахіва.

Дякуємо за увагу.

Знаходьте щасливі сюжети!

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG