Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:24

До 50-річчя "Радіо Свобода". Володимир Дупенко, село Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.


«Почув по Вашому радіо, що буде відзначатися 50-річчя виходу в ефір Української «Свободи» і вирішив написати, як я вперше почув голос цієї радіостанції у 1978 році і що з того вийшло. Тоді я ще був відносно молодою людиною – 40 років. Непоганий був «Ударнік коммуністіческого труда», який вірив тим пройдисвітам, котрі керували СРСР.

Отож у 1978 році на радіоприймачі попри глушіння натрапив на українську мову, на Вашу радіостанцію. Передавали щось міжнародне. Ледве розібрав, що у Києві відкрито виставку Сполучених Штатів Америки. І хоча ця виставка вже працювала, жодних місцевих повідомлень про це не чув. Очевидно, що це приховували.

На початку травня поїхав на ту виставку, і побачив я - те американське багатство, як там фермери живуть. А моя жінка працювала тоді в одному з найбільш передових радгоспів – імені Ватутіна. Отримувала 70 карбованців. Вічно уся була, перепрошую, у коров’ячому лайні, смерділо, що і спати з нею було не можливо. І ніяке мило не допомагало.

Отож я серйозно задумався. Та ще, крім того, американський гід такою гарною українською мовою розповідав, що я з ним познайомився. І ми з ним домовилися, що я прийду ще раз через кілька днів. Він дав мені «запрошувальний квиток». Я наготовив вареників, самогонки, сметани і повіз це своєму новому знайомому і ще раз послухав його екскурсійну розповідь на виставці. А коли він звільнився, то виніс мені багато американських книжок із кольоровими малюнками, забрав мої гостинці, домовилися з ним, що будемо листуватися.

Очевидно, хтось за нами слідкував, бо коли я з тими подарунками виходив із виставки, вже далеко від павільйону, підійшов до мене міліціонер і сказав, щоб я йшов разом із ним, бо я дуже схожий на людину, котра перед цим когось вбила. Паспорта я з собою не мав, через деякий час приїхали на «Волзі» пихаті хлопці в цивільному і забрали мене разом із подарунками до київського КДБ і десь годин 15 змушували розповідати і писати: звідкіля я, де працюю, телефонували моїм начальникам. Розпитували мене, що я передав американцю. Забрали у мені усі книги, окрім однієї: «THE FACE OF RURAL AMERICA», котру я зберігаю й донині. А от листа своєму знайомому американцю так і не написав, бо візитку забрали. Пам’ятаю, що він зі штату Мічиган.

Відтоді на роботі до мене приставили стукача і додому періодично навідувався місцевий кагебіст. З того часу я зненавидів комуністів. Коли я почав клопотатися про поїздку до Сполучених Штатів, то мене в прокуратурі міста Вишгорода 6 вересня 1979 року кагебісти так побили, що нирки і тепер болять. Та у Сполучених Штатах я все-таки побував, з’їздив туди уже в напівнезалежній Україні, але це вже зовсім інша історія.

Знав би мій американський знайомий, що він своєю виставкою відкрив мені очі!

Отак-то я послухав Вашу радіостанцію вперше. І не шкодую, бо відтоді я Вас намагаюся постійно слухати.

Хай вам Бог здоров’я дає.

Член Народного Руху, Володимир Дупенко, село Нові Петрівці Вишгородського району Київської області».

18 березня 2004 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG