Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:40

До 50-річчя "Радіо Свобода". Володимир Пятницький, м. Київ.


“Шановні працівники радіостанції “Свобода”! Здрастуйте усі, бо це ваш спільний ювілей – 50-річчя Радіо “Свобода”. Я не без упередження ставлюсь до всіляких “кілометрових стовпців”, оскільки в одних випадках оці дати радують, а в інших засмучують. Стосовно вашого п''ятдесятиріччя то краще було б аби ми вітали Вас як “колишніх свободівців”. Але життя підкидає Вам роботу, а часом навіть виштовхує з ефіру, про що ми жалкуємо і жаліємо як себе, так і вас.

Проте, як би там не викручувався товариш Холод, співаючи своє соло про справедливе виключення з ефіру, ми усвідомлюємо, що це владні викрутаси. Усвідомлюємо і те, що Ви переможете, і що Ваша робота завжди була потрібна, а особливо сьогодні.

Гадаю, що оце використання старих радянських методів боротьби проти вільного слова є - передсмертними спазмами Удава із уже відтятою головою. І спроба затулити нам вуха на об''єктивну інформацію - тільки посилює наше бажання почути Вас. А ви, у свою чергу, намагатиметесь аби Вас чули.

А тепер про Ваш вплив на наш, вірніше, на мій світогляд. Я - дитина уже розпочатої Другої світової війни, виховувався без батька. Мати ж була дуже справедлива, можна сказати, “правдолюбка”. І оте правдолюбство бачила вона - у самовідданій праці на користь держави хоч і була лише пересічною землеробкою. Звісно, і я любив радянську державу, і також старався як міг. У вісімнадцять я - секретар комсомольців свого села, делегат дванадцятої обласної конференції, а в двадцять я вже член КПРС та ще й активіст не менше як десятка усіляких організацій: від агітатора на тваринницькій фермі чи десь на жнивах - до члена бюро райкому комсомолу чи члена Пленуму районного спортивного товариства “Колгоспник”, чи сількора районної газети “Ленінським шляхом”. Як бачите - чим не радянський ідеолог місцевого масштабу! При цьому й ідеолог - не заради кар''єри, а заради щасливого комуністичного майбутнього. Але до комунізму аж ніяк не ближчало.

Переїхавши до міста, я розгубився, випав із активістів. А всяка боротьба за справедливість закінчувалась поразками. Всякої ж несправедливості та нерівності тут було ще більше ніж у селі.

Не вивів мене з цього апатичного стану і філософський факультет університету. Проте я ще щиро вірив у наше комуністичне майбутнє. Адже наша пропаганда, усякі технічні новації віку (радіо, електрику і таке подібне) видавала як заслугу Радянську. Саме у нас були - “найсправедливіше” суспільство, “найправдивіша” наука, “найвільніша” людина. Зрештою, як сказав у 1990-их роках котрийсь письменник: “навіть лопухи найбільші росли”. І головним підсилювачем цієї переконаності були усі чергові і позачергові з''їзди КПРС, матеріали яких ми ретельно вивчали на спеціальних постійних політзаняттях щосереди.

І ось пізніше, коли я став киянином, мені трохи багатший за мене родич подарував якийсь старезний радіоприймач, здається, він називався: “Родіна”. Випробовуючи своє надбання я натрапив на якусь тріскотливу радіостанцію, на якій і говорили не так, і мовилось зовсім про інше, ніж на радіоточці. Не пригадую, чи виступав сам Бжезинський чи його цитували, але почуте - приголомшило. Там говорили, що Радянський Союз розпадеться не пізніше восьмидесятого року (а була ця передача на початку сімдесятих).

“Хіба таке може статися? Чи дурману там наїлися, оті капіталісти?”, - обурювався я. Але, коли випадала ввечері вільна хвилина, я продовжував слухати “Свободу”, це була саме вона.

Не відразу позбувся абсолютної віри в нашу непохитність. Може, років з десяток пройшло, поки зрозумів, що живемо ми ніби у королівстві кривих дзеркал.

Звісно, не pадіо “Свобода” довело до розпаду Радянського Союзу. Сам він дожив свого кінця, бо така вже була його природа. Ілюзорним у ньому було наше щастя, але не для всіх. Тодішні наші партійні боси. звичайно, мали менше, ніж боси капіталістичного світу. Але вони мали цілком достатньо для розкішного життя і для себе і для своїх родичів. А навіщо більше? Як казав філософ Поль Гольбах: “і багач двічі не обідає”.

І виходячи з нашої вже новітньої історії аж ніяк не можна не помітити ролі Радіо “Свобода” у нашому ще не абсолютному прозрінні. І Ви - як щілина у тій залізній завісі, через яку ми бачимо справжні речі та події - не такими, як нам показують у нашому королівстві кривих дзеркал.

Спасибі усім Вам за цю правдиву інформацію!

Ваш активний слухач, Володимир Пятницький”.

21 березня 2004 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG