Аудіозапис програми:
Прага, 12 червня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шидло.
«Родина – то основа нашої майбутності», - писав митрополит УГКЦ Андрій Шептицький. «Християнська родина – це основа здорового суспільства, народу, нації», - зазначав Патріарх цієї ж церкви Йосип Сліпий.
Без здорової української родини не можна збудувати міцну державу - ці слова стали гаслом «Форуму родини», що два дні проходив у Львові за участю духовенства та представників різноманітних спільнот. Упродовж цього часу тривали дискусії, круглі столи, виголошувалися доповіді про проблеми, які сьогодні існують в українських сім’ях і про те, як їх можливо вирішувати, долати. Моя колега Галина Терещук теж побувала на цьому форумі. Послухайте її репортаж зі Львова.
Галина Терещук
Виставою «Сотворіння світу», яку виконали неповносправні молоді люди з парафіяльної спільноти «Віра й Світло» і розпочався “Форум родини”. Зауважила безпосередність цих людей, їхню відкритість, щирість, любов до людей, життя і Бога, усмішку – власне, усе те, чого сьогодні бракує багатьом сім’ям.
У житті є речі дуже буденні, ті, які людина просто не добачає. І найбільш буденною серед них є подружня сім’я. Здавалося б, суть її настільки зрозуміла і прийнятна, що на неї годі звертати увагу. Це те, що є узвичаєним в житті людини. Однак саме із буденної щоденності і складаються життя, успіхи і щастя людини. Що робити з цими буденними справами, щоб вони стали надзвичайними? На цьому питанні детально зупинився у своєму вітальному слові Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар -
Любомир Гузар
...так переглянути інтенсивно й глибоко, що ми можемо їх побачити. Побачити в новому світлі. Без молитви в таких справах - більш щоденних, таких буденних, тих, які ми зустрічаємо на кожному кроці, без молитви їх по-Божому сприйняти, і по-Божому жити є неможливим.
Галина Терещук
Я запитала у Глави Греко-Католицької Церкви, що очікує в майбутньому державу, у якій не цінується поняття здорової родини, не діють відповідні закони на підтримку подружжів і багатодітних сімей, у якій склалась тенденція до розпаду родин, і робиться чимало, аби люди вимушені були покидати свої сім’ї, їдучи на заробітки. І, як наслідок - страждають діти Ось що відповів Блаженніший Любомир Гузар.
Любомир Гузар
Наше майбутнє – у власних руках. І, безумовно, ми би бажали, щоби структури - і державні, і суспільні, і інші громадські, - щоб все дуже гарно функціонувало. Але не завжди так буває. І це – не тільки у нас. Одначе, треба дві речі пам’ятати: що ми виходимо (переходимо) з одного способу врядування і думання до іншого. І що такий перехід – це є завжди дуже болючий процес, бо тут розходиться про зміну людей, способу думання, нутра людини. Це процес дуже важкий, і ми мусимо мати дуже велику терпеливість за собою, свідомість, що так воно є, а друга річ – це те, що я на початку згадав: багато залежить від нас!
Галина Терещук
Народження або переривання вагітності у 14- 15 років, алкоголізм і наркоманія сьогодні стали звичними явищами у кожному не лише українському місті, але й українському селі. Із такими проблемами щодня зіштовхуються парохіяльні священики. Зокрема, отець Мирослав Притула, парох з Пустомитівського району, священик Володимир Біляєв, який працює у Львові. Як можна сьогодні реально допомогти родині?
Мирослав Притула
Напевно, так, як церква – вирішувати на державному рівні з державою. Добре було б співпрацювати з державою, а якщо держава в тому не зацікавлена, скажімо, то мусимо на церковному і піднімати, безперечно, на державний рівень. Ми не можемо стояти осторонь.
Я ще доповню, що усі ми разом, тобто, наше суспільство повинне усвідомити, що родина – це клітина суспільства, і, якщо родина є здорова, то тоді суспільство буде здорове. Отже, потрібно просто оздоровлювати ту клітину – родину, починаючи з азів, основ християнських цінностей. Можемо їх назвати загальнолюдськими цінностями, все одно це є християнські цінності, які допомагають оздоровити цю клітину суспільства, тобто, родину.
Василь Зілгалов
Хтось із славетних людей сказав, що домашнє вогнище має бути не місцем перебування, а місцем, до якого ми завжди повертаємося. Але ми повертаємося до завершення репортажу Галини Терещук з “Форуму родини” у Львові.
Галина Терещук
Із запитанням, як можна сьогодні зберегти родину в Україні, я звернулась і до інших учасників форуму. Мої співрозмовники – отці Богдан Мук і Петро Зварич.
Богдан Мук
Тільки що сталася справжня акція: це є виконання домашнього богослужіння в повноті обсягу цього богослужіння під назвою (чи під титулом) “Щоденні молитви і катехізис мови, правди й віри”. Як цього не буде, то тільки буде товчення води в ступі.
Галина Терещук
Але на сьогодні ми маємо, знову ж таки, тих дітей, що є покинуті батьками. Я з такими дітьми спілкувалася, чиї батьки є за кордоном, дітям висилають кошти і діти узалежнюються і від наркотиків, і від алкоголізму. Але – що будемо мати з тими дітьми? Що їх чекає?
Петро Зварич
Відносно дітей, тих, що без батьківства, і тих, що навіть мають допомогу матеріальну, але не мають батьків – то вони в однаковому, я би сказав, стані, а, може, ще й в гіршому ті, що матеріально забезпечені і вони втрачають родинний зв’язок, а ті втратили через відсутність як таких батьків. І немає в нас якраз заміни, немає громадської якоїсь такої організації чи людської покори, терпеливості, любові, щоб приділити отаку турботу, піклування про тих дітей.
Галина Терещук
Усі, кого я просила дати характеристику сучасній родині в Україні однозначно говорили, що вона злиденна, зболена, змучена, у стані кризи, зневіри, байдужості.
Вчителі християнської етики Галина Добуш і Ольга Залецька, які майже щодня спілкуються зі своїми вихованцями, переконані, що сьогодні в Україні йде тотальне нищення навіть поняття здорової сім’ї, що українська верхівка влади лише на папері ухвалила закони нібито на підтримку родини, молодих людей, жінки, але реальні факти жахають.
Галина Добуш
Я бачу, як ці діти – з далеких країв посилають їм гроші, а вони без опіки, їм мало того матеріального... Їм треба тої батьківської, материнської любові, і ні бабця, ні сусідка, ні дідусь не можуть цього замінити. І дуже добре, що сьогодні церква звернула увагу на українську родину, яка є десь, власне, на грані знищення - такого, навіть, тоталітарного знищення. Я хвилююся, бо мені це дуже болить, власне, питання виховання. Хто має виховати це майбутнє покоління цієї незалежної України? Яка де-юре незалежна, а де-факто залежна від таких болючих на сьогоднішній день факторів як наркоманія, алкоголізм? На превеликий жаль, сьогодні українська жінка опинилася в ситуації такій, що вона – без праці, без можливості виховувати, дати своїм дітям те, що вона би хотіла дати.
Галина Терещук
Ольга Залецька зауважила про деякі причини руйнування сім’ї в Україні.
Ольга Залецька
Дуже сильно страждає родина від зміни цінностей. Одні ідоли впали – на очах багатьох знімали оті пам’ятники й намагалися встановити інші. Ті, які встановлювали, виявилися дуже часто негідними того, що вони говорили. Зараз поглинає мода, мода Заходу і мова Сходу. Мова Сходу – на мову, на пісні, і мода Заходу – на гроші і на спосіб проведення життя. Мені здається, що найбільше страждають ті діти, для яких гроші – понад усе.
Галина Терещук
На “Форумі родини” зазначили, що саме церква сьогодні повинна допомогти молодим людям у створенні міцних родин, а також подружжям, які переживають кризу, зберегти свою сім’ю. Галина Терещук, «Радіо Свобода», Львів.
Василь Зілгалов
І ми продовжуємо тему української родини темою релігійного життя.
Глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар не збирається проголошувати патріархат УГКЦ самостiйно. "Я не збираюся робити якi-небудь радикальнi кроки, оскiльки не бачу для цього причин", - сказав вiн на прес-конференції у Львовi в минулий четвер, коментуючи вiзит членiв постiйного Синоду УГКЦ до Ватикану.
У Ватиканi делегацiю українських греко-католикiв приймав Папа Римський Iван Павло Другий, який не задовольнив їх клопотання про надання патрiархату.
Водночас, Любомир Гузар вважає, що відмови з боку Папи не було. "Те, що Святіший Отець в офiцiйнiй промовi заявив про необхідність патріархату УКГЦ, свідчить про його рішучість надати нам таке право, i всi в Римській курії, навіть тi, хто був проти, сприйняли промову Папи саме так", - наголосив кардинал.
Що стосується тимчасової невизначеності для такого кроку, то Глава УГКЦ пояснив це багатьма труднощами, якi доведеться подолати на шляху до надання з боку Ватикану дозволу для організації патріархату. На думку Любомира Гузара труднощі - як всередині церкви, так за її межами.
Кардинал вважає, що УГКЦ повинна провести серйозну роз''яснювальну роботу серед своїх вiруючих стосовно розуміння сутi такого серйозного явища як патрiарший устрiй церкви.
З iншого боку, зазначив вiн, УГКЦ збирається продовжувати діалог з православними владиками, якi виступили проти ідеї патрiархату УГКЦ. Уже найближчим часом владикам будуть розiсланi листи з докладним описом причин, що спонукали УГКЦ до набування патрiархату.
"Я вже не раз наголошував, що для нас патрiархат є засобом для поглиблення міжконфесійного діалогу, а не перешкодою на шляху до нього", - наголосив Любомир Гузар.
УГКЦ є найбiльшою схiдною католицькою церквою в свiтi, яка налiчує понад 5,5 мільйонів вiруючих. За даними Державного комітету в справах релігій в Українi, за станом на 1 сiчня 2004 року УГКЦ нараховувала 3,3 тис. общин, 92 монастирi, понад 2 тис. священнослужителів, 2,7 тис. культових споруд.
Друге за величиною місто Франції Ліон має не лише Католицький університет. Тут - головний осідок Християнського радіо Франції. Ми вже розповідали про дводенне засідання “Парламенту пам’яти” у травні цього року. Заходи у рамках цих засідань висвітлював наш спеціальний кореспондент Тарас Марусик. Ініціатором проведення “Парламенту пам’яти” виступила асоціація “Творці пам’яти”, зокрема, журналіст Християнського радіо Франції Паскаль Маґесян. Послухайте, що він розповів про це радіо і свою роботу нашому кореспондентові Тарасові Марусику.
Паскаль Маґесян
Християнське радіо Франції – це мережа з 52 радіостанцій по всій території Франції, за винятком кількох великих міст, таких, як Париж і Страсбурґ, де ще немає місцевих радіостанцій Християнського радіо Франції. Вони працюють в ФМ-діапазоні і мають спільну програму тривалістю 20 годин на добу. Ці радіостанції заповнюють мінімум із загального обсягу мовлення – 4 години місцевих програм.
Решта 16 годин є однаковими і поширюються на Францію і на кілька суміжних країн, де розмовляють французькою.
Тарас Марусик
Спеціалізація Паскаля Маґесяна – європейські новини як світського, так і релігійного життя.
Паскаль Маґесян
І коли вживати вираз “релігійне життя”, треба бути трохи точнішим: насправді це новини християнського життя, тому, що ці новини не є обов’язково релігійними. Ми розповідаємо не лише про церкву, але й про християнську культуру.
Всі новини ми подаємо під християнським кутом зору, залежно від теми. Ми вельми відкриті для світу, але з нашою християнською ідентичністю.
Фінансується Християнське радіо Франції за рахунок внесків радіостанцій. Тобто, кожна місцева радіостанція бере на себе витрати частини загального бюджету. В свою чергу, місцеві радіостанції живуть за рахунок пожертв, а також за рахунок коштів, які надають єпархії.
Християнське радіо Франції має чималу авдиторію – приблизно мільйон слухачів щодня.
Тарас Марусик
«Більшість слухачів, - каже Паскаль Маґесян, - віруючі, але вони не обов’язково дотримуються обрядів. Решта слухачів є або віруючими нехристиянського віросповідання, або зовсім невіруючими”.
Журналіст Християнського радіо Франції Паскаль Маґесян розповів мені, що він - внук вірменина, який пережив ґеноцид свого народу. Його батьки вже народжені у Франції. Вірмени, які традиційно православні, у Франції сповідують, крім цієї конфесії, католицизм і протестантизм. Це пояснюється історичними обставинами. Саме у Франції знайшли притулок найбільше вірменів, які тікали від ґеноциду 1915 року. Серед них було чимало дітей-сиріт, яких тоді прийняли католицькі і протестантські сиротинці. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Ліон - Київ.
Василь Зілгалов
На минулому тижні Леонід Кучма підписав ухвалений у травні Верховною Радою закон «Про внесення змін в закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Головною зміною, порівняно із попередньою редакцією, є те, що закон визначає термін альтернативної служби у півтори, а не у два рази більший, ніж термін військової служби в Збройних силах України.
Тривалість альтернативної служби складатиме відтепер 27 місяців, а для осіб, які мають закінчену вищу освіту – 18 місяців. Нагадаю, що нещодавно, 15 травня у багатьох країнах Європи відзначили День відмови від військової служби з міркувань совісті. На Старому континенті громадяни, як правило, мають альтернативу війську. Про практику цієї альтернативи – в Україні і у світі – слухайте в матеріалі мого колеги Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Отже, альтернатива військовій службі майже повсюдно в Європі – це невійськова громадянська служба, яка існує для осіб, які з релігійних, етичних чи моральних міркувань відмовляються від участи у військових діях і несення військового обов’язку. Часто це - пацифісти, але не обов’язково – адже пацифісти відмовляються від будь-якого насильства. А серед тих, кому сумління не дозволяє йти до війська можуть бути і мисливці, і поліцейські, і, навіть, професійні боксери – як-от видатний Муґаммед Алі.
Заміна військового тягара громадянською службою – це, поза сумнівом, дуже важливе досягнення у сфері забезпечення свободи сумління. Хоча першими, хто відмовився брати до рук зброю з міркувань совісті, були перші християни, “кесарі” - тобто держави, знайшли за можливе замінити цей тягар менш обтяжливим порівняно недавно. Лише 1903 року вперше австралійський закон про оборону проголосив повне звільнення від військової служби осіб, які відмовилися носити зброю з переконання. 1916 року закон про свідому відмову від військової служби ухвалила Велика Британія, наступного року права тих, хто не може вдаватися до зброї з переконань визнали Данія і Нідерланди, 1920 року – Швеція, 1922 – Норвегія, 1931 – Фінляндія.
Відомо, що і радянський уряд ще 4 січня 1919 р. оприлюднив декрет “Про звільнення від військової повинності з релігійних переконань”. Цей декрет, котрий надавав особам, що не можуть за своїми переконаннями брати участь у військовій службі, право заміни цієї служби санітарною (головно – у заразних шпиталях), у кожному разі за рішенням народного суду, був одним з елементів радянської політики залучення на свій бік визнавців релігій, які утискалися царатом. Пізніш, однак, це право всіляко обмежувалося, аж поки з кінця 1920-х років декрет перестав діяти взагалі.
Тому впровадження в Україні вже з 1992 року альтернативної служби стало серйозним кроком на шляху формування сучасного демократичного розуміння свободи совісті й реалізації проголошених країною принципів державної політики відносно релігії, церкви, віруючих. Тим паче, що дуже часто громадська думка в багатьох країнах світу вельми гостро реагує на будь-які спроби ухилитися від виконання справді священного обов’язку захисту Батьківщини. Достатньо сказати, що в Іспанії право на альтернативну службу існує тільки з 1988 року, в Швейцарії – з 1996 року, а Туреччина такого права досі не визнавала категорично.
У посткомуністичних країнах навколо альтернативної служби точилися запеклі суперечки – Болгарія визнала його тільки програвши суд свідкам Єгови. У пострадянських країнах невійськова громадянська служба реально існує в Естонії, Киргизстані, Молдові, Україні, Узбекистані та, віднедавна - в Росії. Конституції Азербайджану та Білорусі згадують про альтернативну службу, але фактично вона неможлива, у Литві не відпрацьовано механізм проходження цієї служби, а у Вірменії такого права взагалі не передбачається. Не існує такого права і в Туркменістані, Казахстані та Таджикістані. І, нарешті, в Грузії, де скористатися правом на громадянську службу все ще неможливо, можна натомість цілком офіційно за помірні гроші від військової служби відкупитися.
Василь Зілгалов
Свого часу відомий американський політик Томас Пейн сказав: “Армія принципів прорветься там, де не пройде армія вояків”. А відомий французький письменник Франсуа Фенелон свого часу відзначив: “Незчисленні народи і найпотужніші армії виглядають як мурахи, котрі виборюють одні у одних тендітне стебельце на величезній купі багна”.
Повернімося до матеріалу Віктора Єленського, де він завершує аналіз проблеми альтернативної служби як в Україні, так і в різних країнах світу.
Віктор Єленський
Але повернімося до України – характеризуючи її закон про альтернативну службу, деякі експерти вказували на два моменти, котрі можна інтерпретувати як дискримінаційні для осіб, що не можуть за переконаннями служити у війську. Перший – це те, що у міжнародних угодах йдеться не просто про відмову від військової служби з релігійних переконань, а про відмову з огляду на сумління особи, тобто, на її моральні, філософські, етичні й, навіть, політичні (як, наприклад, у Данії) переконання.
Право на відмову від військової служби з міркувань власної совісті, що ґрунтуються не тільки на релігійних переконаннях, надається, наприклад, громадянам ФРН, Франції, Данії, Італії, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Іспанії, Словаччини, Чехії, Угорщини, Фінляндії, Швеції. Україна надає таке право лише за релігійними переконаннями і лише вірним тих релігійних спільнот, які перелічено у постанові Кабміну від 10 листопада 1999 року. Підписаний минулого тижня український закон тут практично нічого не змінює.
По-друге, українське законодавство встановлює строк альтернативної служби довший, ніж строк військової служби. Хай не у два рази, як це було до 7 червня, а у півтори рази, але все ж довший. З цього приводу Юрій Кармазін з “Нашої України” під час обговорення законопроекту у Верховній Раді навіть заявив, що, прийнявши закон, Україна демонструє, що ставиться до „альтернативників” у півтори рази гірше. Втім заради справедливості відзначимо, що така практика існує в дуже багатьох країнах.
Очевидно, встановлюючи довший строк громадянської служби порівняно із військовою, українські законодавці брали до уваги не дуже сприятливі умови проходження служби українськими строковиками, а також те, що “альтернативники” матимуть фіксований робочий час, змогу вчитися заочно, навіть жити вдома тощо.
І насамкінець - трохи статистики: за час існування в Україні альтернативної служби правом на неї скористалися 23 тисячі юнаків. Для “Радіо Свобода” – Віктор Єленський.
Василь Зілгалов
І на завершення нашої програми ми пропонуємо ще один матеріал, ще одну інформацію з релігійного життя у світі. Вселенський Патріарх Константинопольський Варфоломій і ще 12 членів Синоду постали перед турецьким судом за звинуваченням у тому, що вони протиправно виключили з Синоду болгарського священика Костянтина Костова. Як передають агентства, Патріарха і членів його Синоду звинувачують у тому, що вони ущемили основне релігійне право. Якщо вони будуть засуджені у судовому процесі, що розпочався, то їм загрожує покарання від 6 місяців до одного року тюремного ув’язнення. Державний обвинувач Туреччини розпочав судовий процес на підставі звинувачення з боку невеликої громади православних болгар, яка нараховує близько трьохсот осіб.
Патріарх Варфоломій заявив, що є главою всіх православних християн у Туреччині і мав право у 2002 році виключити отця Костянтина Костова з членів Синоду.
«Всупереч нашим попередженням, Костов відмовився згадувати ім’я вищого церковного представника під час літургії – що є обов’язковим!» - підкреслив Патріарх. «За нашими правилами Синод дає мандат, а може й позбавити його”, - сказав Варфоломій.
Костов обвинуватив Варфоломія та інших членів Синоду у тому, що вони загрожували і залякували відлученням православних болгар.
Судовий процес, що розпочався, став ще одним викликом для Патріарха Варфоломія, який сперечався з православною церквою в Греції відносно тридцяти шести єпархій на північному сході Греції. Грецький архієпископ у травні здався і підтвердив, що спірні єпархії знаходяться в підпорядкуванні Вселенської патріархії.
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо нашу програму “Споконвіку було Слово”. Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Павел Шидло.
І, перш ніж попрощатися з вами, шановні слухачі, я хочу нагадати слова Святого Августина, який колись писав: “Коли люди думають про Бога, якого вони не в змозі осягнути, то вони в дійсності думають про самих себе, а не про нього. Вони порівнюють не його, а себе, і не з ним, а з собою,” – підкреслював Августин. А, може, якраз і необхідно змогти порівняти себе і свою внутрішню совість із “зовнішнім” Богом? Адже він дав нам можливість вибору, право вибору, а, значить, і право вірно порівнювати...
Говорить “Радіо Свобода”!
Прага, 12 червня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шидло.
«Родина – то основа нашої майбутності», - писав митрополит УГКЦ Андрій Шептицький. «Християнська родина – це основа здорового суспільства, народу, нації», - зазначав Патріарх цієї ж церкви Йосип Сліпий.
Без здорової української родини не можна збудувати міцну державу - ці слова стали гаслом «Форуму родини», що два дні проходив у Львові за участю духовенства та представників різноманітних спільнот. Упродовж цього часу тривали дискусії, круглі столи, виголошувалися доповіді про проблеми, які сьогодні існують в українських сім’ях і про те, як їх можливо вирішувати, долати. Моя колега Галина Терещук теж побувала на цьому форумі. Послухайте її репортаж зі Львова.
Галина Терещук
Виставою «Сотворіння світу», яку виконали неповносправні молоді люди з парафіяльної спільноти «Віра й Світло» і розпочався “Форум родини”. Зауважила безпосередність цих людей, їхню відкритість, щирість, любов до людей, життя і Бога, усмішку – власне, усе те, чого сьогодні бракує багатьом сім’ям.
У житті є речі дуже буденні, ті, які людина просто не добачає. І найбільш буденною серед них є подружня сім’я. Здавалося б, суть її настільки зрозуміла і прийнятна, що на неї годі звертати увагу. Це те, що є узвичаєним в житті людини. Однак саме із буденної щоденності і складаються життя, успіхи і щастя людини. Що робити з цими буденними справами, щоб вони стали надзвичайними? На цьому питанні детально зупинився у своєму вітальному слові Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар -
Любомир Гузар
...так переглянути інтенсивно й глибоко, що ми можемо їх побачити. Побачити в новому світлі. Без молитви в таких справах - більш щоденних, таких буденних, тих, які ми зустрічаємо на кожному кроці, без молитви їх по-Божому сприйняти, і по-Божому жити є неможливим.
Галина Терещук
Я запитала у Глави Греко-Католицької Церкви, що очікує в майбутньому державу, у якій не цінується поняття здорової родини, не діють відповідні закони на підтримку подружжів і багатодітних сімей, у якій склалась тенденція до розпаду родин, і робиться чимало, аби люди вимушені були покидати свої сім’ї, їдучи на заробітки. І, як наслідок - страждають діти Ось що відповів Блаженніший Любомир Гузар.
Любомир Гузар
Наше майбутнє – у власних руках. І, безумовно, ми би бажали, щоби структури - і державні, і суспільні, і інші громадські, - щоб все дуже гарно функціонувало. Але не завжди так буває. І це – не тільки у нас. Одначе, треба дві речі пам’ятати: що ми виходимо (переходимо) з одного способу врядування і думання до іншого. І що такий перехід – це є завжди дуже болючий процес, бо тут розходиться про зміну людей, способу думання, нутра людини. Це процес дуже важкий, і ми мусимо мати дуже велику терпеливість за собою, свідомість, що так воно є, а друга річ – це те, що я на початку згадав: багато залежить від нас!
Галина Терещук
Народження або переривання вагітності у 14- 15 років, алкоголізм і наркоманія сьогодні стали звичними явищами у кожному не лише українському місті, але й українському селі. Із такими проблемами щодня зіштовхуються парохіяльні священики. Зокрема, отець Мирослав Притула, парох з Пустомитівського району, священик Володимир Біляєв, який працює у Львові. Як можна сьогодні реально допомогти родині?
Мирослав Притула
Напевно, так, як церква – вирішувати на державному рівні з державою. Добре було б співпрацювати з державою, а якщо держава в тому не зацікавлена, скажімо, то мусимо на церковному і піднімати, безперечно, на державний рівень. Ми не можемо стояти осторонь.
Я ще доповню, що усі ми разом, тобто, наше суспільство повинне усвідомити, що родина – це клітина суспільства, і, якщо родина є здорова, то тоді суспільство буде здорове. Отже, потрібно просто оздоровлювати ту клітину – родину, починаючи з азів, основ християнських цінностей. Можемо їх назвати загальнолюдськими цінностями, все одно це є християнські цінності, які допомагають оздоровити цю клітину суспільства, тобто, родину.
Василь Зілгалов
Хтось із славетних людей сказав, що домашнє вогнище має бути не місцем перебування, а місцем, до якого ми завжди повертаємося. Але ми повертаємося до завершення репортажу Галини Терещук з “Форуму родини” у Львові.
Галина Терещук
Із запитанням, як можна сьогодні зберегти родину в Україні, я звернулась і до інших учасників форуму. Мої співрозмовники – отці Богдан Мук і Петро Зварич.
Богдан Мук
Тільки що сталася справжня акція: це є виконання домашнього богослужіння в повноті обсягу цього богослужіння під назвою (чи під титулом) “Щоденні молитви і катехізис мови, правди й віри”. Як цього не буде, то тільки буде товчення води в ступі.
Галина Терещук
Але на сьогодні ми маємо, знову ж таки, тих дітей, що є покинуті батьками. Я з такими дітьми спілкувалася, чиї батьки є за кордоном, дітям висилають кошти і діти узалежнюються і від наркотиків, і від алкоголізму. Але – що будемо мати з тими дітьми? Що їх чекає?
Петро Зварич
Відносно дітей, тих, що без батьківства, і тих, що навіть мають допомогу матеріальну, але не мають батьків – то вони в однаковому, я би сказав, стані, а, може, ще й в гіршому ті, що матеріально забезпечені і вони втрачають родинний зв’язок, а ті втратили через відсутність як таких батьків. І немає в нас якраз заміни, немає громадської якоїсь такої організації чи людської покори, терпеливості, любові, щоб приділити отаку турботу, піклування про тих дітей.
Галина Терещук
Усі, кого я просила дати характеристику сучасній родині в Україні однозначно говорили, що вона злиденна, зболена, змучена, у стані кризи, зневіри, байдужості.
Вчителі християнської етики Галина Добуш і Ольга Залецька, які майже щодня спілкуються зі своїми вихованцями, переконані, що сьогодні в Україні йде тотальне нищення навіть поняття здорової сім’ї, що українська верхівка влади лише на папері ухвалила закони нібито на підтримку родини, молодих людей, жінки, але реальні факти жахають.
Галина Добуш
Я бачу, як ці діти – з далеких країв посилають їм гроші, а вони без опіки, їм мало того матеріального... Їм треба тої батьківської, материнської любові, і ні бабця, ні сусідка, ні дідусь не можуть цього замінити. І дуже добре, що сьогодні церква звернула увагу на українську родину, яка є десь, власне, на грані знищення - такого, навіть, тоталітарного знищення. Я хвилююся, бо мені це дуже болить, власне, питання виховання. Хто має виховати це майбутнє покоління цієї незалежної України? Яка де-юре незалежна, а де-факто залежна від таких болючих на сьогоднішній день факторів як наркоманія, алкоголізм? На превеликий жаль, сьогодні українська жінка опинилася в ситуації такій, що вона – без праці, без можливості виховувати, дати своїм дітям те, що вона би хотіла дати.
Галина Терещук
Ольга Залецька зауважила про деякі причини руйнування сім’ї в Україні.
Ольга Залецька
Дуже сильно страждає родина від зміни цінностей. Одні ідоли впали – на очах багатьох знімали оті пам’ятники й намагалися встановити інші. Ті, які встановлювали, виявилися дуже часто негідними того, що вони говорили. Зараз поглинає мода, мода Заходу і мова Сходу. Мова Сходу – на мову, на пісні, і мода Заходу – на гроші і на спосіб проведення життя. Мені здається, що найбільше страждають ті діти, для яких гроші – понад усе.
Галина Терещук
На “Форумі родини” зазначили, що саме церква сьогодні повинна допомогти молодим людям у створенні міцних родин, а також подружжям, які переживають кризу, зберегти свою сім’ю. Галина Терещук, «Радіо Свобода», Львів.
Василь Зілгалов
І ми продовжуємо тему української родини темою релігійного життя.
Глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар не збирається проголошувати патріархат УГКЦ самостiйно. "Я не збираюся робити якi-небудь радикальнi кроки, оскiльки не бачу для цього причин", - сказав вiн на прес-конференції у Львовi в минулий четвер, коментуючи вiзит членiв постiйного Синоду УГКЦ до Ватикану.
У Ватиканi делегацiю українських греко-католикiв приймав Папа Римський Iван Павло Другий, який не задовольнив їх клопотання про надання патрiархату.
Водночас, Любомир Гузар вважає, що відмови з боку Папи не було. "Те, що Святіший Отець в офiцiйнiй промовi заявив про необхідність патріархату УКГЦ, свідчить про його рішучість надати нам таке право, i всi в Римській курії, навіть тi, хто був проти, сприйняли промову Папи саме так", - наголосив кардинал.
Що стосується тимчасової невизначеності для такого кроку, то Глава УГКЦ пояснив це багатьма труднощами, якi доведеться подолати на шляху до надання з боку Ватикану дозволу для організації патріархату. На думку Любомира Гузара труднощі - як всередині церкви, так за її межами.
Кардинал вважає, що УГКЦ повинна провести серйозну роз''яснювальну роботу серед своїх вiруючих стосовно розуміння сутi такого серйозного явища як патрiарший устрiй церкви.
З iншого боку, зазначив вiн, УГКЦ збирається продовжувати діалог з православними владиками, якi виступили проти ідеї патрiархату УГКЦ. Уже найближчим часом владикам будуть розiсланi листи з докладним описом причин, що спонукали УГКЦ до набування патрiархату.
"Я вже не раз наголошував, що для нас патрiархат є засобом для поглиблення міжконфесійного діалогу, а не перешкодою на шляху до нього", - наголосив Любомир Гузар.
УГКЦ є найбiльшою схiдною католицькою церквою в свiтi, яка налiчує понад 5,5 мільйонів вiруючих. За даними Державного комітету в справах релігій в Українi, за станом на 1 сiчня 2004 року УГКЦ нараховувала 3,3 тис. общин, 92 монастирi, понад 2 тис. священнослужителів, 2,7 тис. культових споруд.
Друге за величиною місто Франції Ліон має не лише Католицький університет. Тут - головний осідок Християнського радіо Франції. Ми вже розповідали про дводенне засідання “Парламенту пам’яти” у травні цього року. Заходи у рамках цих засідань висвітлював наш спеціальний кореспондент Тарас Марусик. Ініціатором проведення “Парламенту пам’яти” виступила асоціація “Творці пам’яти”, зокрема, журналіст Християнського радіо Франції Паскаль Маґесян. Послухайте, що він розповів про це радіо і свою роботу нашому кореспондентові Тарасові Марусику.
Паскаль Маґесян
Християнське радіо Франції – це мережа з 52 радіостанцій по всій території Франції, за винятком кількох великих міст, таких, як Париж і Страсбурґ, де ще немає місцевих радіостанцій Християнського радіо Франції. Вони працюють в ФМ-діапазоні і мають спільну програму тривалістю 20 годин на добу. Ці радіостанції заповнюють мінімум із загального обсягу мовлення – 4 години місцевих програм.
Решта 16 годин є однаковими і поширюються на Францію і на кілька суміжних країн, де розмовляють французькою.
Тарас Марусик
Спеціалізація Паскаля Маґесяна – європейські новини як світського, так і релігійного життя.
Паскаль Маґесян
І коли вживати вираз “релігійне життя”, треба бути трохи точнішим: насправді це новини християнського життя, тому, що ці новини не є обов’язково релігійними. Ми розповідаємо не лише про церкву, але й про християнську культуру.
Всі новини ми подаємо під християнським кутом зору, залежно від теми. Ми вельми відкриті для світу, але з нашою християнською ідентичністю.
Фінансується Християнське радіо Франції за рахунок внесків радіостанцій. Тобто, кожна місцева радіостанція бере на себе витрати частини загального бюджету. В свою чергу, місцеві радіостанції живуть за рахунок пожертв, а також за рахунок коштів, які надають єпархії.
Християнське радіо Франції має чималу авдиторію – приблизно мільйон слухачів щодня.
Тарас Марусик
«Більшість слухачів, - каже Паскаль Маґесян, - віруючі, але вони не обов’язково дотримуються обрядів. Решта слухачів є або віруючими нехристиянського віросповідання, або зовсім невіруючими”.
Журналіст Християнського радіо Франції Паскаль Маґесян розповів мені, що він - внук вірменина, який пережив ґеноцид свого народу. Його батьки вже народжені у Франції. Вірмени, які традиційно православні, у Франції сповідують, крім цієї конфесії, католицизм і протестантизм. Це пояснюється історичними обставинами. Саме у Франції знайшли притулок найбільше вірменів, які тікали від ґеноциду 1915 року. Серед них було чимало дітей-сиріт, яких тоді прийняли католицькі і протестантські сиротинці. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Ліон - Київ.
Василь Зілгалов
На минулому тижні Леонід Кучма підписав ухвалений у травні Верховною Радою закон «Про внесення змін в закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Головною зміною, порівняно із попередньою редакцією, є те, що закон визначає термін альтернативної служби у півтори, а не у два рази більший, ніж термін військової служби в Збройних силах України.
Тривалість альтернативної служби складатиме відтепер 27 місяців, а для осіб, які мають закінчену вищу освіту – 18 місяців. Нагадаю, що нещодавно, 15 травня у багатьох країнах Європи відзначили День відмови від військової служби з міркувань совісті. На Старому континенті громадяни, як правило, мають альтернативу війську. Про практику цієї альтернативи – в Україні і у світі – слухайте в матеріалі мого колеги Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Отже, альтернатива військовій службі майже повсюдно в Європі – це невійськова громадянська служба, яка існує для осіб, які з релігійних, етичних чи моральних міркувань відмовляються від участи у військових діях і несення військового обов’язку. Часто це - пацифісти, але не обов’язково – адже пацифісти відмовляються від будь-якого насильства. А серед тих, кому сумління не дозволяє йти до війська можуть бути і мисливці, і поліцейські, і, навіть, професійні боксери – як-от видатний Муґаммед Алі.
Заміна військового тягара громадянською службою – це, поза сумнівом, дуже важливе досягнення у сфері забезпечення свободи сумління. Хоча першими, хто відмовився брати до рук зброю з міркувань совісті, були перші християни, “кесарі” - тобто держави, знайшли за можливе замінити цей тягар менш обтяжливим порівняно недавно. Лише 1903 року вперше австралійський закон про оборону проголосив повне звільнення від військової служби осіб, які відмовилися носити зброю з переконання. 1916 року закон про свідому відмову від військової служби ухвалила Велика Британія, наступного року права тих, хто не може вдаватися до зброї з переконань визнали Данія і Нідерланди, 1920 року – Швеція, 1922 – Норвегія, 1931 – Фінляндія.
Відомо, що і радянський уряд ще 4 січня 1919 р. оприлюднив декрет “Про звільнення від військової повинності з релігійних переконань”. Цей декрет, котрий надавав особам, що не можуть за своїми переконаннями брати участь у військовій службі, право заміни цієї служби санітарною (головно – у заразних шпиталях), у кожному разі за рішенням народного суду, був одним з елементів радянської політики залучення на свій бік визнавців релігій, які утискалися царатом. Пізніш, однак, це право всіляко обмежувалося, аж поки з кінця 1920-х років декрет перестав діяти взагалі.
Тому впровадження в Україні вже з 1992 року альтернативної служби стало серйозним кроком на шляху формування сучасного демократичного розуміння свободи совісті й реалізації проголошених країною принципів державної політики відносно релігії, церкви, віруючих. Тим паче, що дуже часто громадська думка в багатьох країнах світу вельми гостро реагує на будь-які спроби ухилитися від виконання справді священного обов’язку захисту Батьківщини. Достатньо сказати, що в Іспанії право на альтернативну службу існує тільки з 1988 року, в Швейцарії – з 1996 року, а Туреччина такого права досі не визнавала категорично.
У посткомуністичних країнах навколо альтернативної служби точилися запеклі суперечки – Болгарія визнала його тільки програвши суд свідкам Єгови. У пострадянських країнах невійськова громадянська служба реально існує в Естонії, Киргизстані, Молдові, Україні, Узбекистані та, віднедавна - в Росії. Конституції Азербайджану та Білорусі згадують про альтернативну службу, але фактично вона неможлива, у Литві не відпрацьовано механізм проходження цієї служби, а у Вірменії такого права взагалі не передбачається. Не існує такого права і в Туркменістані, Казахстані та Таджикістані. І, нарешті, в Грузії, де скористатися правом на громадянську службу все ще неможливо, можна натомість цілком офіційно за помірні гроші від військової служби відкупитися.
Василь Зілгалов
Свого часу відомий американський політик Томас Пейн сказав: “Армія принципів прорветься там, де не пройде армія вояків”. А відомий французький письменник Франсуа Фенелон свого часу відзначив: “Незчисленні народи і найпотужніші армії виглядають як мурахи, котрі виборюють одні у одних тендітне стебельце на величезній купі багна”.
Повернімося до матеріалу Віктора Єленського, де він завершує аналіз проблеми альтернативної служби як в Україні, так і в різних країнах світу.
Віктор Єленський
Але повернімося до України – характеризуючи її закон про альтернативну службу, деякі експерти вказували на два моменти, котрі можна інтерпретувати як дискримінаційні для осіб, що не можуть за переконаннями служити у війську. Перший – це те, що у міжнародних угодах йдеться не просто про відмову від військової служби з релігійних переконань, а про відмову з огляду на сумління особи, тобто, на її моральні, філософські, етичні й, навіть, політичні (як, наприклад, у Данії) переконання.
Право на відмову від військової служби з міркувань власної совісті, що ґрунтуються не тільки на релігійних переконаннях, надається, наприклад, громадянам ФРН, Франції, Данії, Італії, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Іспанії, Словаччини, Чехії, Угорщини, Фінляндії, Швеції. Україна надає таке право лише за релігійними переконаннями і лише вірним тих релігійних спільнот, які перелічено у постанові Кабміну від 10 листопада 1999 року. Підписаний минулого тижня український закон тут практично нічого не змінює.
По-друге, українське законодавство встановлює строк альтернативної служби довший, ніж строк військової служби. Хай не у два рази, як це було до 7 червня, а у півтори рази, але все ж довший. З цього приводу Юрій Кармазін з “Нашої України” під час обговорення законопроекту у Верховній Раді навіть заявив, що, прийнявши закон, Україна демонструє, що ставиться до „альтернативників” у півтори рази гірше. Втім заради справедливості відзначимо, що така практика існує в дуже багатьох країнах.
Очевидно, встановлюючи довший строк громадянської служби порівняно із військовою, українські законодавці брали до уваги не дуже сприятливі умови проходження служби українськими строковиками, а також те, що “альтернативники” матимуть фіксований робочий час, змогу вчитися заочно, навіть жити вдома тощо.
І насамкінець - трохи статистики: за час існування в Україні альтернативної служби правом на неї скористалися 23 тисячі юнаків. Для “Радіо Свобода” – Віктор Єленський.
Василь Зілгалов
І на завершення нашої програми ми пропонуємо ще один матеріал, ще одну інформацію з релігійного життя у світі. Вселенський Патріарх Константинопольський Варфоломій і ще 12 членів Синоду постали перед турецьким судом за звинуваченням у тому, що вони протиправно виключили з Синоду болгарського священика Костянтина Костова. Як передають агентства, Патріарха і членів його Синоду звинувачують у тому, що вони ущемили основне релігійне право. Якщо вони будуть засуджені у судовому процесі, що розпочався, то їм загрожує покарання від 6 місяців до одного року тюремного ув’язнення. Державний обвинувач Туреччини розпочав судовий процес на підставі звинувачення з боку невеликої громади православних болгар, яка нараховує близько трьохсот осіб.
Патріарх Варфоломій заявив, що є главою всіх православних християн у Туреччині і мав право у 2002 році виключити отця Костянтина Костова з членів Синоду.
«Всупереч нашим попередженням, Костов відмовився згадувати ім’я вищого церковного представника під час літургії – що є обов’язковим!» - підкреслив Патріарх. «За нашими правилами Синод дає мандат, а може й позбавити його”, - сказав Варфоломій.
Костов обвинуватив Варфоломія та інших членів Синоду у тому, що вони загрожували і залякували відлученням православних болгар.
Судовий процес, що розпочався, став ще одним викликом для Патріарха Варфоломія, який сперечався з православною церквою в Греції відносно тридцяти шести єпархій на північному сході Греції. Грецький архієпископ у травні здався і підтвердив, що спірні єпархії знаходяться в підпорядкуванні Вселенської патріархії.
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо нашу програму “Споконвіку було Слово”. Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Павел Шидло.
І, перш ніж попрощатися з вами, шановні слухачі, я хочу нагадати слова Святого Августина, який колись писав: “Коли люди думають про Бога, якого вони не в змозі осягнути, то вони в дійсності думають про самих себе, а не про нього. Вони порівнюють не його, а себе, і не з ним, а з собою,” – підкреслював Августин. А, може, якраз і необхідно змогти порівняти себе і свою внутрішню совість із “зовнішнім” Богом? Адже він дав нам можливість вибору, право вибору, а, значить, і право вірно порівнювати...
Говорить “Радіо Свобода”!
