Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:51

“Інтернет-майдан”: "Палата №6": політичне сьогодення, економічні переживання, сучасна національна ідея; "Екстрема в Павутині": поезія лідера нацболів Лимонова; Інтерв"ю з А.Антоненком: перспективи та небезпеки доби електронного суспільсва; Чи є в Україні поети?


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 14 червня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

На сайті “eg.ru” з’явилась інформація до роздумів. Напередодні концерту в Калінінграді російська група “Звєрі” відпочивала та розслаблялась у сусідньому курортному містечку Світлогорськ в готелі, де свого часу помер Анатолій Собчак.

Наступного ранку, не встигнувши, як належить, протверезіти, поп-музиканти двинули в колишній Кенігсберг на оглядини місцевих “достопрімєчатєльностєй”.

“Коли ми під’їхали до кафедрального собору, лідер групи Білик заявив, що його збудували фашисти, і фотографуватись він тут не буде. – розповіла сайту “ЕГ” екскурсовод “Звєрєй” Ріта Чернова. – Я сказала, що собор середньовічний, але він наполягав на своєму: “Крєстоносци тє же фашисти...”

Згодом, добряче накачавшись пивом, “звєрь” побажав одлить. Підійшовши до могили німецького філософа Еммануїла Канта, “раша-стар” гмикнув і розстебнув штани. Німецькі туристи, аби напару з Кантом не потрапити під зірковий струмінь, з жахом відскочили від молодого російського обдарування.

Цікавим у цьому контексті є “форумний базар” на тому ж таки сайті. Якась Даша аж “взгвізнула”: “Молодци “звєрі”, так дєржать!”

Інша “тьотєнька” не втримала сльози і вологою губою розчулено шепнула: “Ми вас любім...”

Ну і так далі, і таке інше в тому ж таки “а ля рубахо-надривно-достоєвському дусі”.

В українській “Павутині” тим часом своя драчка.

Якогось зальотного фацета на форумі персонального сайту Тимошенко приперли до стінки і попросили “не вертіти задом”. Персонаж зник з форуму, діставши копняка в спину, мовляв, “задок у нього вертиться в унісон з офіціозом”.

Словом, все як завжди. Віктор Недоступ. “Палата № 6”.

Віктор Недоступ

Українськими форумами прошелестіла претензія на народну мудрість: “Янукович 1-й дорівнює Кучмі третьому”. Це одна з реакцій на чергову відповідь Кучми всім хворим на гарантофобію про те, що втретє він не буде висувати свою кандидатуру на посаду президента”.

На форумах “Української правди” такий собі Тестер прокоментував заяву так: “Більше слів, хороших та різних!”

На “Українському порталі” відреагували демократичніше: “Ну й небо йому у клітинку, гаранту нашому! Десять років гарантував... Тепер маємо найнижчу платню у Європі”.

Анонімний відвідувач заперечує: “Показники в нас найвищі в Європі. Та й життя потроху покращується. Я лише боюся, щоб вже зовсім добре не стало”.

Роздуми над показниками наштовхнули деяких відвідувачів на економічні переживання.

Такий собі Коро з форуму сайту “Подробиці” запропонував скинутись по гривні, щоб врятувати нафтогін Одеса-Броди. “Нас в Україні більше сорока мільйонів. Ну що, нам по гривні жалко? – запитує він. – А за цю гривню на трубі будуть наші імена!”

“Вчи економіку, корова! – відмахнулися від нього старожили форуму, – тим більше українську. Чи то ти не знаєш, в чию кишеню ті гривні підуть?”

На сайті “Майдан. Орг. Ю-ей” наводять технічні параметри: “Вся заковика в тому, що потужність нафтопроводу Одеса-Броди нуль мільйонів кубометрів на рік. Все його нещасне життя...”

Постійні відвідувачі сайту шанувальників творчості Леся Подерв’янського “Цікаві досліди” економікою не переймаються. Вони занурились у безодню українського колективного несвідомого.

Такий собі Жорж, кавалер Ордену крилатої свині, розповідає, що йому наснився... Ющенко. Вони з ним за декілька днів до виборів начебто переховуються на баржі на Дніпрі, аби врятуватися від кілерів, насланих Януковичем. Кілери стріляють, вони пригинаються...

“Треба зараз Ющенку охорону підсилити та на авто не сильно розсікати. – доходить висновку Жорж. – Жаль свого часу Чорновіл так не зробив”.

“Дожився... Ющенки сняться, – співчуває така собі Уляна, – а я вчора уві сні Кучму бачила. Постарів...”

Тим часом на сайті Юлії Тимошенко розгулялася дискусія: якою зараз має бути українська національна ідея.

“Зараз” – означає “перед виборами”.

“Ідея мусить бути білою та пухнастою,” – міркує персонаж на прізвисько Козак. - Є ще ідеї стосовно ідеї?”

“Козак, – відповідає Хлопець З Села, – ми, степові сільські хлопці, не зрозуміли твого питання. Наведи приклад національної ідеї. Скажімо, португальської. Або німецької. Чи хоча б російської на худий кінець. Народ бажає переглянути інші національні ідеї для початку”.

А відвідувач за підписом Поет, врахувавши, що більшість пострадянських політиків є істотами радянської модифікації, запропонував свій варіант. “Керівництво обирати демократично: висунули найкращого - його й обрали. Посміялися, поцілувалися, поїли та й полягали спати. Організуємо державу ідеальну і назвемо її “СССР” – союз скажених самостійних республік”.

Андрій Охрімович

Подорожуючи “Павутиною”, перебуваєш у некомфортному але переважно знайомому колі явищ: теракт, атентат, погляд в проріз “пасамонтани”.

Не розривають цього кола і сайти організацій, зазвичай іменованих без вигадок: “всілякі ультра”.

Тут в очах рябить од войовничих плакатів, партгасел, черепів з кістками і незмінного “Fuck of the system!”

А над усім тим варивом, щедро приправленим відповідними текстами, майорить туманними крильми очікуваний прихід ЧОГОСЬ. Ну, щось тіпа добра, правди і справедливості. Розплати... Свободи... Кожен розуміє їх з позицій власних партійних істин.

Втім, іноді трапляються вірші. Путніх серед них, як і де інде, не надто багато. Однак на том вибраного може таки набратись. Навіть на сайті російських націонал-більшовиків.

Лідер нацболів, виявляється, замолоду починав як поет. Така ось “Екстрема в Павутині” виходить. Ну, а в чому вона полягає, пояснить нам автор рубрики Павло Вольвач. Павло Вольвач

Як відомо, Лимонов віршів нині майже не пише. Він втілив власне життя в інші форми, з головою поринувши в політику. Але не варто цьому дивуватися, бо нинішній “красний Лімон” – це продовження того ж Едьки, що прибув колись з Харкова до білокам’яної з метою навчитися писати вірші “краще за всіх”.

Хто його знає, чи це йому вдалося, але те, що вірші непогані – це факт. Принаймні на мою думку.

“Ноздрі дробно стучат на зарє Красних криш мнє аткрилась равніна”.

Або:

“Отряхнуть би всю плоть – і – душа... Іль Стряхнуть би всю душу – і – плоть...”

Сюрреалістична образність, акцентація на естетичному шокові, нонконформізм – тут багато можна навернути розумних словосполучень. Але головне те, що Едік, на відміну від багатьох, просто взяв і помандрував всередину свого вірша. Тобто, як жив, так і писав. І навпаки.

А був він завжди штучкою ще тою:

“Від зємнова пасєлєнца А внутрі же галави савращєніє младєнца срєді палєвой трави”.

Такий ось автопортрет.

Втім, зізнайтеся, шановні: невже кожен з вас лише тим і займався, що подумки переводив немічну старушенцію через дорогу?

А Едік, в принципі, добрий. До коханої, наприклад, він ставиться просто трепетно:

“Хочєш пойду я вєчєром да і уб’ю кого-то Ну а кого – ти вибєрі Станция за поворотом”.

Ніби на межі фолку, народного шансону і книжної поезії стоїть Лимон і розкішно грається словами. Можна б іноді і посміятися з дечого, але щось стримує. Талант автора стримує. Його трагізм. Так-так. Трагізм. Просто це треба відчувати. Особливо, якщо вам близький світ маргінесу, світ пропилених задвірків, дров’яних складів, облуплених парканів і фізіономій в триденнім зарості. “Міська талановитість” – так, задається, це називається.

Сумніше те, що двері в літературу Лімонов, за власним зізнанням, майже зачинив, “залишилися вузька щілина.” А там, за дверима, то вже зовсім інший світ.

Андрій Охрімович

Травневий приїзд до Києва відомого американського політолога польського походження Збігнева Бжезинського багатьох журналістів з Інтернет–видань змусив пригадати дослідження “професора Збігі” вісімдесятих років. Особливо тих, що стосувалися теми постіндустріального суспільства, яке значною мірою є наслідком бурхливого розвитку електронних технологій.

Не минуло і двадцяти років, а прогнози Збігнева Бжезинського справдилися.

Про перспективи та небезпеки доби електронного суспільства моя колега Богдана Костюк розпитує програміста, дизайнера сайтів Андрія Антоненка.

Богдана Костюк

Андрій Антоненко переконаний, що професор Бжезинський має рацію, стверджуючи, що розвиток електронних технологій і використання людством інших результатів науково-технічного прогресу розширить “суспільні та економічні обрії” цивілізації. І ніякі намагання окремих держав чи спецслужб контролювати, скажімо, Інтернет – простір цей процес не зупинять.

Андрій Антоненко далі.

Андрій Антоненко

Контролювати Інтернет повністю взагалі не існує на даному етапі можливості. Це палка з двома кінцями. Тобто, олігархи чи люди, які бажають впливати таким чином, вони можуть впливати, вони можуть фінансувати сайти інформаційні, але ж ніхто не заважає створити якісь опозиційні ресурси і просувати дещо інші свої ідеї.

Богдана Костюк

А це добре чи це погано? Тому що все-таки в цьому інформаційному просторі багато “чорнухи”.

Андрій Антоненко

Це погано, але це досить демократично і це саме той привід, який приваблює багатьох, особисто мене.

Богдана Костюк

А тим часом, в Інтернеті з’явився новий сайт під назвою www.mediacarta.org. Його автори – канадські і норвезькі журналісти, які за доби інформатизації розпочали боротьбу “чорнушним сайтам” у “Павутині” та власникам медіа-корпорацій, які воліють взяти під контроль електронний інформаційний простір.

“Ми зламаємо корпоративну монополію на вироблення інформаційних продуктів,” - погрожують журналісти.

Але чи вважати це погрозою, чи захистом всесвітнього інформаційного простору - покаже час.

Андрій Охрімович

Чи є в Україні поети? Це риторичне та майже веселе питання стало темою обговорення на форумі сайту “Maidan.org.ua”.

Згідно з визначенням вільної енциклопедії, що його наводять ініціатори дискусії, поет – це, по-перше, “автор літературних віршованих, прозових і драматичних творів. Той, хто оспівує, прославляє що-небудь: співець, пісняр, піїт, бард, скальд, піїта, віршомаз”. А, по-друге, “той, хто поетично сприймає дійсність, поетично ставиться до навколишнього світу”.

Серед наших співвітчизників, здається, не бракує індивідів, що підпадають і під першу, і під другу частину визначення. Але чи кожного, хто пише вірші, можна вважати поетом? Тож, де закінчується “автор поетичного тексту” і починається, власне, поет? Відтак, кого з українців можна назвати поетом?

Од накипілих питань комусь стає смішно, іншому страшно, ще інший хапається за перо і пише скрипт.

Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Щоби відповісти на це питання, принаймні, щодо наших сучасників, один з учасників дискусії закликає: “Походіть по справжніх українських сайтах і почитайте їх твори, тоді щось стане зрозуміло”.

А щоби ми бува не заблукали, наводить адреси таких сайтів: www.virshi.kiev.ua, www.literatura.iatp.org.ua, www.marinka.kominet.ru, www.poes.by.ru, www.poetyka.uazone.net.

Пропонуються й інші ознаки “справжності” поета. Ось, наприклад, така: “Поет – це той, чия сутність і спосіб життя Поезія, а відтак, він відмовляється робити будь-що інше навіть для того, щоби заробити хліб насущний”.

Втім, як це нерідко у нас трапляється, обговорення суто мистецької проблеми плавно переходить у площину політичну.

“Не поет, хто забуває про страшні народні рани,” - нагадує ще один дискутант.

Тож наступне питання вічне: чи входить у критерій “справжності” соціальна і національна залученість митця, його громадянська позиція? Однозначної відповіді, мабуть, годі сподіватися.

До дискусії на Форумі “Майдану” хочу долучити дещо несподіваний, але вагомий аргумент: нещодавно видану в Москві вісімсотсторінкову збірку “Українська поезія”.

Антологія з паралельними українськими і російськими текстами хронологічно охоплює другу половину ХХ-го і початок ХХІ-го століття, а серед її авторів поети настільки різні, що єднає їх хіба що мова.

Визнані метри від Василя Симоненка до Василя Герасим’юка, поети-шістдесятники і поети-політв’язні, традиціоналісти і авангардисти, Бу-ба-бісти, дев’ятдесятники і постдесятники, поети українського зарубіжжя.

Зібрані під однією обкладинкою Василь Стус, Борис Олійник, Богдан Рубчак і, скажімо, Сергій Жадан справляють на непідготовленого читача дещо дивне враження. Але, принаймні, на питання, чи є в Україні поети, дозволяють дати ствердну відповідь.

І хоч поезія, зазвичай, програє навіть у найкращих перекладах, можливо, саме ця Антологія допоможе росіянам усвідомити, що Україна таки справді не Росія. Якщо, звичайно, вони її прочитають.

Андрій Охрімович

І на завершення в продовження теми, так би мовить, вірш Миколи Вінграновського.

“Затям собі на віки вічні, - Навіки в собі загублю, На березні свої і січні, На тихі тиші і на січі. Затям собі, - і замолю Твоє обличчя... глей і глицю, І цю дорогу дорогу, Де в сні старім про Остряницю Чорніє груша на снігу”.

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко. Всього вам доброго.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG