Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:17

“Листи на Свободу”


Петро Кагуй

Прага, 18 червня 2004 року.

Петро Кагуй

В ефірі передача “Листи на Свободу”.

Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.

Вітаю Вас, Шановні слухачі!

“З крахом комуністичної тоталітарної системи, зі здобуттям Україною незалежності, я подумав навіщо вже слухати “Радіо Свобода", "Голос Америки" та інші закордонні радіостанції. Але, я сильно помилявся щодо цього”.

“Одним журналістам відрубують голови, інших розстрілюють.., а окремих - просто купують”.

“Нині уся пропрезидентська рать кинулася відбілювати претендента на президентське крісло Віктора Януковича від його кримінального минулого”.


Після цих фрагментів із окремих озвучених листів, котрі прозвучать у сьогоднішній передачі, пропоную послухати поетичне послання Григорія Одарченка із Вінниці.

Україна

Що приваблює – не знаю, та цікава вдома кожна мить... Тут всю душу виповняє творча спрага-ненасить, тут душа черпа наснагу в сизо-росяних полів, щоб творити добрі справи – чи великі чи малі. Тут – лиш глянь із-під руки: і ліси, і переліски, і вузенькі річечки, і тополь зелені обеліски що край шляху – як віки... Тут – левади і яруги, прохолода, синь ставків, далі – аж до виднокругу – звої сонячних шляхів. А у селах – люду мало, переважно – лиш старі, що в колгоспах працювали від зорі і до зорі. Через те тривожні ночі спати не дають мені, щось лихе й тяжке пророчать в опівнічній тишині, що вже вимирають села, що отруєна вода, що оголюється сцена справжніх лицарів труда; бо події – як терміття в очі кидає циклон: хто в лещатах безробіття, хто поїхав за кордон... Та все одно цей край блакитний, наче птаху – помах крил... Бо пекучий він – мов сльози, бо він світлий – як молитва біля батьківських могил.

Наша редакційна пошта поповнюється все новими листами-спогадами, приуроченими до 50 річниці виходу в ефір Української редакції Радіо “Свобода”.

У попередніх передачах, ми зауважували, що зацікавлені, щоб якомога більше таких послань подати до ефіру. Окрім цього, такі листи чи окремі фрагменти з них, ми розміщуємо у спеціальній рубриці на нашій інтернетівській сторінці під назвою: “Українській “Свободі” 50 років”.

Нагадаю, що перша передача Української редакції Радіо “Свобода” вийшла в ефір 16 серпня 1954 року. А в перші роки вона мала назву Радіо “Визволення”.

Закликаючи слухачів, поділитися своїми спогадами про якісь цікаві епізоди з їхнього життя, котрі стосуються Радіо “Свобода”, ми не прагнемо в такий спосіб робити якусь рекламу нинішньому колективу редакції, не напрошуємося на якісь штучні компліменти. Власне, така штучність завжди відчувається.

У спілкуванні зі слухачами, ми прагнемо бути, як кажуть, “на рівних”. Ми завжди готові вислухати і критичні зауваження.

Відзначення 50 річниці Української редакціє Радіо “Свобода”, з нашого боку, є, насамперед, вшануванням тих місій, які радіостанція Свобода” виконувала раніше та виконує і тепер – уже на протязі пів століття.

Хоча, як і раніше, так і тепер є і чимало опонентів Радіо “Свобода”. Ми надаємо можливість висловитися усім, хто бажає.

Ще кілька тижнів тому ми отримали дещо довше послання від Володимира Осипчука із Вінниці. Його лист прозвучить у дикторському читанні:

“За свободу, волю, демократію та права людини потрібно боротися щохвилини, щоденно, постійно. В цьому бурхливому світі, у будь-якому суспільстві завжди знайдуться сили, котрі намагатимуться розтоптати свободу, підпорядкувати собі людину, обмежити її права та прагнення до волі, незалежності і демократії.

З крахом комуністичної тоталітарної системи, зі здобуттям Україною незалежності, я подумав навіщо вже слухати “Радіо Свобода", "Голос Америки" та інші закордонні радіостанції. Але, я сильно помилявся щодо цього. Згодом зрозумів, що такі бастіони свободи слова та демократії повинні існувати завжди, поки живе людина, аж доки людство не стане іншим.

Загроза втратити свободу і демократичні цінності, втратити незалежність України, свою особистість - існує і нині. Народ, кожний громадянин повинен весь час про це пам''ятати і боротися за ці ідеали людства.

Свобода і рабство, як вогонь і вода – несумісні. Над планетою ще бродить привид комунізму, піднімає голову націонал-соціалізм, радикальний ісламізм. Прагнуть захопити владу кримінальні олігархічні клани, борються за душі людей тоталітарні релігійні секти і так далі. Вони не дають розслаблятися силам розуму і добра, справедливості і правди.

Права людини, її честь і гідність залишаються у небезпеці.

Вперше я почув Радіо "Свобода" в 1968 році, перебуваючи на службі на Чорноморському військовому флоті. У мого товариша по службі був радіоприймач і ми забиралися подалі від ока замполіта і слухали так звані "ворожі голоси". Відтоді я став постійним слухачем “Радіо Свобода”, дякуючи якому я зростав політично зрілим, із громадянською позицією, став патріотом України.

Крізь задушливий морок комуністичної пропаганди, так званої “гебельсівської тріскотні” і облудної демагогії, пробивалося живе слово правди і надії з “Радіо Свобода”. Це слово запалювало у нас іскру віри в крах тоталітаризму, рабства і приниження. Віру в те, що прийде час і цей монстр - СРСР розвалиться, а Україна стане незалежною, вільною та демократичної державою.

Люди таємно від злого ока сексотів, стукачів слухали “Радіо Свобода”, дізнавалися правду про те, що діється у них на Батьківщині і в світі. Цю правдиву інформацію вони передавали знайомим і близьким, і таким чином значна частина суспільства була обізнана з тим соціально-політичним становищем в якому вона перебувала. Так ми поволі ставали дисидентами та інакодумцями. Ми знали про наших справжніх героїв: Лук''яненка, Чорновола, Світличного, Григоренка, Марченка, Стуса, Тихого та багато інших борців із комуністичним режимом, яких кидали до в’язниць і таборів радянського ГУЛАГУ. Вони залишилися нескореними борцями з комуністичним мракобіссям, за волю і незалежність України.

І сьогодні “Радіо Свобода” стоїть на сторожі свободи і демократії та прав людини. “Радіо Свобода” нагадує слухачам про небезпечні тенденції тоталітаризму з утвердженням влади злочинного кланова-олігархічного режиму в Україні. Голос “Радіо Свободи” розкриває людям очі на неправду і демагогію, на фальшиві цінності псевдоринкового суспільства та вчить справжніх цінностей демократичного суспільства на засадах Закону і Прав людини. Підтримує в слухачів надію на краще життя, пропагує духовні і моральні здобутки українського народу.

Від щирого серця вітаю колектив “Радіо Свобода” з ювілеєм, бажаю усім “міцного здоров’я, творчої наснаги та завжди стояти на принципах чесності, об’єктивності і правдивості.

З повагою, Володимир Осипчук, службовець, 55 років, місто Вінниця”.


На черзі лист Миколи Савчука зі селища міського типу Великий Бичків, Закарпатської області:

“Шановна редакціє Радіо "Свобода".

У зв’язку з наближенням 50-ти річного ювілею виходу в ефір Вашого вільного голосу щиросердечно вітаю увесь колектив Вашої редакції, що є нашим заочним університетом.

Не знаю як хто, а я почув перші Ваші голоси ще у далекому 1954 році. Тоді була назва - "Визволення". Попри заглушування, ми кожного дня отримували важливі новини з усього світу, і з України зокрема. Формувався світогляд слухачів. Із колишніх дикторів, мені запам’яталися Ганна Бойчук та Ігор Качуровський. Коли живі, бажаю їм довголіття та доброго здоров’я.

А тепер із задоволенням слухаємо: Зиновія Фриза, Василя Зілгалова, Ірину Халупу, Наталку Щур, Володимира Притулу, Анастасію Осадчук, Мирославу Гонгадзе та всіх інших, не названих. Бо Ви усі - люди сповнені патріотизму до України, із високим професіоналізмом та журналістською етикою.

Однак мушу висловити Вам своє глибоке співчуття у зв’язку із так званим “переходом на іншу роботу” Ганни Стеців-Герман.

Можна по-різному оцінювати такий поступок цієї журналістки. Одні кажуть – зрада, інші – мрія про славу. Дехто – гроші і так далі. Але, як засвідчує інтерв’ю “Фактам”, пані Ганна Герман заявила, що живе у матеріальному достатку... Завжди вміла заробляти гроші, тощо. То виходить, що це - пряма зрада своїх колег та своїх дотеперішніх ідейних переконань. Це у двічі гірше, коли зраджує жінка, дружина чи політичний діяч.

Ну що ж. Із цим наразі доводиться миритися. Бо світ зараз, ой який ненадійний, жорстокий і зрадливий. Але найгірше, на мій погляд, це те, що Ганна Герман відтепер буде стверджувати перед світом, що Віктор Янукович найкращий патріот України. Кращий навіть за Віктора Ющенка. І що усі події, які відбувалися нещодавно у Донецьку, Сумах, Мукачевому та інших регіонах України, не без допомоги і сприянні Віктора Януковича, законні, демократичні та справедливі.

Ось так. Одним журналістам відрубують голови, інших розстрілюють.., а окремих - просто купують”.


Перехід журналістки Ганни Стеців із Радіо “Свобода” на посаду прес-секретаря Прем’єр-міністра України Віктора Януковича викликав чимало відгуків наших слухачів. Низка з них прозвучала в одній з попередніх передач.

А днями ми отримали листа Григорія Походія із Мелітополя Запорізької області. Він, серед іншого, пише:

“Мене надто здивувала реакція багатьох слухачів на демарш Ганни Стеців. Отой “всенародний” розпач!

Та схаменімося, люди добрі! Бо нічого дивного не трапилося! Чи з погляду української історії, чи в контексті сучасних українських реалій.

Почнемо з історії. Вважають, що традицію ренегатства започаткував ще Феофан Прокопович, який у всеозброєнні талантів та києво-могилянської академічної освіти, пішов на службу до ката України Петра Першого. А потім ще й рвав на собі волосся над його трупом!

Із “легкої ноги” цього першопроходця слідом попрямували інші малороси, щораз більше. І тим дивовижнішим виявися феномен Тараса Шевченка, який не тільки не кинувся цим протоптаним шляхом, що обіцяв благополуччя, але й першим затаврував перевертнів.

А перевертні у самознищенні українства часто перевершували самих катів. Таких осіб поет Василь Симоненко затаврував словами: “Байстрюки катів осатанілих”.

Злоякісна пухлина ренегатства розросталася, врятувати українство могло тільки хірургічне втручання. На жаль, хірургічна операція 1991 року виявилася не досить чистою, а “метастази”, що вже накопичилися, дуже небезпечні. Конче умовою для успішної терапії потрібна - зміна політичної еліти, яка сама глибоко “метастазована” і денаціоналізована, “совєтізована”. Але навіть у цій низці, Віктор Янукович із його донецьким генезисом, кримінальним досвідом та надто вираженим “комплексом Наполеона”, стоїть осібно. Очевидно, останнє і звабило Ганну Стеців...

А вже тут перейдімо до українських реалій. В українській політичній еліті вочевидь проявився тип діяча, що поставив себе поза рамками моралі, вважаючи, що мораль – то для звичайних маленьких людей, а не для “виняткових”. Такий собі - “тип-супермен”. І це закономірно в умовах моральної кризи, яка неминуче охоплює посттоталітарне суспільство. Бо як тільки зникає механізм тоталітарного примусу, то людей ніщо вже не стримує. Бо поняття честі, сумління, обов’язку – були знищенні разом із традиційною релігійною мораллю.

Щодо еліти, то її раніше стримувало тільки одне – страх персональної справи, оте сакраментальне: “покладеш партквиток”. І якщо ні Бога у душі нема, ні партії – то усе дозволено! Отже, була б багнюка, а жаби заведуться. І навіть “жаби-супермени”, які намагаються виглядати Наполеонами...

Коли на телебаченні щедро показували шлюб Оксани Марченко, то це викликало всеукраїнську хвилю жіночої заздрості, яка, не виключено, що зачепила також і Ганну Стеців... Відтоді визрівала ідея, можливо підсвідомо. Адже жінка дуже честолюбна, із дуже високою самооцінкою. Та рішуча. Вона ставить на “козирного туза”... Не гроші тут головне, хоча у цьому випадку будь-яка сума – все одно це 30 срібників.

А головне - бути поряд, посприяти людині, котрій призначена “історична роль”... І які відкриваються перспективи... І для самої, і для її чоловіка...

До речі, щодо прес-конференції, то слухати Ганну Стеців було ніяково. Ота “африканська” казуїстика надто нагадувала словоблудство “шуфричів” на “Свободі”. Виходить, що вплинули... А яке у неї було хитре обличчя – як у Задорожного із Верховної Ради!

Щодо ренегатства – то Ганна Стеців галичанка, а не малоросіянка. Тож ставити її у низку з Феофаном Прокоповичем – недоречно, а радше зі Сташинським, Корчинським...”.


Сьогодні ми вже зачитували одного дещо давнішого листа від Володимира Осипчука із Вінниці. Пропоную послухати також кілька реплік із його нового послання:

“Нині уся пропрезидентська рать кинулася відбілювати претендента на президентське крісло Віктора Януковича від його кримінального минулого.

Хіба у 48-мільйонній державі немає більш достойних мужів на цю першу посаду?

І що діється з людьми? Ще донедавна радіожурналіст із Радіо “Свобода” Ганна Герман саркастично збиткувалася над кримінальним минулим Януковича, а тепер кинулася його захищати і ставити його в приклад українським хлопцям. Буцімто, дивіться, хуліганьте, здійснюйте злочини, але потім беріться за розум і, дивись – станете першою людиною у державі. Вона посилає журналістів порозмовляти зі суддями Януковича, а чому не посилає на зустріч із потерпілими від Януковича.

А що за подвійні стандарти в деяких політиків?!? Так на перших президентських виборах Леонід Кравчук заявляв: як можна висувати кандидатами у президенти “кримінальників”, таких як В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко. Якщо, не дай Бог, їх оберуть, то вони керуватимуть законами зони.

А нині Кравчук і його СДПУ(о) ратують за колишнього кримінального злочинця Януковича. Ось мораль таких політиків!”.


Хтось досить часто пише нам, а хтось телефонує: Цього тижня до нашого київського корпункту знову зателефонувала Антоніна Спільна зі села Кутище Івано-Франківської області, яка завжди називає себе простою гуцулкою:

Антоніна Спільна

Не хочуть мене записати ані Кучма, ані Янукович утримувати на достойній пенсії, тому і кручусь у роботі. Але руки працюють ,а голова стільки думок надумала, чи й не знаю, чи до кінця свого життя висловлюся.

Праця, праця, праця та ще й робота. То сапання підійшло, то парник вітром здуло, то квочки одна перед одною курчат висиджують, аги цибуля в траві, аги бараболя не підгорнута, аги Кучма на раду скликав, аги квочка у грядках, аги Янукович в церкву пішов, і все то на першому плані. Аги, то “то” по-гуцульськи.

А це забігла в хату і телевізор на хвильку ввімкнула, а там Ви – наш самий дорогий із співвітчизників сидите та й журитися, страшенну гризоту маєте бідний Ви наш.

Тяжка у Вас думка? А як же Україна без Кучми буде або як Кучма без України? А я махом за ручку та й писати аби подумати. Дійсно, а як? Україна не Росія – тут Ви праві.

Хоч один єдиний вислів за 10 років спромоглися видати справжній правдивий. Видати, то видали, а ось розуміти, що то Ви видали так і не змогли. Українці, то не росіяни, так і не дійшло до Вашого розуму, Леонід Данилович.

І як Вам не осягнути того, що саме найперше демократичне суспільство в Європі прибилося саме на теренах України – це наша Запорізька Січ. Що вільний дух козацтва не витруїли ані російські шовіністи, ні німецькі нацисти, ніякі інші “–істи”, які владарювали на нашій землі.

А може й зрозуміли, то виду не подали. Та й тепер у Вас такий політичний реверанс, щоб ми заплакали, затужили, та й запросили Вас, а таки Ви найдорожчий наш: “Залишайтеся Ви на третій строк”.

А зробили Ви мені такий натяк: “Ану ж бо, пані Антоніна, поміркуйте добре, а я вже, Кучма, візьмуся далі вирішувати всі Ваші проблеми, правда на свою користь. А таки візьмуся, бо не все охоплено мною.”

Вірю, найдорожчий Ви наш, що кортить владарювати. Вірю, що страшенно шкода злазити з президентського крісла, бо задумувалося лише пересування, перепрошую, ще раз красно перепрошую, Вашої дупці з одного крісла на інше, прем’єрське.

Але ота клята невірна більшість не відстояла Вашу задуману політреформу. А “нашоукраїнці” з тріском провалились, вірячи в те, що все-таки ота жменька олігархів з СДПУ(О) або з “Трудової України”, хоч там праця їх і не заносить або з АПУ, одним словом, з усієї невірної більшості, а таки вговтають Вас і Ви дасте згоду балотуватись в третій строк.

От посміються над нами тоді весь світ. Лише я Вам пишу, що саме над Вами, пане Президент. А ще я вірю, ні, таки твердо знаю, що український народ це пам’ятає і не дозволить Вам того третього строку, а ми будемо мати обдерту, зболілу, жебрацьку, зґвалтовану нашу рідну Україну, а таки без Вас, Леоніде Даниловичу.

Хоч і нелегкий спадок дістанеться майбутньому президенту. Але віримо ще й в те, що Ющенко зможе витягнути нашу рідну матусеньку з того болота, в яке вона втрапила при Вашому владарюванні.

І, Боженька наш, вислухай тую нашу молитву всім нам вкупі на землі, єдиномислія подай і братолюбія пішли. І вислухай, Боженька, і допоможи нам об’єднатися, і вибрати гідного керівника нам, українцям. Дуже гідні нації, для дуже гідної держави України. Ось таке міркування спало на згадку простій гуцулці з Карпат, Антоніні Спільній з селища Кути, що на Косівщині.

Звучить фрагмент пісні Теодора Кукурузи “За правдиву Україну”.

На цьому, шановні слухачі, ми завершуємо передачу “Листи на Свободу”.

З Вами був Петро Кагуй.

Ми дякуємо Вам за вашу увагу і за ваші листи!

На все добре! До наступних зустрічей в ефірі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG