Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:28

“Країна Інкогніта”: Рух Опору.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 22 червня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”.

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Рух Опору – з чим у вас пов‘язується це словосполучення?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

1940-1941 року більшість європейського континенту опинилася під нацистським чоботом. Дехто прийняв окупацію. Такі прізвища, як норвежець Квіслінг і француз Петен стали символом колаборації і водночас були цілі народи, які окупації не прийняли.

Рух Опору став загальноєвропейським феноменом. Десь в нього було залучено десь невелику частину населення окупованих країн. Десь під окупантами без перебільшення горіла вся земля.

І в літописі європейського опору помітну сторінку по праву посідає опір український. Але цей опір мав великі відмінності від того, що діялося в інших країнах. Адже стихійно виникали, діяли, іноді співпрацюючи, іноді ворогуючи між собою різні гілки цього опору: комуністичні, соціалістично-уенерівські, радикально чи помірковано-націоналістичні.

І безумовно, на історію цього опру трагічним тавром лягла українська бездержавність. Тому досі в Україні немає об‘єктивної картини Руху Опору у всьому його розмаїтті.

Сергій Грабовський

Сьогодні ми вестимемо мову про маловідомий, якщо не просто невідомий фрагмент цього Руху Опору – про націоналістичне підпілля на Закарпатті, окупованому у березні 1939 року військами гітлерівського союзника, угорського диктатора Горті.

Максим Стріха

Нагадаємо нашим слухачам, що іще восени 1938 року на землях Закарпаття утворилася автономна українська держава, тоді ще в рамках Чехословаччини.

А 15 березня 1939 року була проголошена державна незалежність Карпатської України. Проте після двох тижнів боїв з угорським військом ця держава впала і тоді українські націоналісти перейшли до підпільної діяльності.

Сергій Грабовський

Слово одному із організаторів тодішнього націоналістичного підпілля на Закарпатті, який згодом став останнім головним командиром Української Повстанської Армії. Перед мікрофоном Василь Кук.

Василь Кук

В тій справі відразу я два рази був під час того на Закарпатті. Перший раз для того, щоб там можна було постійно одну людину, то я вислав до Ужгорода, до Мукачевого людину члена організації під німецькими документами і він вже був інформатором про те, що діється на Закарпатті.

На початку січня я нелегально перейшов туди на Закарпаття. Зустрічався зі студентами в Хусті, давав їм інструкцію, проводив з ними вишкіл, організовував як тоді ще перехід для зв’язкових пунктів через Карпати на Станіславівську область.

Тоді я зайшов до Ясіня. Там була дуже гарна родина в Ясіні Бандусяків. Якраз там дуже зберігали і традиції, і що вся родина, де б вона не була, то з’їжджалася до своїх батьків, там і поз’їжджалася. Там я був в них на Святвечірі.

Тоді ж я часто зустрічався із тими студентами в Хусті і Ужгороді. Туди я добирався через Словаччину і через Згуменне. Так же само знову переїхав до Словаччини. Також я мав відповідні фальшиві документи, які мені допомагали переходити кордон.

Також я тоді і зустрічався з цими людьми, які були в уряді Карпатської України з Риваєм і з тими, що в Братиславі. Обмінялися думками про ту ситуацію, яка є і як можна там ще далі продовжувати оцю роботу. Це було початок 1941 року.

В березні 1941 року мені треба було також через той пункт зв’язку переправити знову людину для керівництва Карпатського краю та Карпатської області.

Цю людину я переправив також через Згуменне, через Хуст і звідти через Ясіня. Я тоді вже йшов нелегально, з людиною було іншою. Ми через гори тоді перейшли і я знову налагодив той зв’язок. Це був один з найкращих і найбільше замаскованих зв’язків.

Звучить пісня

Сергій Грабовський

Однією із акцій підпільників було підняття над Хустським замком у другу річницю проголошення Карпатської України синьо-жовтого прапора.

А на Красному полі, де при обороні Хусту загинуло чимало вояків Карпатської Січі, був встановлений хрест з меморіальною дошкою “Борцям за волю України”.

Після цього пройшли масові арешти української молоді. Згадує учасник підпільного руху Юрій Неймет.

Юрій Неймет

Мене забрали 1 квітня 1941 року. Нас забрали 8 чоловік і одну дівчину. Тримали в казармах.

А я попав як. Із гімназії оту дошку опаковану мені доручили доставити цьому чоловікові. Потому вели слідство 10 днів і потім викликали на допити.

В суботу рано нас по двох-по двох і на станцію Будапешт. Там пересильний пункт. Там подержали днів 10 і відправили в табір коло Будапешта за 20 кілометрів. В мене є фотографія, все-все документально.

Табір був обведений стінами, дротом колючим, а з середини проведена високовольтна лінія. Вмикалася сторона із одного рубильника, а друга вже з другого. Якщо аварія, то щоб бригадою.

По тій справі, щоб там прапор вивісили, хрест у травні 1942 року у Хусті був суд. Я знаходився в таборі інтернованих. Мене не викликали на суд, а записали для цього чоловіка, якому я передав, як свідка, щоб підтвердити, що дійсно так.

Про це я довідався після оцього суду нас тримали і все по одному викликали в Хуст. Мене не викликали.

Тоді у 1942 році у липні місяці відкрили національну організацію ОУН-молодь і везуть мене звідти у Мукачеве. Ну, а там був трибунал по вулиці Толстого, там тепер прокуратура у Мукачевому, то ми там зібралися пам’ятну дошку встановити, коли судили там.

Мене на слідство брали, там були страшні катування Середньовіччя. Коли мене поклали на стіл, крісло і так. Тут випалюють на руках нафтою чи бензином.

Визвали мені на доказ. Один каже, що я не був у тій організації, оскільки я був у таборі і знаходився там вже другий рік. Визвали одного вчителя Копанського, то так що мене вже більше не переслідували.

Коли суд відбувся, а мене проводжав жандарм мадярській у Мукачеве, коли вже розходились, то питають: “А як Неймета?” “Відпустити”, - сказав інший. А той каже: “Він із табору”. Інший: “То тоді відвезіть знову в табір”.

Відвезли мене. Ще півроку я там був. Після того прийшло звільнення мені.

Звучить пісня

Максим Стріха

Юрієві Неймету, можна сказати б, пощастило. Він вийшов з угорського концтабору, з радянського ледве чи так просто зумів би вийти навіть після катування.

Врешті-решт ледве чи збереглися у нього від радянського концтабору бодай прості фотокартки, бо ж умови були цілком інші.

Сергій Грабовський

Але український Рух Опору на Закарпатті не був розгромлений арештами 1941 і потім їхньою другою хвилею 1942 року.

Знову перед мікрофоном Василь Кук, який говорить про організацію роботи із втікачами з Закарпаття та про долю тамтешнього українського підпілля.

Василь Кук

Оцих людей ми тоді також зорганізували і їх перевишколювали. Коли почалася війна, то всі ці люди перейшли в Карпатський край.

Закарпаття тоді входило в Карпатський край. Тоді якраз були Карпатський, Подільський та Львівський край на західноукраїнських землях. І Карпатський край зайнявся якраз розбудовою підпільної організації під Мадярщиною.

Та організація досить добре та нормально вже працювала. Видавалася для них спеціальна література, листівки, постійно робилися вишколи. Багато з Закарпаття приходило на вишкіл в Україну.

А потому вже за окупації большєвицької з 1944 року на Закарпатті був звичайний нормальний обласний провід в підпіллі ОУН. І він працював, входив також у склад Карпатського краю. Так на рівні як і Буковина мала свою організацію так і Закарпаття мало свою організацію. Це все входило в склад Карпатського краю.

Робота підпільна продовжувалася настільки, як і у всій Галичині. Репресії були дуже сильні, дуже багато загинуло. Але участь так як і в інших областях на Закарпатті брала активну участь в підпільній боротьбі, зокрема, молодь.

Оце, що було в свій час проголошено Карпатську державу, то воно було дуже таким великим стимулом для того, щоб відновити оту роботу національно-визвольної боротьби.

Звучить пісня

Максим Стріха

За радянських часів партизанська тема була дуже шанована. Але звичайно говорили не тільки про радянських партизан, тих, що керувалися із штабу партизанського руху в Москві.

Тому у зв’язку з закарпатським опором говорили про Олексу Борканюка, про карпатський рейд Ковпака, хоч звичайно говорили далеко не всю правду.

А тим часом навіть про Народну гвардію імені Івана Франка, яка діяла у Львові не дуже згадували, бо хоч вона й була комуністична, чи лівосоціалістична, але ж виразно українська.

А тим часом значну частину українського опору в роки ІІ Світової війни і не лишень на Закарпатті складав саме опір націоналістичний. Бо ж справді, похідні групи ОУН діяли скрізь, аж до най східніших районів Донбасу.

І сьогодні окремі ще живі герої тих подій, на жаль перебувають у дискримінованому становищі проти своїх колег, які були в радянській партизанці.

Хоч саме ці люди боролися не лишень проти фашизму, боролися вони водночас за незалежну Україну, яка досі не пошанувала належно їхнього подвигу. А мусила б пошанувати, бо в загальній картині європейського опору український націоналістичний опір творить одну з найяскравіших, найгероїчніших і найтрагічніших сторінок.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG