Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 16:03

“Економічний журнал”: Найбільші пристрасті в Україні кипіли цього тижня навколо приватизації металургійного комбінату “Криворіжсталь”.


Марія Щур

Аудіозапис програми:

Київ, 13 червня 2004 року.

Марія Щур

Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.

Найбільші пристрасті в Україні кипіли цього тижня навколо приватизації металургійного комбінату “Криворіжсталь”, 93 % акцій якого уряд має намір продати на початку наступного тижня.

Рішучість уряду щодо якнайшвидшого продажу підприємства наштовхнулася на неменшу рішучість противників приватизації цієї однієї з найбільших українських компаній, що виробляє близько 20% всієї української сталі.

Голосіївський суд Києва прийняв до розгляду скаргу депутата від Соціалістичної партії Валентини Семенюк на дії Державної комісії із цінних паперів і фондового ринку, і Фонду державного майна, призупинивши таким чином конкурс із продажу “Криворіжсталі”.

Але того ж дня суд Печерського району дозволив Фондові державного майна проводити конкурс.

Тож уже у четвер стали відомими фіналісти конкурсу. Ними стали чотири українські і дві російські фірми.

Іноземні учасники, які пропонували урядові понад мільярд доларів за акції заводу, які сам уряд оцінив у близько 700 мільйонів доларів, вибули із змагань через те, що умови конкурсу, на думку оглядачів, були виписані таким чином, що їх могла виконати лише одна, українська фірма, якою є промислово-фінансовий консорціум "Інвестиційно-металургійний союз".

Іншими учасниками конкурсу будуть ТОВ "Партнер" (с.Чомонін Мукачівського району Закарпатської області); концерн "Сєвєрсталь" (Росія), що виступає від імені найбільшого виробника сталі у світі консорціуму “Arcelor”; ще один російський "Ніжнєтагільский металлургіческий комбинат", київський консорціум "Іспат Вугілля" та ще один український консорціум "Індустріальна група".

Але і на цьому справа не завершилася, противники приватизації “Криворіжсталі” подають нові позови. За розвитком подій стежив мій колега Віктор Міняйло.

Віктор Міняйло

Після відмови суду розглядати скаргу Валентини Семенюк, аналогічну скаргу подав депутат ВР України Степан Хмара. Так що, приватизація поки що призупинена.

Але і голова спеціальної парламентської Комісії з питань приватизації Валентина Семенюк не збирається припиняти боротьбу за скасування приватизації “Криворіжсталі”.

Валентина Семенюк

Я маю право на оскарження навіть після проведення конкурсу. Чому я так сьогодні говорю?

Тому що сьогодні обдурили не тільки тих людей, яким не дали взяти участі у приватизації, тобто і мені, і іншим громадянам України, а це по закону, 5 % громадян мають право на отримання таких відповідних цінних паперів на державний металургійний комбінат “Криворіжсталь”.

То все ж таки той, хто навіть буде об’явлений в конкурсі, буде обдурений, тому що виконком Криворізької міської ради зареєстрував статут відкритого акціонерного товариства “Криворізький гірничо-металургійний комбінат”, яке було перетворене з Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату на основі Указу Президента.

Але відповідно до статті 83 Господарського Кодексу України, може існувати тільки державне підприємство, яке підкріплюється відповідними цінними паперами.

Тобто ці папери, які випускаються під відкрите акціонерне товариство “Криворізький гірничо-металургійний комбінат”, не підкріплені державною власністю, тому що їм це підприємство передано тільки на праві оперативного управління, але не володіння.

Віктор Міняйло

Так вважає голова спеціальної парламентської Комісії з питань приватизації Валентина Семенюк.

Іншої думки Президент України Леонід Кучма.

Леонід Кучма

Насамперед це питання уряду країни і Фонду Державного майна. Вони приймали рішення і повинні прийняти остаточне. Металургійний завод криворізький сьогодні визначає політику металургії в Україні, і не тільки в Україні.

Криворізький завод забезпечений сировиною всією українською, тому у мене питання: як держава повинна підходити до цього процесу.

А те, що сотні мільйонів доларів треба вкладати в реконструкцію криворізького комбінату – це не таємниця, можна поїхати і подивитися.

Марія Щур

Головними фаворитами тендеру на купівлю 93 % акцій компанії “Криворіжсталь” оглядачі називають двох найбільших українських олігархів, пов’язаних із Президентом Леонідом Кучмою – Рената Ахметова та Віктора Пінчука, які і створили "Інвестиційно-металургійний союз" для участі у конкурсі.

На думку оглядачів, на яких посилаються впливові західні видання, умови конкурсу виписані ніби спеціально для них. “Аукціон з продажу компанії “Криворіжсталь” - це таке шахрайство, що воно вже схоже на жарт”, - писав минулого тижня впливовий британський часопис “Економіст”.

Та неочікувану думку з приводу приватизації “Криворіжсталі” висловив цього тижня відомий економіст, колишній радник українського уряду, а нині директор програм по Росії та Євразії Фундації Карнеґі Андрес Ослунд.

На противагу більшості оглядачів, він не вбачає нічого поганого у тому, що “Криворіжсталь” може дістатися українським олігархам. Найголовніше, на його думку, віддати завод у приватні руки.

Андерс Ослунд погоджується з поширеною думкою про те, що олігархи намагаються купити завод зараз, напередодні виборів, бо не очікують, що Президент Кучма контролюватиме ситуацію після виборів.

Але при цьому, Андерс Ослунд не вбачає нічого поганого у тому, що “Криворіжсталь” дістанеться українським олігархам, хоча і зазначає, що проведення конкурсу мало би бути чесним:

Андерс Ослунд (переклад)

Нічого поганого у тому, що вони куплять комбінат немає, але погано те, що вони можуть це зробити у змові проти інших учасників конкурсу з-за кордону.

Марія Щур

На відміну від інших західних оглядачів, Андерс Ослунд вважає, що західні інвестори спокійно поставляться до продажу “Криворіжсталі” внутрішнім інвесторам:

Андерс Ослунд (переклад)

Гадаю, ринки сприймуть це спокійно і вважатимуть, що добре, що компанію приватизують взагалі, а не продовжують тримати у державних активах.

Це можна порівняти з приватизацією “Славнєфті” в Росії, коли ТНК та “Сібнєфть” купили компанію кулуарно за дві третини її ринкової ціни. Але ціна все одно була високою, і головне, що підприємство приватизується, а не те, як воно приватизується.

Марія Щур

Андерс Ослунд говорить, що місцеві інвестори в Росії, Україні, Казахстані довели, що вони часто є кращими господарями, ніж іноземці, особливо, коли йдеться про господарювання у таких непростих умовах, як у країнах із перехідною економікою.

Проте, на думку інших оглядачів, саме прихід іноземних компаній і змінює умови господарювання у пострадянських країнах у бік цивілізованого ринку.

До інших подій.

Росія та Білорусь досягли згоди про умови постачання російського газу до Білорусі. В результаті суперечки, що тривала понад півроку під загрозою перебували усі поставки російського газу до сусідньої країни.

Та під час приїзду російського прем’єра Михаїла Фрадкова до Мінська сторони дійшли згоди, що Росія продаватиме Білорусі газ за ціною 46 доларів та 86 центів за кубічний метр, що є на понад 12 доларів дорожче, ніж торік, а ціна транзиту російського газу територією Білорусі зросте на 50% і становитиме 75 центів за кубометр.

Подробиці цих переговорів у матеріалі нашого мінського кореспондента Юрія Свірка.

Юрій Свірко

Александр Лукашенка понад три години провів у компанії глави уряду Росії Михайла Фрадкова, який заявив, що сподівається на швидке врегулювання газових проблем у білорусько-російських відносинах.

Обидві сторони докладають максимальних зусиль, що найближчим часом знайти прийнятне рішення з проблем у газовій сфері. “Ми сподіваємося на успішний результат переговорів”, - сказав Михайло Фратков.

Зазначимо, що в складі російської делегації до Мінська прибули: міністр промисловості та енергетики Віктор Христенко і керівник “Газпрому” Олексій Міллер.

Приймаючи їх усіх, білоруський президент заявив про головний підсумок його суботньої зустрічі з російським колегою Володимиром Путіним у Сочі.

“Ми домовилися, і це концептуальна річ, що у майбутньому президенти будуть менше втручатися у проблеми не свого профілю. Президенти начебто повинні усім займатися, але іноді, якщо ми зайво влазимо в роботу урядів, суб’єктів господарювання, виходить не зовсім добре”.

Офіційні білоруські джерела стверджують, що Михайло Фрадков виразив розуміння того, що російсько-білоруські відносини повинні розвиватися в дусі дружби і бути націлені на побудову союзної держави.

Юрій Свірко, для радіо “Свобода”, Мінськ.

Марія Щур

Наступне повідомлення також стосується російського газового монополіста, але цього разу йдеться про кримінальний відтінок його діяльності.

Російська ділова преса розповідає про висновки директора по корпоративним дослідженням компанії "Hermitage Capital Management" Вадима Клейнера, який вважає, що “Газпром”, в наслідок незрозумілих контрактів, втратив прибуток у кількості 2 мільярдів доларів США.

Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.

Віталій Портников

Перед кожними виборами Ради директорів російського акціонерного товариства “Газпром” ми стаємо свідками своєрідних сенсацій, пов’язаних із передвиборчою кампанією директора по корпоративним дослідженням компанії "Hermitage Capital Management" Вадима Клейнера.

Пан Клейнер намагається увійти до Ради директорів “Газпрому”. Таким чином він доводить його акціонерам, що бізнес в компанії відбувається зовсім не так успішно, як про це говорить її керівництво на чолі із путінським протеже Олексієм Міллером.

І от нові цифри, пов’язані із втратами “Газпрому” за цей рік: 2 мільярди доларів. Більша частина цих витрат пов’язана із угорською фірмою “Юралтрансгаз”, яка із погодженням із менеджментом російської газової монополії, зайняло місце “Ітери” і постачає сьогодні туркменський газ в Україну і до європейських країн.

Про це дослідження пана Клейнера, пов’язане із витратами російського “Газпрому” якраз сьогодні і пишуть всі російські ділові газети. Як підкреслює у своїх дослідженнях Клейнер, “Юралтрансгаз” отримує прибутки від транспортування газу, які мали б залишатися у “Газпрому”.

Більше того, “Юралтрансгаз” навіть не розплачується із “Газпромом” за транспортні послуги. Тут вже поза всяким сумнівом, гроші мають перераховуватися саме “Газпрому”.

Таким чином, можна говорити про серйозні проблеми, які виникли у “Газпрому” із компанією “Юралтрансгаз”, щоправда він не знайшов особистої зацікавленості менеджерів “Газпрому” у співробітництві із “Юралтрансгазом”.

Він вивчив структури власності цієї компанії і дізнався, що 70 % акцій цієї компанії у власності двох громадян Республіки Кіпр.

А от бенефіціарами у тих домовленостях, які пов’язані із “Юралтрансгазом”, є Девід Браун і Роберт Еклер Джонс, керуючий директор і директор компанії “Сабро-проджект”.

Можна сказати, що це люди, пов’язані із українським бізнесом. За повідомленням газети “Комерсант”, останній працював виконавчим директором дніпропетровської пристані і через спостерігацькі ради кримського заводу по виробництву соди.

Про будь-яку відсутність особистої зацікавленості говорять і в “Газпромі”, де спростовують звинувачення пана Клейнера. Так керівник прес-служби “Газпрому” Ігор Волобуєв не погодився із тим, що компанія не отримала прибуток у розмірі 2 мільярди доларів.

Аналіз Клейнера керівник прес-служби називає необ’єктивним. За контакти між “Юралтрансгазом” і “Нафтогазом України” до 2006-го року оператором-постачальником туркменського газу в Україну є саме “Юралтрансгаз”, і “Газпром” аж ніяк не може вплинути на цю ситуацію, так що мова йде навіть не про діяльність цієї компанії.

Прес-секретар Олексія Міллера Сергій Капріянов підкреслив в інтерв’ю газеті “Врємя новостєй”, що концерн зобов’язаний забезпечити транспортування газу, який переводиться з Туркменії в Україну згідно до міжурядової угоди між Україною і Росією.

Компанія “Юралтрансгаз” вибрана саме Києвом, і прибуток аж ніяк не міг би стати прибутком “Газпрому”.

Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.

Марія Щур

Відродження української культури від самого початку в ХІХ столітті було не справою держави, а окремих ентузіастів, які популяризували свої ідеї шляхом видання громадсько-політичних часописів, наприклад “Українського вісника”, чи “Основ”.

Через двісті років їхню справу продовжує в атмосфері вже не імперської ворожості, але цілковитої постімперської байдужості редактор часопису “Критика” відомий україніст Григорій Грабович.

Професор Гарвардського університету, на відміну від багатьох своїх колег в Україні вважає, що допомога видавцям потрібна, але не з боку держави, а з боку громадянського суспільства.

З професором Грабовичем розмовляла ведуча рубрики “Власна справа” Ірина Біла.

Ірина Біла

“Судячи з різних вимірів громадського життя України - тупиковості політичного та економічного процесів, офіційно визнаної та оплакуваної, але чомусь надалі нездоланної корупції, поголовного занедбання державою культурного та наукового секторів і майже абсолютної непорушності в профілі кадрів, у незмінній номенклатурі - могло б здаватися, що все в Україні застигло, за словами поета, в анабіозі. Але дещо таки міняється. Хоч іще дуже повільно... ”- так розпочинає своє редакторське спілкування в першому числі часопису “Критика” знаний славіст та україніст, професор Гарвардського університету Григорій Грабович.

Аби пришвидшити цей процес змін на краще в бік громадянського суспільства, власне, і була створена “Критика”, на шпальтах якої відбувається інтелектуальний дискурс з того, знову цитую “ потоку культуро- і суспільно творчої продукції, яка без належного осмислення та обговорення немовби не здійснюється, не доходить до повноцінного життя”.

Про те, чим може на сьогодні похвалися часопис розповідає Григорій Грабович:

Григорій Грабович

“Критика” вже існує 7 років, і за цей час ми з одного боку, я думаю, ми дуже багато зробили. Ми маємо мабуть найважливіше, ми вже маємо певний бренд, ми маємо репутацію і можемо похвалитися тим, що ми маємо дуже якісних авторів і маємо коло, не аж таке велике, як хотілося б мати, читачів.

Ірина Біла

Звичайно, ті три тисячі примірників щомісячника, з якими можуть ознайомитися не лише в Україні, але й закордоном, не можуть задовольнити ані читачів, ані самих видавців.

Адже часопис, який має таку широку гамму тем, і видається на високому інтелектуальному рівні заслуговує більшу кількість поціновувачів. Втім, наразі збільшити тираж не дозволять певні проблеми, в тому числі й економічні. Григорій Грабович далі:

Григорій Грабович

Економічно ми напевно навряд чи могли би існувати без субвенцій, без дотацій, без грантів. Чи хотілося, щоб до такої справи держава давала? Ні, але тут є цілий ряд перепон, одна з найбільших є те, що система дистрибуції, система реклами є поки що ще невиробленою, ми ще немовби заморожені на цьому рівні.

Ірина Біла Відчуваючи нагальну потребу познайомити більшу кількість читачів з новими здобутками літераторів та науковців, як українських, так і зарубіжних, останніми роками редакція часопису почала опановувати і книговидавничу справу. Докладніше про видавничі клопоти Григорій Грабович:

Григорій Грабович

Останнім роками ми почали видавати книжки також, наша видавнича справа розвинулася, і вже минулого року ми мали до 20 книжок, цього року ми будемо мати аналогічну.

Дуже велике зацікавлення є, але в той же час є великі проблеми з рекламою. Наприклад, дуже важко з меценатами, тобто справа меценатська ще не розвинута.

Є такі чи інакші обмеження в самому законі щодо цього. Дуже по нас вдарило цей закон з податком на додану вартість, це немовби гальмування цієї справи, на не її якесь просування.

Процес іде, я думаю, що наснаги нам не бракує.

Ірина Біла

На думку професора Гарвардського університету, знаного україніста Григорія Грабовича - “навіть один часопис може мати вирішальний вплив на своє суспільство, на його цінності та самооцінку, якщо тільки він робить свою справу чесно, професійно і з глибоким почуттям свого завдання.

Бо навіть найдовша подорож починається з перших кроків”.

Марія Щур

Минулого місяця в одній з наших передач ми розповідали про відомого київського ювеліра, лавника та райцю маґістрату, грека за походженням Івана Равича.

А через 100 років після Равича славу найкращого срібляра Києва здобув Федір Коробка. Про родину підприємців та урядовців маґістрату Коробок розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Вперше золотар Матвій Коробка згадується у документах Київського маґістрату 1743 року. Тоді він був власником садиби неподалік церкви Миколи Доброго на Подолі, а також хутора на київському передмісті Куренівці – з млином, садом та винокурнею.

Його син Леонтій загинув 1764 року, натомість племінник Матвія Павло наприкінці століття очолював київський іконописний цех. Його сини Олександр, Назарій та Михайло стали майстрами-ювелірами і входили до київського “срібницького цеху”.

Син Михайла Федір теж став сріблярем, мав свою майстерню на Подолі і кілька разів обирався цехмістром або “старшим братом” (тобто, головою) срібницького цеху.

На цій посаді він не отримував платні, проте мав доступ до цехової каси, контролював цехові прибутки та видатки. Як цехмістр Коробка командував цеховою корогвою, тобто збройним підрозділом Київського міщанського корпусу, а його особистою відзнакою була палиця із срібним набалдашником.

Коробка виконував замовлення київських церков та монастирів і був одним з найзаможніших київських ремісників. Зокрема, для Києво-Печерської лаври майстер виготовив 5 срібних лампад, мідні золочені іконостаси для Варлаамівської та Введенської підземних церков на Ближніх печерах.

1817 року він зробив для друкарні Лаври гравюру плану та фасаду великої дзвіниці, через 2 роки виготовив для Варлаамівської церкви срібні царські врата.

Кияни неодноразово обирали міщанина Коробку до маґістрату. І хоча у двадцятих роках він виявився причетним до знаменитої “справи Кравченка” (розтрата півтора мільйона рублів з міської скарбниці), це не зашкодило його діловій репутації.

Наприкінці 1830-х років “іменитий громадянин” Києва Коробка замовив італійцю Людвіку Станзані, який тоді був міським архітектором, проект власного особняка на Подолі.

Двоповерховий цегляний будинок у стилі класицизму з іонічним портиком та левиними головами в арках був зведений на розі теперішніх вулиць Борисоглібської та Петра Сагайдачного.

“Київський Фаберже”, як згодом називали Федора Коробку, помер 1867 року. Деякі його вироби з тавром “ФК” нині зберігаються у Музеї історичних коштовностей України.

Успенський собор Печерського монастиря, для якого митець свого часу виготовив срібні шати на 33 ікони, був зруйнований 1941 року. А особняк “золотих справ майстра Коробки” і досі прикрашає головну вулицю Подолу.

Марія Щур

На цьому ми завершуємо передачу “Економічний журнал”. З вами прощаюся я, Марія Щур. На все добре! До нових зустрічей! Слухайте радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG