Вашинґтон, 25 червня 2004 – Цієї суботи в Вашинґтоні відбудеться урочисте відзначення сорокової річниці з дня встановлення в місті пам’ятника Тарасові Шевченкові. У церемонії візьмуть участь посол України в США Михайло Резник та представники українських діаспорних організацій.
Пам’ятник Шевченкові спорудили за допомогою української діаспори в Сполучених Штатах і встановили в центральній частині столиці США за рішенням американського Конґресу. А як сприймають цей пам’ятник пересічні американці?
«Чи діждемося Вашинґтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись…» – ці рядки з поезії Тараса Шевченка викарбувані на постаменті його постаті в американській столиці. Резолюцію про зведення пам’ятника Шевченкові ухвалив американський Конґрес та підписав президент Двайт Айзенгавер восени 1960 року. Як зазначено в тексті резолюції, поезію Шевченка «надихнула велика американська традиція боротьби з імперіалізмом та колоніальною окупацією рідної землі».
За останні сорок років пам’ятник Шевченкові в Вашинґтоні став традиційним місцем паломництва для тих, кого доля пов’язала з українською землею, але привела на землю американську. Під молодим та енергійним юнаком – саме так зображений Тарас – проводить свої культурні заходи українська діаспора, йому в ноги кланяються численні владні делегації з України, навпроти нього організовують мітинги протесту проти свавілля цієї ж влади українські студенти та заробітчани. Як і вдома, в Америці Шевченкові вдалося об’єднати навколо себе всіх, хто живе з Україною на вустах чи в серці.
Однак, окрім такого звичного для Шевченка життя, життя ікони, американський Тарас має й інше, цілком анонімне. І цим життям він живе в Вашинґтоні більшу частину свого часу – від церемонії до церемонії. Це життя пам’ятника, який не впізнають перехожі, на який не звертає увагу оточення, під яким замість квітів частіше можна побачити місцевих бомжів.
Замисленим поглядом вашинґтонський Шевченко дивиться на розташовану через дорогу бензоколонку найбільшої в світі нафтової компанії «ЕксонМобіл», на якій ледве впоруються з роботою два замащені мастилом африканці. Ліва нога українського поета рішуче спрямована до найбільшого тут пивного бару – єдиного місця в Вашинґтоні, де можна придбати українське пиво. Права ж рука Кобзаря відхилена в бік пресвітеріанської церкви, на якій розгойдується веселковий прапор представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Саме сюди на церковну службу повз пам’ятник Шевченкові проходять усі ґеї та лесбійки американської столиці. Є в вашинґтонського Тараса і свій духовний побратим, на ім’я Том – Томаш Масарик. Перший президент Чехословаччини і перший поет України відокремлені широкою дорогою і стоять один до одного спиною, але обидва напівобернені на Захід…
Отже, анонімний Шевченко – яким його бачать американські перехожі?
«Це чоловік у довгому важкому пальті, і він, напевно, зараз дуже спітнів. Він обрав не найкращий одяг для нашої погоди. Але, напевно, у вас в Україні холодніше. Він видається мені дещо розгніваним. Але його поза дуже драматична, тому, можливо, це доречно».
«Він схожий на одного хлопця з фільму, але я не пам’ятаю його імені. Це був фільм жахів. Але він гарно виглядає, і мені дуже подобається його пальто».
«Він виглядає досить круто. Таке враження, що в його краях холодна і дощова погода. Але він у розстебненому пальті й налаштований досить серйозно. Видається, що він його зараз скине і почне битися. Він виглядає дуже серйозно і впевнено. Але він жив, напевно, досить давно, тому навряд чи він тоді займався комп’ютерами. Може, він був власником якогось бізнесу і був крутим босом».
«Він схожий на Аль Пачіно. Чи на якогось військового або державного діяча. Він рухається вперед і має рішучий вигляд».
«У нього вигляд героя чи патріота. Я вдивляюся в його очі і відчуваю потужну енергію та силу духу».
Отже, через сорок років Шевченко залишається в Вашинґтоні самотнім та загадковим чоловіком, який усім своїм виглядом хоче йти вперед, але приречений залишатися на місці. Його кричуща чужоземність зупинить іще не одного американського перехожого, але навряд чи вони колись зможуть знайти спільну мову…
«І виріс я на чужині, І сивію в чужому краї; То одинокому мені Здається – кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна…»
Пам’ятник Шевченкові спорудили за допомогою української діаспори в Сполучених Штатах і встановили в центральній частині столиці США за рішенням американського Конґресу. А як сприймають цей пам’ятник пересічні американці?
«Чи діждемося Вашинґтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись…» – ці рядки з поезії Тараса Шевченка викарбувані на постаменті його постаті в американській столиці. Резолюцію про зведення пам’ятника Шевченкові ухвалив американський Конґрес та підписав президент Двайт Айзенгавер восени 1960 року. Як зазначено в тексті резолюції, поезію Шевченка «надихнула велика американська традиція боротьби з імперіалізмом та колоніальною окупацією рідної землі».
За останні сорок років пам’ятник Шевченкові в Вашинґтоні став традиційним місцем паломництва для тих, кого доля пов’язала з українською землею, але привела на землю американську. Під молодим та енергійним юнаком – саме так зображений Тарас – проводить свої культурні заходи українська діаспора, йому в ноги кланяються численні владні делегації з України, навпроти нього організовують мітинги протесту проти свавілля цієї ж влади українські студенти та заробітчани. Як і вдома, в Америці Шевченкові вдалося об’єднати навколо себе всіх, хто живе з Україною на вустах чи в серці.
Однак, окрім такого звичного для Шевченка життя, життя ікони, американський Тарас має й інше, цілком анонімне. І цим життям він живе в Вашинґтоні більшу частину свого часу – від церемонії до церемонії. Це життя пам’ятника, який не впізнають перехожі, на який не звертає увагу оточення, під яким замість квітів частіше можна побачити місцевих бомжів.
Замисленим поглядом вашинґтонський Шевченко дивиться на розташовану через дорогу бензоколонку найбільшої в світі нафтової компанії «ЕксонМобіл», на якій ледве впоруються з роботою два замащені мастилом африканці. Ліва нога українського поета рішуче спрямована до найбільшого тут пивного бару – єдиного місця в Вашинґтоні, де можна придбати українське пиво. Права ж рука Кобзаря відхилена в бік пресвітеріанської церкви, на якій розгойдується веселковий прапор представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Саме сюди на церковну службу повз пам’ятник Шевченкові проходять усі ґеї та лесбійки американської столиці. Є в вашинґтонського Тараса і свій духовний побратим, на ім’я Том – Томаш Масарик. Перший президент Чехословаччини і перший поет України відокремлені широкою дорогою і стоять один до одного спиною, але обидва напівобернені на Захід…
Отже, анонімний Шевченко – яким його бачать американські перехожі?
«Це чоловік у довгому важкому пальті, і він, напевно, зараз дуже спітнів. Він обрав не найкращий одяг для нашої погоди. Але, напевно, у вас в Україні холодніше. Він видається мені дещо розгніваним. Але його поза дуже драматична, тому, можливо, це доречно».
«Він схожий на одного хлопця з фільму, але я не пам’ятаю його імені. Це був фільм жахів. Але він гарно виглядає, і мені дуже подобається його пальто».
«Він виглядає досить круто. Таке враження, що в його краях холодна і дощова погода. Але він у розстебненому пальті й налаштований досить серйозно. Видається, що він його зараз скине і почне битися. Він виглядає дуже серйозно і впевнено. Але він жив, напевно, досить давно, тому навряд чи він тоді займався комп’ютерами. Може, він був власником якогось бізнесу і був крутим босом».
«Він схожий на Аль Пачіно. Чи на якогось військового або державного діяча. Він рухається вперед і має рішучий вигляд».
«У нього вигляд героя чи патріота. Я вдивляюся в його очі і відчуваю потужну енергію та силу духу».
Отже, через сорок років Шевченко залишається в Вашинґтоні самотнім та загадковим чоловіком, який усім своїм виглядом хоче йти вперед, але приречений залишатися на місці. Його кричуща чужоземність зупинить іще не одного американського перехожого, але навряд чи вони колись зможуть знайти спільну мову…
«І виріс я на чужині, І сивію в чужому краї; То одинокому мені Здається – кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна…»
