Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:14

“Країна Інкогніта”: Олена Пчілка, спроба портрету.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 29 червня 2004 року.

Олекса Боярко

Чи знаєте Ви якою була, є і може бути Україна?

Чи впевнені Ви у тому, що шкільні підручники і романи на історичну тематику завжди говорили Вам правду?

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Вітаємо вас, шановні слухачі!

В оцінці діячів минулого існує такий термін: “суперечлива постать”. А, з іншого боку, чи багато в історії постатей несуперечливих?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Належала до кола буржуазно-націоналістичної інтелігенції, очолюваного Михайлом Старицьким... Редагувала газету “Рідний край”, що посідала праві буржуазно-націоналістичні та антисемітські позиції...

Після жовтневої революції на Україні весь час співпрацювала з буржуазно-націоналістичною інтелігенцією, очолюваною Сергієм Єфремовим, організатором Спілки визволення України...


Максим Стріха

Такими рядками радянське літературознавство 1935 року оцінило творчість письменниці Олени Пчілки.

Все тут потребує певних коментарів. Справді Олена Пчілка справді належала до кола української інтелігенції очолюваної Миха

йлом Старицьким, до якого належав і жив територіально поруч на вулиці тодішній Маріїнсько-Благовіщинській (тепер це вулиця Саксаганського) Микола Віталійович Лисенко.

Це коло творило ті 8 родин, які в Києві на початку ХХ століття послідовно, в побуті, навіть, а не лишень в публічних виступах послуговувалось лишень рідною мовою.

“Редагувала газету “Рідний край”, що посідала праві буржуазно-націоналістичні та антисемітські позиції”.

Не знаю звідки взялися антисемітські, а що позиції були незалежницькі таки, очевидно, правда, хоч аж надто виразно незалежницькими бути не могли, бо видавався часопис таки в царській Росії і був врешті-решт закритий вибухом І Світової війни разом з усією українською пресою.

І нарешті, “співробітничала з буржуазно-націоналістичною інтелігенцією, очолювана Єфремовим, організатором СВУ”.

Безумовно, та стара українська інтелігенція в Києві в 20-ті творила особливе коло, коло дуже своєрідне і трагічне, бо шукали можливості для культурницької роботи в нових умовах, намагалися примиритися з державою, яка тоді проголошувала українізація, а от держава ніяк з цим колом примиритися не хотіла.

Сергій Грабовський

Коротка біографія Олени Пчілки. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Олена Пчілка (справжні ім’я та прізвище – Ольга Косач з дому Драгоманових) народилася 17 липня 1849 року у місті Гадячі на Полтавщині.

Сімнадцяти років вона закінчила Інститут шляхетних дівчат у Києві. Згодом на Волині Пчілка записувала народні пісні, звичаї, обряди, збирала зразки вишивки.

Свої перші вірші та оповідання письменниця опублікувала 1883 року у львівському журналі “Зоря”, а вже через 3 роки видала свою першу збірку поезій “Думки-мережанки”.

Вона була активною діячкою українського жіночого руху, видавцем першого в Україні феміністичного альманаху “Перший вінок”.

Пчілка видавала та редагувала у Києві журнал “Рідний Край” з додатком “Молода Україна”, своїм коштом видала книгу Степана Руданського “Співомовки”.

Пчілка писала повісті, поеми, казки, оповідання, п’єси (у тому числі для дітей), есеї, перекладала та переспівувала твори Міцкевича, Гоголя, Пушкіна, Овідія, Войнич, Ґете, Андерсена, Лермонтова, Гюґо.

Результати своїх етнографічних досліджень вона опублікувала у працях “Український орнамент”, “Українські узори”, “Про легенди і пісні”, “Українське селянське малювання на стінах”.

Пчілці належать спогади та літературознавчі статті про Старицького, Кропивницького, Лисенка, Драгоманова, Гребінку.

1920 року сімдесятирічна письменниця була заарештована у рідному Гадячі за виступи проти більшовиків.

Після звільнення з в’язниці Пчілка мешкала у Могильові-Подільському, згодом повернулася до Києва, була обрана членом-кореспондентом Академії Наук, працювала в її комісіях.

Олена Пчілка померла у Києві 4 жовтня 1930 року. Забудь мене Забудь мене! Нехай гадання Про долю спільную минуть; Як жаль тобі твого дрімання, То маєш краще знов заснуть!

Не будеш більше вагуватись, Чи так, чи так тобі іти! Пора сказать, пора дознатись, Що край мене не встоїш ти!

Нехай в очах блищить у тебе Сльоза перед розстанням сим; Розвагу знайдеш задля себе Ти у житті твоїм яснім!

Хай і моєму серцю тяжко Сказать тобі: навік прощай! Нехай і так, нехай і важко, А серцеві не потурай!

Та й нащо серця додавати! Воно той вирок не схибне! Так, буде твердо він лунати, Мій заповіт: забудь мене!


Максим Стріха

Місце Олени Пчілки, як письменниці в українській літературі досі мабуть до кінця не окреслено дослідниками.

З одного боку, вона традиціоналістка і не прийняла модернізму. Є більше ніж досить в її творчості прикладів, коли письменників-модерністів вона просто висміювала, вважала їхнє писання пустопорожнім “дзеньками-бреньками”. А справжній письменник достоту за тією парадигмою, яку сформулював колега Олени Пчілки по СВУ в термінології радянського літературознавства Сергій Єфремов, що справжнє письменство мусить служити народові.

Однак ця ж Олена Пчілка фактично була першою письменницею-феміністкою на Наддніпрянщині. Її чи то повість, власне, авторське означення оповідання, але це може бути провістю чи не закінченим романом “Товаришки”.

Це перше таке велике феміністичне полотно з певними, я б сказав елементами модернізму. В поезії у Олени Пчілки знаходимо речі, як от вірш “Забудь мене”, який щойно пролунав, які є маніфестами сильної жінки, яка є самостійною постаттю, чим кидає виклик на той час ще традиційному українському патріархальному суспільству.

Сергій Грабовський

Максиме, ми ще не сказали, що Олена Пчілка була матір‘ю Лариси Косач, знаної як Леся Українка. Матір‘ю не тільки, так би мовити, в сенсі біологічному, а ще й вихователькою.

Максим Стріха

Олена Пчілка і Леся Українка – тема варта дуже сильного романіста, тема, яка, власне, як не дивно, досі в українській літературі так з належною силою і не прозвучала.

Насправді це булка величезна близькість і водночас виразний конфлікт матері та дочки, які належали до різних поколінь, сповідували різні погляди, мали різне уявлення щодо завдань і потреб українського руху, власне, і мали різний погляд на літературу.

Бо ж Леся Українка, безумовно, як письменниця і набагато потужніша, і набагато значущіша і ту межу народництва і модернізму, на якій Олена Пчілка зупинилася Леся Українка у своїй драматургії, публіцистиці, в кращих своїх поезіях перейшла.

В сонеті “Остання квітка” написаному невдовзі по смерті дочки, смерті, яка стала для Олени Пчілки величезним особистим ударом, письменниця підводить підсумок життя короткого 42-річного дочки, яке нагадує їй маленьку квіточку-гвоздичку, яка змарніла і тільки може викликати жаль в погляді мандрівця, який промине повз неї.

“Остання квітка”

Останній усміх змерлої природи — Маленька квіточка гвоздичка процвіла І з листя в''ялого голівку підвела, Немов соромлячись своєї вроди.

Малесенька! навіщо процвітаєш? Навколо все у кольорах жалібних. Гарячих поцілунків не зазнаєш Коханця-сонця на устах жадібних.

Змарніло все... Коли ж мандрівець дужий На тебе кине погляд свій байдужий, То тільки жаль в душі його проснеться.

Нащо — коли краси доба минула — Та іскорка життя й краси свінула! То смерть зловісним усміхом сміється...


Олена Пчілка працювала в ту добу, коли всі раптом різко стали усвідомлювати значення перекладів, коли практично всі українські письменники перекладали.

І Олена Пчілка не була винятком. Їй належать декілька цікавих перекладів насамперед з російської, але не тільки, літератур, які ще раз підтверджують наскільки інтенсивно шукало тодішнє українське письменство свого місця на тлі інших європейських літератур.

Сергій Грабовський

Максиме, ведучи мову про Олену Пчілку, ми не можемо оминути оте саме “суперечливе”, що було в її діяльності не тільки в сенсі конфлікту між народництвом і модернізмом, а і в сенсі, так би мовити, громадсько-політичному.

Чому радянське літературознавство говорило про антисемітизм Олени Пчілки?

Справа в тому, що у своєму виданні “Рідний край” вона фактично ототожнювала капіталізм з єврейством, а під час сумнозвісного процесу Бейліса це видання єдине серед українських видань не виступило проти тодішніх брудних антисемітських наклепів.

Максим Стріха

На жаль, не тільки Олена Пчілка ототожнювала капіталізм із єврейством. Вона має продовжувачів і в сьогоднішній Україні. Але піонером тут був (так би мовити, на високому теоретичного рівні) не хто інший, як знаменитий автор “Капіталу” Карл Маркс.

Значно різкіших поглядів антиєврейських дотримувався Достоєвській, який критикував єврейство з тих самих позицій, хоча ніхто його не намагається викреслити з історії літератури російської.

Але чому я при початку говорив, що назвати Олену Пчілку антисеміткою все ж таки, очевидно, ніхто не має права. Адже її неприйняття фінансового єврейського капіталу (як і власне і будь-якого іншого, якого вона не любила) не закреслювала доброзичливого ставлення до тих євреїв, які були її сусідами по вулиці Маріїнсько-Благовіщинській у тодішньому Києві, абсолютно не заперечувала її цікавості до єврейської літератури

І відтак, я думаю, що робити далекосяжні висновки з певних політичних концепцій, які, звичайно, виявилися не надто коректними, але сьогодні було б ще менш коректним.

Сергій Грабовський

Отже, за всіх обставин Олена Пчілка лишається в історії української культури.

Максим Стріха

Олена Пчілка авторка дуже доброї прози, цікавих віршів, прекрасних спогадів про свого рідного брата Михайла Драгоманова. Спогадів, які, на жаль, в сучасній Україні майже не доступні, бо вийшли лишень в сильно цензурованому вигляді у виданні вибраних творів Пчілки наприкінці 60-тих років і після того не перевидавалися.

Отже, Олена Пчілка надзвичайно цікава постать українства, яка є сполучною ланкою від того патріархального світу Гадяча, від світу старих громад, розквіт яких припадає на її учнівську юність до абсолютно іншого світу, коли українство репрезентовано такими великими постатями як її дочка Леся Українка вже вільно почувається на кону всесвітньої культури і історії.

“Пісні минулого” Проречисті тії читаю скрижалі Народних пісень. І надії, і жалі Свої тут народ положив у піснях, Лунає та мова у дрібних листах. І мертвії ті ватаги із могили Говорять, торкаючи душу і сили. Та речі в пустині німій гомонять, А люди живії мовчать!

Сергій Грабовський

Чи не занадто довго триває та українська “велика мовчанка”?

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG