Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:31

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Араби в Україні.


Володимир Ляшко

Аудіозапис програми:

Київ, 2 липня 2004 року.

Володимир Ляшко

Добрий вечір, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Володимир Ляшко.

Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.

Арабський світ охоплює десятки країн Азії та Африки. Чимала арабська діаспора мешкає у Європи, в тому числі і в Україні.

Про своєрідність арабського світу, про його культуру та релігію розповідає у нашій програмі доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Самоназва – аль-араб. Загальна чисельність арабів у світі понад 120 млн. (за різними оцінками). Антропологічно – араби належать до європеїдної раси, хоча є й чимало носіїв негроїдного типу.

За релігією переважна більшість арабів – мусульмани-сунніти, однак є представники й таких течій ісламу як шиїти, друзи, ібадити. Певна частина арабів сповідує християнство – це єгіпетські копти, ліванські мароніти, є також православні, греко-католики і римо-католики.

Араби належать до народів семітського походження. Арабська мова доволі близька до івриту, давньоєврейської мови, адже обидві вони входять у семітську гілку семіто-хамітської мовної сім''ї.

Арабська мова у написах на пам''ятках древньої культури відома ще з Vст. до н.е. Але вона суттєво відрізнялася від власне сучасної арабської мови, що в головних своїх рисах відома з письмових джерел лише з ІVст. нашої ери. Цією мовою ще в доісламську добу було записано багатющу усну поезію арабів і опрацьовано літературну норму.

У мові Корану присутні як ці норми, так і норми говору Меккі, рідного міста пророка Мухаммеда.

Проте сучасна арабська мова розпадається на фонетично і лексично доволі далекі один від одного діалекти, такі як: єгипетський, суданський, іракський, аравійський, діалект Магрибу (арабського заходу, себто: Марокко, Туніса, Алжира), діалект хасанія (Маврітанія) і шоа (Нігерія, Нігер, Камерун). Арабським діалектом за походженнням є мальтійська мова.

З VІ ст. нашої ери араби користуються арабським письмом, що виникло з набатейського варіанту арамейського письма. Але цим письмом користувалися практично всі мусульманські народи.

Граматика арабської мови не переглядалася з часів династії Абасидів. Тому є дуже суттєві відмінності між письмовою і усною мовою. Араби пишуть зправа наліво.

В арабській абетці 28 літер, більшість яких має три графічні форми, залежно від того, чи стоїть літера на початку, в середині чи в кінці слова.

Разом з 11-ма додатковими знаками це становить 90 абеткових знаків. Ця обставина, а також позначення на письмі лише довгих голосних утруднює засвоєння арабської грамоти.

У різних арабських країнах існують різні течії ісламу. Наприклад у Саудівській Аравії державним напрямком ісламу оголошено ваххабізм.

Його фундатором був Мухаммед-ібн-Абдульваххаб, (1703-1792), уродженець провінції Неджд. Ваххабіти вимагали повернення до ідеалів первинного ісламу, очищенного від поклоніння ідолам і розкошів (під ідолопоклонством ваххабіти розуміли культ могил святих, куріння тютюну, під розкошами – шовковий одяг, музику, співи тощо).

Члени ваххабітських громад називають один одного братами (їхван). Усе життя ваххабітів регламентовано особливими правилами, що стосуються питань побуту, моралі і релігії.

Поширення ваххабізму здійснюється в постійній боротьбі зі “збоченнями” традиційного ісламу, предстанвики якого вороже ставляться до ваххабітів.

Водночас, у Саудавській Аравії заборонена така філософсько-поетична і містична течія ісламу як суфізм, найяскравішим представником якого був великий поет і філософ Джалаладдін Румі Маулана.

Саудівська Аравія єдина країна арабського світу, де заборонено суфізм. Є арабські держави, де домінує, принаймні на рівні верхівки суспільства, світська орієнтація і традиційний іслам: це Туніс, Алжир, Марокко, Лівія, Єгипет, Сірія, Іорданія, Ліван.

Є країни, що разом з Аравією тяжіють до фундаменталістських форм ісламу, наприклад Судан. Ірак це одна з вельми небагатьох арабських країн, де мусульмани – шиїти становлять переважну більшість мусульманського населення.

З першої половини VІІст. нашої ери з виникненням ісламу починається доба арабських завоювань, внаслідок цього утворюється арабський Халіфат, на чолі якого стояв халіф, одночасно духовний і світський владика.

Це державне утворення охопило величезні території від Індії до Атлантичного океану і від Середньої Азії до Центральної Африки.

На заході Європи лише французи в битві біля міста Пуатьє, і лише китайці на Сході зуміли зупинити арабів. Чимало інших народів, на цих теренах було асимільовано арабами.

Склалася дуже своєрідна арабська культура, основа так званого арабо-мусульманського культурного регіону в сучасному світі. У Хст. арабський халіфат розпався.

У ХVІст. більшість арабських країн Передньої Азії і Північної Африки ввійшли до складу Османської імперії.

Тривалий час арабські країни перебували під владою європейських колоніальних імперій: Франції – Марокко, Туніс, Алжир, Сірія, Ліван; Британії: Єгипет, Судан, Ірак, Іорданія, Палестина, Аден, Оман і Маскат, Бахрейн, Катар, Кувейт, князівства Перської затоки; Іспанії: північне Морокко, західна Сахара; Італії – Лівія.

Арабська поезія виникає ще в доісламський період історії арабів, переважно у формі лірики. Відомим є такий поширений різновид арабських віршів, що згодом зажив популярності у всьому мусульманському світі як “касида”. Ця усна форма була записана за часів Багдадського халіфата.

Першим зразком арабської прози є “Ал-Коран”, який араби називають “Кітаб-уль-Кітуб” – “Книга – книг”. Цей священий текст датується VІІст. нашої ери.

На відміну від поезії, що сформувалася переважно серед бедуїнів-кочівників, тексти Корану пов''язані з буттям осілого населення двох святих міст мусульман – Мекки і Медіни.

Серед арабів велику популярність мали народні співці-шаїри, цілий напрямок східної поезії має через те назву – шаїрі. Араби культурно вплинули на всі мусульманські народи.

Нині в багатьох країнах світу існують потужні арабські діаспори. У Німеччині, Франції, Англії – йдеться про мільйони, в Іспанії, Італії, Бельгії, США, Канаді, Нідерландах – про сотні тисяч.

Арабська діаспора України за матеріалами перепису населення України 2001р. нараховує – 6153 особи, з них 3989 визнали рідною мовою арабську, 1163 – російську, 659 – українську.

Володимир Ляшко

Твори арабських вчених та мандрівників про Київську Русь ІХ–ХІ століть не лише містять історичні відомості, а і свідчать про місце середньовічної України у тодішньому світі. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Найдавнішим з відомих нині арабських авторів, що писали про Київську Русь, є письменник та географ перського походження Абу-ль-Касім Ібн-Хордадбег.

У своїй «Книзі шляхів та держав», написаній 846 року, він подає відомості про торгові шляхи київських купців, які на півдні сягали Багдада.

Ібн-Хордадбег єдиний з арабських письменників вживає слово «князь» і єдиний з них говорить про слов’янське походження русів. Натомість інший арабський географ та мандрівник перського походження – Абу-Алі-Ахмед Ібн-Русте, – у своїй «Книзі дорогоцінних скарбів» розрізняє русів (або варягів) та слов’ян.

Він оповідає про щорічні об’їзди русами на чолі із «царем» територій слов’янських племен у басейні Дніпра для збору данини (цитата): «Руси годуються лише тим, що привозять із землі слов’ян». Виходець з Північної Аравії Абу-ль-Хасан Масуді у своїх працях «Дзеркало часу», «Середня книга», «Книга повідомлень та розсудів» описує релігію та побут слов’ян Подніпров’я.

Він називає Київського князя Діра «першим серед царів слов’ян», а Чорне море – Руським, пише про політичне об’єднання східних слов’ян «Валіана», яке деякі сучасні дослідники тлумачать як «волиняни». Арабський географ та мандрівник Ібн-Хаукаль у своїй книзі, написаній 977 року, оповідає про походи Київського князя Святослава Ігоревича на хозар та болгар і подає опис Києва.

Письменник Ахмед Ібн-Фадлан у своїй книзі описує власну подорож 921 року з Багдада на Поволжя, де у місті Ітилі він зустрічав руських купців, а також подає відомості про народи Північного Причорномор’я. Упродовж 1150–53 років арабський мандрівник та купець Абу-Гамід тричі відвідав Київ, де був прийнятий великим князем Київським Ізяславом Мстиславичем.

Він розповідає про Київську державу у своїх працях «Антологія деяких чудес Заходу» та «Космографія». Тоді ж арабський письменник та географ Ебрізі в своєму описі Чорноморського узбережжя назвав Керченську протоку гирлом ріки Руської, а місто Керч – містом Руським. Арабський мандрівник, бербер за походженням Абу-Абдаллах Ібн-Баттута у середині ХIV століття упродовж двадцяти дев’яти років подорожував світом від Північної Африки до Індонезії.

Про свої відвідини Криму та Приазов’я він розповідає у книзі «Подарунок спостерігачам про дива міст та чудеса подорожей».

Володимир Ляшко

Понад десять років проживає у Києві Алі Шеріф Садек – український громадянин, за походженням араб з Іраку. Він називає себе представником іракської цивілізації, котра рахує відлік від Вавілону. Алі Шеріф Садек розповідає.

Алі Шеріф Садек

(переклад) Ви з вами зустрілися на Подолі, звідки розпочиналась історія Києва і, відповідно, й України. Історія Іраку розпочинається від Вавілону, від цивілізації поміж Тигром та Євфратом.

Але понад тисячу років тому мої предки – араби розпочали завоювання Іраку, Ірану. І сучасна іракська цивілізація грунтується на мусульманських традиціях.

Понад десять років я мешкаю в Україні – мені здається, я знайшов своє місце в українському суспільстві. Моя дружина – українка. У мене багато роботи і дуже складно знайти вільний час, щоб поспілкуватися із земляками.

Іноді запитую сам себе, чи хотів би я повернутись до Іраку. Хотів би – на батьківщину тягне, звичайно. Але це зараз неможливо: по-перше, дружина проти.

Її не стільки та ситуація лякає, що склалася в Іраку тепер, скільки суворі мусульманські традиції щодо становища жінки у суспільстві. І я добре розумію, наскільки їй там буде важко. Тут в Україні ми обидва почуваємося вільними.

Володимир Ляшко

І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, котрий продовжує розповідь про арабську культуру та арабську громаду в сьогоднішній Україні.

Ігор Лосєв

Арабська поезія виникає ще в доісламський період історії арабів, переважно у формі лірики. Відомим є такий поширений різновид арабських віршів, що згодом зажив популярності у всьому мусульманському світі як “касида”. Ця усна форма була записана за часів Багдадського халіфата.

Першим зразком арабської прози є “Ал-Коран”, який араби називають “Кітаб-уль-Кітуб” – “Книга – книг”. Цей священий текст датується VІІст. нашої ери.

На відміну від поезії, що сформувалася переважно серед бедуїнів-кочівників, тексти Корану пов''язані з буттям осілого населення двох святих міст мусульман – Мекки і Медіни.

Серед арабів велику популярність мали народні співці-шаїри, цілий напрямок східної поезії має через те назву – шаїрі. Араби культурно вплинули на всі мусульманські народи.

Нині в багатьох країнах світу існують потужні арабські діаспори. У Німеччині, Франції, Англії – йдеться про мільйони, в Іспанії, Італії, Бельгії, США, Канаді, Нідерландах – про сотні тисяч.

Арабська діаспора України за матеріалами перепису населення України 2001р. нараховує – 6153 особи, з них 3989 визнали рідною мовою арабську, 1163 – російську, 659 – українську.

Хоча наведені цифри не викликають особливої довіри. Тут йдеться про тих осіб, що виявили бажання зустрітися з переписувачами.

Бо за даними київської газети “День”, лише офіційна арабська громада тільки в місті Одесі нараховує 3000 осіб, а неофіційна перевищує її щонайменше в 10 разів. Але араби в Україні мешкають не лише в Одесі.

Володимир Ляшко

Серед арабської громади України – чимало біженців з країн, де точаться бойові дії або існують деспотичні режими. Ці люди не мають змоги повернутися додому і шукають свого місця в українському суспільству.

Про складний процес інтеграції біженців з ісламського світу в українську культуру та українське суспільство розповідає прес-секретар Управління Верховного комісара ООН у справах біженців Наталя Прокопчук.

Наталя Прокопчук

Звичайно, немає якогось одного певного рецепту. Наприклад, чим довше люди живуть, тим легше, тому що вони звикають, знають мову.

Саме жахливо, коли люди не знають мови. Це взагалі велика перешкода на шляху інтеграції, вони не можуть інтегруватися як такі.

Тому завжди швидше інтегруються діти, які ходять до школи, які спілкуються з українськими однолітками, які вже знають українську і російську мову.

Крім того, наприклад, у Садека, з яким Ви розмовляли, у нього жінка українка. Йому легше вже сприймати, тому що для нього це вже не чужа культура, це культура його родини.

І навіть я знаю, що діти забувають рідну мову. Вони вже російською і українською спілкуються краще. Вони вже знають нашу культуру більше, ніж свою.

Звичайно, для того, щоб відбулася нормальна культурна і соціальна інтеграція, то перш за все це соціо-економічні чинники. Якщо людини дати можливість працювати, нормально себе утримувати. Ви знаєте, що якщо у людини є що їсти, то вона потім спокійніше ставиться до всього і легше їй дається вся решта.

Тобто, якщо цим людям не буде перешкод, їх будуть брати на роботу, а не через певні ксенофобські чи расистські якісь прояви відмовляти власне тільки тому, що вони іншого кольору чи іншої національності.

А є таке і дуже багато на такому побутовому рівні, що людей, якщо вони навіть кваліфіковані. То Ви ж бачили випадки, коли вони знають декілька мов.

Я впевнена, що на багатьох фірмах і компаніях потрібні перекладачі і люди з їхнім досвідом, тому що вони знають ці країни, мову, можуть перекладати.

Просто, якщо дати людям можливість працювати, то вони будуть сплачувати податки і будуть далі інтегруватися в українське суспільство.

Володимир Ляшко

На все добре, шановні слухачі.

Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Володимир Ляшко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG