Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:27

“Сюжети”


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 2 липня 2004 року.

Надія Степула

Дорогі слухачі, на хвилях радіо “Свобода” до вашої уваги – радіожурнал “Сюжети”.

Фабули і теми – починань і звершень, споминів і мрій, - усе це – Сюжети.

Світ культури в усім своїм розмаїтті та культура світу – трішки звідусіль, - усе це – “Сюжети”.

З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.

Залишайтеся на хвилі “Свободи”, слухайте “Сюжети”!

“Голоси провінції”. – У цій рубриці нині – зустріч зі Збаражем – древнім містечком на Тернопіллі. Де досі береже свої таємниці Замок , проектований італійським архітектором Вінченцо Скамоцці чотириста років тому.

А історична пам’ять трав ховає сліди козацького полковника Нестора Морозенка...

Сюжет від Наді Шерсюк.

Надія Шерстюк Візитівкою міста є Збаразький палац, побудований у 1620 році останніми представниками роду Збаразьких – братами Христофором і Юрієм.

Говорить Ольга Станкевич, співробітниця Збаразького історико-архітектурного заповідника.

Ольга Станкевич

Найбільшу цікавість для нас представляє князь Василь Несвітський, який перший почав називати себе князем Збаразьким. І після нього всі вже князі величали себе князями Збаразькими.

Велику цікавість представляє для нас Іван Збаразький. До нього всі князі були українцями, вони були на той час всі багатими, але не мали влади.

І самий перший Іван Збаразький відважився на такий на той час рішучий вчинок – він зраджує православну віру, відрікається від неї і офіційно приймає католицизм.

Через деякий час польська шляхта признала його за свого. У нього було двоє синів. І Юрій і Христофор здобули прекрасну європейську освіту.

Вони закінчили три університети. Спочатку навчалися в Польщі в Кракові, згодом в Амстердамі і закінчили здобувати вищу освіту в Італії в місті Падуї.

В Падуї вони були у дружніх відносинах з всесвітньо відомим вченим Галілео Галілеєм, який читав їм лекції з математики, фізики, астрономії і фортифікаційної справи. Є навіть такі дані, що вони деякий час проживали в його будинку.

Всі ті знання, які вони отримували закордоном, через деякий час привозили сюди на ці землі.

Надія Шерстюк

Спершу, за архітекторським задумом, це мав би бути світський палац, але князь Юрій Збаразький, закінчивши будівництво палацу, перетворив його на фортецю – двоповерхову, з оборонними спорудами-казематами. З усіх сторін замок оточував рів з водою.

Після раптової смерті Юрія Збаразького, замок через суд переходить до князів Вишнівецьких. У 1648 році Збаразький палац стає ареною боротьби українців і поляків.

Ольга Станкевич

На той час Ярема Вишневецький був власником Збаразької фортеці. На свої кошти він закупив 50 гармат, зброї, пороху, зробив запаси продовольства та питної води. Гетьман Богдан Хмельницький міг підійти в будь-який момент.

В жовтні місяці 1648 року сюди несподівано прибуває козацький полк на чолі з Максимом Кривоносом. Збаразька фортеця була неприступною для ворога.

Максим Кривоніс якимось чином зміг домовитись з охороною, яка тут сиділа в їздовій вежі і вони відкрили ворота перед ними. І Максим Кривоніс захопив Збаразький замок без жодного пострілу.

Надія Шерстюк

Збараж пов’язаний з ім’ям видатного козацького полковника Нестора Морозенка, який народився під Теребовлею на Тернопільщині і загинув під стінами Збаразької фортеці.

Ольга Станкевич

Він був високоосвіченою людиною, знав 7 іноземних мов. Він був першим порадником перед Богданом Хмельницьким. Всі дипломатичні переговори проводив саме Нестор Морозенко.

Надія Шерстюк

У 1707 році Збаразький палац відвідали Іван Мазепа і Петро І.

Прикрасою Збаража є костел отців бернардинів, побудований на поч. 17 століття на гроші графа Потоцького. Костел, до речі один із найбільших на Західній Україні, як і багато культових споруд, за радянських часів встиг побувати районною лікарнею, заводом і складом хімічних реактивів. Через це багато фресок втрачено назавжди.

Після костелу – монастир. Наразі у ньому відбуваються реставраційні роботи, згодом келії будуть передані державним установам, оскільки у райцентрі проблема з приміщеннями.

В оформленні костелу брав участь відомий український скульптор Пінзель, більш відомий за кордоном, ніж на батьківщині.

Надія Степула

А тепер крайчиком ока зазирнемо у Бердичів на Житомирщині. Місто, відоме з ІV століття, згадуване в літописах із тринадцятого віку. На початку 17-го століття тут закладено монастир-фортецю кармелітів, у підземній крипті якого Мазепа тримав в ув’язненні Палія. Говорить історик – Лариса Коломієць.

Лариса Коломієць

Дослідник Богун говорить, що, очевидно, Бердичів від “берда” (урвище), або високе місце, або скеля. Адже місто як таке поселення виникло на правому високому березі річки Гнилопять на найвищому місці. От звідси від оцього урвища і походить “берда”, місто Бердичів.

Але є й інші. Наприклад, дослідник Греков говорить у своїй монографії “Київська Русь” про те, що Бердичів, мабуть, походить від берендеїв. Це одна із таких дуже романтичних версій. Берендеї – тюрські племена, які жили тут, служили київським князям. Можливо, від них.

Тут є два костьоли. Нижній або Дольний його називають, або його ще називають Катакомбний костьол і Верхній. У 1754 році закінчено будівництво Верхнього.

Його називають Маріїнським костьолом, тому що саме в цьому Верхньому костьолі зберігалася ікона Матері Божої Бердичівської.

Це ікона, яка була фамільною іконою Тишкевичів, власників Бердичева. Її виконали на замовлення. Це була копія Матері Божої Сніжної з Риму.

Це була фамільна ікона і поки рід Тишкевичів, а вони родом із Литви сповідували православну віру, а потім вони приєдналися до унії. Вона знаходилася у Михайлівській церкві, яка ось тут недалеко від Кляштора знаходилась.

Коли Михайлівська церква згоріла, а згодом Тишкевичі прийняли католицьку віру, то вони передали свою фамільну ікону сюди до Маріїнського костьолу в Кляштор.

Ікона на сьогодні втрачена. Втрачена вона в 1941 році. А зараз ми маємо копію, яка була виконана в 1988 році. Ікону тричі коронували, тому що вона чудотворна і є записи про те, що відбуваються зцілення людей, що ця ікона людей зціляє.

Її коронували золотими коронами з діамантами. Перша коронація відбувалась у 1756 році, друга у 1854 році і третя в 1988 році

Надія Степула

“Хронограф” – рубрику сьогодні презентує ім’я, глибоко пов’язане з історією, історичними романами і світом культури кількох епох, відбитим у слові. – Роман Іваничук. Письменник, якого доля подарувала Україні сімдесят п’ять літ тому. Сюжет від Галі Терещук.

Галина Терещук

Роман Іваничук, коли завершував свою чергову книжку, любив неодноразово повторювати , що все досить-більше не писатиму. А що сьогодні думає романіст. Послухаймо Романа Іваничука.

Роман Іваничук

Після кожної книжки я казав, що не буду. Вся робота, то це як любов, нічого чоловікові не хочеться, а потім він знову прагне кохання через деякий час.

Я страшенно стомлююся. Я працюю роками. Я вичерпуюся до краю і я тоді кажу: “Пишіть собі самі, мені це набридло, я не хочу. Дайте мені спокій”.

Але минає кілька днів, тижнів, місяців і я починаю нудьгувати і я знаю, що це мій спосіб існування і без цього жити не можу. Тепер я вже не кажу, що не буду писати, тому що немає часу. Я не хочу зловживати терпінням Господнім.

Галина Терещук

Коломийка про Романа Іваничука. Говорить Богдан Мельничук.

Богдан Мельничук

Ой, Романе, Романочку, Романе, на роду вам написано писати романи!

Галина Терещук

Критик, літературознавець Михайло Слабошпицький, охарактеризував роман Романа Іваничука “Мальви” в контексті історичної прози кінця 60-х років.

Михайло Слабошицький

“Мальви” перевели автора до вищої вагової категорії, утвердили за ним репутацію літературного важковаговика.

По-друге, саме за цей твір автор був підданий нещадному ідеологічному остракізму.

По-третє, “Мальви” мали важливе значення не тільки для творчої біографії автора, ставши ідейним прологом до цілого циклу його історичних романів, в яких він розглядав складні сторінки національної історії.

Звичайно, набагато безпечніше було б розробляти сюжети з часів Стародавнього Риму, ставлячи так звані вічні питання людського буття.

Оповідаючи про минуле, Іваничук поставив діагноз сучасного, зафіксувавши своє спостереження в емоційно виразному художньому образі.

Називатися роман за авторськими намірами мав “Яничарами”, але ця назва тоді дуже настрашила видавців. Вони застерігали, що багато хто пізнає себе, треба щось нейтральніше.

І тоді з’явився інший образ, як пише сам автор, коментуючи назву “Мальви”. Це трагічний символ українського народу, статного, пишного, на своїй землі і знищеного фізично і духовно на чужині в бусурманській неволі. Тому жорсткий заголовок, але й не менш жорстокою була доля України.

Надія Степула

Говорить професор Михайло Наєнко.

Михайло Наєнко

Писати мемуари треба тоді, коли ще щось пам’ятаєш. Він довів за 15 років, що він багато чого пам’ятав. Вийшла минулого року тритомна його мемуарна праця, на яку звернула вже увагу громадськість.

Його часто запрошували на презентації, на які він жодного разу не приходив. Він сказав: “Моя пісня виконана, я написав, а ви там собі презентуйте”.

Отже, роздумуючи над тим, що таке мемуаристика, чи це продовження художньої творчості, чи це, можливо, тільки спогад, то я і почав читати мемуарну книжку Романа Іваничука “Дороги вольні і невольні” і натрапив там на ось таке міркування:

“Хіба я пишався або пишаюся тим, що знаходився серед зграї комуністів і досі несу (нерозбірливо) гріх свого колишнього мовчання”.

Згадайте, як карався герой за мовчанку, який тяжкий, спокутний шлях пройшов, а я ж писав (нерозбірливо) в себе самого і з вас нерозкаяні досі мовчуни.

А за те, що я і мені подібні одягали маски пристосуванців і як той Міцкевич, проникали у ворожий табір, щоб використовувати кожну можливість шкодити ворогові, то чи ж можна за це вчинене нині і попутно осмислене кидати в мене каменем?”

От подумаймо над цієї фразою. Чи це художнє міркування, чи це спогад про що?

Галина Терещук

Письменниця Ніна Бічуя.

Ніна Бічуя

Прийшовши із глибоко села, з якого фактично він сам не бачив, бо воно у такій глибині у Карпатах, що його годі знайти і відшукати прийшов у Львів, пізнав і зрозумів.

Іваничук за межами нього не перейшов у своїй роботі, зате він перейшов за межі Львова, як митець, як письменник, як літератор і громадський діяч.

Надія Степула

Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.

З вами були – автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.

Дякуємо за увагу, і хай не минає вас крихке тепло любові в сюжетах життя.

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG