Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 21:00

“Споконвіку було Слово”: Роль Церкви у намаганнях повернути Україну на російську орбіту. Міжнародна конференція міжпарламентської асамблеї православ’я у Києві. Україна і Ватикан: державні і релігійні стосунки.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 26 червня 2004 року.

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.

Одна з найбільш прикметних і красномовних новин, які мають відношення до релігійно-громадського і, не меншою мірою, до політичного життя України надійшла цього місяця з банківської сфери. Точніше, від Зовнішекономбанку Росії, який вирішив надати Українській Православній церкві в єдності з Московським Патріархатом 10 мільйонів російських рублів. Гроші, за повідомленням фінансової організації, буде скеровано на будівництво і реставрацію храмів цієї церкви. Причому банк виділив гроші Україні не так собі просто, а за дорученням президента Росії Володимира Путіна. Тему продовжує Віктор Єленський.

Віктор Єленський

Те, що гроші йдуть в Україну – це, звісно, непогано. І те, що на ці гроші будуватимуть храми, теж добре. Знов таки – те, що президент Путін допомагає Московському патріархатові на території України, а не тим Церквам, які проголосили свою незалежність від нього, і нагороджує орденами тих ієрархів хто скандує „Навіки разом!”, а не тих, хто проголошує „Геть від Москви!”, також абсолютно логічно. Що викликає підозри, то це дедалі серйозніші спроби використовувати Церкву в зусиллях з повернення України на російську орбіту. Після солідного успіху «політичного православ’я» на думських виборах минулого року, ці спроби виглядають системнішими і більш масштабними, ніж будь-коли в останні роки. Мені вже доводилося говорити, що якісь гроші, хай поки що і не дуже великі, спрямовуватимуться у справу «повернення України» і в церковній сфері. Тепер ми знаємо, що наразі йдеться про 10 мільйонів російських рублів.

Справа в тім, що у проектах численних російських політехнологів, котрі ширяють українськими обширами напередодні президентських виборів у кількості, яка, скидається, вже перевищує попит, Православній Церкві приділяється своє місце. Не ключове, але відчутне. Після минулорічних виборів до Думи відчутно посилились кола, котрі прагнуть включити «православне питання» до головних питань російсько-українських переговорів. На їхню думку, виконавча влада повинна не лише допомагати братам в Україні, але й жорстко примусити офіційний Київ припинити підтримку «розкольників», тобто Української Православної Церкви Київського Патріархату і Української Автокефальної Православної Церкви. Судячи з однієї аналітичної записки, яка вийшла з середовища «політичного православ’я», від Кремля вимагають обумовити підтримку кандидата в Президенти України цілою низкою доволі конкретних вимог.

Василь Зілгалов

Але перш ніж говорити про вимоги до цього кандидата, я хочу згадати про одного з найвідоміших діячів єврейської історії родом з України і не байдужого до українських - російських проблем. Я маю на увазі Володимира Жаботинського. У одній зі своїх праць він намагався визначити своєрідну формулу політичного розвитку Росії, та й України.

Я дозволю собі навести фрагмент з цієї оцінки. Жаботинський колись писав: «Спитайте мене, чи я хочу, щоб в Росії був переворот і я відповім «Боронь Боже!» Бо всі ми знаємо, щоб це означало і для євреїв і для всіх інших. Але одна річ – бажання, а зовсім інша – історична реальність. Переконання, що радянський режим тримається міцно і назавжди, є ознакою нашої старої політичної хвороби – імперіалізму. Вісім років у містечку не було пожежі. Що це означає ? Чи це значить, що пожежу назавжди скасовано? Усі забувають, що головне полягає не в тому чи була пожежа протягом останніх кількох років, а втому, чи є в містечку горючий матеріал. Режим, що спирається на меншість і відверто каже, що не шукає більшості, режим, що встановився під ім’ям соціального експерименту і нині визнає, що цей експеримент не вдався, режим, який провокує найбільші і найважливіші країни не лише своїм існуванням, а й своїми вчинками на кожному кроці, - такий режим в історії сучасного світу ще ніколи не визнавали забезпечною і міцною політичною формою. Для кожного холоднокровного спостерігача є 75 шансів проти 25, що такий режим має згинути. Його існування без заворушень є якимсь винятком і політичним дивом.»- писав Володимир Жаботинський.

«Горючий матеріал» і чи спирається режим на видиму більшість суспільства для сучасників, як російських, так і українських. Але послухаємо продовження матеріалу Віктора Яленського і про вимоги Росії до українського кандидата.

Віктор Яленський

Цей кандидат має публічно відмежуватися від «розкольників та уніатів», докласти конкретних зусиль для анулювання постанови Ради у справах при Кабінеті Міністрів України про реєстрацію Української православної церкви Київського патріархату, реально сприяти відтворенню того, що в Москві називають трьома зруйнованими західноукраїнськими єпархіями, передати Українській Православній Церкві в єдності з Московським патріархатом всі спорні храми, припинити реєстрацію греко-католицьких громад поза межами Галичини, не допустити переведення осідку глави Греко-Католицької Церкви зі Львова до Києва, припинити так звану сектантську експансію. Навряд чи хтось з реальних кандидатів у президенти України погодиться прийняти цей ультиматум, який вимагає порушення не лише законів, але й Конституції країни і навряд чи Москва запропонує його своєму українському обранцеві в повному обсязі. Але вірогідність того, що «релігійний чинник» може вигулькнути в подібного роду домовленостях, сьогодні вищий, ніж навіть рік тому. У своєму недавньому інтерв’ю газеті „Аргументи і факти” один з найбільш впливових російських ієрархів митрополит Кирило Гундяєв на питання про відносини з Українською православною церквою відповів, що та знаходиться, цитую, “ у духовній і канонічній єдності з Московським патріархатом”. Не можна сказати, що це неправда. Швидше, сказати б м’якіше, неточність. Українська православна церква знаходиться у духовній і канонічній єдності з усіма Православними церквами. Що ж до Московського патріархату, то вона знаходиться в його підпорядкуванні. І цю різницю в Росії усе менше артикулюють, але дедалі більше експлуатують. Василь Зілгалов

І після релігійного політичного матеріалу Віктора Ялинського деякі новини з релігійно-політичного життя України. Патріарх Філарет ( патріарх Української православної церкви Київського патріархату ) заявив 23 червня в інтерв’ю журналістам, що не відкидає можливості підтримки кандидатури Віктора Януковича (мається на увазі на посаду Президента України). На думку Патріарха Філарета: “Кожен віруючий, кожен священник буде голосувати за того, хто підтримує його церкву “ Він також зауважив, що інший претендент на президентське крісло Віктор Ющенко підтримує не тільки Українську православну церкву Київського Патріархату, але й Українську Автокефальну Церкву, Українську Греко - Католицьку церкву, тобто ті Церкви, які стоять на позиціях української державності, - підкреслив патріарх Філарет. Престоятель Української Православної Церкви також визначив вимоги, якими керується його Церква, коли підтримує того чи іншого кандидата в Президенти України: “ Ми керуємося тим, чи підтримує цей кандидат українську державність, українську незалежність. Якщо цей кандидат стоїть на пози державності, незалежності України, відстоює інтереси українського народу, української економіки, то ми підтримуємо такого кандидата”.

Православні з 24 краї обговорюють в Києві проблеми демократії та свободи людини. Міжнародна конференція міжпарламентської асамблеї православ’я на тему: “ Православ’я та проблеми демократії, захисту свободи, права і безпеки людини в сучасному світі” в ці дні проходить в Києві. Як повідомляє інформаційне агентство “Подробиці” з посиланням на міжнародний фонд “Єдність православних народів”, який бере участь в організації конференції, зібрання проводиться за підтримки державного керівництва України і при особистій участі голови Верховної Ради Володимира Литвина. У форумі беруть участь православні депутати національних парламентів, політичні, релігійні і суспільні діячі з 24 країн світу, а також представники Європейської комісії Ради Європи, ієрархії Української православної церкви Московського патріархату. Ми сподіваємося, що детальніше висвітлимо роботу цієї конференції у наших наступних програмах.

І тепер до наступної теми. У стосунках між державою Ватикан і державою Україна саме остання має виявляти якомога більшу активність і демонструвати своє зацікавлення у тісні й співпраці. Вважає віце – ректор Українського Католицького університету Мирослав Маринович. На його думку, сьогодні ці стосунки, як державні, так і релігійні - духовні, переживають новий етап: і Ватикан, і Україна позбуваються стереотипів минулого у ставленні один до одного, ці обидві держави, немов пізнають одна одну. Моя колега Галина Терещук розмовляє з віце - ректором УКУ Мирославом Мариновичем.

Галина Терещук

Як змінились останнім часом стосунки, державні і релігійні, між Ватиканом і Україною? - Запитую у віце - ректора Українського Католицького університету Мирослава Мариновича.

Мирослав Маринович

Якщо говорити про отой духовний контакт Україна – Ватикан, то я б сказав так, що ці стосунки, цей контакт,ця єдність, цей зв’язок розвивається дуже динамічно останнім часом. Обидві сторони, я би сказав, позбуваються своїх стереотипів, позбуваються інерційності у своїх стосунках, оскільки реалії змушують їх до цього.

Галина Терещук

Які ви маєте на увазі стереотипи? Ті які були за радянського періоду?

Мирослав Маринович

Так, ті, які були в минулому. От, скажімо, з боку Ватикану: різко змінилася ситуація, в якій існує сьогодні Українська Греко - Католицька Церква. Не тільки єрархія повернулася в Україну, але й після візиту Івана Павла Другого в Україну стало цілком очевидно, що це вже зовсім інша Церква, що це вже величезна, жива, активно діюча церква, і не рахуватися з тим Ватикан вже не може. Тобто, може, не точний вислів. Він зрозумів, що має справу з іншою церквою – з церквою, яка розвинула свої пасторські можливості, свою організаційну структуру, і, відповідно міра уваги до цієї церкви, міра розуміння її якихось потреб теж починає мінятися в кращий бік. Зрозуміло, що нічого не станеться за один день. Її, так би мовити, сфера, це поле для пізнання УГКЦ з боку Ватикану є ще дуже великим. Так само певний шлях проходить Українська Греко- Католицька Церква. Зокрема її вірні, які звикли оцінювати Ватикан,Москву, Царгород – усі центри християнства, дуже схематично. Часом греко - католики уявляють, що сидять у Ватикані люди доброї волі або люди злої волі, вони не хочуть, мають упередження і т.д. Треба розуміти, що де нам здається, що є зла воля або недоброзичливість, насправді може бути елементарне людське нерозуміння нашої ситуації, нерозуміння наших природніх потреб. І нам треба дуже багато працювати, щоб доброзичливий спосіб з розумінням людям у Ватикані пояснювати. Наша проблема у тому, що ми не вміємо представити наші інтереси на регулярній основі у всіх структурах Ватикану.

Галина Терещук

Останнім часом чимало експертів говорять про те, що стосунки між Ватиканом і Україною змінились після візиту у Москву представника Папи Римського кардинала Каспера, який мав розмову із керівниками Російської Православної церкви про надання статусу Патріархату УГКЦ. На думку Мирослава Мариновича, ця поїздка засвідчила, що вірні УГКЦ мають ретельно працювати над собою.

Мирослав Маринович

Загалом, реакція українських греко - католиків на цю подію, на цей візит мене приємно вразила, власне, більшою мірою, я би сказав, дорослості, виваженості, мудрості в оцінці явищ, пов’язаних з візитом. Тому я оптимістично оцінюю нашу можливість вчитися.

Галина Терещук

Якщо взяти історичний аспект, то який мав вплив Ватикан на Україну у визначні моменти історії.

Мирослав Маринович

Я, загалом. позитивно оцінюю присутність святійшогого Отця в українській історії в дуже багатьох історичних періодах. Скажімо, Берестейська унія. Ця підтримка, яку ми маємо після Берестейської унії від святого отця рятувала нас в дуже багатьох періодах, вона була нашим оберегом, вона не давала нам розчинитися в державницьких версіях майбутнього, чи–то польських, чи –то російських – царських, чи комуністичних. Я не виключаю, що при цьому точки зору українських інтересів можна назвати історичні періоди, коли підтримка Ватикану була не настільки сильною чи не такою, як на би хотілося. Тут ми вже маємо гру інтересів, зіткнення інтересів Ватикану як католицької церкви загалом, як вселенської церкви і Ватикану як і України і Греко-Католицької церкви. Треба розуміти, що папа Римський існує не лише для греко-католиків українських.

Галина Терещук

Римо - католиків, українських.

Мирослав Маринович

І римо-католиків в Україні так само. Але не тільки в Україні, а й в інших державах. І мудрість цього світу полягає в умінні поставити себе на місце інших. В оцінці історії наших стосунків також.

Василь Зілгалов

Перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з Мирославом Мариновичем пропоную ще одну інформацію з релігійного життя. Цими днями Ватикан торкнувся одного з найболючіших для католицької церкви питань: діяння Священної інквізиції. Комісія, запрошених Ватиканом експертів оголосила про результати своєї оцінки масштабів тортур і страт у середньовічній Європі. Згідно з висновками опублікованої доповіді звірства інквізиторів не були широко розповсюдженими, як вважають деякі історики. За словами керівника дослідження історика Августіно Борромео, цитую: « З 1540 року по 1700 рік ми нарахували в Іспанії 44764 в процеси. Виголошенням смертного вироку шляхом спалення на багатті завершилося менш як 2% судових справ. Про інквізицію в Португалії відомо менше. Згідно з наявними даними, статистика страт тут набагато вища. З 1540 року по 1629 було 13255 процесів, стратами завершилося 5.7% судів.» Дослідження за оцінкою масштабів інквізиції проводилося з благословення Івана Павла Другого. Як відомо, у 2000 році під час святкування з нагоди початку нового тисячоліття Папа Римський приніс європейцям вибачення за гріхи інквізиції і реабілітував спаленого на багатті Джордано Бруно, якого звинувачували в єресі.

І Галина Терещук завершує інтерв’ю з проректором Українського католицького університету Мирославом Мариновичем.

Галина Терещук

Як ви гадаєте, можливо після візиту святійшого Отця, коли cвятійший Отець практично вказав українцям їхній шлях і їхню поведінку, як би мала поводитися влада, тобто певні настанови для цієї держави Україна, чи десь українці прогавили цей період, і зараз вони в очікуванні, що має змінитися якась ситуація в державі і, власне, чекають може Ватикан щось скаже їм?

Мирослав Маринович

Бачите, я би не сказав, що ми прогавили, бо дуже важливі процеси все ж ідуть. Скажімо візит Папи до України всупереч позиції православної церкви зняв такі прямі підозри в тому, що Папа лише слухається Московський патріархат. І хоча б те, що вже перестали звучати такі критичні непродумані зауваження щодо Папи, вже є добре. Також я би не сказав, що ми повною мірою скористалися тим візитом та його наслідками. Перші тижні мені здавалося, що Україна преобразиться, стане зовсім іншою. Ця іншість тривала, може, кілька тижнів, а потім ми якось вернулися в свій, тепер. нажаль, вже для нас стан зневіри і недовіри до будь – яких духовних цінностей. Після візиту Папи Римського до України сталося до того часу нечуване: тема патріархату стала вперше реальною темою порядку денного Ватиканської політики. То до цього це було просто неможливим, до цього це була фантастична амбіція, яка ніколи не мала під собою твердої основи.

Галина Терещук

Тут раптом заполітизована Україна і заполітизовані Українці, і ми маємо перед собою Ватикан, який уособлюється нам духовністю і святійшим Отцем. Як же зараз нам ці контакти узгоджувати?

Мирослав Маринович

Мені легше говорити про те, що би могла Україна зробити в цьому плані, як би могла держава діяти. По-перше, держава має усвідомити, що окрім якихось конфесійних протиріч між греко-католиками, православними Московського Патріархату і православними автокефального статусу. Держава є державою для всіх, і в такій же мірі, як держава утримує нормальні стосунки з Москвою, а в тому числі і з Московським Патріархатом, такою ж мірою вона має встановлювати добрі, взаємокорисні зв’язки з Царгородом, з Римом, з іншими центрами християнства, представники яких є сьогодні в нинішній Україні. Так, як мер міста є мером для всіх його мешканців, так і керівництво держави є представником, репрезентантом усіх його громадян. Тому я очікував би від держави більшої активності у зверненнях до Рейну, до Ватикану у питанні визнання Патріархату Греко - Католицької Церкви, більшої активності Києва у контактах з Царгородом у питанні введення автокефального статусу, канонічного статусу, точніше, наших автокефальних Церков. Тут держава має виходити з потреб своїх громадян і діяти на користь цих потреб.

Галина Терещук

Це був віце - ректор Українського католицького університету. З ним розмовляла Галина Терещук. “Радіо Свобода”. Львів.

Василь Зілгалов

І ще одна інформація з релігійного життя в Україні.У Києві створено громадський рух “За Патріархат Української Греко - Католицької Церкви”. Як повідомили журналістів, декларацію про утворення громадського руху “За Патріархат Української Греко - Католицької Церкви” підписали двадцять політичних та громадських діячів, вчених, журналістів . У ній зокрема мовиться, цитую: “ Головною метою громадського руху вважаємо визнання Києво – Галицького Патріархату Української Греко - Католицької Церкви для чого будемо здійснювати широку просвітницьку роботу як в Україні так і за її межами, як серед 7 мільйонів вірних Української Греко- Католицької Церкви так і серед вірних інших церков. Один з ініціаторів створення громадського руху, голова Львівської організації Української народної партії, народний депутат Олекса Гудима нагадав що у 1989 році Комітет захисту прав Української Греко - Католицької Церкви вивів у Львові на вулиці понад 200 тисяч прихильників Української Греко - Католицької церкви. Громадський рух за патріархат Української Греко - Католицької Церкви засновано напередодні закінчення будівництва і освячення патріаршого собору в Києві.

За швидкоплинним потоком життя у повсякденних, часто пусто – порожніх буднях і безвідповідальності за долю прийдешніх, ми не помічаємо, що хтось простий і мовчазний за нашою спиною, поважний, зосереджений,неначе виконує щоденний важкий труд. Він його і виконує . Ось як писав про цю мовчазну істоту український поет Євген Маланюк у поезії “Ангел смерти (I) ”:

Буває мить — хтось вимовить ім’я (А тиша ще шумить безмежним морем). Ніхто не гляне і не заговорить, Лише діткне плеча. І раптом я Відчую — хто, відчую і побачу: То Ангел смерти. Простий, мовчазний, Поважно зосереджений. Неначе Виконує щоденний труд тяжкий. Тоді він очі стомлено зведе, І я побачу запит в них, і вирок, І смуток, що в незнане поведе Нечутною ходою потаймиру. І аж тоді здригнуся і збагну, І не тому, що буде суд и кара. Схиляючись в останню тишину, Пролебедію: зачекай, не зараз…

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.

І перш ніж попрощатися з вами, шановні слухачі, до наступної програми. хочу запитати і у вас, і у себе: за Євгеном Маланюком, що буде суд та кара, може не зараз, може колись, але чи готові ми до вироку майбутнього?

Говорить “Радіо Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG