Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:09

“Країна Інкогніта”: Конотопська битва.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 6 липня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Чому найвизначніші битви, в яких українське військо здобувало заслужені перемоги, нерідко залишаються на другому, а то й третьому плані громадської свідомості, натомість відзначаються перемоги, до яких українці мають у кращому разі дотичне відношення?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

345 років тому відбулася Конотопська битва, яка за всіма критеріями може вважатися блискучою військовою перемогою, здобутою завдяки воєнному мистецтву, а не кількісній перевазі чи історичній випадковості, а саме завдяки мистецтву українських керманичів.

Сергій Грабовський

Нагадаю історичний контекст тих подій. Гетьман Іван Виговський, який восени 1958 року підписав Гадяцьку угоду про створення конфедеративної держави у складі Польщі, Литви та України.

Ранньої весни 1659 року стотисячна московська армія вдерлася в Україну. Наприкінці березня після ряду боїв московіти розпочали облогу Конотопу.

Захисники міста під проводом полковника Гуляницького відбили кілька штурмів. Героїчна оборона Конотопа скувала основні сили московського війська і дала змогу гетьману Виговському зібрати війська, які, були у півтора рази (за іншими даними – удвічі) чисельно меншими, ніж у московітів. У бою на річці Сосниці близ міста Конотоп відбулася вирішальна битва.

Знаний російський історик ХІХ століття Сергій Соловйов так описав цю подію: “Краса і гордість московської кінноти зникла в один день. Ніколи вже після цього цар московський не міг вивести в поле таке значне військо.

В жалобному одязі вийшов Алексей Михайлович до народу, і жах охопив Москву. Москва затремтіла за власну безпеку... Ішли чутки, що государ виїздить за Волгу, за Ярославль”.

Максим Стріха

Московське військо втратило щонайменше 30 тисяч убитими та 5 тисяч полоненими, серед них князі Пожарський та Львов. Здавалося, що московську перспективу відсунуто від України на завше.

Сергій Грабовський

Сьогодні ми зосередимося не на описанні самої битви, а на пов‘язаних з нею менш відомих широкому загалові речах. І найперше – про тих, без кого не було б перемоги.

Про участь союзної гетьману Виговському татарської і ногайської кінноти у розгромі московського війська під Конотопом говорить доктор історичних наук, професор Віктор Горобець.

Віктор Горобець

Власне, всі перемоги козацької зброї початкової стадії української революції завдячуються значною мірою союзу Богдана Хмельницького з Кримським ханством. Це перемоги і 1648 і частково перемоги 1649 року. Кримське ханство володіло кіннотою, яка була досить таки потужною.

Велика складова перемоги Виговського у Конотопській битві полягала в тому, що Виговському вдалося на весні 1658 поновити той українсько-татарський союз і завдаючи цьому вивести під Конотоп силу, яка була спроможна протистояти тій армаді воєводи Трубецького досить таки значній за своїми розмірами.

Якщо говорити про такий уже складовий військово-прикладний або тактичний, то тут варто мати на увазі, що татарська кіннота є легкою. Це мало свої як переваги так і недоліки.

Зрозуміло, що у боях на відкритій місцевості легка кіннота не могла на рівних воювати із важкою кіннотою. Якщо ми пригадаємо розповідь Соловйова про поразку росіян під Конотопом, то там загинув цвіт російської кінноти і це була важка кіннота – російські рейтари.

Так ось у битві на відкритій місцевості перевагу мали би важкі кіннотники – рейтари. Але Виговському вдалося організувати бій під Конотопом на такій місцевості, де переваги рейтар нівелювалися, натомість проявлялися недоліки важкої кінноти.

Місцевість Конотопської битви була така болотиста і цю якість вдалося Виговському ще поліпшити тим, що козаки загатили річку і вона розлилася, і та багнюка посилилася.

Як пізніше згадували росіяни вже про причини своєї поразки під Конотопом, то причину вбачали в тому, що вже місцевість була “конотопами”, тобто місцевість, де коні топились.

Так ось, перевага легкої татарської кінноти дуже добре проявилася на такому полі бою. Кіннота, яка була маневрена, яка легко могла міняти напрям головного удару, могла відходити, повертатись і т.д.

Натомість важко російська кіннота просто втратила будь-які переваги і натомість виявилася зручною мішенню для атак українських та татарських військ.

Це найбільш такий військовий задум, який вдалося реалізувати Виговському і спростувати таким чином думку, що він був гарним політиком і канцеляристом, але поганим був полководцем.

В цій битві він проявив себе як і полководець, як організатор, як людина, яка вдало обрала місце і провела битву, і добре засвідчує особисту свою мужність і хоробрість.

Головні сили на чолі з кримським ханом Мехмед-Гіреєм ІV прийшли на допомогу Виговському під Конотоп. Таким чином Виговському вдалося вирівняти потенційні кількісні показники війська, оскільки надій на поляків було дуже мало.

На допомогу Виговському польський король прислав лише близько 5 тисяч військ. Тому допомога саме була з боку Кримського Ханства.

Максим Стріха

Ще від часів Російської імперії з її православ’ям, народністю і самодержавієм, а потім за часів радянських у ментальність українців вкладався історичний міф про їхні взаємини з татарами лише як низку безперервних набігів, пожеж, крові, а за самими татарами міцно закріпився ярлик поганих, бусурменів, тощо.

Чи були ці війни і набіги? Безумовно, були. Але водночас в державницьких змаганнях України і Кримського Ханату були й блискучі приклади союзів.

Це і згадуваний вже професором Горобцем союз Хмельницького з татарами, це і союз з татарами Виговського, і дуже цікаві пошуки союзників на Кримському півострові з боку гетьмана-інсургента блискучого дипломата, але, на жаль, нещасливого у своїй політиці Пилипа Орлика.

І ХХ століття, де є дуже яскраві приклади українсько-татарської взаємодії. Від входження Кримського півострова до складу української держави на правах автономії, аж до останнього десятиліття, коли саме проукраїнська настанова татарської громади Криму стала одним з головних чинників збереження миру на півострові, врешті-решт, збереження цього півострова у складі України.

Сергій Грабовський

Але гетьман Виговський і його урядовці не змогли скористатися результатами блискучої перемоги. Чому? Про це розповість наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

У червні 1659 року ногайці у складі тридцятитисячної кінноти кримського хана Мехмед-Гірея Четвертого вирушили у похід на Конотоп. Скористатися відсутністю чоловічого населення в ногайських степах вирішили запорожці на чолі з Іваном Сірком.

Тож поки козаки з татарами та ногайцями громили московську кінноту на переправі через річку Соснівку, Сірко пройшов маршем по беззахисним ногайським улусам (тобто, стійбищам). А з півдня запорожці повернули на гетьманську столицю Чигирин.

Відтак, переможці не змогли скористатися плодами перемоги під Конотопом, не вибили московські залоги з Києва, Переяслава, Пирятина, Чернігова і були змушені відмовитися від походу на Москву. Виговський поспішив захищати Чигирин, а Мехмед-Гірей – землі ногайців та Крим.

Подібну експедицію Сірко (тоді вже кошовий отаман) здійснив восени 1667 року. У жовтні козаки гетьмана Петра Дорошенка і татари калґи Крим-Гірея оточили військо майбутнього польського короля Яна Собеського біля села Підгайців на Тернопольщині.

Саме у той час, за домовленістю із Собеським, Сірко пройшов походом через Перекоп до Північного Криму. Захопивши в полон півтори тисячі татарських дітей та жінок, запорожці залишили там, за словами сучасника, “тільки псів та котів”.

Дізнавшись про це, Крим-Гірей негайно уклав сепаратний мир із Собєським і поспішив до Криму, а Дорошенко був змушений повернутися до Чигирина.

Сергій Грабовський

Після удару Сірка у спину гетьмансько-татарському війську почалися інспіровані московітами заворушення у кількох полках. Відтак у вересні 1659 року під містечком Германівкою на Київщині зібралася козача чорна рада.

“Чорними” подібні ради називалися тому, що на них, всупереч традиції, крім самих козаків, запрошувалася “чернь” – представники сільських та міських суспільних низів, котрими легко було маніпулювати.

Проти Івана Виговського на цій раді прибічниками Москви було висунуте безпрограшне звинувачення: мовляв, “гетьман запродав Україну ляхам”. І це звинувачення спрацювало в очах не тільки “черні”, а і значної частини політичної спільноти.

Як у наступні роки – звинувачення, що Іван Мазепа, мовляв, хотів запровадити унію, Симон Петлюра – продати Україну Англії та Франції, а Степан Бандера – німецькому (а після 1945 року) – англо-американському імперіалізму. Московська пропагандистська машина працювала і працює стандартно, але досить таки ефективно.

Максим Стріха

Власне, і зараз вона через найтиражніші українські електронні ЗМІ забиває свідомість пересічному українцеві те, що наша демократична опозиція працює на західні гроші. А, мовляв, західні держави намагаються змінити сьогоднішню українську владу лишень для того, щоб знову нам накинути ярмо чи то НАТО, чи то ЄС.

Сергій Грабовський

Максиме, але все ж таки Конотопська битва залишилася в історії України, хоча в підручнику для вузів за участю голови Верховної Ради академіка Володимира Литвина їй присвячений тільки один-єдиний рядок, тоді як поразці під Берестечком – ціла сторінка.

Максим Стріха

Це співвідношення є лишень відображенням того реального співвідношення, яке посідає “Берестецька катастрофа” і “Конотопський тріумф” у нашій національній свідомості.

Ми, справді, такий народ, що й досі ладні оплакувати своє героїчне вмирання і пишатися ним, але недооцінюємо свої блискучі перемоги, яких в нашій історії теж було досить.

Хоча з іншого боку, можливо, і незручно згадувати історикам генетично пов’язане із радянським минулим те, що були в нашій історії сторінки, коли, говорячи словами Шевченка знаменитого вірша “Чигирин-Чигирин” ми “скородили списами московські ребра”.

Не випадково, що в багатьох радянських виданнях “Кобзаря” цей рядок був цензурований і слова “московський” було замінено на “татарський”.

Хоча реальна історія була, як ми бачимо, іншою. Українці таки “скородили списами московські ребра”, більшого вони досягали тоді, коли в союзі з татарами і поляками уміли утвердити свою незалежність, своє право на свободу, на давні козацькі звичаї проти московської тиранії, яка щойно починала опускатися на Україну.

Історія не знає умовного способу, але якщо українці зуміли б тоді розпорядитися плодами своєї перемоги. Якщо б вкотре не переміг той чорний популізм круто замішаний, як тепер сказали б, на дешевій ксенофобії, то історична доля України могла б скластися зовсім по-інакшому і всілякі “ЄЕПи” вже не стояли б на порядку денному нашого сьогодення.

Сергій Грабовський

Отож – чи учить чогось історія українських політиків, навіть тих, хто є фаховим істориком?

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG