Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:35

Доля українців за кордоном.


Людмила Литовченко

Прага, 9 липня 2004 року.

Людмила Литовченко

У 70-i – 80-i роки ХХ століття чимало українців намагалися вирватися за залізну завісу – з СРСР на Захід. І комусь це вдавалося. Чи знайшли вони нову батьківщину для себе? Про це та інше мовиться в рубриці «Українці у світі. Люди та долі».

26-ти літній киянин, математик за фахом Сергій Кубенко, як більшість людей його віку, мріяв про подорожі, йому хотілося побачити увесь світ. Однак обставини життя в тодішній Україні (а йдеться про 80-ті роки минулого століття) не дозволяли йому здійснити свою мрію, і Сергій вирішив спробувати щастя за кордоном.

Сергій Кубенко

Я вважаю, що це був дуже правильний крок, бо воно мені дало можливість подивитися на світ і переїхати з ХІХ сторіччя і засобу життя, яким ми жили в Україні 80-ті роки, до ХХІ. Тобто, цей виїзд був, так би мовити, кроком у часі.

Людмила Литовченко

Сьогодні у наших молодших слухачів може скластися враження, що проблем з виїздом за кордон у Сергія не було. Насправді все було інакше.

Сергій Кубенко

Коли я намагався отримати дозвіл на виїзд з Києва, то ми з моєю дружиною, щоб досягти цього, мали вийти на вулицю і розгорнути транспарант біля міськради. Все було улітку ’88-го року.

Людмила Литовченко

І після цього Вам одразу дали візу?

Сергій Кубенко

Ситуація була така. Мені взагалі відмовляли приймати документи на виїзд в ОВІРі. І тоді ми намалювали великий транспарант, на якому ми написали “Відпустіть з СРСР!” і розгорнули його на східцях міськради. Ми були тільки удвох. Там були присутні багато наших друзів, але ніхто не наважився стояти разом з нами. Тоді така була ситуація, що люди не були певні, до чого це може привести: чи, може, після цього поб’ють, чи заберуть в міліцію, чи посадять у тюрму. Люди не знали. Ми самі не знали, що з нами буде. Це був такий дуже ризикований експеримент.

Але ж нам пощастило. Нас заштовхали у міськраду. І через 15 хвилин приїхав начальник і його заступник київського ОВІРу. Як я зараз пам’ятаю, одного звали Комар, а другого звали Василенко. А ми, коли нас заштовхали в міськраду, почали вимагати, щоб нас прийняли офіційно і розглянули нашу скаргу у міськраді. Вони одразу нам сказали, що не треба більше проводити ніяких демонстрацій, вони приймуть наші документи і ми поїдемо закордон. Така була проблема.

В якийсь момент у Нью-Йорку я переїхав жити в нове місце, і виявилось, що на тому самому поверсі зі мною, в сусідній квартирі живе один пан, який у Харкові брав участь у такій самій демонстрації, як наша у ’88-му році, демонстрації відмовників. Ми з ним опинилися на тому самому поверсі. Я – у помешканні “А”, він – у помешканні “Б”.

Людмила Литовченко

Життя в Україні було нелегке. Але чи таким легким стало Ваше життя після приїзду до Америки?

Сергій Кубенко

Еміграція – це важка річ. Але ж ми вже виїхали в ті часи, коли можливість повернутися у Київ лишалася і ніколи ніхто її не відбирав. Чисто технічно можна було купити квитка на літака і полетіти до бориспільського аеропорту хоч на наступний день після приїзду в Америку. Це якось робило ситуацію більш-менш ментально прийнятною.

Коли сюди приїхав, я опинився в невеличкому містечку, яке дуже відрізнялося від того життя, до якого я звик у Києві. Десь приблизно за півроку я зрозумів, що мені нема чого робити у невеличких американських містечках. І я переїхав до Нью-Йорку. Уже, скажімо так, протягом першого року перебування в Нью-Йорку всі складнощі моральні, матеріальні і іншої природи були вирішені. Більш-менш життя склалося.

Людмила Литовченко

Пане Сергію, емігранти з України є ті, що ідуть до громади, спілкуються з нею, живуть з нею, вона, очевидно, допомагає тим людям, які до неї ідуть, і ті, які абсолютно ігнорують існування української громади в США чи там будь-де, і відразу починають своє нове життя в новому середовищі чи то американському, чи будь-якому іншому. От Ви до яких належите?

Сергій Кубенко

Ви знаєте, мабуть, що я стукав у всі двері, які тут тільки міг знайти. Мав контакти із старою громадою українською тут. Я вдячний багатьом представникам нашої діаспори, які особисто мені дуже конкретно матеріально допомогли.

Людмила Литовченко

Пане Сергію, якщо Ви їхали у незалежну, вільну, демократичну Америку, чи Ви одразу уміли скористатися з цієї свободи, з цієї незалежності, з того всього, що Вам ніби дала Америка? Чи все-таки Ви до цього звикали?

Сергій Кубенко

В якомусь сенсі це забирає роки – зорієнтуватися в такій новій ситуації. Бо життя тут зовсім інше, ніж було в Україні. Це як порівняти різні планети. Більш-менш мені допомогло те, що я розумів англійську мову і мав якесь уявлення про життя тут, більш-менш адекватне. В першу чергу це була свобода від страху проблем, які виникали в ті часи, коли я жив під совєтською владою. Але ж тут треба було якось соціально адаптуватися, треба було знайти нові якісь зв’язки з новими людьми, з новим життям. В Україні можна було не мати роботи, але ж не турбуватися, що ви будете їсти наступного дня, бо якось більш-менш вже був досвід, що можна зробити.

Людмила Литовченко

Ви в США маєте друзів?

Сергій Кубенко

Я б сказав, що багато друзів. Я б сказав, що дружні стосунки тут мають трохи, може, інший присмак, трохи по-іншому складаються, ніж в Україні. Але це більш, мабуть, залежить від особистості, ніж, скажімо, від соціальної структури цього суспільства.

Людмила Литовченко

Щодо американської усмішки: Ви звикли до неї, Вам вона подобається?

Сергій Кубенко

Пані Людмило, бачите, я не можу навіть стверджувати, що я живу в Америці. Бо це місто, в якому я живу, це така собі “країна в собі”. Тут є сегменти з будь-якої світової культури. Я не бачу багато американців.

Людмила Литовченко

А з якою нацією Ви найбільше спілкуєтесь?

Сергій Кубенко

Переважно з українцями чи росіянами, які приїхали з колишнього Радянського Союзу.

Людмила Литовченко

Сергію, а Ви були після виїзду з України...?

Сергій Кубенко

Так, кілька разів.

Людмила Литовченко

Перший раз Ви приїхали в Україну, яке враження у Вас було? Що Ви відчули, коли вийшли з літака?

Сергій Кубенко

Я скажу так, що Київ – це, мабуть, найкраще місто у світі. Якщо б обставини соціального життя, ситуація політично-соціальна, якщо, скажімо, не враховувати це, жити краще, мабуть, у Києві, ніж у будь-якій точці цієї Земної кулі.
XS
SM
MD
LG