Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:30

“Країна Інкогніта”: 170 років з дня заснування Київського університету.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 13 липня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Вітаємо вас, шановні слухачі! Київський університет – цьому словосполученню і явищу, яке за ним стоїть, виповнюється 170 років.

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Понад 160 років одним із символів Києва є величний будинок з колонами – головний корпус університету збудованого за проектом архітектора Беретті.

Але сам університет іще трошки старший, бо ж перші ж роки його пройшли в приватному будинку на Печерську. Від тих часів нам лишилася назва вулиці Круглоуніверситетської, якою студенти і професори йшли від старого приватного будинку до новозбудованого корпусу.

Звичайно, університет не був першим вищим навчальним закладом на наших теренах, адже до нього була Києво-Могилянська академія.

Однак сама ідея університету навчального закладу, де органічно поєднано весь спектр наук і вільних мистецтв було реалізовано саме тут. Першим сучасним університетом в Києві є саме Київський університет Святого Володимира.

Сергій Грабовський

Цікаві факти з історії Київського університету зібрав наш колега Віталій Пономарьов. Йому слово.

Віталій Пономарьов

Університет був урочисто відкритий у день святого Володимира 15 липня 1834 року промовою професора Якубовича “Про ідею краси у Платона”, виголошеною латиною.

А 9 вересня 62 студента розпочали навчання на філософському факультеті в орендованому будинку біля теперішньої станції метро “Арсенальна”. Розглядаючи університет як центр русифікації так званого “Південно-Західного краю”, російський імператор Микола Перший у серпні 1837 року заявив студентам: “Мені потрібна повна покірливість та беззастережна слухняність”. Нагляд за студентами і професорами здійснювали інспектори, якими працювали відставні офіцери. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства російська влада заборонила викладати в університеті природне право та державне право європейських країн.

Університету було також заборонено запрошувати на викладання іноземних професорів і відряджати своїх викладачів на стажування за кордон.

1850 року було заборонено викладання філософії, позаяк, за словами міністра народної освіти Сергія Уварова, користь від неї сумнівна, а шкода цілком імовірна.

А 1863 року київський генерал-губернатор Анненков, щоб залякати студентів, тричі на тиждень проводив на площі перед університетом огляд кінноти.

Сергій Грабовський

А тепер – два документи з ХІХ століття.

“Розглянувши представлення вашого превосходительства від 10 січня про кандидатів на посаду вчителя малювання при університеті Святого Володимира, я представляю вам зробити розпорядження про визначення виконуючим ці обов’язки некласного художника Шевченка у вигляді іспиту на один рік - для пересвідчення у його здібностях, якщо після витребування його документів з Академії художеств з боку київських воєнних, подільського і волинського генерал-губернатора щодо перебування Шевченка при Київській археографічній комісії не зустріне до того перешкоди. По закінченні визначеного строку від вашого розгляду залежатиме остаточне затвердження Шевченка на учительській посаді, чи заміна його іншим, здібнішим”.

“Милостивий государю Дмитре Гавриловичу! Государь імператор височайше повеліває:

Зі скасуванням викладання філософії світськими професорами в університетах Санкт-Петербурзькому, Московському, Святого Володимира, Харківському і Казанському, а також у Головному педагогічному інституті і Ришельєвському ліцеї, покласти читання логіки і дослідної психології на професорів богослів’я або законовчителів, призначуваних до цієї посади при зносинах Міністерства народної освіти з духовним відомством православного сповідання.


Максим Стріха

От так 1850 року комісари від державної російської Церкви взяли під контроль царину духу. Власне, не дивно, бо сам університет розпочинався з політики русифікації краю, але український дух в ньому нестримно проростав.

Саме тут діяло Кирило-Мефодіївське братство. Саме з університетом пов’язана справді діяльність художника Шевченка, а пізніше “хлопоманів” Антоновича і Рильського.

Хоча здебільшого професори університету ще на межі ХІХ-ХХ століть були чорносотенними. Згадаймо сумнозвісні праці Флоринського “Об украінском літературном сєпаратізмє”.

Однак вже 1905 року тут постала ідея заснування українських кафедр за зразком Львівського університету. 1907 року явочним порядком почали викладання української літератури професори Лобода і Перець. Щоправда, ці виклади були скоро заборонені.

Так чи інакше попри політику “обрусительства” з університетом київським пов’язано шерех найвизначніших постатей української інтелігенції, літератури, науки.

Сергій Грабовський

Коли настала більшовицька доба, Київський університет на якийсь час просто зник. Як за назвою, так і за духом. Знову слово має Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Більшовики скасували автономію університету і замість ректора призначили комісара. У своєму першому наказі від 1 квітня 1919 року він заборонив викладання богослов’я, адміністративного та римського права.

Оскільки ж за денікінської окупації Києва ці предмети повернулися до навчального процесу, більшовики, втретє захопивши місто, знову їх заборонили. Влітку 20-го року під гаслом “пролетарізації” університет був ліквідований, і на його базі створені Медичний інститут та Інститут народної освіти.

В останньому було тільки 2 факультети: факсоцвих (тобто, факультет соціального виховання) та факпрофосвіти (тобто, факультет професійної освіти). Факсоцвих мав у своєму складі, зокрема, секцію комуністичного дитячого руху, яка готувала піонервожатих. Університет був відновлений 33-го року у складі шести факультетів, натомість юридичний факультет, закритий у березні 1920 року, знову був утворений тільки 37-го року. Тоді ж було запроваджене трудове виховання студентів, зокрема, у вигляді праці у колгоспах та радгоспах.

Сергій Грабовський

Але новації цим не обмежилися. Був упроваджений класовий підхід до прийому в університет, який протримався фактично до кінця совєтської доби. Ось фрагменти з інструкції Наркомату освіти УСРР.

“До вищих навчальних закладів приймаються усі громадяни обох статей, які досягли 17-річного віку. Атестатів і свідоцтв про закінчення середньої школи не вимагається.

Кожний інститут доводить до загального відома мінімум знань, необхідний для проходження курсу в тому чи іншому інституті, котрий не може бути меншим обсягів знань колишнього вищого початкового училища. У першу чергу приймаються діти трудящих, членів виробничих професійних спілок, члени комсомолу, члени КПБУ і соціалістичних партій, що стоять на радянській платформі, які пробули не менше 4 місяців до вступу в Радпрофах і не менше 6 місяців у відповідних організаціях. До прохань мають бути прикладені відповідні посвідки.”


Максим Стріха

Недарма абревіатура назви університету тих років була більш, ніж промовиста – КІНО (Київський інститут народної освіти).

Але знову-таки великим спрощенням було вважати його КІНОм. Тут розвивалися серйозна наука. Тут відбувалися процеси розбудови нової, нехай радянської за формою, але все ж української за змістом державності. Невипадково проти університету вже на початку 30-тих було скеровано одні з найлютіших нагінок влади.

Молодь до університету потрапляла всяка, і справді, в тому числі без освіти. Але потяг до знань був настільки потужний, що часто з цієї молоді з хіба що завершеною початковою освітою виходили справді добрі фахівці: інженери, вчителі, і навіть учені.

Тоді це зумовлювалося політикою підтримки нового правлячого класу. І знаєш, Сергію, та система іноді попри всі її недоліки, здається мені, трошки чимось справедливішою і привабливішою, від сьогоднішньої, коли дуже часто шлях до вищої освіти відкриває не талант випускника школи, не його здібності, не його знання, а гроші чи зв’язки його батьків.

Сергій Грабовський

І знову документи радянської доби.

Плідним на наукові звершення був минулий рік для вчених фізичного факультету професорів Кузьменка, Харькова та кандидатів фізико-математичних наук Лисого, Федорова.

За цикл робіт експериментальні і теоретичні дослідження з фізики рідких металів їм присуджено державну премію УРСР. Економічний ефект від впровадження розробок у виробництво становить 2,5 млн. карбованця”.


Максим Стріха

Наука в УРСР творилася в Академії наук, у вищих навчальних закладах і в галузевих інститутах. Більше половини вчених вищої кваліфікації – докторів наук – працювали саме у ВНЗ.

Тому, хоч як це дивно, спряла тодішня політика госпдоговірних тематик, ними фінансувалися понад 90% наукової діяльності. В зв’язку з цим університетська фізика, кібернетика, математика, хімія, інші природничі і технічні науки виглядали цілком пристойно.

Про гуманістаристику наразі не говоримо. Там все визначав ідеологічний диктат, хоч зрозуміло, що і там були талановиті науковці, які в межах можливого, але все ж таки робили якісні наукові праці.

Зараз ситуація значно гірша. Наука у ВНЗ і не лише в КНУ сьогодні переживає глибоку кризу. Це пов’язано з браком фінансування. Це пов’язано з тим, що викладачі просто змушені, щоб якось триматися на плаву, брати непосильні лекційні навантаження, після яких вже практично на науку не залишається часу.

Звичайно, я думаю, що вкрай негативну роль відіграло фактичне ліквідування університетської автономії. Коли, фактично, одна особо – ректор, призначений президентом України (ще одна новація останнього часу) може одноосібно (роль Вченої ради більш-менш декоративна) вирішувати, чи бути такому науковому підрозділу, як Астрономічна обсерваторія (ровесник університету), чи краще це все віддати під забудову комерційним фірмам.

Сьогодні Київський університет, звичайно ж, уже зовсім не той, яким був Університет Святого Володимира 170 років тому. Це ціла імперія. Число студентів в ньому постійно зростало.

Якщо при початку їх було 62, а коли відкрили Червоний корпус, то число зразу стрибнуло за кілька сотень. В перші роки ХХ століття в ньому навчалися близько 5 тисяч, а зараз це ціла імперія з десятками тисяч студентів і працівників.

І зараз університет тримає свою високу марку. Є символом, можливо, певного консерватизму, але водночас і певної стабільності, якості, бо з більшості наукових дисциплін, які тут традиційно викладаються дипломи університету мають один з найвищих рейтингів в Україні і достатньо високо шанується і в світі.

Звичайно, сьогодні Київський університет є зліпком українського суспільства з усіма його негараздами. Сьогоднішній університет потребує демократизації, академічної свободи, піднесення статусу науковця, викладача, студента, оскільки вони є основними фігурами.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG