Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:17

“Права людини: українська реальність”: Батьки учнів колишньої донецької школи № 36 звернулися до Європейського суду з прав людини; Рубрика ”Голоси скривджених”: Чому пішов з роботи професор Львівської політехніки Василь Гудим? Чи ухвалить парламент закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій”? Порушення житлових прав офіцерів з Дніпропетровського гарнізону.


Надія Шерстюк

Аудіозапис програми:

Київ, 13 липня 2004 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Вадим Журба.

Сьогодні у програмі:

-

Батьки учнів колишньої донецької школи № 36 звернулися до Європейського суду з прав людини;

-

Рубрика ”Голоси скривджених”: Чому пішов з роботи професор Львівської політехніки Василь Гудим?

-

Чи ухвалить парламент закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій”?

-

Порушення житлових прав офіцерів з Дніпропетровського гарнізону.

Батьки учнів колишньої 36-ї донецької середньої школи з українською мовою викладання, зневірившись в можливості захистити в Україні право своїх дітей на навчання рідною мовою, подали позов до Європейського суду з прав людини.

Нагадаю, що наприкінці минулого літа донецька влада ухвалила рішення закрити українську школу. До речі, єдину у місті. Батькам запропонували перевести своїх дітей до російськомовної школи № 45, де з такої нагоди було організовано кілька українських класів.

Але сорок п’ята школа виявилася переповненою, до того ж уроки мали вести російськомовні вчителі, які навіть не пройшли перепідготовки для викладання українською.

Така ситуація лише поглибила конфлікт, і врешті-решт батьки учнів звернулися до Ворошиловського суду Донецька з вимогою визнати недійсним рішення міської ради про закриття школи.

Тему продовжує наш донецький кореспондент Володимир Бойко.

Володимир Бойко

Ворошиловський суд Донецька залишив рішення міської ради про закриття школи в силі. Також на знайшов підстав для визнання недійсним цього рішення й Апеляційний суд Донецької області.

Що стосується Верховного Суду України, то судова палата в цивільних справах навіть не стала розглядати касаційну скаргу, мотивуючи це тим, що підстав для перегляду вердикту суду першої інстанції не вбачається.

Вичерпавши всі можливості для правового розв’язання конфлікту всередині держави, батьки учнів разом з Донецькою обласною організацією “Просвіта” вирішили звернутися до Європейського суду з прав людини.

У своїй заяві батьки просять Євросуд примусити уряд України забезпечити право їхніх дітей на освіту рідною мовою.

Розповідає заступник голови обласної “Просвіти” Марія Олійник.

Марія Олійник

Вичерпавши всі можливості судових розглядів в Україні, ми звернулися до Європейського суду.

З нашої точки зору порушено ст. 6 Європейської конвенції прав людини і основних свобод, яка декларує право на справедливий і незалежний суд.

З нашої точки зору, суди, які відбулися у Донецьку. Абсолютно були замовні рішення, суди були несправедливі, на них чинився тиск, і вони не захистили права дітей і батьків на освіту українською мовою по місцю їх проживання.

Також, з нашої точки зору, порушена ст. 2 протоколу 1 до цієї Європейської конвенції, яка звучить так, що не можна відмовити у праві на освіту, і держава поважає право батьків забезпечити таку освіту і навчання у відповідності зі своїми власними релігійними і філософськими переконаннями. Під філософськими переконаннями ми вважаємо право батьків на отримання в державі Україна освіта державною мовою дітей.

Володимир Бойко

Одначе правова колізія полягає в тому, що міжнародними пактами захищаються лише мови національних меншин. Ситуація, коли громадяни конфліктують з власним урядом через неможливість навчати дітей державною мовою є унікальною й у практиці Євросуду ще ніколи не зустрічалася.

Надія Шерстюк

І на продовження теми освіти про порушення прав наразі вже викладачів.

Професор національного університету “Львівська політехніка” Василь Гудим змушений був піти з роботи через тиск керівництва вузу.

Як стверджує професор, проректор цього навчального закладу вимагав, аби він атестував студента-прогульника, який, до речі, навчаючись на бюджетні кошти, жодного разу не з’являвся на заняттях.

Зі Львова розповідає Галина Терещук.

Галина Терещук

Майже 30 років Василь Гудим викладав у “Львівській політехніці”. Тут він читав курс лекцій “Теоретичні основи електротехніки”. Увесь цей курс практичних занять якраз і пропустив студент–третьокурсник, не відробив він і жодної лабораторної роботи, а з 16 годин лекцій прослухав лише 5.

До слова, згаданий студент Паращак навчається в університеті за бюджетні кошти.

У кінці семестру професор Гудим попередив адміністрацію інституту будівництва “Львівської Політехніки”, що цей студент пропустив усі заняття, а тому не буде атестований.

Після цього для професора настало справжнє пекло. До нього почали приходити викладачі з проханням атестувати третьокурсника, почався тиск з боку завкафедрою і проректора університету.

Врешті прийшов і чоловік, який назвався дядьком студента, як згодом з’ясував пан Василь Гудим, заступник начальника газової служби Львова.

Цікаво, що за горе-студента приходили просити усі, окрім нього самого. Останній викладача просто ігнорував.

Професор Гудим відстоював свою позицію, наполягаючи на тому, щоб студент відпрацював пропущені лабораторні заняття. І зробив це саме у нього, а не в іншого викладача.

Однак керівництво “Львівської Політехніки” зажадало від професора письмових пояснень не лише щодо стосунків із згаданим студентом, але й організації навчального процесу загалом.

На усі поставлені запитання професор відповів. Однак цими днями він подав заяву на звільнення із “Львівської Політехніки”.

“Чому Ви таки вирішили звільнитись з університету “Львівська Політехніка,” - запитую у професора Василя Гудими.

Василь Гудима

Справа в тому, що якщо адміністрація, зокрема перший проректор, зайняв таку кадрову політику, що для нього є студент вартніше, ніж доктор наук, професор, то я вважаю, що професорам в цьому університеті просто робити нічого. Тим більше, що це не найкращий студент, студент, який реально не студентом є: студент, який не учиться, який всі заняття пропустив, хоче отримати таку ж оцінку, як ті студенти, які нормально відвідують заняття і щось хочуть знати.

Я не розумію, для чого цьому студенту диплом.

Звичайно, така кадрова політика першого проректора не сприяє формуванню дисципліни і нормальних умов для навчання для роботи викладацького складу.

До речі, не тільки я один йду, я маю інформацію, що дуже багато мають намір покинути університет через першого проректора Кострубія.

Галина Терещук

Студент-прогульник продовжить навчання у “Львівській Політехніці”, а його колишній викладач Василь Гудим змушений шукати інше місце праці.

Але це для професора з таким стажем роботи виявилось нескладно – він має запрошення і в Україну, і в Польщу.

Надія Шерстюк

Ми зателефонували до національного університету “Львівська Політехніка” за коментарем. Але, як повідомили радіо “Свобода”, у вузі почалися вступні іспити, а тому розмовляти з ректором і проректором наразі неможливо. Але в одній із наступних передач ми обов’язково дамо можливість висловитися іншій стороні цього конфлікту.

Нещодавно в Києві відбулися громадські слухання, на яких обговорювали низку законопроектів про зміни до чинного закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій”.

Наш київський кореспондент Тарас Марусик спілкувався з двома учасниками слухань – народним депутатом України Лесем Танюком та довголітнім політв’язнем Василем Овсієнком.

Тарас Марусик

Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій” був ухвалений ще до незалежности, у квітні 1991-го року. Це був перший закон на території колишнього СРСР. Після 13 років низка положень закону зайшли в суперечність з іншими законами.

Василь Овсієнко

У порівнянні із законами про реабілітацію інших колишніх республік, зокрема в РФ, наш виявляється навіть дискримінаційним – він не охоплює цілі категорії колишніх політв’язнів, зачіпає тільки тих, що були звинувачені у проведені антирадянської агітації і пропаганди: ст. 62 і 187. А, скажімо, учасників збройних рухів національно-визвольних в Україні він не зачіпає.

Більше того, в цьому законі навіть є такий термін, як “зрада батьківщині”. А яка батьківщина? Наші законодавці, очевидно, не відчувають розриву, який стався в 1991-му році поміж УРСР і державою Україна. Ці люди не зраджували України, вони навпаки за неї боролися.

Тарас Марусик

Чинний закон не охоплює також окремі категорії, наприклад, втягування в злочинну діяльність дітей.

Василь Овсієнко

Є абсолютно такі парадоксальні речі. Скажімо в 1973-му році хлопці у місті Чорткові на Тернопільщині піднесли українські жовто-сині прапори, їх було дев’ять, один із них був неповнолітній і його не судили, але керівника групи В.Мармуса звинуватили у втягуванні неповнолітнього у злочинну діяльність.

Він реабілітований за політичними статтями, а злочину немає, а от втягування у злочинну діяльність залишилося.

Тарас Марусик

Василь Овсієнко вказав також на ще один парадокс чинного закону, за яким передбачена реабілітація жертв каральної психіатрії, але тільки тих, які були спрямовані на лікування через суд.

Василь Овсієнко

А тих, котрі були без суду репресовані психіатричками, досі ніякого закону немає, щоб їх реабілітувати, щоб вони дістали якісь мізерні пільги.

В порівняні з тими катами, які нас репресували, - це мізер. Ми просто таки дискриміновані. Люди одержують там 79, 81 гривню пенсії, а колишні КГБісти, НКВДисти в кілька разів більше.

Тарас Марусик

Це був довголітній політв’язень Василь Овсієнко.

Загалом до Верховної Ради України подали 9 законопроектів зі змінами до чинного закону, однак розгляд цього питання парламент постійно відкладає.

Учасники громадських слухань запропонували взяти за основу законопроект Леся Танюка, доповнивши його деякими положеннями з інших законопроектів, а після цього знову подати його у Верховну Раду.

Говорить голова Парламентського комітету з питань культури та духовности Лесь Танюк.

Лесь Танюк

На жаль, більшість за поданням комуністів не голосує за те, щоб вставити ці закони в порядок денний. 6 разів і я, і Комітет Удовенка, і інші виходили з пропозицією вставити у порядок денний всі закони, які у нас сьогодні є, оскільки все-таки держава заборгувала перед репресованими, держава, яка не може віддати боргів репресованим, - це все-таки держава-банкрут.

Кожного разу як я тільки виступав, після мене на президії виступав П.Симоненко і заявляв, що в ніякому разі просить це не вставляти. І чомусь голова ВР ставив це на останню хвилину голосування в додаток до порядку денного і, звичайно, ніколи на це не вистачало часу.

Тарас Марусик

Лесь Танюк, як і його колеги у Верховній Раді Геннадій Удовенко, Левко Лук’яненко, вважає малоймовірним ухвалення змін до Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій” до президентських виборів.

Надія Шерстюк

Правопорушення довкола житла – тема не нова, з неймовірною кількістю варіацій і розв’язок. Іноді житлова проблема перетворюється на довготривалий конфлікт і тягне за собою кримінальні справи, як то трапилось у Дніпропетровському військовому гарнізоні.

Розповідає Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Все розпочалося з того, що військовий офіцер, колишній працівник Дніпропетровського гарнізону Ярошевський, згідно з чинним законодавством, мав отримати квартиру. Але разом з іншими двадцятьма товаришами, опинився ні з чим: згідно рішення начальника гарнізону від 30-го жовтня минулого року, 21 квартира, яка мала перейти у власність офіцерам, була визнана службовою.

Тим часом, родина Ярошевських у складі 4-х дорослих осіб проживає в однокімнатній квартирі.

Військовий суддя Андрій Куликов, захисник інтересів офіцера Ярошевського, повідомив, що серед пільговиків, які очікували на житло...

Андрій Куликов

Там були і афганці, і чорнобильці, і багатодітні. Так от обійтися з цими людьми – я не знаю, як так можна.

Після того, як рішення вступило в законну силу, голова Військового суду Дніпропетровського гарнізону Коваленко, відверто ставши на сторону керівництва гарнізону, заборонив канцелярій суду виконувати рішення, заборонив відправляти ці рішення.

Там було винесено п’ять окремих ухвал, була винесена постанова про порушення кримінальної справи стосовно начальника Дніпропетровського гарнізону, військового прокурора Дніпропетровського гарнізону і голови Військового суду.

Після цього 9-го червня на мене було скоєно напад з метою забрати у мене справу.

Богдана Костюк

Андрій Куликов звернувся до Генерального прокурора Васильєва, народних депутатів України з приводу правопорушень у Дніпропетровському гарнізоні.

Відповіді від Генпрокурора досі не має, а депутат Віталій Шибко у депутатському запиті до генпрокуратури і міністерства оборони України зазначив: “Безкарна крадіжка військовим начальством квартир та напад на суддю – це ще одна Новобогданівка в історії України з набагато шкідливішими наслідками: завдається шкода правосуддю. І ставить будь-яку реформу чи скорочення армії, доцільність утримання військових судів та прокуратур під сумнів”.

Отримати коментар від Дніпропетровського гарнізону не вдалося, тож я звернулася до Андрія Куликова із запитанням, що він має намір робити далі? На це військовий суддя Куликов відповів:

Андрій Куликов

Я звернувся до Генпрокурора і буду домагатися того, щоб було неупереджене розслідування цієї справи, щоб всі люди, які винні у тому, що мені, по-перше, були заподіяні побої, були притягнуті до відповідальності. Це залишати я не збираюся, ви розумієте, тому що як далі працювати?

Богдана Костюк

А це питання залишається без відповіді.

Надія Шерстюк

Ви слухали програму “Права людини: українська реальність”, яку підготувала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагав у київській студії Вадим Журба.

На все добре, шановні слухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG