Аудіозапис програми:
Прага, 10 липня 2004 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
Вітаю Вас, Шановні слухачі!
“Я особисто думаю, що нинішня корумпована влада не допустить чесних виборів, про які вона так запевняє”.
“Прикро, якщо після 31 жовтня ми прокинемося в Україні, про яку мріє Леонід Кучма зі своєю спадковістю влади”.
“У нашому ж сьогоденні поняття демократії вихолощене до лише участі, і то не обов’язкової, у виборах раз на чотири-п’ять років. Це перекручене розуміння демократії цілеспрямовано втлумачене нам владою, тобто професійними можновладцями”.
“Ми, українці, як народ, повинні об''єднатися, відкинути геть цю підступну азарівщину, медведчукізм і кучмізм. Потрібно нагадати усім, що ми, українці - європейська нація і хочемо жити у Європейській співдружності народів”.
Після цих коротких реплік із озвучених листів напевне ні в кого не залишилося сумніву, що сьогодні знову основну увагу зосередимо на президентських виборчих перегонах.
В одній з попередніх передач ми оприлюднили листа, взятого з Інтернету із урядового порталу. У ньому йшлося про подяку Прем’єр-міністрові України Вікторові Януковичу за те, що він дбає про пенсіонерів і підвищує їм пенсії. Вдячна пенсіонерка із Луганщини привезла пану Януковичу відро полуниць і вони разом мило поспілкувалися.
Вже попереднього разу мій колега Зиновій Фриз оприлюднив критично листа від Романа Полтави з Києва, який зауважив: “Чому ви так боїтеся власних коментарів? Невже не можна було належним чином прокоментувати казочку з урядового порталу про бабусю, яка везе прем''єру-пахану полуниці?”, - кінець цитати.
А днями ми отримали досить гнівного листа із шахтарського містечка Сніжне Донецької області від пана Зінова, який з обуренням пише, що ми озвучуємо матеріали, котрі готує оточення Віктора Януковича. Він припускає, що згаданий лист підготувала наша колишня працівниця, а нині прес-секретар Прем’єр-міністра Ганна Герман. Пан Зінов гнівно російською мовою зауважує: “Шановна, яка повторювала “Будьмо і здобудьмо!”, вже здобула, а Ви тепер зачитуєте її матеріали, такі як лист “бідної” бабусі із Луганської області”.
Не залишився байдужим також наш слухач із Кривого Рогу Леонід Антонов. Він пише: “Нарешті в Україні з’явилася хоч одна людина, котра після підвищення рівня пенсій, відчула себе щасливою. Але, невже пенсіонерка з Луганщини отримує більшу пенсію, аніж я, пенсіонер-шахтар, інвалід першої групи? У мене пенсія 270 гривень.
Дозволити собі подорож до Київа я не маю можливості. І особисто я не ризикнув би транспортувати потягом полуниці на таку відстань.
Невже ця пенсіонерка стала настільки заможною, що використовує авіацію?
Виникає підозра, що політтехнологи Януковича вибрали невдалий гостинець – полуниці, які швидко псуються. І дуже прикро, що ще до офіційного початку передвиборчих перегонів ці політтехнологи почали використовувати радіо “Свобода” для розповсюдження “чорного піару”.
Якщо редакція не зрадила принцип: “плюралізм думок”, то прошу оприлюднити мій лист, як альтернативу до листа пенсіонерки з Луганщини.
З повагою, Леонід Антонов, місто Кривий Ріг”.
Схоже на те, що передвиборчі пристрасті і політичні баталії активно розгортаються і в листа наших слухачів.
Наступний лист від пенсіонерки... цього разу не з Луганщини, а з Одеси, і адресований він безпосередньо нашій редакції.
Послання одеситки Людмила Жигайло прозвучить у перекладі з російської: “Пишу з приводу інцидентів - затримання прихильників опозиції, котрі поширювали інформаційні матеріали, зокрема, листівки із запитанням: “Хто нагрів руки на бензині?”.
Як кажуть у народі, на злодії і шапка горить. Це розцінили як образу гідності і честі наших так званих “правителів”. Але, чи мають вони згадані якості?
І що тоді можна сказати про наше телебачення. Якщо і подадуть кілька слів Ющенка, то вибирають їх із цілого дня, щоб показати такі епізоди, котрі можна сприймати по різному.
А чим займаються 5 разів на тиждень двоє Дмитрів – Джангіров та Корчинський? Ось вони - справді систематично ображають честь та гідність – народного депутата України, екс-голови Національного банку, визнаного одним із найкращих банкірів у світі, колишнього екс-прем’єра (також успішного) та корівника парламентської фракції “Наша Україна”.
І як оцінювати такі утиски представників опозиції, як карати за ці дії? Вам необхідно у різних передачах дуже гостро піднімати це питання!
У незалежній Україні, опозицію, котра відстоює її державність, інформаційно блокують.
Цілі дні нам показують на телебаченні, як ми гарно живемо, як розвивається Україна. А пізніше із парламентських слухань дізнаємося, що в ділянці українського виробництва лише один відсоток інноваційних технологій.
Прикро, якщо після 31 жовтня ми прокинемося в Україні, про яку мріє Леонід Кучма зі своєю спадковістю влади.
Нам уже набридло 13 років не отримувати нормальної пенсії. Просто соромно за сорок років робочого стажу отримувати пенсію менше одного долара на день.
Якщо б сім мільйонів українців не працювало за кордоном, що вже само по собі є жахливим, то нам не було б за що купувати навіть ті продукти, котрі виробляє Україна.
Важко підрахувати, яка допомога для тих, хто залишився в Україні, надходить від так званих “остарбайтерів”. Але при цьому - маса моральних, фізичних та інших втрат. Залишаються недоглянуті матерями діти. Також чимало одиноких літніх людей.
І це усе в нашій багатющій Україні. Я за фахом економіст і якось підрахувала, що зміг зробити Ющенко за півтори роки. У час початку економічного зростання не взяв жодної позики за кордоном, врятував Україну від дефолту, почав виплачувати заборгованість із зарплати.
І окремо про пенсії. Особисто нам із чоловіком на той момент не було виплачено пенсію за 4 місяці, а в сільській місцевості заборгованість сягала і по року.
Якщо помножити кількість пенсіонерів 13 мільйонів на 4 місяці заборгованості, то виходить, що держава заборгувала пенсію за 52 мільйони місяців. А якщо це число помножити на розмір пенсії (середня пенсія сягає 30 доларів), то виходить сума півтори мільярди американських доларів. У той час додавали ще по 10 гривень.
А захопивши владу після парламентських виборів 2002 року, так звана “більшість” і коаліційний уряд тільки влітку 2003 року підвищили пенсії на 8 відсотків. А потім була та недолуга пенсійна реформа від 1 січня 2004 року, коли реально збільшили пенсію лише одиницям.
У мене чоловік був засланий до Сибіру на 10 років, у 1969 році отримав постанову Верховного суду про реабілітацію. Тепер він отримує надбавку до пенсії - 4 гривні 90 копійок.
Я двічі писала президенту, а його адміністрація пересилала листи до пенсійного фонду. Але при чому тут пенсійний фонд, я ж писала про стовідсоткове подорожчання продуктів харчування: круп, м''яса та інших.
Думаю, що у Вас багато таких листів. Не оминайте ці проблеми! Люди помирають так і не дочекавшись нормального ставлення до себе.
Бажаю усім Вам наснаги у Вашій роботі”!
Про нинішні президентські вибори йтиметься і в наступних листах, але, спершу, шановні слухачі, пропоную Вашій увазі послання, в якому основну увагу зосереджено на Єдиному Економічному Просторі.
Володимир Осипчук із Вінниці навіть дав заголовок своєму листу: “Не дозволь, Господи, Україні ЄЕПнутися!”: “Що легше: підніматися крутою стежкою на круту гору, чи спускатися до низу, скочуватися у самісіньке провалля?
Йти до вищих форм цивілізації, до надбань людства, до європейського рівня життя - звичайно, важче, ніж раз у раз скочуватися до примітивізму, дикості. То куди ж потрібно рухатися Україні: до Європейського Союзу, чи до якогось ЄЕП (єдиного економічного простору), а по суті - збоченого повтору колишнього СРСР?
У цьому новоутворенні, де мають зібратися чотири напівдиктаторські режими Путіна, Лукашенка, Кучми і Назарбаєва, будуть реалізовувати імперську уяву кремлівського вождя про вирішальну роль Росії на пострадянському просторі. Усім іншим приготовлено роль васалів, країн-маріонеток.
Москва аж ніяк не хоче випускати зі своїх хижих пазурів Україну, без якої Росія відчуває себе неповноцінною, закомплексованої державою-імперією.
На жаль, більшість поневолених Росією народів Поволжя, Сибіру, Північного Кавказу ще не досягнули того соціально-політичного рівня, щоб стати повноправними державними народами. Хоч деякі республіки, які входять у Російську Федерацію, вже сьогодні могли б створити свої незалежні держави.
Це Татарстан, Республіка Саха (Якутія), Чечня і так далі. Самовіддана боротьба чеченського народу за свою самостійність є - яскравий приклад цих намірів.
Не буду перевантажувати слухачів цифрами та тими примарними вигодами, які буцімто буде мати Україна, вступивши до ЄЕП. Все це жалюгідні вигадки тих, хто так наполегливо і нахабно штовхає Україну на цей хибний і небезпечний шлях. Мабуть деяких політиків-українців так нічого і не навчила трагічна 350-річна історія перебування України у складі Росії, а потім СРСР.
Проросійські сили в Україні, і не таємниця, що серед них є безліч агентів спецслужб Росії, лізуть зі шкури, щоб: утримати Україну в лоні московського політичного впливу, не допустити її до європейських, світових інтеграційних процесів, залишити на узбіччі науково-технічного і духовного прогресу.
Для багатьох росіян, інфікованих імперсько-реваншистським і націонал-шовіністичним вірусом, Україна залишається приниженою частиною імперії.
Українці для Кремля це - дешева, кваліфікована, добросовісна і невибаглива робоча сила, з м''яким гумором та гарною піснею... А ще, українці були гарматним м''ясом у війнах, які вела Російська Імперія.
Вже з перших документів, котрі схвалили члени ЄЕПу, видно, яка небезпека нависла над Україною. Якісь захмарні економічні нібито вигоди з вуст Азарова... можуть повністю знищити Україну, як незалежну державу.
А українці, як народ можуть зникнути через втрату своєї мови, самобутньої національної культури і духовності. Можуть розчинитися в євро-азійських етносах, які так густо заселяють Російську Федерацію. Вже сьогодні на І3-му році нашої незалежності видно ці тенденції:
-
українська мова так і не стала повноцінно-державною; -
захоплення Росією інформаційного простору України; -
приватизація російськими магнатами стратегічно важливих об’єктів в Україні, коли олігархічно-кримінальні клани Росії та України об’єднується в корпорації, трасти та концерни. Капітал не має національних меж. Він виходить за рамки державних кордонів, руйнує сталі національно-державні утворення, веде до глобалізації.
Ми, українці, як народ, повинні об''єднатися, відкинути геть цю підступну азарівщину, медведчукізм і кучмізм. Потрібно нагадати усім, що ми, українці - європейська нація і хочемо жити у Європейській співдружності народів, близьких нам по духу і ментальності.
І ще одне, Російська Федерація - це не слов’янська держава, як це люблять наголошувати “симоненки”, всякі “ЗУБРи”, “грачі” та їм подібні. Слов''яни там переважають в окремих областях, живуть переважно групами чи зовсім розкинуті одиницями.
Насправді, Росія – це конгломерат народів із різним соціально-економічним, духовним і релігійним рівнем. Так, що розмови про якусь слов’янську ідентичність трьох братніх народів - це вигадки комуно-націонал-шовіністів.
Ми різні народи, а спільними є тільки наші біди і злидні, в яких ми погрузли ось вже кілька століть.
Тому особисто мій вибір - Європейська Співдружність! НІ ЄЕПу”!
Слухачі у своїх листах найчастіше відгукуються на почуте у наших передачах, вступають у полеміку з її учасниками. Такі листи нам досить складно подавати до ефіру.
Бо, щоб той чи інший слухацький відгук був зрозумілий усій нашій слухацькій аудиторії, ми мали б спершу нагадати про що йшлося у згаданій конкретній передачі і, що сказав той чи інший її учасник.
І все ж, пропоную послухати, односторонній монолог. До нашого київського корпункту зателефонував мешканець міста Диражня Хмельницьклої області пан Підгородецький, який відреагував на передачу “Вечірня Свобода” за 5 липня, в котрій брав участь голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз: “Хочу прокоментувати виступ Мороза. Дуже радіо “Свобода” правильно робить, що дає виступити людині, яка хоче щось сказати те, що в нього на душі. А Морозу дуже все те не сподобалося і він всю оту злість, був у злобі такій, то якби міг, то він би того дядька бив би. А як він політик пішов у президенти, то вже так робити не потрібно.
Це виходить так, що емоції його перевищують розум. Так що Мороз сказав, що в нього 80 тисяч є прихильників в його партії, то я бажаю, щоб 80 тисяч за нього проголосувало і ні одного чоловіка більше. От тоді це буде справедливо.
Я слухав Юлію Тимошенко, Мороза, Ющенка, ще Симоненка (перевертень, був теж там у Хмельницькому і виступав у театру Петровського). Я сам з Хмельниччини.
Всі в одну дудку грали, все як положено. Зараз Мороз з цими “Сільськими вістями”. І він став перевертнем. Як це так? Де ж його, як то кажуть, позиція і справедливість?
Конституцію приймав, а зараз кричить, що її треба міняти. То в Америці Конституції 200 років і її ніхто не міняє, а тут міняють, добавки можна щось додати.
Підгородецький, Диражня, Хмельницька область. Диражнянський район, це містечко, де був другий цукровий завод по Україні, а зараз його розламали і розбомбили”.
Користуючись нагодою цього телефонного дзвінка, зроблю невелике оголошення.
Наша редакція вирішила запропонувати Вам, шановні слухачі, якщо Ви бажаєте висловити свої міркування щодо тих чи інших проблем українського сьогодення, телефонувати до нас, до нашого Київського корпункту.
Щодня, від понеділка до п’ятниці між 11 і 13 годиною, на Ваші дзвінки чекатимуть наші звукооператори за телефоном 490-29-04. Вони запишуть Вас.
Прохання висловлюватися якомога лаконічніше, до 3-4 хвилин. Ваші дзвінки допомагатимуть нам у підготовці передач, а деякі з них, очевидно, потраплятимуть і до ефіру.
Ще раз нагадую номер телефону: 490-29-04. Телефонуйте від понеділка до п’ятниці між 11 і 13 годиною.
І знову повертаємося до президентських виборів. Звучить коротка репліка з листа Віктора Щура із Вінниці: “Те, що так багато кандидатів на посаду президента - свідчить, що мабуть таки буде другий тур виборів. Я особисто думаю, що нинішня корумпована влада не допустить чесних виборів, про які вона так запевняє.
Ми вже звикли до того, що нас багато років обманювали. За колишнього Радянського Союзу говорили, що вже ось-ось буде комунізм, якого так і не дочекалися. Те саме відбувається і в нинішній Україні, бо при владі залишилися ті ж самі люди, які й далі обманюють”.
А зараз поетичне послання від нашої слухачки Ганни Драч зі селища міського типу Баришівка Київської області:
Жовтень місяць незабаром, час уже підходить, Подбаймо про вибори-нас це не обходить. То якого ж президента нам потрібно мати, Коли маєм право його вибирати. Тільки Ющенко підходить нашому народу, Бо родився він від Бога і Божого роду. Помолімося за нього, Господь допоможе, Божу силу подолати вже ніхто не зможе. Очиститься святим духом Ющенку дорога. Оживе тоді країна, стане краще жити, Вимирання припиниться, не будем тужити. Поможи, нам святий Боже, своєму народу, Прокидаймося, вже хватить, Очі відкриваймо і нашого Президента Ющенка, вітаймо!
Коли вірша пані Ганни Драч послухали мої празькі колеги, то мене запитали, а яку альтернативу я подам на противагу йому. Адже ми не можемо подавати заклики лише на підтримку одного конкретного кандидата у президенти.
Переглянув я ще раз редакційну пошту останнього тижня і так нічого і не виявив, щоб годилося на противагу цьому щирому посланню. Про відро з полуницями як гостинець Прем’єр-міністрові Вікторові Януковичу ми говорили на початку передачі.
І все ж, щоб якось зняти таку однобічність, на завершення пропоную послухати нейтрального листа від Альбіна Арендарчука із Російської Федерації.
Пан Арендарчук не називає жодного прізвища, жодного кандидата у президенти, він намагається дослідити одну з причин, чому, як сказав один відомий політик: “Маємо те, що маємо”.
Отож звучить лист Альбіна Арендарчука: “Шановні панове, дозвольте торкнутися однієї важливої, на мою думку, теми. З нашого буття останніми роками зникла одна складова, а саме суспільна діяльність, участь у хоч якихось заходах, чи зібраннях, може на роботі, або разом із сусідами по помешканням, по своєму провулку.
За радянських часів якась участь у суспільному житті була: збори там профспілкові, партійні, ті ж демонстрації, “суботники”. На ці заходи нас, звичайно, заганяли.
Потім ганяти перестали, але та суспільна псевдодіяльність настільки остогидла, що ми повністю замкнулися виключно у приватному житті, і всілякі там збори, об’єднання викликають у нас відразу.
Але чи стало нам від цього відсторонення щасливіше жити, чи комфортніше ми стали почуватися? Думаю, що ні. Знаю, що мало хто над цим і замислюється...
Ми живемо кожний окремішнім від усіх життям і з нас сьогодні складається суспільство не зв’язаних між собою людських одиниць. А тому з нами можуть робити що завгодно ті, хто цього хоче і хто задля такого маніпулюваннями так чи інакше об’єднується і тому стає сильнішим за кожного з нас окремо.
Можна говорити, звісно, про кримінал. Але от, надто ж знайомі нам об’єднання: державні органи влади, місцеві адміністративні структури...
Так, ми самі їх обираємо, віримо їхнім запевненням у любові до нас, а куди ж дінешся, мусимо вірити і давати змогу довести своє. От обрали, а далі що? А далі їхня діяльність абсолютно безконтрольна. Бо як ми, кожен поодинці, можемо їх контролювати? Ніяк!
Контролювати об’єднання можуть лише інші об’єднання, тоді вони на рівних. І найкращі контролери – це ми, люди, коли добровільно, усвідомлюючи цю життєву значущість для себе, згуртовуємося, йдемо від дверей до дверей, від двору до двору, створюємо тимчасові або постійні об’єднання, коли виникає у тому потреба.
Ми забули історію, витоки поняття і самого слова “демократія”, що прийшло із самоврядного устрою життя у древніх Атенах. Обов’язком кожного громадянина там було далеко не тільки обирати владні органи, а головне – постійно виконувати суспільні обов’язки з організації і керування усім життям полісу.
У нашому ж сьогоденні поняття демократії вихолощене до лише участі, і то не обов’язкової, у виборах раз на чотири-п’ять років. Це перекручене розуміння демократії цілеспрямовано втлумачене нам владою, тобто професійними можновладцями і їхньою пропагандою для того, щоб ми не заважали їм займатися їхніми особистими справами, мовляв: “обрали нас – і досить з вас”...
Влада ж пильно стежить за тим, щоб ми, тобто суспільство, і далі перебували у такому розрізненому, роздрібненому стані. Це для неї одне з головних завдань, у цьому запорука її вільної, безконтрольної діяльності.
Досить лише десь намітитися якомусь стихійному об’єднанню ініціативних людей задля вирішення будь-якої місцевої проблеми, як відразу цим цікавиться міліція, з’являються податківці, чинять тиск, сіють підозри, дискредитують ініціативи, створюють на противагу свої, підконтрольні владі псевдооб''єднання. Бо – нас бояться!
Що робити? А не боятися самим. І об’єднуватися, не цуратися один одного. Брати за приклад отих розвинутих, які тому й розвинуті, що самодіяльні, що виробили у собі і вкорінили таку суспільну звичку.
Будемо заохочувати себе викроювати час на ту чи іншу спільну справу, брати участь у різних об’єднаннях, організаціях, партіях, рухах, коли бачимо, що вони націлені на правильне і корисне!”
На цьому, шановні слухачі, ми завершуємо передачу “Листи на Свободу”.
Її провів Петро Кагуй. Я готуватиму огляд Ваших листів через два тижні. А наступного разу з Вами буде мій колега Зиновій Фриз.
Ми дякуємо Вам за вашу увагу і за ваші листи!
На все добре, до наступних зустрічей в ефірі.
Прага, 10 липня 2004 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
Вітаю Вас, Шановні слухачі!
“Я особисто думаю, що нинішня корумпована влада не допустить чесних виборів, про які вона так запевняє”.
“Прикро, якщо після 31 жовтня ми прокинемося в Україні, про яку мріє Леонід Кучма зі своєю спадковістю влади”.
“У нашому ж сьогоденні поняття демократії вихолощене до лише участі, і то не обов’язкової, у виборах раз на чотири-п’ять років. Це перекручене розуміння демократії цілеспрямовано втлумачене нам владою, тобто професійними можновладцями”.
“Ми, українці, як народ, повинні об''єднатися, відкинути геть цю підступну азарівщину, медведчукізм і кучмізм. Потрібно нагадати усім, що ми, українці - європейська нація і хочемо жити у Європейській співдружності народів”.
Після цих коротких реплік із озвучених листів напевне ні в кого не залишилося сумніву, що сьогодні знову основну увагу зосередимо на президентських виборчих перегонах.
В одній з попередніх передач ми оприлюднили листа, взятого з Інтернету із урядового порталу. У ньому йшлося про подяку Прем’єр-міністрові України Вікторові Януковичу за те, що він дбає про пенсіонерів і підвищує їм пенсії. Вдячна пенсіонерка із Луганщини привезла пану Януковичу відро полуниць і вони разом мило поспілкувалися.
Вже попереднього разу мій колега Зиновій Фриз оприлюднив критично листа від Романа Полтави з Києва, який зауважив: “Чому ви так боїтеся власних коментарів? Невже не можна було належним чином прокоментувати казочку з урядового порталу про бабусю, яка везе прем''єру-пахану полуниці?”, - кінець цитати.
А днями ми отримали досить гнівного листа із шахтарського містечка Сніжне Донецької області від пана Зінова, який з обуренням пише, що ми озвучуємо матеріали, котрі готує оточення Віктора Януковича. Він припускає, що згаданий лист підготувала наша колишня працівниця, а нині прес-секретар Прем’єр-міністра Ганна Герман. Пан Зінов гнівно російською мовою зауважує: “Шановна, яка повторювала “Будьмо і здобудьмо!”, вже здобула, а Ви тепер зачитуєте її матеріали, такі як лист “бідної” бабусі із Луганської області”.
Не залишився байдужим також наш слухач із Кривого Рогу Леонід Антонов. Він пише: “Нарешті в Україні з’явилася хоч одна людина, котра після підвищення рівня пенсій, відчула себе щасливою. Але, невже пенсіонерка з Луганщини отримує більшу пенсію, аніж я, пенсіонер-шахтар, інвалід першої групи? У мене пенсія 270 гривень.
Дозволити собі подорож до Київа я не маю можливості. І особисто я не ризикнув би транспортувати потягом полуниці на таку відстань.
Невже ця пенсіонерка стала настільки заможною, що використовує авіацію?
Виникає підозра, що політтехнологи Януковича вибрали невдалий гостинець – полуниці, які швидко псуються. І дуже прикро, що ще до офіційного початку передвиборчих перегонів ці політтехнологи почали використовувати радіо “Свобода” для розповсюдження “чорного піару”.
Якщо редакція не зрадила принцип: “плюралізм думок”, то прошу оприлюднити мій лист, як альтернативу до листа пенсіонерки з Луганщини.
З повагою, Леонід Антонов, місто Кривий Ріг”.
Схоже на те, що передвиборчі пристрасті і політичні баталії активно розгортаються і в листа наших слухачів.
Наступний лист від пенсіонерки... цього разу не з Луганщини, а з Одеси, і адресований він безпосередньо нашій редакції.
Послання одеситки Людмила Жигайло прозвучить у перекладі з російської: “Пишу з приводу інцидентів - затримання прихильників опозиції, котрі поширювали інформаційні матеріали, зокрема, листівки із запитанням: “Хто нагрів руки на бензині?”.
Як кажуть у народі, на злодії і шапка горить. Це розцінили як образу гідності і честі наших так званих “правителів”. Але, чи мають вони згадані якості?
І що тоді можна сказати про наше телебачення. Якщо і подадуть кілька слів Ющенка, то вибирають їх із цілого дня, щоб показати такі епізоди, котрі можна сприймати по різному.
А чим займаються 5 разів на тиждень двоє Дмитрів – Джангіров та Корчинський? Ось вони - справді систематично ображають честь та гідність – народного депутата України, екс-голови Національного банку, визнаного одним із найкращих банкірів у світі, колишнього екс-прем’єра (також успішного) та корівника парламентської фракції “Наша Україна”.
І як оцінювати такі утиски представників опозиції, як карати за ці дії? Вам необхідно у різних передачах дуже гостро піднімати це питання!
У незалежній Україні, опозицію, котра відстоює її державність, інформаційно блокують.
Цілі дні нам показують на телебаченні, як ми гарно живемо, як розвивається Україна. А пізніше із парламентських слухань дізнаємося, що в ділянці українського виробництва лише один відсоток інноваційних технологій.
Прикро, якщо після 31 жовтня ми прокинемося в Україні, про яку мріє Леонід Кучма зі своєю спадковістю влади.
Нам уже набридло 13 років не отримувати нормальної пенсії. Просто соромно за сорок років робочого стажу отримувати пенсію менше одного долара на день.
Якщо б сім мільйонів українців не працювало за кордоном, що вже само по собі є жахливим, то нам не було б за що купувати навіть ті продукти, котрі виробляє Україна.
Важко підрахувати, яка допомога для тих, хто залишився в Україні, надходить від так званих “остарбайтерів”. Але при цьому - маса моральних, фізичних та інших втрат. Залишаються недоглянуті матерями діти. Також чимало одиноких літніх людей.
І це усе в нашій багатющій Україні. Я за фахом економіст і якось підрахувала, що зміг зробити Ющенко за півтори роки. У час початку економічного зростання не взяв жодної позики за кордоном, врятував Україну від дефолту, почав виплачувати заборгованість із зарплати.
І окремо про пенсії. Особисто нам із чоловіком на той момент не було виплачено пенсію за 4 місяці, а в сільській місцевості заборгованість сягала і по року.
Якщо помножити кількість пенсіонерів 13 мільйонів на 4 місяці заборгованості, то виходить, що держава заборгувала пенсію за 52 мільйони місяців. А якщо це число помножити на розмір пенсії (середня пенсія сягає 30 доларів), то виходить сума півтори мільярди американських доларів. У той час додавали ще по 10 гривень.
А захопивши владу після парламентських виборів 2002 року, так звана “більшість” і коаліційний уряд тільки влітку 2003 року підвищили пенсії на 8 відсотків. А потім була та недолуга пенсійна реформа від 1 січня 2004 року, коли реально збільшили пенсію лише одиницям.
У мене чоловік був засланий до Сибіру на 10 років, у 1969 році отримав постанову Верховного суду про реабілітацію. Тепер він отримує надбавку до пенсії - 4 гривні 90 копійок.
Я двічі писала президенту, а його адміністрація пересилала листи до пенсійного фонду. Але при чому тут пенсійний фонд, я ж писала про стовідсоткове подорожчання продуктів харчування: круп, м''яса та інших.
Думаю, що у Вас багато таких листів. Не оминайте ці проблеми! Люди помирають так і не дочекавшись нормального ставлення до себе.
Бажаю усім Вам наснаги у Вашій роботі”!
Про нинішні президентські вибори йтиметься і в наступних листах, але, спершу, шановні слухачі, пропоную Вашій увазі послання, в якому основну увагу зосереджено на Єдиному Економічному Просторі.
Володимир Осипчук із Вінниці навіть дав заголовок своєму листу: “Не дозволь, Господи, Україні ЄЕПнутися!”: “Що легше: підніматися крутою стежкою на круту гору, чи спускатися до низу, скочуватися у самісіньке провалля?
Йти до вищих форм цивілізації, до надбань людства, до європейського рівня життя - звичайно, важче, ніж раз у раз скочуватися до примітивізму, дикості. То куди ж потрібно рухатися Україні: до Європейського Союзу, чи до якогось ЄЕП (єдиного економічного простору), а по суті - збоченого повтору колишнього СРСР?
У цьому новоутворенні, де мають зібратися чотири напівдиктаторські режими Путіна, Лукашенка, Кучми і Назарбаєва, будуть реалізовувати імперську уяву кремлівського вождя про вирішальну роль Росії на пострадянському просторі. Усім іншим приготовлено роль васалів, країн-маріонеток.
Москва аж ніяк не хоче випускати зі своїх хижих пазурів Україну, без якої Росія відчуває себе неповноцінною, закомплексованої державою-імперією.
На жаль, більшість поневолених Росією народів Поволжя, Сибіру, Північного Кавказу ще не досягнули того соціально-політичного рівня, щоб стати повноправними державними народами. Хоч деякі республіки, які входять у Російську Федерацію, вже сьогодні могли б створити свої незалежні держави.
Це Татарстан, Республіка Саха (Якутія), Чечня і так далі. Самовіддана боротьба чеченського народу за свою самостійність є - яскравий приклад цих намірів.
Не буду перевантажувати слухачів цифрами та тими примарними вигодами, які буцімто буде мати Україна, вступивши до ЄЕП. Все це жалюгідні вигадки тих, хто так наполегливо і нахабно штовхає Україну на цей хибний і небезпечний шлях. Мабуть деяких політиків-українців так нічого і не навчила трагічна 350-річна історія перебування України у складі Росії, а потім СРСР.
Проросійські сили в Україні, і не таємниця, що серед них є безліч агентів спецслужб Росії, лізуть зі шкури, щоб: утримати Україну в лоні московського політичного впливу, не допустити її до європейських, світових інтеграційних процесів, залишити на узбіччі науково-технічного і духовного прогресу.
Для багатьох росіян, інфікованих імперсько-реваншистським і націонал-шовіністичним вірусом, Україна залишається приниженою частиною імперії.
Українці для Кремля це - дешева, кваліфікована, добросовісна і невибаглива робоча сила, з м''яким гумором та гарною піснею... А ще, українці були гарматним м''ясом у війнах, які вела Російська Імперія.
Вже з перших документів, котрі схвалили члени ЄЕПу, видно, яка небезпека нависла над Україною. Якісь захмарні економічні нібито вигоди з вуст Азарова... можуть повністю знищити Україну, як незалежну державу.
А українці, як народ можуть зникнути через втрату своєї мови, самобутньої національної культури і духовності. Можуть розчинитися в євро-азійських етносах, які так густо заселяють Російську Федерацію. Вже сьогодні на І3-му році нашої незалежності видно ці тенденції:
-
українська мова так і не стала повноцінно-державною; -
захоплення Росією інформаційного простору України; -
приватизація російськими магнатами стратегічно важливих об’єктів в Україні, коли олігархічно-кримінальні клани Росії та України об’єднується в корпорації, трасти та концерни. Капітал не має національних меж. Він виходить за рамки державних кордонів, руйнує сталі національно-державні утворення, веде до глобалізації.
Ми, українці, як народ, повинні об''єднатися, відкинути геть цю підступну азарівщину, медведчукізм і кучмізм. Потрібно нагадати усім, що ми, українці - європейська нація і хочемо жити у Європейській співдружності народів, близьких нам по духу і ментальності.
І ще одне, Російська Федерація - це не слов’янська держава, як це люблять наголошувати “симоненки”, всякі “ЗУБРи”, “грачі” та їм подібні. Слов''яни там переважають в окремих областях, живуть переважно групами чи зовсім розкинуті одиницями.
Насправді, Росія – це конгломерат народів із різним соціально-економічним, духовним і релігійним рівнем. Так, що розмови про якусь слов’янську ідентичність трьох братніх народів - це вигадки комуно-націонал-шовіністів.
Ми різні народи, а спільними є тільки наші біди і злидні, в яких ми погрузли ось вже кілька століть.
Тому особисто мій вибір - Європейська Співдружність! НІ ЄЕПу”!
Слухачі у своїх листах найчастіше відгукуються на почуте у наших передачах, вступають у полеміку з її учасниками. Такі листи нам досить складно подавати до ефіру.
Бо, щоб той чи інший слухацький відгук був зрозумілий усій нашій слухацькій аудиторії, ми мали б спершу нагадати про що йшлося у згаданій конкретній передачі і, що сказав той чи інший її учасник.
І все ж, пропоную послухати, односторонній монолог. До нашого київського корпункту зателефонував мешканець міста Диражня Хмельницьклої області пан Підгородецький, який відреагував на передачу “Вечірня Свобода” за 5 липня, в котрій брав участь голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз: “Хочу прокоментувати виступ Мороза. Дуже радіо “Свобода” правильно робить, що дає виступити людині, яка хоче щось сказати те, що в нього на душі. А Морозу дуже все те не сподобалося і він всю оту злість, був у злобі такій, то якби міг, то він би того дядька бив би. А як він політик пішов у президенти, то вже так робити не потрібно.
Це виходить так, що емоції його перевищують розум. Так що Мороз сказав, що в нього 80 тисяч є прихильників в його партії, то я бажаю, щоб 80 тисяч за нього проголосувало і ні одного чоловіка більше. От тоді це буде справедливо.
Я слухав Юлію Тимошенко, Мороза, Ющенка, ще Симоненка (перевертень, був теж там у Хмельницькому і виступав у театру Петровського). Я сам з Хмельниччини.
Всі в одну дудку грали, все як положено. Зараз Мороз з цими “Сільськими вістями”. І він став перевертнем. Як це так? Де ж його, як то кажуть, позиція і справедливість?
Конституцію приймав, а зараз кричить, що її треба міняти. То в Америці Конституції 200 років і її ніхто не міняє, а тут міняють, добавки можна щось додати.
Підгородецький, Диражня, Хмельницька область. Диражнянський район, це містечко, де був другий цукровий завод по Україні, а зараз його розламали і розбомбили”.
Користуючись нагодою цього телефонного дзвінка, зроблю невелике оголошення.
Наша редакція вирішила запропонувати Вам, шановні слухачі, якщо Ви бажаєте висловити свої міркування щодо тих чи інших проблем українського сьогодення, телефонувати до нас, до нашого Київського корпункту.
Щодня, від понеділка до п’ятниці між 11 і 13 годиною, на Ваші дзвінки чекатимуть наші звукооператори за телефоном 490-29-04. Вони запишуть Вас.
Прохання висловлюватися якомога лаконічніше, до 3-4 хвилин. Ваші дзвінки допомагатимуть нам у підготовці передач, а деякі з них, очевидно, потраплятимуть і до ефіру.
Ще раз нагадую номер телефону: 490-29-04. Телефонуйте від понеділка до п’ятниці між 11 і 13 годиною.
І знову повертаємося до президентських виборів. Звучить коротка репліка з листа Віктора Щура із Вінниці: “Те, що так багато кандидатів на посаду президента - свідчить, що мабуть таки буде другий тур виборів. Я особисто думаю, що нинішня корумпована влада не допустить чесних виборів, про які вона так запевняє.
Ми вже звикли до того, що нас багато років обманювали. За колишнього Радянського Союзу говорили, що вже ось-ось буде комунізм, якого так і не дочекалися. Те саме відбувається і в нинішній Україні, бо при владі залишилися ті ж самі люди, які й далі обманюють”.
А зараз поетичне послання від нашої слухачки Ганни Драч зі селища міського типу Баришівка Київської області:
Жовтень місяць незабаром, час уже підходить, Подбаймо про вибори-нас це не обходить. То якого ж президента нам потрібно мати, Коли маєм право його вибирати. Тільки Ющенко підходить нашому народу, Бо родився він від Бога і Божого роду. Помолімося за нього, Господь допоможе, Божу силу подолати вже ніхто не зможе. Очиститься святим духом Ющенку дорога. Оживе тоді країна, стане краще жити, Вимирання припиниться, не будем тужити. Поможи, нам святий Боже, своєму народу, Прокидаймося, вже хватить, Очі відкриваймо і нашого Президента Ющенка, вітаймо!
Коли вірша пані Ганни Драч послухали мої празькі колеги, то мене запитали, а яку альтернативу я подам на противагу йому. Адже ми не можемо подавати заклики лише на підтримку одного конкретного кандидата у президенти.
Переглянув я ще раз редакційну пошту останнього тижня і так нічого і не виявив, щоб годилося на противагу цьому щирому посланню. Про відро з полуницями як гостинець Прем’єр-міністрові Вікторові Януковичу ми говорили на початку передачі.
І все ж, щоб якось зняти таку однобічність, на завершення пропоную послухати нейтрального листа від Альбіна Арендарчука із Російської Федерації.
Пан Арендарчук не називає жодного прізвища, жодного кандидата у президенти, він намагається дослідити одну з причин, чому, як сказав один відомий політик: “Маємо те, що маємо”.
Отож звучить лист Альбіна Арендарчука: “Шановні панове, дозвольте торкнутися однієї важливої, на мою думку, теми. З нашого буття останніми роками зникла одна складова, а саме суспільна діяльність, участь у хоч якихось заходах, чи зібраннях, може на роботі, або разом із сусідами по помешканням, по своєму провулку.
За радянських часів якась участь у суспільному житті була: збори там профспілкові, партійні, ті ж демонстрації, “суботники”. На ці заходи нас, звичайно, заганяли.
Потім ганяти перестали, але та суспільна псевдодіяльність настільки остогидла, що ми повністю замкнулися виключно у приватному житті, і всілякі там збори, об’єднання викликають у нас відразу.
Але чи стало нам від цього відсторонення щасливіше жити, чи комфортніше ми стали почуватися? Думаю, що ні. Знаю, що мало хто над цим і замислюється...
Ми живемо кожний окремішнім від усіх життям і з нас сьогодні складається суспільство не зв’язаних між собою людських одиниць. А тому з нами можуть робити що завгодно ті, хто цього хоче і хто задля такого маніпулюваннями так чи інакше об’єднується і тому стає сильнішим за кожного з нас окремо.
Можна говорити, звісно, про кримінал. Але от, надто ж знайомі нам об’єднання: державні органи влади, місцеві адміністративні структури...
Так, ми самі їх обираємо, віримо їхнім запевненням у любові до нас, а куди ж дінешся, мусимо вірити і давати змогу довести своє. От обрали, а далі що? А далі їхня діяльність абсолютно безконтрольна. Бо як ми, кожен поодинці, можемо їх контролювати? Ніяк!
Контролювати об’єднання можуть лише інші об’єднання, тоді вони на рівних. І найкращі контролери – це ми, люди, коли добровільно, усвідомлюючи цю життєву значущість для себе, згуртовуємося, йдемо від дверей до дверей, від двору до двору, створюємо тимчасові або постійні об’єднання, коли виникає у тому потреба.
Ми забули історію, витоки поняття і самого слова “демократія”, що прийшло із самоврядного устрою життя у древніх Атенах. Обов’язком кожного громадянина там було далеко не тільки обирати владні органи, а головне – постійно виконувати суспільні обов’язки з організації і керування усім життям полісу.
У нашому ж сьогоденні поняття демократії вихолощене до лише участі, і то не обов’язкової, у виборах раз на чотири-п’ять років. Це перекручене розуміння демократії цілеспрямовано втлумачене нам владою, тобто професійними можновладцями і їхньою пропагандою для того, щоб ми не заважали їм займатися їхніми особистими справами, мовляв: “обрали нас – і досить з вас”...
Влада ж пильно стежить за тим, щоб ми, тобто суспільство, і далі перебували у такому розрізненому, роздрібненому стані. Це для неї одне з головних завдань, у цьому запорука її вільної, безконтрольної діяльності.
Досить лише десь намітитися якомусь стихійному об’єднанню ініціативних людей задля вирішення будь-якої місцевої проблеми, як відразу цим цікавиться міліція, з’являються податківці, чинять тиск, сіють підозри, дискредитують ініціативи, створюють на противагу свої, підконтрольні владі псевдооб''єднання. Бо – нас бояться!
Що робити? А не боятися самим. І об’єднуватися, не цуратися один одного. Брати за приклад отих розвинутих, які тому й розвинуті, що самодіяльні, що виробили у собі і вкорінили таку суспільну звичку.
Будемо заохочувати себе викроювати час на ту чи іншу спільну справу, брати участь у різних об’єднаннях, організаціях, партіях, рухах, коли бачимо, що вони націлені на правильне і корисне!”
На цьому, шановні слухачі, ми завершуємо передачу “Листи на Свободу”.
Її провів Петро Кагуй. Я готуватиму огляд Ваших листів через два тижні. А наступного разу з Вами буде мій колега Зиновій Фриз.
Ми дякуємо Вам за вашу увагу і за ваші листи!
На все добре, до наступних зустрічей в ефірі.
