Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ, 14 липня 2004 року.
Павло Вольвач
Добрий вечір, шановні слухачі! Вітаємо вас!
Сьогодні будемо говорити не про будь-що, а про ЗМІ. Це якщо брати широко і узагальнено. А більш конкретно, то мова піде про ЗМІ в контексті нинішніх президентських виборів, та й не лише про це.
Нашими співрозмовниками сьогодні є: Лариса Івшина, головний редактор газети “День”, а також Валерій Іванов, президент Асоціації української преси, професор Інституту журналістики; народний депутат України Юрій Луценко (телефоном).
Нагадаю номер київської студії: 490-29-05.
Отож, вибори і ЗМІ, так звана “четверта влада”. Хоча, як на мене, “четвертою владою” є влада громадської думки, а вже ЗМІ лише доносять думку в її варіантності, багатоманітності.
Так от, перше питання: чи є ця багатоманітність, різноманітність в Україні? Прошу, пані Івшина, почнемо з Вас. Лариса Івшина
Багатоманітність безумовно існує і, можливо, більша, ніж ми її уявляємо, бо мені здається, що в Україні навіть перевиробництво інформації думок, очевидно, певна є навіть автономізація суспільства.
Очевидно, що потрібно визначитися навколо кількох найбільш важливих і перспективних тем, які могли б бути темами під час обговорення загальнонародного в ході президентської кампанії.
Мені здається, що неправильно йти просто за політиками і слухати їх обіцянки, вірити чи не вірити, а потрібно формувати, можливо, громадянський запит.
Умовно кажучи, він міг би звучати так: ми, громадяни України, наймемо на роботу Президентом того, хто виконає певну роботу. І далі вже залежно від того, що вважають українці необхідним зробити в країні на наступні п’ять років.
Павло Вольвач
Ну, я все-таки до багатоманітності ще раз повернуся.
Якщо підійти до кіосків чи до розкладок газетних, то, звісно, на перший погляд, наче представлено весь спектр чи принаймні значну його частину громадської думки: скажімо, “Нація і держава” сусідує з “Кієвскімі вєдомостямі”, “Українське слово” з “Дзеркалом тижня”, а “Комуніст” з “Буржуєм”. Але все ж таки з огляду на їхні фінансові можливості чи можна таки говорити про співмірний вплив на громадську думку?
Валерій Іванов
Я не вважаю, що в Україні, принаймні в медіа-мейнстрімі, є плюралізм думок. Такого плюралізму немає, вони проводять тільки одну думку, одну позицію. Їх повідомлення, принаймні якщо говорити про провідні канали телебачення, вони не збалансовані, і вони повернуті тільки в бік влади.
Це абсолютно ненормально, тим більше, що зараз електоральні симпатії, судячи з опитувань, вони на боці кандидата не провладного. Це медіа-мейнстріму абсолютно ігнорують.
Якщо говорити про ті ж розкладки, то розкладка так, але в селі хіба є розкладка? Там якщо подивитися “Союз-друк”, то він не розповсюджує рівним чином (ті структури, які зараз займаються розповсюдженням в регіонах) пресу, яку видають опозиційні структури, провладні структури.
Хоча взагалі це ненормально, коли провладні або опозиційні структури видають періодичну пресу. Преса, принаймні вагомий її прошарок, має бути незалежною. Такої преси в Україні майже не існує.
Павло Вольвач
А як визначити провладний це орган чи опозиційний, якщо це орган не явно там якогось ЦК з орденами на першій сторінці? От, наприклад, газета “День” – це провладна чи опозиційна, чи незалежна? Чи те ж таке “Дзеркало тижня”?
Лариса Івшина
Тут не таке складне завдання. В принципі, аналізуючи кожне видання, видно пріоритети і інтереси.
Мені значно цікавіше говорити, наприклад, про те, що немає плюралізму у наших ЗМІ, як сказав пан Валерій. До певної міри це так, особливо це стосується електронних ЗМІ, телебачення.
Але я знову-таки хочу наголосити: на мій погляд, якщо ставити перед собою надзавдання, то в нас плюралізм відносний є, а думок немає.
Якщо говорити про плюралізм думок, то давайте будемо говорити: де ви бачите думки як такі? Про що йде суперечка? Навколо чого йде концептуальна розмова? Чи йде вона навколо тих основних магістральних ліній, які будуть визначати розвиток України на майбутні 5-10 років? І тоді вже говорити: ось ці ЗМІ дають цю точку зору і не дають іншої, а інші, навпаки, блокують розумні ідеї цієї людини.
Я поки що від наших політиків тієї концептуальної програми, про яку, власне, варто говорити і звинувачувати інших, що вони це замовчують.
Якщо говорити про примітивний рівень гризні, то я, чесно кажучи, вважаю, що є певний склад газет, які дуже люблять переповідати що хто про кого сказав, або хто у кого стояв довше на п’ять хвилин в приймальні, і це страшенно займає, і на основі цього вони страшенно популярні в політиків, це взаємна любов вже давно триває, але суспільству від того ні холодно, ні гаряче.
Я пропоную говорити про те, що повинно хвилювати більшість громадян України.
Павло Вольвач
Мені наші звукооператори показують, що у нас на зв’язку є слухач. Прошу, Ви в ефірі.
Слухач
В мене таке запитання. Я постійний слухач вашого радіо і інші радіостанції слухаю. Дивлюся, хто краще каже, справедливо, тому в мене запитання. Я дуже обожнюю вашу радіостанцію, вона іноді дуже все справедливо каже. Мені дуже подобаються оці зустрічі з людьми, які туди запрошуються.
Але ж ніколи вашого адресату не кажуть в ефірі, тоді коли інші радіостанції кажуть, як кажуть, наприклад, “Німецька хвиля” м. Київ, вул. Богдана Хмельницького 25.
А радіо “Свобода” наче більш вона звучить – “Свобода”, але вона така завуальована і ніхто не може до неї добратися.
Павло Вольвач
Добре. Як раніше відповідали: “Ми врахуємо ваші зауваження”.
Слухач
Колись якось раз чи два в ефірі воно прозвучало, що ви знаходитися на Хрещатику 19-а.
Павло Вольвач
Обов’язково врахуємо.
Слухач
Зрозумійте мене. Чому вони такі законспіровані, якщо в Чехословаччині кажуть: вул. Виноградська 1, адреса є, а в Києві чомусь немає?
Павло Вольвач
Юрій Луценко обіцявся вийти на зв’язок.
Добрий вечір, пане Юрію! Ви долучаєтесь до нашої розмови, прошу.
Юрій Луценко
Дуже дякую.
Я наразі знаходжуся в Кіровограді, супроводжуючи Олександра Мороза в його передвиборчій поїздці. Але тема, яку ви сьогодні ведете є надзвичайно актуальною.
Павло Вольвач
Ось ми підійшли до того, що плюралізм є, з думками тугувато.
Юрій Луценко
Я думаю, що тугувато з тими, хто посміє оприлюднювати думки розумних людей в Україні, бо насправді я чув щойно висловлювання про те, що мало стратегічних думок, які хвилюють людей.
Ви знаєте, я вже брав участь у третій кампанії виборчій парламентській і президентській і в Західній, Східній, Центральній Україні людей хвилює лише одне: коли будуть робочі місця, як підняти заробітну плату, пенсію, як позбутися бандитів, які засіли при владі. І інше їх хвилює менше.
Але читачі не знають відповіді на ці питання. Вони не знають відповіді, як відновити економіку, яка різниця між лівою і правою опозицією в цьому питанні.
Вони не знають питання, наприклад, ставлення до НАТО і ЄС. А всі ці відповіді, я смію вважати, розумні є в представників і лівої і правої опозиції.
Але де ви їх побачите, наприклад, в газеті “День”. Щойно її згадували. Так, це розумна газета, але придворна. Це просто розумніші люди, які перестали бути журналістами, а стали агітаторами-пропагандистами нинішнього режиму.
Щойно казали, що в газетах мало глибоких думок. Я, наприклад, не згодний, бо “Дзеркало тижня” подає великі стратегічні питання, які висвітлюються з усіх боків.
Але скажіть мені приклад ще однієї такої газети, хто ще б посмів стати над цензурою, хто ще посмів стати над звичкою все спрощувати і вислужуватися перед владою.
Пам’ятаєте у старого Рокфеллера, який впав у маразм, то спеціально для нього випускали газету, яка на дратувала його. Спеціально для нього одного, бо всі інші його дратували.
Так і в нас сьогодні більшість газет виходять для одного читача і цим можна пояснити проблему.
Павло Вольвач
Пане Олександре, але тут нова виникає проблема, що у нас є цензура (це звертаюся до студійних гостей). Якщо раніше був “Главліт”, то все там було зрозуміло. Про яку цензуру можна говорити зараз?
Валерій Іванов
Ми зараз проводимо з вченими Інституту соціології моніторинг медіа, то принаймні про електронні медіа можна говорити, про 6 основних каналів, то можна говорити певно, що дійсно є якийсь центр, який координує висвітлення новин на цих каналах.
Висвітлюються одні і ті ж новини з однієї і тієї ж самої позиції. Для конкуруючих каналів це неприродно. Це свідчить про те, що є якійсь керівний центр, який видає темники (вже міжнародна про них слава стала).
Павло Вольвач
Я бачу, пане Валерію, що у Вас якісь папірці, цифри. Ви щось можете навести.
Валерій Іванов
Так є, але дещо інше.
Справа в тому, що у нас велике неподобство в ефірі з синхронами політиків. Синхрон для політика – це єдиний спосіб при мінімальному втручанні журналіста сказати щось.
І у нас провладні політики мають набагато більше можливостей щось сказати в ефірі, ніж опозиційні. Наприклад, коли ньюз-мейкерами були і провладні і опозиційні політики 4 липня, коли висувалися, то тут безсумнівний лідером синхронів був Янукович – 38%.
Це на порядок вище, ніж будь-який інший політик. Потім іде Кучма – 9%, а потім Мороз – 8%, Кравчук – 6% і п’яте-шосте місце Ющенко і Симоненко.
Я повторюю, що електронні наші медіа не просто ігнорують електоральні симпатії, але вони діють всупереч цим симпатіям.
Павло Вольвач
Пані Івшина, а як в такому випадку діяти непровладним кандидатам, які їм шукати можливості альтернативного спілкування з громадянами: іти в народ, вилазити на броньовик?
Лариса Івшина
Таким непровладним, як от пан Юрій Луценко, то треба використовувати кожну можливість зайти в ефір, навіть тоді, коли тема їх не стосується зовсім, а взяти, ніби це така особлива прикмета опозиційності – така супердоза хамства, і саме цим треба викликати до себе підвищений інтерес знервованого електорату.
Як нам мене, то у нас крім такої низької планки в політиці є ще дуже низький синдром чоловічості в політиці. Мені особисто неприємно зараз дискутувати з депутатом Луценком, бо в цьому році виповнюється 20 років, коли я в журналістиці, на різних етапах мала різну точку зору щодо наших політиків.
Можу тільки сказати, що лише те, що він каже про “День”, як про придворну газету, то це відповідає його людському, журналістському і політичному рівню.
Але я маю ще одне таке зауваження до таких політиків. Давайте подивимось на те, що вони відстоювали в парламенті, за що вони голосували, кого вони підтримували на різних етапах і якими були результати їхньої бурхливої кипучої діяльності.
Коли пам’ятаєте, добродій Луценко тягав стакани з свинячою кров’ю під АП. Це було видовищно, це транслювали чудово, про це розповідали з великою фантазією, бурхлива була робота.
Тепер скажіть про діяльність і наслідки. Як на мене, то після всього можна тільки говорити про значні репутаційні втрати, про ще більшу заплутаність у цьому питанні, яке так бурхливо відстоювали.
Про те, що лідер соціалістів і його кампанія ще більше заплутала електорат і підтвердила велику нерозбірливість політичну.
Якщо це подають чи не подають ЗМІ, то треба подивитися, хто ж провладний чи непровладний аналізує діяльність політиків безпристрасно.
Це те, що є об’єктом громадського інтересу. Менше пропаганди і агітації від політиків. Я закликаю радіо “Свободу” бути більш прискіпливою. От у вас є улюблені політики, то не вставляйте їх без попередження в ефір, а домовляйтесь з журналістами про зустріч.
Павло Вольвач
Думаю, що улюблених немає, як і слухачів.
На жаль, не вдається додзвонитися слухачеві і це означає, що у нас немає ні улюблених політиків, ні слухачів.
Але все ж таки, яка роль ЗМІ може бути саме в цій виборчій кампанії?
Кажу “саме”, бо нинішні вибори, як на мене, досить таки особливі. Позаяк йдеться не про зміну особистостей чи навіть про зміну партій, а, знову ж таки, як мені здається, про зміну ладу, політичного ладу. А, як відомо, таке відбувається, коли йдеться про зміну політичного ладу, то це дуже рідко відбувається просто і безболісно. Напевно ж, і ЗМІ будуть втягнуті в боротьбу.
Лариса Івшина
Хто хоче бути втягнутий – хай втягується. Ви, може, не хочете помітити те питання, про що я говорила з самого початку. Я за інший сценарій. Політики будуть пропонувати свої шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми. А, може, й не будуть. Може, вони будуть просто казати: я – найкращий. І все. І без аргументів. Зокрема, із залученням адміністративного ресурсу, а інколи просто із залученням тих технологій, що влада погана і це безальтернативно, давайте будемо хоч когось іншого, аби не цих. Але для країни, яка пройшла вже 14 років з певними такими серйозними ускладненнями, треба навчитися ставити завдання від суспільства: хто буде це артикулювати?
Павло Вольвач
Пане Іванов, а чи змінилися за ці 14 років і самі ЗМІ, і ставлення до них?
Валерій Іванов
Вони змінилися, але не настільки, наскільки б хотілося. І ставлення до них змінилося. Менше стало довіри, але все рівно вона велика. Особливо, як не дивно, до центральних телевізійних каналів. Це, дійсно, як не дивно. Але ж, в принципі, в інших країнах те ж саме: чим більше люди дивляться телевізор (американці проводили цікаве дослідження), тим більше вони цінності сповідують ті, які даються по телебаченню.
Але якщо говорити про те, про що пані Лариса казала, то дійсно, є ж теми, які цікавлять народ. Тема, припустимо, рівня заробітної плати, рівня пенсій. Значить, оце матеріальне забезпечення, судячи з результатів опитування, воно на першому місці.
Що ж на першому місці в наших медіа? Наші медіа, знов-таки, на жаль, вони не виконують роль медіа. Вони не виконують роль посередника між людьми. Вони не виконують роль організатора громадських дискусій. Громадська думка можлива тільки, коли нормально працюють медіа, нормальне формування є...
Павло Вольвач
Тобто, вони не аналізують суспільство, а знають висновок наперед, так?
Валерій Іванов
Вони навіть ігнорують побажання суспільства. У нас тема підвищення, припустимо, можливих шляхів підвищення зарплати є провідною в медіа? Ні. У нас провідні зовсім інші теми. Тема тої ж політичної реформи, інші теми. Тобто, медіа наші все ж таки от... Знов-таки, я не хочу говорити про всі, бо ми аналізуємо медіа мейнстріму і в нас і 20 газет регіональних, центральних. Тут я можу сказати точно. Вони ніби-то існують в своїй реальності, віртуальній реальності. А от та дійсність, яка є, вона окремо від них існує. І, на жаль, вони дуже слабо перетинаються.
Лариса Івшина
Абсолютно правильно. Більше того, якщо можна сказати про завершення періоду Радянського Союзу: пам’ятаєте, була така фраза про те, що ми не знаємо суспільство, в якому ми живемо. Досі за ці роки я думаю, що журналісти, які намагаються додати якусь свою інформацію для суспільства, вони так само не знають, якому суспільству це дають. І дуже мало враховуються не тільки там соціологічні зрізи чи своя аудиторія. Я коли говорю про те, що я ставлю такі теми, то я знаю, що я ці теми ставлю для своєї підготовленої, для розумової роботи аудиторії. Звичайно, аудиторія інших газет відрізняється, але це дуже добре, тому що може бути плюралізм в одній голові і в одній газеті, може бути цільова робота на аудиторію, яка потребує (я, наприклад, переконана) якісного матеріалу, роздумів і серйозних дискусій. І в нас спеціально в цьому році з’явилася рубрика “Світові дискусії”. Наш читач включений в глобальний процес, тому що якщо ми хочемо вирватися з цього болота провінційності, ми повинні, одночасно зберігаючи ідентичність, розкриватися для світових процесів. Ми вчимо свого читача до цього бути готовим. Хтось може вважати, що це придворність. Але я вважаю, що той “двір” – це весь світ, якому ми зараз можемо запропонувати якісні думки наших читачів. Ми, між іншим, дуже часто влаштовуємо читацькі конференції і діалоги. Наші читачі абсолютно готові до цього.
Павло Вольвач
У нас є на зв’язку слухач. Він теж, мабуть, хоче долучитися до локальних процесів. Прошу, Ви в ефірі.
Слухач
Добрий вечір.
Павло Вольвач
Добрий вечір.
Слухач
Я – пересічний киянин, скажімо так. Хочу звернутись до Лариси Івшиної, головного редактора газети “День”.
Лариса Івшина
Так.
Слухач
І оцінку Вам дати.
Павло Вольвач
Ні, будь ласка, ставте питання. Оцінки не треба давати.
Слухач
У Вашій газеті друкуються, як правило, матеріали... Зовсім не пишете нічого про політику, про політичну ситуацію в Україні. Причому, правдиво. Ви або брешете, або зовсім нічого не пишете, або там десь на 2-3 рядочка. Оце, дійсно, так. Це ваш метод. І Ви зараз виступаєте от точно таким чином. Ви брешете...
Павло Вольвач
Я закликаю до толерантності і до підбору висловлень!
Лариса Івшина
Чудово. Кожен за свою аудиторію відповідає, чесно кажучи. Я переконана, що цей слухач має право на свою точку зору. І ваша аудиторія має право цю точку зору почути.
З іншого боку, я знаю, що аргументи, з якими не погоджується моя аудиторія, буде висловлена просто точка зору в інший спосіб. І це прекрасно. Кожен з нас виховує свого читача, слухача. Вони виховують нас, доповнюють наше бачення світу. В такому взаємообміні ми щось дізнаємося один для одного важливіше. Про Україну, зокрема.
Павло Вольвач
Все ж таки ще раз хочу сказати: це не є якимось іменним слухачем радіо “Свобода”. І хочу від імені радіо “Свобода” і від себе особисто перепросити пані Івшину.
Але поки ми перейдемо до обговорення інших питань, я хотів би, щоб прозвучала думка Сергія Тарана, директора Інституту масової інформації.
Сергій Таран
В законах існують певні нестиковки. Це створює можливості для влади втручатися в ситуації і говорити про те, що ЗМІ порушують закон. Наприклад, за минулий рік ІМІ зареєстрував 146 конфліктних ситуацій за участю ЗМІ. І у 106 конфліктах прямо чи опосередковано були задіяні владні структури. Значна частина цих випадків (а саме – 81 конфлікт) пов’язана з органами виконавчої влади, саме тими структурами, які мають гарантувати дотримання Конституції та базових громадянських свобод. Навіть якщо на заваді діяльності ЗМІ ставали напади невідомих осіб або ці завади носили явно кримінальне підґрунтя, журналісти часто пов’язували це зі своїми критичними виступами проти влади. Лише у 20 випадках (а це в 4 рази менше від кількості випадків, пов’язаних з структурами виконавчої влади) можна говорити про виключно кримінальний, пов’язаний з владою тиск на ЗМІ. І ця тенденція свідчить про те, що, наприклад, організована злочинність є набагато меншою проблемою для громадянського суспільства, ніж, власне, влада.
Павло Вольвач
Ну що ж, перейдемо знову до нашої теми. Як говорив свого часу каудільо Франко, для друзів можна все, а для ворогів є закон. Так ось, Закон “Про вибори”. Чи є він гарантією для об’єктивної роботи ЗМІ, зокрема, під час передвиборчих перегонів?
Валерій Іванов
Я буквально одне слово, репліку. Я тільки півгодину тому говорив з Сергієм Тараном, але не з цього приводу. Хочу зауважити: я не згоден з тим, що от у нас нестиковки в законах чи погані закони. Всі закони, які є в галузі медіа у нас, вони досконалі вже. Принаймні, серед країн СНД. Але ці закони не виконуються. І можна творити скільки завгодно гарних законів, якщо не буде поваги до закону, якщо ці закони виконуватися не будуть (принаймні, в галузі медіа жодний закон не виконується в повному обсязі), то це буде, так би мовити, пуста трата часу.
Те ж саме стосується закону “Про вибори”. Його можна вдосконалювати нескінченно, можна створювати нові підзакони і так далі.
Треба навчитися виконувати ті закони, які існують, тим більше вони не такі вже і погані.
Павло Вольвач
Дякую. Нагадаю, що це був Валерій Іванов. Питання таке: за даними громадської організації Інститут масової інформації (вже згадували, говорив Сергій Таран, його директор), аудиторія провладних ЗМІ складає приблизно 80 %, в той же час симпатії туди-сюди, тих же 80% приблизно громадян України є на боці опозиційних політиків. Це за даними моніторингу ІМІ.
Чи не свідчить це про те, що якби в Україні існували вільні ринкові умови для ЗМІ, то аудиторія дещо змінилася б і дорівнювала б симпатіям виборців?
Лариса Івшина
Якби такі політики, яким довіряють, могли створити такі умови, адже всі вони, як правило, перебувають три скликання в парламенті, і могли б гарантувати цю волю класу, який переміг, то, очевидно, що це було б.
Але оскільки якість менеджменту опозиційного, на жаль, не на багато краще, ніж провладного (це констатують майже всі, що тут є проблема), то ми маємо цю доволі низьку і абсолютно аргументовану якість.
Інша справа, що миритися з цим, звичайно, не можна. Я пам’ятаю вибори 1994-го року, коли Президент нинішній мав підтримку лише одного каналу, і тим не менше...
Правда, певною мірою Росія у своїх телепрограмах допомагала, і він переміг, тому що був запит суспільний на зміни. Була незгода з тим періодом, який асоціювався з погіршенням різким рівня життя.
Тому медійні ресурси – це дуже важлива річ, але невичерпна. Треба пам’ятати про закони накопичення. Я тільки думаю про те, що наші дезорієнтовані слухачі, телеглядачі не такі вже і дезорієнтовані.
Може тільки погано те, що зараз вже входить в таку фазу ця інформація партизанськими шляхами, в часи Інтернету від хати до хати і так далі. Тобто це принижує державу.
Я не бачу взагалі підстав для такого контролю над телевізійними каналами. Я переконана, що не було б абсолютно ніякої небезпеки в суспільстві, ніякого хаосу, окрім викидів, безумовно, ненормативної лексики, якщо б були дебати, якщо б були відкриті диспути.
До речі, вони і є, час від часу вони з’являються на УТ-1, і революція не відбувається. Знову таки я повертаюся до того, що в нас є ілюзія того, що якщо їм дозволити, то вони щось таке скажуть, що перекинеться світ. На жаль, ні.
Поки що це відповідає тому формату. І навіть того не треба боятися. Якщо говорити про відповідальність за такий стан зі свободою слова, вона просто тотальна, всі доклалися.
Влада більшою мірою, опозиція нинішня теж, самі журналісти не справилися із форматом свободи, який був наданий.
Я маю на увазі не лише радіо “Свобода”, а свободу як таку. І це присуд. Нинішній час нам ставить оцінку за те, що ми всі разом надбали.
Павло Вольвач
Пане Іванов, в контексті сказаного пані Івшиною, от ви говорили про нерівномірну, нерівноцінну подачу певних кандидатів в ЗМІ. У мене таке питання: чи не може це зіграти роль навпаки? Зокрема, про те, що говорила пані Лариса, коли...
Валерій Іванов
Як на перших виборах Єльцина? Звичайно, може. Хоча опитування свідчить про те, що медіа ще користуються довірою, причому телевізійні медіа дають картинку, і нібито для аудиторії ця картинка показує, що такі медіа об’єктивніші.
Хоча, звичайно, фахівці знають, що навіть прямим ефіром можна маніпулювати на телебаченні не гірше, ніж в запису. Тут може бути, якщо це буде тотальна пропаганда на користь одного кандидата, звичайно, може бути, може зіграти протилежний ефект.
Але в основному все ж такі речі грають на самого кандидата. Головне навіть не те, чи зіграє воно, чи не зіграє, а те, що наші провідні медіа не виконують чесно свою соціальну функцію, функцію медіатора, функцію посередника в суспільстві, функцію постачальника інформації.
Вони не виконують ті функції, які покладені на них суспільством, на жаль.
Павло Вольвач
Дякую, пане Іванов. Останнє питання, просто, тезово, коротко. Ми тут говорили про підсумки. Так ось ще один, про який, мені здається, можна говорити – незахищеність українського журналіста.
В умовах передвиборчої кампанії ця незахищеність, напевно, може збільшуватися. Як би Ви оцінили дану ситуацію? Як діяти? Запасатися балончиками з перцем чи “Калашниковим”, чи іншими системами? Це жарт, звісно, але якщо серйозно.
Лариса Івшина
Очевидно, що за час президентських виборів кожен вже опинився в тій ніші, яка і слугує тим людям, які вибрали цю нішу певною індульгенцією, певною гарантією, комусь певним дахом, іншими засобами якоїсь внутрішньої мотивації і захисту.
Це ненормальна ситуація, безумовно, тому що було краще, якби українських журналістів захищала корпоративна солідарність і закон.
Для того потрібно мати ще немало зусиль і часу, щоб це було так. Поки що більше кожного разу сам за себе. Кожен має сам особисто думати, що він може сам собі дозволити. Це та правда, яку потрібно знати. І тим не менше, я думаю, що ті, хто ризикує, заслуговують всілякої підтримки.
Валерій Іванов
Я повністю згоден з пані Ларисою в цьому питанні. Хочу сказати, що в принципі це вже не проблема журналістики, це ганьба для суспільства те, що журналіст, як в принципі і більшість громадян нашого суспільства, почувають себе незахищеними.
Таке є тільки в авторитарних суспільствах. Говорити про те, що ми хоча б рухаємося в бік демократії, на жаль, на мій погляд, ще не можна.
Павло Вольвач
А от конкретно Ви себе почуваєте захищеним? Як Ви будете...
Валерій Іванов
Розумієте, дивлячись від чого. Я, наприклад, щодня чекаю на податкову перевірку, зараз перевіряють майже всі NGO, на парламентських виборах в мене вже була перевірка, була між виборами перевірка, тепер я чекаю от зараз.
Це розумієте, весь час перебувати в такому нібито підвішеному стані – це дуже погане відчуття.
Павло Вольвач
Дякую за розмову. Нагадаю слухачам “Вечірньої Свободи”, що сьогодні гостями нашої студії були: Лариса Івшина – редактор газети “День” та президент Академії української преси, професор Інституту журналістики Валерій Іванов.
Дякуємо за розмову. Залишайтеся з нами. Говорить радіо “Свобода”!
