Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 00:19

Дорогі наші соціологи.


Сергій Грабовський

Exit-pool - цей заморський термін уперше широко з''явився в політичній практиці України навесні 1998 року, коли проходили перші напівпартійні парламентські вибори. Позначає він дуже просту річ: на виході з виборчих дільниць соціологи хапають за руки нещасний електорат і домагаються від нього сказати, хто за кого проголосував. Якщо інтерв''юєри вправні, розміри вибірки достатньо великі і територіально репрезентативні, а громадяни не бояться говорити правду, то вже через кілька хвилин після припинення голосування можна з досить високою точністю сказати, яка з партій подолала прохідний бар''єр на шляху до парламенту і скільки вона в ньому місць матиме чи який кандидат у президенти провалився, а який успішно "набігає" на фінішну стрічку.

З того часу використання еxit-pool''ів стало звичним в українському політичному житті. Кращі соціологічні організації, нерідко об''єднуючи свої зусилля, відстежували всі знакові голосування. Лише двічі дані соціологів розійшлися (і дуже сильно) з офіційними підсумками голосування: під час всенародного референдуму за народною (чи, швидше, нарадною) ініціативою у квітні 2000 року і під час виборів мера Мукачевого у квітні 2004 року. Обидва рази велике розходження між офіційними даними і вислідами наукових досліджень дало підстави опозиції та іноземним спостерігачам звинуватити владу у фальсифікації результатів народного волевиявлення. А у Грузії восени 2003 року дуже помітне розходження даних еxit-pool''а з підрахунками виборчих комісій щодо результатів виборів до парламенту стало підставою народної революції. І що цікаво: Захід визнав цю підставу цілком природною; наука вкотре довела свою вищість над іграми авторитарних правителів.

Про те, що під час президентських виборів 2004 року в Україні буде проводитися еxit-pool, відомо давно. Відомо й те, що опозиція покладає на його дані великі надії у сенсі контролю за виборами. Ба більше: у разі, якщо підрахунки соціологів та спостерігачів від опозиційних кандидатів на виборчих дільницях дадуть перевагу одному кандидату, а Центрвиборчком - іншому (звісно, від влади), опозиція готова вивести народ на вулиці.

Але якщо в Україні за останнє десятиліття слова "демократія", "національна ідея", "економічні реформи", "свобода слова" певні сили зуміли перетворити на позначення чогось зовсім іншого, чому ця доля мусить оминути й еxit-pool?

А тепер я змушений повторити те, про що вже писала преса.

На прес-конференції, яка відбулася 8 липня у Києві, народний депутат Олександр Турчинов (фракція БЮТ) поінформував журналістів про способи, якими влада має намір здійснити фальсифікацію виборів. На думку депутата-професора Турчинова (котрий, до речі, опублікував декілька дуже цікавих статей щодо механізмів функціонування новітнього тоталітаризму) стратегія влади ґрунтується на новому виборчому законі, який забороняє громадським організаціям делегувати своїх членів у дільничні виборчі комісії, отже, на президентських виборах члени дільничних комісій будуть делегуватися лише від штабів кандидатів у президенти. Турчинов заявив, що влада спеціально висуває велику кількість так званих "технологічних" кандидатів, які не мають за мету ані перемагати на виборах, ані проводити агітацію. Основне їхнє завдання - всім разом сформувати переважну більшість членів дільничних комісій. Таким чином, у цих комісіях можна буде протягувати найбезглуздіші і відверто протизаконні рішення, оскільки рішення комісій приймаються голосуванням за принципом "один член - один голос".

Далі, за словами Турчинові, наступним і основним етапом фальсифікації виборів стане спроба Адміністрації Президента за кілька днів до голосування підготувати точні копії протоколів про результати виборів на кожній виборчій дільниці й окрузі з дійсними підписами більшості членів комісій і печатками. А паралельно влада має намір організовувати фальшиві соціологічні опити та (увага!) еxit-pool''и для підтвердження "істинності" результатів, досягнутих масовими махінаціями в дільничних комісіях. Крім цього, після закінчення голосування буде проведена підміна всіх бюлетенів для голосування. Як заявив Турчинов, "влада хоче скористатися старим рецептом Сталіна - не важливо, хто голосує, важливо, хто рахує".

Окрім цього, Турчинов прогнозує збільшення кількості судових позовів з боку влади проти опозиційних засобів масової інформації, у результаті чого більшість з них можуть бути закриті ще до закінчення виборчої кампанії, отже, самі вибори і підрахунок їхніх результатів пройдуть під тотальним інформаційним (точніше, дезінформаційним) ковпаком.

Чи правдиві повідомлення Олександра Турчинова? З інших джерел, які прийнято звати "конфіденційними", стало відомо, що одна "футбольна" партія, за конфіденційною інформацією, сподівається реалізувати на президентських виборах варіант "Мукачеве-2". Інша "партія футболістів" покладає надії на політреформу, в яку вона вже вгатила стільки зусиль, щоб домогтися фактичного відсторонення від реальної влади президента Ющенка і щоб провести дострокові парламентські вибори за старим законодавством (адже новий пропорційний закон вступає в силу 1 жовтня 2005 року) - тобто сформувати нову, суто кланово-олігархічну, Верховну Раду на основі потужного прем''єрського адмінресурсу, підтримки з боку призначених ще Леонідом Кучмою губернаторів і квазінаціональних мас-медіа. Зрозуміла річ, що ані "Мукачеве-2", ані дострокові парламентські вибори у зазначеному варіанті не можуть обійтися без "правильних" еxit-pool''ів для легітимації (бодай часткової) своїх вислідів в очах вітчизняної і світової громадської думки.

Чи достатньо інформації з двох джерел, щоб вважати гіпотезу підтвердженою? Недостатньо. Тому ми і далі оперуватимемо саме гіпотезою про нову роль еxit-pool''ів в українській політиці, що дозволить висунути низку нових припущень, верифікація яких - справа політичної практики ближчих місяців.

Щоб еxit-pool''ам повірили (бодай частково) на Заході, їх мусять організовувати не квазісоціологічні структури, яких вистачало на минулих парламентських виборах, і навіть не створена торік потужна соціологічна служба Національного інституту стратегічних досліджень. Зіграти на боці маніпуляторів мусять знані соціологи, чесні, з доброю міжнародною репутацією. Йдеться про Київський міжнародний інститут соціології, про фонди "Демократичні ініціативи" та "Соціальний моніторинг", про Інститут соціології Національної академії наук, про фірму СОЦИС. Отож якщо справді хтось зважився на масштабну (і дорогу фінансово) маніпуляцію результатами голосування, він змушений (підкреслюю, змушений!) буде спробувати купити найавторитетніших соціологів. Або (дуже хотів би помилитися бодай у цьому припущенні) залякати їх, якось "натиснути" за допомогою таких засобів, щоб ті змушені були забути про свою професійну і людську честь. Тільки таким шляхом можна забезпечити "правильний" еxit-pool на президентських і пізніше - на парламентських виборах.

Власне, якщо буде проведено два еxit-pool''и, обидва на основі (офіційно!) стандартних соціологічних методик, обидва за участю авторитетних у світовій соціології структур - але із принципово відмінними результатами, що накажете думати лідерам західних країн і знаним речникам світового громадянського суспільства?

До речі: навіщо скуповувати мільйони виборців, коли можна скупити кілька десятків соціологів - дорожче, звісно, але зате й з відчутно кращим результатом, що стосується іміджу в очах Ради Європи, Євросоюзу й інших "імперіалістичних" організацій?

А якщо додати до цього згадану Олександром Турчиновим перспективу закриття ближче до самих виборів низки незалежних видань і виконання іншими функції колективного Піховшека, то неважко зрозуміти, що внутрішня аудиторія одержить результати тільки "правильного" еxit-pool''у: мовляв, що там опозиція триндить, наука засвідчує зовсім інше!

Але ситуація має ще один вимір. За будь-яких обставин, самі фахові соціологи зацікавлені у стабільних соціальних умовах для своєї праці. Що це означає? Найперше - наявність внутрішнього ринку для маркетингових і соціологічних досліджень, тобто існування масового платоспроможного покупця (бо навіщо інакше маркетинг?) і не менш масового вільного громадянина (котрий чесно відповідає на запитання, які стосуються влади й політики), плюс розвинене конкурентне багатопартійне середовище, плюс незалежні мас-медіа, зацікавлені в об''єктивних показниках суспільного життя, плюс наявність структурованої інтелектуальної еліти, etc. Звісна річ, можна якийсь час пересидіти і на західних грантах, але коли все більше людей, як зараз, відмовляється контактувати з інтерв''юерами або не зовсім чесно відповідає на прямі запитання щодо ставлення до влади, чи сприяє це нормальному самопочуттю соціологів?

Звичайно, і нас, громадян, і самих науковців, має тішити, що бодай одна наука в Україні виявилася раптом дуже дорогою. Як би там не було, але це - визнання. Одне тільки погано - надто суспільно, а не фінансово дорогою може стати ціна соціології у великих і не зовсім чистих політичних іграх в Україні.

Інтернет-видання "Телекритика”

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG