Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 13:56

“Альтернатива”: Анатолій Лупиніс.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 15 липня 2004 року.

Надія Степула

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...

Андрій Охрімович

Нинішню “Альтернативу” ми присвячуємо потужній постаті Анатолія Лупиноса, поета і бунтаря, в жилах якого текла бурхлива кров справжнього козака.

Народився пан Анатоль 21-го липня 1937-го року у с. Новоолександрівка Червоноармійського району Донецької області, де поселились його батьки після втечі з сибірського табору.

Надія Степула

У жовтні 1956-го року за організацію студентських виступів Лупиноса арештували і Київським судом засудили до шести років ув’язнення, а в п’ятдесят сьомому за активну участь у страйку в сьомому таборі з вироком за антирадянську агітацію та пропаганду та організацію контрреволюційного саботажу він отримав десятку.

Сидів у Володимирському централі під тортурами, внаслідок чого дістав інвалідність. У шістдесят сьомому Лупиноса звільнили. По двох роках лікування він зумів стати на ноги та вступити в сільгосп Академію на економічний факультет.

Андрій Охрімович

22-го травня сімдесят першого року за виступ біля пам’ятника Шевченку Лупиноса арештувало КГБ. До загального терміну додалось дванадцять років. Звільнився у вісімдесят третьому.

Одразу поринув у антирадянське підпілля. Став ініціатором створення асоціації “Зелений світ”, Українського меморіалу, членом ініціативної групи зі створення “Народного фронту” (пізніше Руху) України.

Зрозумівши безперспективність угодівської позиції, на яку переходили усі без винятку “перебудовчі” структури, спільно з активною молоддю ініціює заснування Української міжпартійної асамблеї, котру з його ініціативи було перетворено в Українську національну асамблею, а згодом в УНА-УНСО.

Надія Степула

Окрім іншого Анатоль Лупиніс був чудовим поетом. Вірші його багато в чому є програмними для тих, хто лишився на цій землі не спати, а діяти.

П’ятого лютого двохтисячного року поет, політичний та громадський діяч Анатолій Лупиніс покинув цей світ. Поховали його на Байковому цвинтарі.

Нині в київській студії радіо “Свобода” про цю видатну людину згадують побратими поета: Ігор Мазур та Руслан Зайченко. Модерує Надія Степула. Звук забезпечує Вадим Журба. Автор програми Андрій Охрімович.

Андрій Охрімович

Був такий чоловік Анатолій Лупиніс, біографію якого можна вважати легендарною. Особисто мені хотілося б багато чого дізнатися про нього, принаймні в додаток того, що я знаю.

Ігор Мазур

Я згідний з Гумельовим, що пасіонарність – це не порожній звук, і чим більше людей в пасіонарної нації, тим більше право вона має на життя, тим більше вона життєздатна.

Якби таких “лупиносів” було хоча б 100 в цій нації, то нація була невмирущою.

Якщо йому, 18-літньому хлопцеві молодому, доручили очолити повстання в одному із концтаборів у Мордовії, при чому там було достатньо і бандерівців, людей досить гонорових, і лісових братів із Прибалтики, це вже показує його вагу. Багатьом варто було б і не народжуватися, а таким як Лупиніс не варто було б помирати ніколи.

Руслан Зайченко

Хоча в нього на рік було і три дні народження... Там така весела історія, що, як завжди, українські чиновники путають місяці, перекладаючи з української на російську. Насправді він родився 21-го липня, але в паспорті було записано, що він народився 21-го серпня, а на російську мову було перекладено як “21-є сєнтября”. Це йому дозволяло тричі пройтися по гарних його знайомих, тричі зайти в ту ж саму церкву, де священики завжди були раді його бачити, тому що він справді дуже багато зробив для встановлення української церкви.

Ігор Мазур

Він одружився із жінкою, яка до того його ніколи не бачила, але яка його кохала. Вона знала, що в їхньому селі був такий хлопець Анатоль, який сидів за те, що прочитав вірша біля пам’ятника Шевченкові про те, як паплюжать його матір Україну.

Коли його відпустили у 87-му році геть обколотого помирати на волю, тоді режим не розумів, що він випускає джина із пляшки.

І вона випадково його зустріла, вигнавши чоловіка-п’яницю, і набула з ним двох дітей. Зараз Іван і Микола 13-ти і 14-ти років - хлопці підростають. Я думаю, що козацькі гени десь проявлять себе в майбутній історії України.

Руслан Зайченко

Училище ім. Богуна за ними плаче, тобто, я думаю, що з них вийдуть гарні військові, тому що Дід і сам був людиною військовою, дух у нього був козацький, і Кавказ його знає, взагалі його там величали, як “кієвскій аксакал”.

Коли грузинські війська відступали з Сухумі, українці вирішували певні проблеми, щоб менше загинуло цих біженців, тому що на війні, як правило, гинуть невинні люди.

Ігор Мазур

Щоб не було мародерства, щоб не було ґвалтувань дівчат молодих.

Руслан Зайченко

Та й навіть ті, хто сиділи у них на хвості, а там було вдосталь різного “елємєнту” з Росії: “казачкі”, незрозуміла найманська публіка, яка була готова вбити людину за те, щоб тільки поритися в нього в кишені. Захистити себе вони не могли, а потрібні були люди зі зброєю, які тримали б оборону і допомагали б. Дід там був також. Він тягав з собою автомат й іноді пострілював – він не боявся вбити ворога.

Але, в першу чергу, він був людиною душі великої і широкої. У нас ще залишаються якісь продукти, але коли приходимо з боєвої - продуктів вже немає – він вже якимось сиротам, жіночкам пороздавав сухарі останні...

Андрій Охрімович

Тарасе, батьку, підійми чоло. Поглянь на свою милу Україну. Немало зим і весен відгуло. І пил покрив прабатьківську руїну. Кровавий пил. Ні, ні, не спали ми. Звивалися потоптані знамена. Хиталися підвалини тюрми. Не вмерла ще, - Співали ми натхненно. Співали рано. Розірвав той спів Багнет із нами ж викутої криці. Летіли кулі в марноблудство слів. І жерла нам дивилися в зіниці...”

Так виглядав фрагмент вірша, якого Лупиніс прочитав біля пам’ятника Шевченкові 22-го травня 1971-го року. Злочин було оцінено у дванадцять років ув’язнення.

Ігор Мазур

Він прожив настільки важке і одночасно легке, настільки бурхливе життя – йому весь час щастило і на ворогів, і на друзів. Бог його нагородив сповна усім: і 37-ми роками відсидки, і справжніми друзями, і справжнім коханням, хоча одним із свідків звинувачення у суді була його однокурсниця, до якої він мав симпатію. Її свідчення потім лягли в основу обвинувачення. Після того з нею перестали розмовляти однокурсники, а потім весь вуз, і вона від цього, майже зболівоживши, виїжджає у невеличке містечко, куди її направили відробляти три роки обов’язкових після закінчення цього вузу, і, виявляється, що в цьому містечку жила рідня Лупиноса. І вже все містечко з нею не розмовляло. Вона швидко вийшла заміж за якогось п’яницю, який б’є смертним боєм, вивозить в Сибір.

Знаєте, от наскільки велика ціна зради.

Зараз тим нинішнім, які тоді “стучали”, треба нагадати про це і нинішнім заробітчанам, які вважають, що все це копійки, навіть знаючи, що вони зраджують.

Андрій Охрімович

Я хотів би, щоб ви згадали про той період знайомств і стосунків зі значними чеченцями, з Дудаєвим, - оцей кавказький період.

Руслан Зайченко

На початку 95-го року, коли була Перша кавказька війна Росії з Чечнею, тоді з нами Лупиніс був і ще кілька журналістів (до речі, з радіо “Свобода” – не будемо їх називати, тому що живемо в тяжкі часи), тоді Діда переносили через гірські річки, тому що в таборах в нього були паралізовані ноги після покарання за страйк 57-го року - його тоді кидали в ями мокрі - щоб не почався рецидив, то його чеченці переносили на руках буквально через гірські річки (а це була зима!), то вони роззувалися і босими ногами (Дід сидів на спині, своєю бородою лоскотав їм носа)...

Що було б дуже важко зробити навіть народному депутатові України, то для Лупиноса це була не проблема.

В перший же день - Масхадов, на другий день - Дудаєв. При чому розмова не як з людиною, яка приїхала на других ролях зіграти якусь роль у цій війні, я як з одним із головних.

Ігор Мазур

По суті, дядя Толя був офіційним послом України чи навіть, я скажу, неофіційним міністром закордонних справ. Там, де не справлялася або не хотіла справлятися українська влада чи тодішня, там працювали ми.

Як би там не було, але вірність постулату, що війна на власних городах приречена на поразку, вона справджується: там зустрічати небезпеку – таким чином унеможливлювати її тут.

Досить багато подорожував із паном Анатолієм, і він мені розповідав про заслання: “Та, Господи, я із Гамсахурді сидів, а Алієв і Шеварднадзе, будучи генералами КГБ, літали до мене літаком на зону, щоб зі мною поспілкуватися. Тобто, це вже тоді вага цього молодого хлопця була достатньо велика.

Якщо він не розкручений і ніколи не був депутатом ВР – це лише тому, що для нього головним була дія, справа.

Він міг з’явитися невідомо-де, поїхати невідомо-куди. Він збирався у Туркменію, а опинився чомусь у Варшаві, а після того здзвонився з Алієвим, і той дав йому особистий літак, щоб він полетів в Туреччину, домовившись перед тим із президентом Туреччини.

Він якимось літаком із якоюсь делегацією офіційною від, я не пам’ятаю, МОЗ Туреччини без жодних документів потрапив в Америку.

Руслан Зайченко

Коли в нього навіть паспорту СРСР не було.

Ігор Мазур

Через два тижні, коли він збирався їхати назад, американці щиро здивувалися, як він взагалі зміг туди забратися.

Руслан Зайченко

Для гарних людей митних декларацій не існує.

Надія Степула

“Асфальт в жагучих обіймах сонця Важко дихає, вгинається під ногами. Дерева з обтятими віттями – Каліки дерева. Квіти, закуті в бетон, Позбавлені пахощів квіти. Люди уярмлені Молохом, Загнані в щільники люди. Золоті Ворота шляху, Обтятому з обох боків. Загратовані Золоті Ворота На шляху в нікуди, Увійдеш з одного боку – Вийдеш в нікуди. Хтось побудував Ворота З пелюстків Сонця. Витікали з Воріт дороги – промені До всіх країв та народів. Хтось перетяв дороги, Перегриз хтось жили на руках Сонця. Стоять загратовані Золоті Ворота На шляху обтятому з обох боків, Раною на тілі Матері, Болем у моєму серці. Золоті яблука котяться по рівчаках, Вимитих кров’ю. А кури несуть яйця без жовтків. А ще кажуть, що скоро нестимуть виливки. Бо висохла криниця, І напуваємо курей кров’ю. А півень клює золоті яблука, Золоті яблука без зернят. Клює і дивиться одним оком На золоті яблука, А другим на Золоті Ворота. Клює і кукурікає вовчим голосом”.

Анатоль Лупиніс. 1970-й рік.

Андрій Охрімович

Стосовно УНСО продовжує гуляти багато різної інформації, часто-густо не надто доброї. Як ставився до таких речей Лупиніс?

Ігор Мазур

Лупиніс ніколи ж не був подарунком. Він, навчаючись у Київському університеті, був чемпіоном Київської області з боксу. Він міг вирішити яким-завгодно методом.

По-перше, хоча в нас в середовищі організації заборонені якісь розбірки між своїми, він був дуже мудра і дуже проста, контактна людина, він міг бачити щось незрозуміле або не порядне в середовищі організації, і саме присутність, по-перше, Анатолія унеможливлювала це, а, по-друге, відкидає всякі звинувачення на рахунок організації, тому що в непорядній організації такої людини ніколи не було б.

Андрій Охрімович

Зрозуміло. Але тим не менше відбулися розколи, відбулася дефіляда Коваленка, чи як його там звати, по Хрещатику. Як би він з ним розібрався?

Ігор Мазур

Він просто розірвав би його просто-на-просто.

Руслан Зайченко

Лупиніс – це пісня – він поет, не даремно його вірші звучать, як мелодія. Він був людиною душі, недаремно ми його вважаємо хто Дідом, а хто Батьком.

Андрій Охрімович

”Ми випрягли волів, Перевернули плуга, Сідлаємо коней Та гостримо списи, Відкинули жалі, Згадали всі наруги, Прости, нас Господи, Помилуй і спаси. Волога цвіль Європ Лоскоче наші ніздрі, Спекотних Азій тлін Судомить рамена, Чекає бій, Все інше буде після, Життя триває, Точиться війна”.

Руслан Зайченко

Там ще було продовження:

“На скресі двох світів стаємо до двобою. На скресі двох епох Стає шляхетний рід. Віч-на-віч нація З розп’ятою юрбою. Навколо ворогів Суцільний живоплід”.

Ці три стовпчики вірша – це ніби, як та триєдність його душі: він був гарним християнином і Українцем (з великої букви).

Надія Степула

Його похорон виглядав досить незвично. Попрощатися з Анатолієм Лупиносом прийшли на диво неординарні люди.

Обабіч могили обтирали сльози народні депутати та вбрані у затерті камуфляжі з медалями екзотичних країн боївкарі УНСО, члени Спілки письменників та козаки з нагайками за халявами чобіт, діячі різних конкуруючих партій, генерали спецслужб і дисиденти. Представники Вірменії та Азербайджану, Грузії і Чечні.

Андрій Охрімович

Він пішов з життя, як жив: без грошей, без квартири, без прописки. Навіть без паспорта... Однак небагато знайдеться людей, які в новітній українській історії залишили настільки помітний слід.

“Дядя Толя” - так називали його всі, хто знав і любив.

Надія Степула

Над цим випуском “Альтернативи” працювали побратими Анатолія Лупиноса Ігор Мазур та Руслан Зайченко. Звук - Вадим Журба. Текстмейкер – Віктор Недоступ. Модератор – Надія Степула. Автор програми Андрій Охрімович.

Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG