Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 07:54

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Африканці в Україні.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 16 липня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.

За останні десятиліття в Україні з‘явилося чимало вихідців із Тропічної Африки. Більшість із них після навчання в Україні поверталася додому, але були такі, що лишалися.

Про вихідців з так званого “чорного континенту” на українських теренах і піде сьогодні наша розповідь. Отже, африканці в Україні. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Вихідці з цього континенту почали з''являтися в СССР в 60-ті, 70-ті роки ХХ століття у зв''язку з політикою підтримки “некапіталістичної орієнтації” африканських країн.

Насамперед тих, що публічно заявляли про симпатії до соціалізму. Кількість таких країн помітно збільшилася після 1960 року, що ввійшов до історичних анналів тим, що найбільша частина колишніх британських і французьких колоній саме в 1960-му році проголосила незалежність.

1960-й рік стали називати “роком Африки”. Спочатку до СССР приїзжали студенти, стажери, курсанти військових училищ, чимала кількість через різні обставини залишалася, в тому числі й на території України. Проте, то була жменька у порівнянні з незаконною міграцією 90-х років і пізніше.

В даному випадку ми говоримо не про всіх африканців, бо араби Північної Африки теж належать до жителів континенту, разом з берберами.

Цей континент поділяють в расовому відношенні на дві частини: Білу Африку, з її арабо-мавританським населенням і Чорну Африку негроїдних народів.

Кордоном між ними є пустеля Сахара. Африку населяють кілька сотень етносів, 107 з них нараховують понад 1 млн. людей кожний. Ці 107 етносів охоплюють 86% всієї африканської людності. З них 24 етноси нараховують понад 5 млн. людей кожний.

Ці 24 етносі становлять 55% населення Африки. Це насамперед: хауса, йоруба, фульбе, ігбо, амхара, оромо. Якщо подивитися на них з точки зору мовної класифікації, то йдеться про кілька потужних лінгвістичних сімей.

Кушитська мовна сім''я охоплює ареал Ефіопії, Сомалі і північного сходу Судану.

На південь від Сахари живуть народи, що розмовляють чадськими мовами: хауса, бура, вандала та інші. Хауса пов''язані з північчю Нігерії, решта живуть на сході цієї країни. Найбільші території Чорної Африки належать народам, що є носіями конго-кордофанських мов.

Мовами нігеро-конголезької сім''ї розмовляють народи банту: їх 43, кожен нараховує понад 1 млн. людей. Узбережжя Гвінейської затоки населюють народи, що розмовляють мовами ква.

Найбільший серед них – народ йоруба. Народи банту і нілотські суттєво відрізняються антропологічно. Процеси етнічної консолідації африканців було порушено арабськими завоюваннями і створенням європейських колоніальних імперій, що призвело до ескалації работорговлі і спустошення значних територій.

Колонізатори законсервували етнічні процеси, поділивши африканські етноси кордонами своїх колоніальних володінь, що як правило, не збігалися з етнічними кордонами африканських народів.

Свою роль відіграли в цьому і різні методи колоніального управління. Наприклад, британці дотримувалися так званого непрямого управління колоніальними народами, контролюючи лише місцевих вождів і невтручаючись в їхні внутрішні справи.

Французи вважали за краще на всіх рівнях керувати безпосередньо за допомогою своїх чиновників, як білих так і чорношкірих.

Загальмованість етнічної консолідації призвела до посилення тенденції трайбалізму вже в незалежних африканських державах.

Трайбалізм – від слова “трайб” – плем''я, означає пріоритет племінного підходу до політичного життя, коли цінність “трайбу” однозначно перевершує цінність етносу і нації.

Трайбалізм провокує криваві конфлікти, наприклад внаслідок останнього протистояння племен у республіці Руанда в центральній Африці загинуло понад 1 млн. людей.

Відсутність сконсолідованих націй призводить до сепаратизму і міжетнічних війн. Кілька років точилася така війна між найбільшими етносами Нігерії – йоруба і ігбо. Останні створили сепаратну державу Біафра на чолі з полковником Якубу Гавоном.

Лише дивом Нігерії тоді вдалося зберегти свою цілісність. Проте всупереч усім негативним обставинам процеси етноконсолідації все ж таки тривали. Виникли великі регіональні мови – суахілі на сході і хауса не заході.

Внаслідок інтеграційних процесів дедалі більше африканців пов''язують свою національну ідентичність не з племенем, а державою: конголезці, нігерійці, ангольці, сенегальці, танзанійці.

Олекса Боярко

Серед представників Африканського континенту, які постійно живуть в Україні, чимало вихідців з Анголи. Один з них – правник-міжнародник Емануель – розповідає.

Емануель

Ця мова називається Лінгало, нею розмовляє більшість населення трьох африканських країн – Анголи, Конго, Заїру. Але у кожній державі є ще низка діалектів, якими користуються при спілкуванні представники різних народів і племен.

Ангола – це багатонаціональна країна, кожен народ має свої звичаї і традиції. І, де б не жив анголець, він їх пам’ятає і намагається їх дотримуватись.

Я в Україні себе зразу відчув комфортно, оскільки у вас теж багатонаціональна держава. Серед моїх знайомих – українці, росіяни, поляки, молдавани.

Ми вчимо українську мову і вивчаємо історію України, її культуру і традиції. Інколи дивуюся, знайшовши щось подібне до своєї рідної культури у культурі українській.

Часто збираємося на дні народження, святкуємо Новий рік і національні свята Анголи. Але найбільше народних обрядів застосовуємо на весіллях своїх земляків. Святкуємо так, як це прийнято в Африці.

Олекса Боярко

І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, котрий продовжує розповідь про африканські народи, представники котрих мешкають в Україні.

Ігор Лосєв

У містах Африки вихідці з однієї етнічної групи вважають за краще жити поруч, таким чином утворюються етнічні квартали. У Гані квартали прибульців називають “зонго”, в північній Нігерії – “сабон гарі” – мовою хауса “нове місто”.

Дуже часто один етнос поділений між кількома африканськими державами, в їхньому складі залишаються уламки архаїчних соціальних структур-каст, патріархального рабства.

В Африці дуже поширені двомовність і багатомовність, водночас сильніші мови поглинають слабкі. Значну роль відіграють мови колишніх колонізаторів – англійська, французька, португальська.

В Африці багато мусульман, є християнство у формі католицизму і протестантизму, в Єгипті і Ефіопії – монофізитська церква. Є місцеві африканські культи.

Антропологічно африканські народи суттєво відрізняються. На південь від Сахари живуть представники великої негро-австралоїдної раси, що поділяється на негрську, негрільську та бушменську..

До негрської належать народи Західного Судану, гвінейського узбережжя, центрального Судану, нілотські етноси верхньої течії Нілу, а також банту.

Для них властиві темний колір шкіри, темна пігментація волосся і очей, товсті губи, широкий ніс з низьким переніссям. Особливістю народів Верхнього Нілу є дуже високий зріст – від 180см.

Негрілли – пігмеї мають особливий антропотип, низький зріст не вище за 141-142 см. Це мешканці тропічніх лісів басейну ріки Конго.

Бушмени мають світлішу, жовтого відтінку шкіру, не такі товсті губи, більш пласке обличчя і інколи наявність епікантусу – монгольського розрізу ока.

Ефіопська субраса перебуває посередині між європеоїдами і негроїдами. Її представники мають вузьке обличчя, хвилясте волосся, прямий ніс, але водночас притаманні негроїдам товсті губи і чорний колір шкіри.

Протягом століть основною проблемою Африки була європейська колонізація, що перервала природний розвиток цього контитенту.

Португалія захопила Гвінею, Анголу, Мозамбік, острови Зеленого Мису, Сан Томе і Прінсіпі. Іспанія – західну Сахару, Іфні, ріо-Муні і острів Фернандо-По, Франція – весь Магриб, західну Африку, Габон, Конго, Камерун, Чад, Центральну Африку, Мадагаскар.

Британія – Нігерію, Гану, Сьерра-Леоне, Східну Африку від Єгипта до миса Доброї Надії, Німеччині належали Танганьїка, Занзибар, Того, Камерун, Південно-Західна Африка, Руанда і Бурунді, Італії – Лівія, Сомалі, Бельгії – більша частина Конго. У ХІХ на початку ХХ ст. В Африці були лише 2 незалежні держави – Ліберія і Ефіопія.

На жаль, африканці до всеукраїнського перепису населення України 2001р. не потрапили зовсім, хоче їх присутність в Україні доволі помітна.

Але, виходячи з матеріалів перепису, ми змушені стверджувати, що в Україні немає жодного африканця. Наскільки це відповідає істині може судити кожен радіослухач.

Олекса Боярко

А тепер – про одного із тих, для кого організатори Всеукраїнського перепису населення спромоглися відвести тільки рубрику “інші”.

Євпаторієць Дьєдонне Селло може бути прикладом „нового українця”, який пройшов шлях від простого африканського студента у радянському вузі до шанованого члена громади українського міста.

Приїхавши в тоді ще радянську Україну у 1967 році, зараз Дьєдонне Дьєдоннович Селло – депутат Євпаторійської міськради, кандидат наук, викладач і популярний лікар. Розповідає Володимир Притула.

Володимир Притула

На виборах до міськради у 2002 році у Дьєдонне Селло практично не було проблем із завоюванням довіри виборців.

Майже 20 років він пропрацював лікарем-гінекологом в євпаторійському пологовому будинку і здобув шану та любов значної частини місцевих жінок, причому, не тільки як висококваліфікований фахівець, але – і як чуйна та добра людина.

Дьєдонне Селло – виходець із Центрально-Африканської Республіки, вищу освіту отримав у Кримському медичному інституті наприкінці 60-х років минулого століття.

Тут знайшов своє кохання, одружився на місцевій дівчині Ларисі. Виховав двох дітей, має двох онуків. У 1979 році захистив кандидатську дисертацію.

Крім лікарської практики – викладає в Євпаторійському медичному училищі. І вже два роки як член комісії з питань охорони здоров’я міської ради.

Сам Дьєдонне Селло завжди наголошує, що відчуває себе українцем, повноправним громадянином України. Але спілкуватися із журналістами не любить.

Каже, що дуже зайнятий і не заслуговує на їхню увагу. Тож, після його відмови в офіційному інтерв’ю, я був змушений звернутися до секретаря Євпаторійської міськради В’ячеслава Смолкіна.

Ну, а той повідомив, що Дьєдонне Селло – один з найактивніших депутатів, часто виступає на сесіях, робить депутатські запити, регулярно проводить прийом виборців.

Запитую у В’ячеслава Смолкіна, чи, на його думку, впливає на ставлення євпаторійців до Дьєдонне Селло колір його шкіри? В’ячеслав Смолкін каже, що це не викликає жодних проблем: „Навпаки, так цікавіше. Це йому допомагає. Люди на нього більше звертають уваги. Тим більше, що він хороший фахівець. Щоразу, коли ми разом їдемо до Верховної Ради Криму, там теж звертають на нього увагу і це допомагає нам вирішувати наші питання.

Звернув увагу і Дейч Борис Давидович, каже, ось в Євпаторії справжня демократія”, - розповів В’ячеслав Смолкін, секретар Євпаторійської міськради, депутатом якої є Дьєдонне Селло.

Судячи з відгуків колег лікаря-депутата, він не любить скаржитися. Він звик ставити перед собою цілі і досягати їх. Наприклад, поставив солбі за мету вивчити українську мову – і вивчив її, бо, по-перше, вона потрібна йому як фахівцю, а по-друге, поважає державу в якій живе, і громадянство якої має. Тепер Дьєдонне Селло знає 6 мов.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі!

Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG