Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:21

“Інтернет-майдан”: "Палата №6": владна передвиборча риторика. "Екстрема в Павутині": двохвилинна подорож на Кавказ. Книга Василя Слапчука "Сліпий дощ".


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 19 липня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас! В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Чуда не буде, каже не хтось, а той факт, який довелось мені обсервувати на площі святої Софії на місці поховання Святійшого Патріарха Володимира Романюка.

Була то річниця чорного вівторка, коли по головах людей добряче походили міліцейські кийки, а кришка від гробу Святійшого літала над головами людей.

Кадри ці бачила Європа та якась там кількість якихось там українців. Якраз вони, оті якісь, начисто забули про подію і не прийшли до могили похованого на тротуарі Патріарха.

Було там під панахиду якихось сорок-п’ятдесят людей. Інші займалися більш поважними справами: висувалися в президенти, гріли жопу на пляжах і таке не менш важливе інше.

Поки висуванці реєструються, а штаби копирсаються в піар-технологіях, в українському Інтернет-просторі мусується думка про українське чудо.

Попередніми виборами за чудо видавали мир на українській землі, як заслугу адмінресурсу та червоних директорів. Така тоді була фішка, розрахована на пенсіонерів та піонерів.

Під теперішній момент піонери зникли, пенсіонерів поменшало, багато з них залягло у землю сиру, так і не дочекавшись обіцяного.

Тож фішка нинішнього переламно-історичного моменту полягає у економічному чуді України: невпинне зростання ВВП під керівництвом мудрого патріотичного та загадкового Гаранта, та не без нинішнього прем’єра, котрий чи не єдиний, хто не заважає впроваджувати таке економічне зростання.

Принаймні, подібне враження складається після читання передовиць бадьорих мас-медіа.

Втім, при більшості видань є інтернет-форуми, де співають дещо інші пісні. Публіка тамтешня може собі дозволити і видіння бачити, і голоси в голові чути, і верзти все що думає.

Віктор Недоступ, віртуальна “Палата №6”. Віктор Недоступ

На форумі харківського інтернет-видання “Медіа-об’єктив” такий собі Слово запитує: “Кучма ще президент? А то по радіо та по телевізору лише про Януковича, як про біле божество. Інколи згадують декого на прізвище Ющенко, але у контексті, як вселенське зло, яке заважає доброму та чесному “облагодєтєльсвовать” народ. А про Кучму повний мовчок? Чи ще живий? А то наче Україна вже без Кучми”.

Відвідувачі сайту “Про-Ю-Ей” натомість запевняють, що бачили Кучму по телевізору. Разом з Піховшеком... Тому тему заправили відповідну: “Епіцентр та сльози по Даніличу”.

Один з відвідувачів, такий собі Гюнтер визнав, що Гаранта він недооцінював, і розглядати цю персону треба одночасно, як “поганого, хорошого, злого”.

Такий собі Льоня переконаний, що завдяки Кучмі найбагатша республіка колишнього СРСР втратила всю свою економіку.

Відвідувач на ім’я Ігор коментує інший аспект владної передвиборчої риторики останніх тижнів: “Моє переконання – підйом економіки відбувся не завдяки Кучмі, а всупереч. Якби не цей (...), то підйом відбувся би років п’ять тому, коли ще були відносно дешеві енергоресурси. І найголовніше, підйом проглядається лише у офіційній статистиці: все дорожчає, а прибутки лишаються незмінними, ба навіть падають. Висновок – гнати паразита поганою мітлою”.

Над зростанням економічних показників замислились і на форумі сайту “Президент. Ком. Ю-Ей”. Питання поставили руба: “Минулого року ВВП України зріс на 9 відсотків. Хто з громадян це відчув?”

“Хто, хто?” – бурчить такий собі Алекс. – Янукович, наприклад, відчув. Йому стало жити краще більше ніж на 9 відсотків”.

Відвідувачка Олена Макаренко обурена: “Щодня з закордону приходять гроші. 2 000 000 євро!!!! Від заробітчан – українці-нелегали за кордоном заробляють гроші Країні!!! А цей, три крапки, Янукович, пишається псевдо зростанням!”

Тим часом на форумах сайту “Фор-Ю-Ей” помітили, що “цифри економічного зростання в Україні завдають удару політичній доктрині Кремля”. Принаймні такого несподіваного висновку дійшла російська “Газета. Ру”.

Відвідувач на ім’я Дір цідить поблажливо: “В Кремлі впевнені, що економічне зростання в нас затіяли виключно, аби насолити Росії”.

Такий собі Тож відзначає, що останні роки українська статистика робить космічні успіхи.

“Обадемонне зростання!” – пише персонаж за підписом УРРРА. – На селі в моїх дядьків потирили все, що має відношення до кольорових металів. Ледве трансформатора відбили, а то б сиділи без світла. Я від такого економічного чуда в ейфорії...”

Відчуття загадковості українського чуда посилює цитування Гаранта на тому ж таки форумі сайту “Президент. Ком. Ю-Ей”: “Українці просто зобов’язані полетіти на місяць. Правда не всі. Хтось повинен залишитися і для польотів на Марс. Л. Кучма”.

Андрій Охрімович

На сайті тижневика “Свобода” www.svoboda.com.ua за останній місяць з‘явилося кілька публікацій, присвячених діям Федерації профспілок України на президентських виборах. Перевірка поданої виданням інформації за іншими джерелами дещо доповнила її.

І ось яка картина тут вимальовується. Ну, а малює Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Спершу голова Федерації профспілок України Олександр Стоян зажадав від керівників усіх структур, які входять в організацію, визначитись щодо підтримки кандидата в президенти України з тим, щоб Федерація могла висловити свою спільну позицію.

Хоча, як підкреслює автор газети “Свобода”, “підтримка того чи іншого кандидата у президенти – це справа політичних партій; профспілки ж об‘єднують найманих працівників різних політичних переконань з метою захисту їхніх прав перед працедавцями (тобто, у разі, коли йдеться про державний сектор економіки – перед урядом і особисто прем‘єром)”.

В Україні не так – тут лідер профспілок, навпаки, прагне забезпечити політичну підтримку з боку людей найманої праці прем‘єру в його змаганнях за посаду президента.

Звучить пісня

“...И вновь продолжается бой И сердцу тревожно в груди, И Ленин такой молодой, И юный октябрь впереди...”

Сергій Грабовський

Це було на початку липня.

А на 22-ге липня призначене урочисте підписання “Соціального контракту” між Федерацією профспілок України і кандидатом у президенти Віктором Януковичем.

Цей документ, як засвідчує сайт www.svoboda.com.ua, містить нечіткі, загальні гасла, які не можна назвати зобов‘язаннями, скажімо, що кандидат у президенти береться забезпечити підвищення розміру мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму та поступово збільшуватиме пенсії (збільшення на гривню за рік – це теж, між іншим, збільшення).

Цікавою є і теза, що Віктор Янукович гарантує подолання бідності. Пригадується, КПСС уже обіцяла побудувати комунізм до 1980-го року.

Звучить пісня

“...Что тебе сниться, Крейсер “Аврора” в час, когда утро встает над Невой...”

Сергій Грабовський

Майже аналогічний контракт був підписаний у добу попередніх президентських виборів між тією самою Федерацією профспілок на чолі з Олександром Стояном і Леонідом Кучмою.

Чи відзвітував урочисто Леонід Данилович про виконання цього документу? Чи переміг він бідність і корупцію? Чи дав найманим працівникам заможне і щасливе життя?

І тут ми підходимо до головного. Так званий “Соціальний контракт” з правового погляду – це просто папірець, котрий не має жодної юридичної сили.

Отож кандидат у президенти після обрання зможе шпурнути його в кошик для сміття, а мільйони рядових членів профспілок, котрі повірили у зафіксовані у “Контракті” обіцянки, зможуть до нестями кліпати очима.

Андрій Охрімович

Недавнє опитування, проведене журналом Reader"s Digest в дев’ятнадцяти країнах Європи, виявило найнеулюбленішу націю континенту.

З’ясувалося, що європейці найнеприхильніше ставляться до німців, котрі, мовляв, і недружелюбні, і галасливі, і злегонька націоналістичні.

Що ж, вочевидь, дались взнаки задавнені міфи та стереотипи...

Але наразі ми про інше. А саме: поміркуймо, що було б, якби категорію “народ-антипатія” визначали, скажімо, у Кремлі?

Двох думок тут, напевно ж, бути не може. Через те й рушаємо ми у двохвилинну подорож на Кавказ.

Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.

Павло Вольвач

Про чеченців в Росії не говорить хіба лінивий. Воно й справді, наразі, за дотепним висловом одного російського політика, сини гір є “найсильнішою опозицією в країні”.

А що вже крові попсувала неголена опозиція нинішньому Президенту Путіну - то взагалі окрема тема. Один “Норд-Ост” чого вартий. Або вбивство проросійського президента Чечні Ахмада Кадирова буквально через день після путінської інавгурації...

На тлі бадьорих запевнень про майже остаточну перемогу над повстанцями, повідомлення про “терористичні акції” виглядають ганебним дисонансом, але від того вони не припиняються.

Здавалося, ще не вляглися пристрасті з приводу партизанського рейду в Інгушетію, коли півтори тисячі боївкарів захопили на ніч всю республіку й перестріляли майже все керівництво тамтешніх силових структур.

Аж ось нова “бомба”: в минулий четвер було підірвано кортеж виконуючого обов’язки президента Чечні Сергія Абрамова. Так що традиції тривають.

Повідомляється, що сам пан Абрамов не постраждав і зараз перебуває поза межами Чечні. А ось вісімнадцять співробітників його служби безпеки того ж дня загинули в бою з моджахедами біля села Автури.

Напевно, вольова складка між брів президента Путіна, як і його заяви про закінчення війни в Чечні, не справляють належного враження на заколотників.

Натомість, їхній лідер Аслан Масхадов заявив, що він спроможний воювати з Росією ще 20 років. Також лідер сепаратистів недвозначно попередив будь-кого з потенційних кандидатів на пост промосковського президента Чечні: вони дуже швидко складуть компанію покійному Ахмаду Кадирову.

Нагадаю, що президентські вибори в Чечні призначено на 29-те серпня.

Андрій Охрімович

Чергова „читацька конференція” на Форумі з культури на Майдані (maidan.org.ua) присвячена новій книжці Василя Слапчука “Сліпий дощ”.

Прикметно, що думки читачів коливаються від „Руками і ногами голосую за” до категоричного неприйняття, причому, у виразах, що й цитувати якось ніяково.

Втім, такий сплеск емоцій - явище швидше позитивне у дещо млявому вітчизняному білякнижковому просторі.

Обговорення прози Слапчука, як то нерідко у нас трапляється, плавно перейшло у дискусію з актуальних питань сучукрліту.

Але і палкі прихильники, і жорстокі критики роману погодилися принаймні в тому, що книжка, в якомусь сенсі є подією в українському літературному житті.

Інна Набока. Рубрика “Букініст”

Інна Набока

Василь Слапчук - літератор з Волині, учасник Афганської війни, де його було тяжко поранено, автор цілої низки поетичних збірок і критичних статей.

Цього року за свою поетичну творчість він став лауреатом Національної Шевченківської премії. „Сліпий дощ” – його перша серйозна прозова спроба.

В одному з інтерв’ю, говорячи про місце поезії та прози у своєму житті, письменник зазаначає: „Не знати, чи я уже все сказав у поезії, але, без сумніву, я сказав все, що хотів. Поезія мене втомила... Спокушають широкі, майже необмежені можливості прози”.

Видається, значною мірою цими можливостями пан Слапчук скористався і у своєму романі.

Динамічний закручений сюжет, у якому фольклор, містика, вітчизняна класика і реалії сучасного життя утворюють доволі оригінальну суміш.

Маніяк-убивця тут перетворюється на вовкулаку, юна дівчина стає матір’ю і змушена повторити трагічний шлях Шевченкової Катерини, а пересічний службовець вирушає полювати на відьму, яка мешкає у звичайному вкраїнському селі.

“У кожного з героїв, - пояснює автор, - свої стосунки зі світом”. Герой першої частини переходить на бік світу, героїня другої бореться зі світом, а герої третьої утікає від світу.

Але насправді кожен з них намагається порозумітися насамперед зі собою. Бо ж від себе втекти неможливо – такий, очевидно, філософський сенс Слапчукового послання читачам.

Якщо ж потрібні якісь жанрові визначення, то роман, певно, можна означити як фентезі. А чом би й ні? Такий собі вітчизняний його різновид з цілком впізнаваними рідними пейзажами, портретами, деталями, але з дещо фантастичними подіями.

Дехто з критиків відносить „Сліпий дощ” до найрезонансніших книжок останнього року, поруч із „Дванадцятьма обручами” Юрія Андруховича і „Солодкою Дарусею” Марії Матіос.

Тож, хоч твір цей не простий і сприймається доволі неоднозначно, прочитати його, безперечно, варто. Тоді й до дискусії на Форумі можна долучитися.

А у всезнаючому павутинні вже подейкують про новий роман Василя Слапчука, що невдовзі буде опублікований у „Сучасності”.

Андрій Охрімович

І на завершення вірш од Плужника, який я особисто сприймаю, як дар Божий.

“Плакала вона, натомлену спину день ховав за горбами дач. А я з усіх фраз пам’ятав єдину: “Годі, не плач!” Годі, не плач, як це дико, їй Богу...

Ой, яке мертве усе в словах. Взяти б серце своє, об підлогу... Ах! Скрикнула б раптом, в одну хвилину бачила б верстви моїх шляхів. Горбив день натомлену спину над горбами дахів...”


На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов.

Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG