Аудіозапис програми:
Київ, 18 липня 2004 року.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.
Своїм рішенням змінити напрямок роботи нафтогону Одеса-Броди український уряд протиставив себе найголовнішим західним партнерам та сусідам України.
Першою була різка реакція з боку Польщі та більш поміркована з боку Європейського Союзу. Про свої занепокоєння заявила навіть Білорусь. А у п’ятницю до протестного хору долучилася ще і Туреччина.
Міністр закордонних справ цієї країни Абдалла Ґюль закликав Україну відмовитися від ідеї реверсу, оскільки це різко збільшить навантаження на Босфорську протоку.
“Це питання нас турбує, - сказав турецький міністр, – ЄС також занепокоєний, оскільки при цьому збільшиться кількість танкерів, що проходять через Босфор”.
Після переговорів з комісаром ЄС з питань енергетики та транспорту Лойолою де Паласіо, міністр додав, що сподівається, що українська влада перегляне своє рішення.
Однак тієї ж таки п’ятниці українська влада дала відповідь на ці сподівання. Говорить речник президентської адміністрації Василь Базів:
Василь Базів
Хотілося б, щоб ця критика знайшла своє продовження у конкретних, альтернативних пропозиціях. Ми повинні розуміти, що реверс – це крок тимчасовий і вимушений, повернутися до первинної, так би мовити, філософії цього проекту буде завжди змога і в політичному, і в економічному, і в технологічному сенсі.
Марія Щур
Детальніші аргументи українського уряду офіційно з’явилися лише через тиждень після ухвалення рішення, і озвучили їх не самі урядовці, а урядова прес-служба. Тему продовжить Мар’яна Драч.
Мар’яна Драч
Урядовці кажуть, що прийнявши пропозицію російсько-британської компанії “ТНК-Бі Пі”, Україна зможе заробити 92 мільйони доларів.
Потрібно повернути гроші, які вклали у будівництво нафтогону Одеса-Броди. Крім того, поки що немає нафтопроводу для виходу до північно-європейські ринків, немає і технічної можливості для перекачування легких сортів нафти, вважають у Кабінеті Міністрів.
Уряд Віктора Януковича наголошує, що реверс "тимчасовий і вимушений" та обіцяє працювати для того, щоб заповнити нафтогін каспійськими енергоносіями.
Але опоненти говорять, що усе тимчасове часто стає постійним, а рішення про реверс справді вимушене з огляду на Росію, яка довго тиснула на українську владу і нарешті перед виборами дотиснула.
Що з цього приводу думає прихильник нинішнього уряду, доктор економічних наук Олексій Плотников.
Олексій Плотников
Легше за все казати, що це виключно позиція Російської Федерації, що це позиція російського лобі, які призвели дол. того, щоб Україна пішла від аверсу до реверсу.
Було ухвалене рішення про аверс, але з початку цього рішення, з весни цього року, трубопровід не працює. Він не працював, коли був побудований. Він давав збитки Україні ще тоді. Він продовжує давати збитки Україні і зараз.
Дійсно, була позиція Фрадкова, прем''єр-міністра Російської Федерації, було бажання пришвидшити заповнення труби з боку Росії, і це я не хотів би розглядати як якийсь політичний тиск.
Це партнер із сусідньої держави, який виявив бажання оперативно заповнити цю трубу.
Марія Щур
Але повернімося до реакції українських партнерів. Із Варшави повідомляє Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Рішення українського уряду про можливе використання нафтопроводу Одеса-Броди у протилежному від декларованого напрямку, тобто для транспортування російської нафти з Бродів до Одеси, стало абсолютною несподіванкою для польських партнерів.
Цього не приховує навіть міністр економіки Польщі Єжи Гауснер, котрий ще два тижні тому у Ялті чув від українських партнерів запевнення, що нафтопровід транспортуватиме каспійську нафту до Європи.
Заступник міністра економіки Яцек Пєхота теж із певною недовірою поставився до повідомлень про рішення українського уряду, адже щойно у минулий четвер він розмовляв про нафтопровід з послом України у Польщі Олександром Харченком, котрий підтвердив зацікавленість України у реалізації проекту продовження нафтопроводу Одеса-Броди до польського міста Плоцьк.
Разом з тим Єжи Гауснер висловив припущення, що це рішення є результатом внутрішньої суперечки між представниками українських еліт і зазначив, що насправді для Польщі ця проблема не є найважливішою, хоч вона є нервовим пунктом для польсько-українських стосунків.
Різкіше, натомість, висловлюються з цього приводу польські експерти і публіцисти. Збігнєв Парафінович на сторінках газети “Жицє” пише, що так званий реверс зменшує рівень енергетичної безпеки Польщі.
Знавець східних ринків Бартоломей Сєнкевич вважає, що дане рішення українського уряду доводить, що Україна традиційно стоїть на боці Росії. “Чим довше будемо повторювати, що між нашими країнами існує стратегічне партнерство, тим довше будемо культивувати фікцію”, - говорить Бартоломей Сєнкевич.
Марія Щур
Про сумнівну доцільність зміни визначеного шляху транспортування нафти говорив в ефірі радіо “Свобода” і посол Сполучених Штатів Америки в Україні Джон Гербст:
Джон Гербст (переклад)
Буде дуже прикро, якщо буде прийняте рішення, яке суперечить національним інтересам.
Марія Щур
Посол наголосив, що...
Джон Гербст (переклад)
Було б дуже важливо пояснити українцям всі деталі, які супроводжують це рішення.
Якщо, справді, рішення прийняте змінити напрямок нафтогону, це не може не позначитись на добробуті українців і налагодженні відносин між Україною і західними країнами, тому що це не тільки позначиться на енергетичній незалежності України, але й на її ділових стосунках з західними партнерами.
Але ще раз наголошую, що нам необхідно отримати додаткові подробиці.
Марія Щур
Скупі подробиці майбутньої угоди, яку планується підписати вже протягом наступних двох тижнів надійшли у понеділок.
Російсько-британська компанія “ТНК-ВР” готова надати Україні лише 1,3 – 1,4 мільйон тонн нафти, а решту з дев’яти мільйонів тонн, які Україна готова перекачувати, мають надати інші російські компанії – “Лукойл”, “Сибнєфть”, “Славнєфть” та “ЮКОС”.
Раніше російська преса повідомляла, що крім “Лукойлу” та “ТНК”, жодна інша російська компанія не виявляє бажання транспортувати свою нафту через нафтогін Одеса-Броди, пояснюючи, що цей маршрут невигідний для них.
Тим часом набули нових підтверджень побоювання тих, хто казав, що російські нафтові компанії не мають додаткової нафти для транспортування нафтогоном Одеса-Броди, і що вони лише перерозподілять вже існуючі потоки через Україну.
У пресу просочилися дані про те, що замість збільшення на 9 мільйонів тонн нафти завдяки використанню нафтогону Одеса-Броди, російська сторона планує значне скорочення транзиту на інших українських напрямках.
Йдеться про напрямок Лисичанськ-Новоросійськ та Микільське-Кременчук, де загалом, планується зменшити обсяги транзиту нафти на 35 мільйонів тонн та зменшення на 9 мільйонів тонн на одеському напрямку.
Зухвале вбивство відомого американського журналіста після того, як він оприлюднив список найбагатших росіян, сколихнуло громадську думку і засвідчило, що великий бізнес в Росії ще не перестав бути мафіозним.
Павла Хлебнікова, головного редактора російського видання журналу “Форбз”, американця з родини російських еміґрантів, убили в Москві ще ввечері в п’ятницю невідомі нападники. Але й досі немає офіційних повідомлень ні про версії вбивства, ні про затриманих, ні про підозрюваних.
Деталі цієї справи у повідомленні Сергія Драчука.
Сергій Драчук
Павла Хлебнікова застрелили невідомі, коли він виходив у п’ятницю ввечері з редакції російського видання журналу “Форбз”. Перед смертю Хлебніков іще встиг сказати, що нападників бачив, але не знає їх, як і не знає причини замаху.
Офіційних даних про перебіг слідства дуже мало. Російські оглядачі висловлюють припущення, що слідча група свідомо приховує або й перекручує інформацію в своїх нечисленних повідомленнях, щоби збити з пантелику виконавців чи й замовників злочину.
І за браком конкретики російські засоби інформації сповнені спекуляцій про можливі мотиви вбивства. Практично всі пов’язують його з фаховою діяльністю загиблого.
41-річний Павел Хлебніков, як його звали російською, або Пол Клебников англійською, народився в Нью Йорку в родині російських еміґрантів. Отримавши кілька престижних освіт, він уже 15 років працював у діловому журналі “Форбз” над низкою різноманітних тем. Головною з них була – “новий російський бізнес”.
Серед іншого, 1996 року в статті про російського олігарха Боріса Березовського “Хрещений батько Кремля” Хлебніков натякав, що Березовський був причетний до вбивства російського викривального тележурналіста Владіслава Лістьєва.
Березовський подав до суду за наклеп, і врешті журнал “Форбз” мусив спростовувати твердження Хлебнікова. По тому американський журналіст написав про Березовського ще цілу книжку.
Не оминав він і інших багатіїв. Останнім часом Хлебніков очолив редакцію російської версії “Форбз”. У квітні вийшло її перше число. А вже в травні в журналі з’явився традиційний перелік найбагатших осіб – цього разу ста найзаможніших росіян.
За припущеннями російських оглядачів, таке оприлюднення багатства могло не сподобатися комусь із того переліку.
Інші підозри викликає в російських коментаторів те, що Хлебніков також не уникав теми взаємин російського бізнесу з Кремлем і навколокремлівськими фінансово-політичними колами.
Про ці взаємини, ба й про саме існування “кремлівсько-пітерської групи”, в Росії не наважувалися говорити вголос інші журналісти, що не мають американського паспорта й підтримки такого впливового видання, як “Форбз” – так зазначає, наприклад, російське інтернет-видання “Ґазета.ру”.
Пригадують і про ще одного героя журналістських досліджень Хлебнікова, якого ці дослідження могли зачепити. Нещодавно він видав книжку “Розмова з варваром”.
“Варваром” був колишній віце-прем’єр-міністр у незалежницькій владі Чечні й польовий командир Хож-Ахмед Нухаєв. Нухаєва звинувачували в наданні злочинної підтримки Березовському.
Павел Хлебніков став шостим журналістом, який загинув у Росії від початку року і, як вважають, принаймні четвертим, якого вбили.
Сергій Драчук, радіо “Свобода”.
Марія Щур
Один з героїв дослідження американського журналіста, власник компанії “ЮКОС” Михайло Ходорковський та його колега Платон Лєбєдєв у п’ятницю вперше виступили під час судових засідань і детально виклали свою позицію з тих звинувачень, які їм інкримінуються.
Справу компанії “ЮКОС” розглядають, як вказівник того, яким шляхом піде російський капіталізм.
З подробицями наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
У суді виступали Михайло Ходорковський і Платон Лєбєдєв. Звичайно ж, журналісти під час цих засідань присутніми не були, однак вони знають про виступи у викладі захисників Ходорковського і Лєбєдєва.
От що, скажімо, сказав адвокат Михайла Ходорковського Генріх Падва.
Генріх Падва (переклад)
Вони обидва наголосили на тому, що не погоджуються із звинуваченнями і вважають його таким, що протиречить суті всієї справи і не відповідає дійсності.
Вони обидва наголосили на тому, що будуть намагатися під час судового слідства довести свою невинність.
Віталій Портников
Адвокат підсудних, відомий російський юрист Генріх Падва. Сам Михайло Ходорковський виступав після Платона Лєбєдєва. Останній рік в країні була дискусія з питання, чим є справа “ЮКОСа”, справа Михайла Ходорковського, чи є вона політично вмотивована, чи це звичайна кримінальна справа, тільки дуже велика.
Останнім часом зацікавлена частина суспільства зробила свої висновки з цього питання. А ті, хто не цікавиться справою, вважає, що будь-яке звинувачення, яке інкримінується керівникові великій корпорації чи просто багатій людині, є вірним.
Звичайно, цих людей не можна нічим переконати. Ходорковський не говорив нічого загального з приводу своєї справи, підкреслив, що він буде намагатися продемонструвати внутрішню нелогічність звинувачення.
Це звинувачення колишній керівник “ЮКОСу” вважає таким, що не має під собою жодних доказів. “Мене звинувачують навіть в тому, що я відмовлявся перекласти гроші з однієї своєї кишені в іншу свою кишеню”, - говорить Михайло Ходорковський.
Як могло виявитися, що через чотири роки підприємство, яке формує 5 % федерального бюджету, раптом мало формувати у два рази більше і сплачувати більше, ніж “Газпром” – ось що він запитує з приводу податків “ЮКОСу”.
Звичайно ж, особливо, з точки зору Михайла Ходорковського, нелогічним звинуваченням є те, що він, як керівник злочинної групи, передавав Володимиру Гусинському кошти “ЮКОСу”.
“Гусинський взяв кредит під забезпечення активів “Медіа-моста”. Що це за активи, і куди вони подівалися після Страсбурзького суду, відомо усьому світу, і мене не можна в цьому звинувачувати”.
Як відомо, європейський суд захистив Володимира Гусинського і визнав його перебування у в’язниці у 2000-му році таким, що не відповідало закону.
Промова Ходорковського схвилювала навіть тих, хто виступає із звинуваченням, що є також досить цікавою подробицею з цього процесу. “Мені хотілося б вірити, що Ходорковський і Лєбєдєв є невинними, - сказав державний прокурор Шохін, - однак, докази, які ми зібрали, не дають можливості повірити Ходорковському і Лєбєдєву”.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
А тепер до наших традиційних рубрик.
З початком передвиборчої кампанії в Україні незалежні засоби масової інформації починають повідомляти про репресивні дії влади. “5 канал” скаржиться на те, що його знімають з кабельних мереж, та й самі кабельні мережі опинилися під ударом.
Розповідь про одну з них, компанію “Воля-кабель” ви почуєте в одній з наших наступних передач. А сьогодні ми хочемо познайомити вас із досвідом підприємців, які не дали себе залякати.
Директор Центру “Такі справи” Сергій Данилов, переконаний, що тиск з боку податківців на його фірму розпочався саме під час минулої парламентської кампанії, коли його видавництво надрукувало рекламну брошури про одного з опозиційних політиків.
Ситуацію врятувало лише те, що серед засновників Центру є литовська фірма. Це надало можливість звернутися до Міжнародного центру вирішення інвестиційних спорів, який видав ордер Арбітражного Трибуналу, згідно якого українська влада – судова та інша – зобов’язана призупинити провадження у справі до її вирішення.
Поєдинок між Державною податковою адміністрацією та Центром “Такі справи” набув широкого розголосу ще й тому, що Агентство є одним з найвідоміших в Україні.
Про те, чим же воно здобуло собі популярність і повагу – в рубриці “Власна справа” розповідає Ірина Біла.
Ірина Біла Для того, аби висвітлювати діяльність і проблеми тих, хто наважився розпочати нову економічну епоху в переддень незалежності України, журналісти Сергій Данилов та Олег Шикан заснували першу в новітній українській історії незалежну газету під назвою “Такі справи”.
Засновником газети було однойменне агентство, яке на той час називалося також кооперативом, і напрямками своєї діяльності визначило видавничі, рекламні та поліграфічні послуги. Згадує Сергій Данилов:
Сергій Данилов
Підприємство “Такі справи” було створено з метою випуску газети. Це був 1988 рік, це була перша в Україні легальна незалежна газета, яка вийшла не самвидавом, а з дотриманням всіх вимог тодішніх ГОСТів, з дотриманням всіх законів.
Але партію тоді це не влаштувало, вони заарештували перший наклад, який продавався в “Союздруці”, притому, що там не було ніякої критики влади, просто були поради підприємцям, тодішнім кооперативам.
Наклад був заарештований, вилучений, підприємство перевірялося всіма службами, які існували на той час: це КДБ, міліція, ОБХСС.
Ірина Біла
“Першість і якість” – під такими гаслами працювало і працює Агентство. Видавши першу в Україні незалежну газету “Такі справи” й надалі продовжували бути першопроходцями.
Зокрема, ними вперше був виданий історичний календар “Від Русі до України. З історії державності”, де були надруковані портрети багатьох українських лідерів, починаючи від Рюрика і закінчуючи Петлюрою.
Попит на календар був величезний, тож видавництво змушене були неодноразово перевидавати цей календар, щораз збільшуючи його наклад. Агенція “Такі справи” була також однією з перших фірм, які підтримали Народний Рух України. Розповідає Сергій Данилов:
Сергій Данилов
Ми допомагали Чорноволу в більшості до 1994 року, ми щільно з ним працювали, ми перші випустили книжку в Україні про нього. Це вперше в Україні легально була випущена дисидентська книжка фактично, надрукована, цензором проставлена.
Пам’ятаю цензор тоді боявся, але нічого не міг зробити. Все по закону йому було показано, розписано.
Ірина Біла
Сьогодні, вже маючи більш ніж 16-літній досвід підприємництва у видавничій, рекламній та поліграфічній галузях, директор “Таких справ” Сергій Данилов може проаналізувати – коли умови для розвитку приватного бізнесу в Україні були найсприятливішими:
Сергій Данилов
Починаючи від створення незалежної України з 1991 року, я думаю, десь до 1994 року – це був найвільніший період. Ті, хто залишався в державному апараті, ще не зрозуміли, як їм надалі себе вести, тобто десь три-чотири роки вони збиралися з думками.
А після 1994 року вони перейшли до більш жорсткої політики. Від 1994 року і до сьогодні крок за кроком держава замість того, щоб обслуговувати свій народ, все більше і більше залазить йому на голову.
Ірина Біла
Пройшовши, за словами Сергія Данилова, “нелегкий шлях протистояння з Державною податковою адміністрацією”, “Такі справи” вже навчилися захищати свої права.
І тому під час нинішньої президентської виборчої кампанії, як і під час минулої парламентської, вони не будуть відмовляти у видавничих та рекламних послугах жодній з політичних сил, навіть коли замовниками знову будуть опозиційні політики.
Марія Щур
В одній з наших передач ми розповідали про братів Яхненків, які від 1846 року на своєму Городищенському заводі на Черкащині випускали не лише обладнання для цукроварень, а і навіть металеві пароплави.
Через півстоліття у тому самому місті Городищі заводи Катерини Балашової виробляли цукор, пиво, горілку, цеглу, кахлі та черепицю. Про підприємця та добродійницю Катерину Балашову розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
У різний час містечком Мошнами на Черкащині володіли магнати та князі Вишневецькі, Радзивіли, Браницькі, Любомирські, Потьомкін і Воронцов. 1861 року власницею маєтку в околицях Мошен та сусіднього міста Городища загальною площею близько сорока чотирьох тисяч десятин землі стала онука Михайла Воронцова Катерина Балашова.
1876 року нова власниця заснувала у Городищі на річці Вільшанці найбільшу на Черкащині цегельню, на якій 257 робітників виготовляли 2 мільйона 300 тисяч штук цегли на рік.
Поруч із цегельнею Балашова збудувала Маріїнський керамічний завод, що виробляв черепицю, керамічні труби та кахлі. Згодом ще один цегельний завод вона відкрила у Мошнах, натомість у Городищі заснувала ще і невелику пивоварню, яка щорічно виробляла продукції на 28 тисяч рублів.
Балашова стала також співвласницею Маріїнського цукрозаводу, який почав тоді працювати у Городищі. У розпал кризи перевиробництва цукру середини 1880-х років вона разом з Хряковими, Бродськими, Терещенками звернулася до уряду із закликом підтримати цукропромисловців.
Балашовій належали найбільші на Черкащині лісові масиви площею близько двадцяти трьох тисяч десятин. Оскільки ж упродовж двадцяти трьох років ціна на деревину зросла майже вдесятеро, 1892 року власниця відкрила у Мошнах лісопильню. На ній працювало 47 робітників, які щороку виготовляли продукції на 57 тисяч рублів.
У селі Байбузах Балашова успадкувала від попереднього власника маєтку кінно-племінний завод. А 1893 року вона збудувала там ще і Олександрійський винокуренний завод за проектом київського архітектора Владислава Городецького.
26 робітників винокурні виготовляли найбільшу на Черкащині кількість алкогольної продукції – майже на 84 тисячі рублів щорічно.
1902 року у селі Старосіллі підприємиця побудувала млин, який давав 20 тисяч пудів муки та 5 тисяч пудів висівок на рік. Балашова також займалася промисловим садівництвом, а здача в оренду земельних ділянок у передмістях Городища приносила їй ще 20 тисяч рублів на рік.
1 жовтня 1891 року Балашова відкрила Мошно-Городищенську нижчу сільськогосподарську школу і надалі виділяла для неї 10 тисяч рублів щороку. 1894 року вона побудувала лікарні в Городищі та Мошнах (останню – теж за проектом Городецького).
У 1920–21 роках більшовики конфіскували у нащадків Катерини Балашової усі лісові угіддя та млин у Старосіллі, а невдовзі – і решту маєтностей.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
На цьому ми завершуємо сьогоднішній випуск передачі “Економічний журнал”. З вами була Марія Щур. Я прощаюся з вами. На все добре!
Київ, 18 липня 2004 року.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.
Своїм рішенням змінити напрямок роботи нафтогону Одеса-Броди український уряд протиставив себе найголовнішим західним партнерам та сусідам України.
Першою була різка реакція з боку Польщі та більш поміркована з боку Європейського Союзу. Про свої занепокоєння заявила навіть Білорусь. А у п’ятницю до протестного хору долучилася ще і Туреччина.
Міністр закордонних справ цієї країни Абдалла Ґюль закликав Україну відмовитися від ідеї реверсу, оскільки це різко збільшить навантаження на Босфорську протоку.
“Це питання нас турбує, - сказав турецький міністр, – ЄС також занепокоєний, оскільки при цьому збільшиться кількість танкерів, що проходять через Босфор”.
Після переговорів з комісаром ЄС з питань енергетики та транспорту Лойолою де Паласіо, міністр додав, що сподівається, що українська влада перегляне своє рішення.
Однак тієї ж таки п’ятниці українська влада дала відповідь на ці сподівання. Говорить речник президентської адміністрації Василь Базів:
Василь Базів
Хотілося б, щоб ця критика знайшла своє продовження у конкретних, альтернативних пропозиціях. Ми повинні розуміти, що реверс – це крок тимчасовий і вимушений, повернутися до первинної, так би мовити, філософії цього проекту буде завжди змога і в політичному, і в економічному, і в технологічному сенсі.
Марія Щур
Детальніші аргументи українського уряду офіційно з’явилися лише через тиждень після ухвалення рішення, і озвучили їх не самі урядовці, а урядова прес-служба. Тему продовжить Мар’яна Драч.
Мар’яна Драч
Урядовці кажуть, що прийнявши пропозицію російсько-британської компанії “ТНК-Бі Пі”, Україна зможе заробити 92 мільйони доларів.
Потрібно повернути гроші, які вклали у будівництво нафтогону Одеса-Броди. Крім того, поки що немає нафтопроводу для виходу до північно-європейські ринків, немає і технічної можливості для перекачування легких сортів нафти, вважають у Кабінеті Міністрів.
Уряд Віктора Януковича наголошує, що реверс "тимчасовий і вимушений" та обіцяє працювати для того, щоб заповнити нафтогін каспійськими енергоносіями.
Але опоненти говорять, що усе тимчасове часто стає постійним, а рішення про реверс справді вимушене з огляду на Росію, яка довго тиснула на українську владу і нарешті перед виборами дотиснула.
Що з цього приводу думає прихильник нинішнього уряду, доктор економічних наук Олексій Плотников.
Олексій Плотников
Легше за все казати, що це виключно позиція Російської Федерації, що це позиція російського лобі, які призвели дол. того, щоб Україна пішла від аверсу до реверсу.
Було ухвалене рішення про аверс, але з початку цього рішення, з весни цього року, трубопровід не працює. Він не працював, коли був побудований. Він давав збитки Україні ще тоді. Він продовжує давати збитки Україні і зараз.
Дійсно, була позиція Фрадкова, прем''єр-міністра Російської Федерації, було бажання пришвидшити заповнення труби з боку Росії, і це я не хотів би розглядати як якийсь політичний тиск.
Це партнер із сусідньої держави, який виявив бажання оперативно заповнити цю трубу.
Марія Щур
Але повернімося до реакції українських партнерів. Із Варшави повідомляє Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Рішення українського уряду про можливе використання нафтопроводу Одеса-Броди у протилежному від декларованого напрямку, тобто для транспортування російської нафти з Бродів до Одеси, стало абсолютною несподіванкою для польських партнерів.
Цього не приховує навіть міністр економіки Польщі Єжи Гауснер, котрий ще два тижні тому у Ялті чув від українських партнерів запевнення, що нафтопровід транспортуватиме каспійську нафту до Європи.
Заступник міністра економіки Яцек Пєхота теж із певною недовірою поставився до повідомлень про рішення українського уряду, адже щойно у минулий четвер він розмовляв про нафтопровід з послом України у Польщі Олександром Харченком, котрий підтвердив зацікавленість України у реалізації проекту продовження нафтопроводу Одеса-Броди до польського міста Плоцьк.
Разом з тим Єжи Гауснер висловив припущення, що це рішення є результатом внутрішньої суперечки між представниками українських еліт і зазначив, що насправді для Польщі ця проблема не є найважливішою, хоч вона є нервовим пунктом для польсько-українських стосунків.
Різкіше, натомість, висловлюються з цього приводу польські експерти і публіцисти. Збігнєв Парафінович на сторінках газети “Жицє” пише, що так званий реверс зменшує рівень енергетичної безпеки Польщі.
Знавець східних ринків Бартоломей Сєнкевич вважає, що дане рішення українського уряду доводить, що Україна традиційно стоїть на боці Росії. “Чим довше будемо повторювати, що між нашими країнами існує стратегічне партнерство, тим довше будемо культивувати фікцію”, - говорить Бартоломей Сєнкевич.
Марія Щур
Про сумнівну доцільність зміни визначеного шляху транспортування нафти говорив в ефірі радіо “Свобода” і посол Сполучених Штатів Америки в Україні Джон Гербст:
Джон Гербст (переклад)
Буде дуже прикро, якщо буде прийняте рішення, яке суперечить національним інтересам.
Марія Щур
Посол наголосив, що...
Джон Гербст (переклад)
Було б дуже важливо пояснити українцям всі деталі, які супроводжують це рішення.
Якщо, справді, рішення прийняте змінити напрямок нафтогону, це не може не позначитись на добробуті українців і налагодженні відносин між Україною і західними країнами, тому що це не тільки позначиться на енергетичній незалежності України, але й на її ділових стосунках з західними партнерами.
Але ще раз наголошую, що нам необхідно отримати додаткові подробиці.
Марія Щур
Скупі подробиці майбутньої угоди, яку планується підписати вже протягом наступних двох тижнів надійшли у понеділок.
Російсько-британська компанія “ТНК-ВР” готова надати Україні лише 1,3 – 1,4 мільйон тонн нафти, а решту з дев’яти мільйонів тонн, які Україна готова перекачувати, мають надати інші російські компанії – “Лукойл”, “Сибнєфть”, “Славнєфть” та “ЮКОС”.
Раніше російська преса повідомляла, що крім “Лукойлу” та “ТНК”, жодна інша російська компанія не виявляє бажання транспортувати свою нафту через нафтогін Одеса-Броди, пояснюючи, що цей маршрут невигідний для них.
Тим часом набули нових підтверджень побоювання тих, хто казав, що російські нафтові компанії не мають додаткової нафти для транспортування нафтогоном Одеса-Броди, і що вони лише перерозподілять вже існуючі потоки через Україну.
У пресу просочилися дані про те, що замість збільшення на 9 мільйонів тонн нафти завдяки використанню нафтогону Одеса-Броди, російська сторона планує значне скорочення транзиту на інших українських напрямках.
Йдеться про напрямок Лисичанськ-Новоросійськ та Микільське-Кременчук, де загалом, планується зменшити обсяги транзиту нафти на 35 мільйонів тонн та зменшення на 9 мільйонів тонн на одеському напрямку.
Зухвале вбивство відомого американського журналіста після того, як він оприлюднив список найбагатших росіян, сколихнуло громадську думку і засвідчило, що великий бізнес в Росії ще не перестав бути мафіозним.
Павла Хлебнікова, головного редактора російського видання журналу “Форбз”, американця з родини російських еміґрантів, убили в Москві ще ввечері в п’ятницю невідомі нападники. Але й досі немає офіційних повідомлень ні про версії вбивства, ні про затриманих, ні про підозрюваних.
Деталі цієї справи у повідомленні Сергія Драчука.
Сергій Драчук
Павла Хлебнікова застрелили невідомі, коли він виходив у п’ятницю ввечері з редакції російського видання журналу “Форбз”. Перед смертю Хлебніков іще встиг сказати, що нападників бачив, але не знає їх, як і не знає причини замаху.
Офіційних даних про перебіг слідства дуже мало. Російські оглядачі висловлюють припущення, що слідча група свідомо приховує або й перекручує інформацію в своїх нечисленних повідомленнях, щоби збити з пантелику виконавців чи й замовників злочину.
І за браком конкретики російські засоби інформації сповнені спекуляцій про можливі мотиви вбивства. Практично всі пов’язують його з фаховою діяльністю загиблого.
41-річний Павел Хлебніков, як його звали російською, або Пол Клебников англійською, народився в Нью Йорку в родині російських еміґрантів. Отримавши кілька престижних освіт, він уже 15 років працював у діловому журналі “Форбз” над низкою різноманітних тем. Головною з них була – “новий російський бізнес”.
Серед іншого, 1996 року в статті про російського олігарха Боріса Березовського “Хрещений батько Кремля” Хлебніков натякав, що Березовський був причетний до вбивства російського викривального тележурналіста Владіслава Лістьєва.
Березовський подав до суду за наклеп, і врешті журнал “Форбз” мусив спростовувати твердження Хлебнікова. По тому американський журналіст написав про Березовського ще цілу книжку.
Не оминав він і інших багатіїв. Останнім часом Хлебніков очолив редакцію російської версії “Форбз”. У квітні вийшло її перше число. А вже в травні в журналі з’явився традиційний перелік найбагатших осіб – цього разу ста найзаможніших росіян.
За припущеннями російських оглядачів, таке оприлюднення багатства могло не сподобатися комусь із того переліку.
Інші підозри викликає в російських коментаторів те, що Хлебніков також не уникав теми взаємин російського бізнесу з Кремлем і навколокремлівськими фінансово-політичними колами.
Про ці взаємини, ба й про саме існування “кремлівсько-пітерської групи”, в Росії не наважувалися говорити вголос інші журналісти, що не мають американського паспорта й підтримки такого впливового видання, як “Форбз” – так зазначає, наприклад, російське інтернет-видання “Ґазета.ру”.
Пригадують і про ще одного героя журналістських досліджень Хлебнікова, якого ці дослідження могли зачепити. Нещодавно він видав книжку “Розмова з варваром”.
“Варваром” був колишній віце-прем’єр-міністр у незалежницькій владі Чечні й польовий командир Хож-Ахмед Нухаєв. Нухаєва звинувачували в наданні злочинної підтримки Березовському.
Павел Хлебніков став шостим журналістом, який загинув у Росії від початку року і, як вважають, принаймні четвертим, якого вбили.
Сергій Драчук, радіо “Свобода”.
Марія Щур
Один з героїв дослідження американського журналіста, власник компанії “ЮКОС” Михайло Ходорковський та його колега Платон Лєбєдєв у п’ятницю вперше виступили під час судових засідань і детально виклали свою позицію з тих звинувачень, які їм інкримінуються.
Справу компанії “ЮКОС” розглядають, як вказівник того, яким шляхом піде російський капіталізм.
З подробицями наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
У суді виступали Михайло Ходорковський і Платон Лєбєдєв. Звичайно ж, журналісти під час цих засідань присутніми не були, однак вони знають про виступи у викладі захисників Ходорковського і Лєбєдєва.
От що, скажімо, сказав адвокат Михайла Ходорковського Генріх Падва.
Генріх Падва (переклад)
Вони обидва наголосили на тому, що не погоджуються із звинуваченнями і вважають його таким, що протиречить суті всієї справи і не відповідає дійсності.
Вони обидва наголосили на тому, що будуть намагатися під час судового слідства довести свою невинність.
Віталій Портников
Адвокат підсудних, відомий російський юрист Генріх Падва. Сам Михайло Ходорковський виступав після Платона Лєбєдєва. Останній рік в країні була дискусія з питання, чим є справа “ЮКОСа”, справа Михайла Ходорковського, чи є вона політично вмотивована, чи це звичайна кримінальна справа, тільки дуже велика.
Останнім часом зацікавлена частина суспільства зробила свої висновки з цього питання. А ті, хто не цікавиться справою, вважає, що будь-яке звинувачення, яке інкримінується керівникові великій корпорації чи просто багатій людині, є вірним.
Звичайно, цих людей не можна нічим переконати. Ходорковський не говорив нічого загального з приводу своєї справи, підкреслив, що він буде намагатися продемонструвати внутрішню нелогічність звинувачення.
Це звинувачення колишній керівник “ЮКОСу” вважає таким, що не має під собою жодних доказів. “Мене звинувачують навіть в тому, що я відмовлявся перекласти гроші з однієї своєї кишені в іншу свою кишеню”, - говорить Михайло Ходорковський.
Як могло виявитися, що через чотири роки підприємство, яке формує 5 % федерального бюджету, раптом мало формувати у два рази більше і сплачувати більше, ніж “Газпром” – ось що він запитує з приводу податків “ЮКОСу”.
Звичайно ж, особливо, з точки зору Михайла Ходорковського, нелогічним звинуваченням є те, що він, як керівник злочинної групи, передавав Володимиру Гусинському кошти “ЮКОСу”.
“Гусинський взяв кредит під забезпечення активів “Медіа-моста”. Що це за активи, і куди вони подівалися після Страсбурзького суду, відомо усьому світу, і мене не можна в цьому звинувачувати”.
Як відомо, європейський суд захистив Володимира Гусинського і визнав його перебування у в’язниці у 2000-му році таким, що не відповідало закону.
Промова Ходорковського схвилювала навіть тих, хто виступає із звинуваченням, що є також досить цікавою подробицею з цього процесу. “Мені хотілося б вірити, що Ходорковський і Лєбєдєв є невинними, - сказав державний прокурор Шохін, - однак, докази, які ми зібрали, не дають можливості повірити Ходорковському і Лєбєдєву”.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
А тепер до наших традиційних рубрик.
З початком передвиборчої кампанії в Україні незалежні засоби масової інформації починають повідомляти про репресивні дії влади. “5 канал” скаржиться на те, що його знімають з кабельних мереж, та й самі кабельні мережі опинилися під ударом.
Розповідь про одну з них, компанію “Воля-кабель” ви почуєте в одній з наших наступних передач. А сьогодні ми хочемо познайомити вас із досвідом підприємців, які не дали себе залякати.
Директор Центру “Такі справи” Сергій Данилов, переконаний, що тиск з боку податківців на його фірму розпочався саме під час минулої парламентської кампанії, коли його видавництво надрукувало рекламну брошури про одного з опозиційних політиків.
Ситуацію врятувало лише те, що серед засновників Центру є литовська фірма. Це надало можливість звернутися до Міжнародного центру вирішення інвестиційних спорів, який видав ордер Арбітражного Трибуналу, згідно якого українська влада – судова та інша – зобов’язана призупинити провадження у справі до її вирішення.
Поєдинок між Державною податковою адміністрацією та Центром “Такі справи” набув широкого розголосу ще й тому, що Агентство є одним з найвідоміших в Україні.
Про те, чим же воно здобуло собі популярність і повагу – в рубриці “Власна справа” розповідає Ірина Біла.
Ірина Біла Для того, аби висвітлювати діяльність і проблеми тих, хто наважився розпочати нову економічну епоху в переддень незалежності України, журналісти Сергій Данилов та Олег Шикан заснували першу в новітній українській історії незалежну газету під назвою “Такі справи”.
Засновником газети було однойменне агентство, яке на той час називалося також кооперативом, і напрямками своєї діяльності визначило видавничі, рекламні та поліграфічні послуги. Згадує Сергій Данилов:
Сергій Данилов
Підприємство “Такі справи” було створено з метою випуску газети. Це був 1988 рік, це була перша в Україні легальна незалежна газета, яка вийшла не самвидавом, а з дотриманням всіх вимог тодішніх ГОСТів, з дотриманням всіх законів.
Але партію тоді це не влаштувало, вони заарештували перший наклад, який продавався в “Союздруці”, притому, що там не було ніякої критики влади, просто були поради підприємцям, тодішнім кооперативам.
Наклад був заарештований, вилучений, підприємство перевірялося всіма службами, які існували на той час: це КДБ, міліція, ОБХСС.
Ірина Біла
“Першість і якість” – під такими гаслами працювало і працює Агентство. Видавши першу в Україні незалежну газету “Такі справи” й надалі продовжували бути першопроходцями.
Зокрема, ними вперше був виданий історичний календар “Від Русі до України. З історії державності”, де були надруковані портрети багатьох українських лідерів, починаючи від Рюрика і закінчуючи Петлюрою.
Попит на календар був величезний, тож видавництво змушене були неодноразово перевидавати цей календар, щораз збільшуючи його наклад. Агенція “Такі справи” була також однією з перших фірм, які підтримали Народний Рух України. Розповідає Сергій Данилов:
Сергій Данилов
Ми допомагали Чорноволу в більшості до 1994 року, ми щільно з ним працювали, ми перші випустили книжку в Україні про нього. Це вперше в Україні легально була випущена дисидентська книжка фактично, надрукована, цензором проставлена.
Пам’ятаю цензор тоді боявся, але нічого не міг зробити. Все по закону йому було показано, розписано.
Ірина Біла
Сьогодні, вже маючи більш ніж 16-літній досвід підприємництва у видавничій, рекламній та поліграфічній галузях, директор “Таких справ” Сергій Данилов може проаналізувати – коли умови для розвитку приватного бізнесу в Україні були найсприятливішими:
Сергій Данилов
Починаючи від створення незалежної України з 1991 року, я думаю, десь до 1994 року – це був найвільніший період. Ті, хто залишався в державному апараті, ще не зрозуміли, як їм надалі себе вести, тобто десь три-чотири роки вони збиралися з думками.
А після 1994 року вони перейшли до більш жорсткої політики. Від 1994 року і до сьогодні крок за кроком держава замість того, щоб обслуговувати свій народ, все більше і більше залазить йому на голову.
Ірина Біла
Пройшовши, за словами Сергія Данилова, “нелегкий шлях протистояння з Державною податковою адміністрацією”, “Такі справи” вже навчилися захищати свої права.
І тому під час нинішньої президентської виборчої кампанії, як і під час минулої парламентської, вони не будуть відмовляти у видавничих та рекламних послугах жодній з політичних сил, навіть коли замовниками знову будуть опозиційні політики.
Марія Щур
В одній з наших передач ми розповідали про братів Яхненків, які від 1846 року на своєму Городищенському заводі на Черкащині випускали не лише обладнання для цукроварень, а і навіть металеві пароплави.
Через півстоліття у тому самому місті Городищі заводи Катерини Балашової виробляли цукор, пиво, горілку, цеглу, кахлі та черепицю. Про підприємця та добродійницю Катерину Балашову розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
У різний час містечком Мошнами на Черкащині володіли магнати та князі Вишневецькі, Радзивіли, Браницькі, Любомирські, Потьомкін і Воронцов. 1861 року власницею маєтку в околицях Мошен та сусіднього міста Городища загальною площею близько сорока чотирьох тисяч десятин землі стала онука Михайла Воронцова Катерина Балашова.
1876 року нова власниця заснувала у Городищі на річці Вільшанці найбільшу на Черкащині цегельню, на якій 257 робітників виготовляли 2 мільйона 300 тисяч штук цегли на рік.
Поруч із цегельнею Балашова збудувала Маріїнський керамічний завод, що виробляв черепицю, керамічні труби та кахлі. Згодом ще один цегельний завод вона відкрила у Мошнах, натомість у Городищі заснувала ще і невелику пивоварню, яка щорічно виробляла продукції на 28 тисяч рублів.
Балашова стала також співвласницею Маріїнського цукрозаводу, який почав тоді працювати у Городищі. У розпал кризи перевиробництва цукру середини 1880-х років вона разом з Хряковими, Бродськими, Терещенками звернулася до уряду із закликом підтримати цукропромисловців.
Балашовій належали найбільші на Черкащині лісові масиви площею близько двадцяти трьох тисяч десятин. Оскільки ж упродовж двадцяти трьох років ціна на деревину зросла майже вдесятеро, 1892 року власниця відкрила у Мошнах лісопильню. На ній працювало 47 робітників, які щороку виготовляли продукції на 57 тисяч рублів.
У селі Байбузах Балашова успадкувала від попереднього власника маєтку кінно-племінний завод. А 1893 року вона збудувала там ще і Олександрійський винокуренний завод за проектом київського архітектора Владислава Городецького.
26 робітників винокурні виготовляли найбільшу на Черкащині кількість алкогольної продукції – майже на 84 тисячі рублів щорічно.
1902 року у селі Старосіллі підприємиця побудувала млин, який давав 20 тисяч пудів муки та 5 тисяч пудів висівок на рік. Балашова також займалася промисловим садівництвом, а здача в оренду земельних ділянок у передмістях Городища приносила їй ще 20 тисяч рублів на рік.
1 жовтня 1891 року Балашова відкрила Мошно-Городищенську нижчу сільськогосподарську школу і надалі виділяла для неї 10 тисяч рублів щороку. 1894 року вона побудувала лікарні в Городищі та Мошнах (останню – теж за проектом Городецького).
У 1920–21 роках більшовики конфіскували у нащадків Катерини Балашової усі лісові угіддя та млин у Старосіллі, а невдовзі – і решту маєтностей.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
На цьому ми завершуємо сьогоднішній випуск передачі “Економічний журнал”. З вами була Марія Щур. Я прощаюся з вами. На все добре!
