Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 13:01

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: народи Середньої Азії і їхні діаспори в Україні.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 9 липня 2004 року.

Володимир Ляшко

Добрий вечір, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Володимир Ляшко.

Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.

Турецький етнос має давню і складну історію. Про цей етнос, його культуру та його представників в Україні розповідає у нашій програмі доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Турки

Самоназва – тюрк. Це основне населення Турецької республіки. Мова належить до тюркської групи алтайської сім''ї мов. Переважна більшість турків – мусульмани – сунніти.

Давньотюркські племена огузів, що з''явилися в ХІ ст. в Малій Азії активно змішувалися з місцевим населенням і сусідніми народами – греками, вірменами, грузинами, слов''янами, арабами, курдами.

Нинішні тюрки не зберегли стародавній тюркський антропологічний тип, виразно монголоїдний, як наприклад, у киргизів. Тюркські прибульці до Малої Азії розчинилися антропологічно у місцевому європеоїдному населенні.

Саме тому вони є в переважній більшості носіями середземноморського європеоїдного типу. Борис Слуцький, радянський поет, приятель Назима Хікмета, турецького поета – політемігранта, написав вірш, де сказав, що ніколи не бачив турків, і тому уявляє їх всіх такими, як Назим Хікмет: білявими та блакитноокими.

Звичайно, більшість турків – темнопігментовані, як і їхні сусіди по Середземному морю: греки, південні італійці, іспанці, португальці.

Від колишніх тюркських прибульців зберігся маленький етнічний уламок: так звані тюрки-юрюки, що й понині кочують просторами центральної Анатолії. Юрюки зберігли древній антропотип.

Багато століть турки були імперським народом, що створив величезну Османську імперію, від північно-західної Африки до Єгипту і Судану, від Аравії та Іраку до Будапешта і Відня.

Проте власне етнічний тюркський елемент дуже довго не виділявся з ісламської маси підданих султана, релігійний чинник був важливішим від національного.

Тому тривалий час слово “тюрк” в Османській імперії сприймалося як образливе,бо позначало не етнічну належність, а низький соціальний статус селянина, мужика, провінціала.

І лише після національної революції генерала Мустафи Кемаля слово “тюрк” стало звучати гордо, тим більше, що лідер нації взяв собі прізвище – Ататюрк – батько турків.

До Мустафи Кемаля тюрки не мали прізвищ і республіканська влада провела цілу масштабну компанію з надання прізвищ усім громадянам держави.

На початку ХХ ст. Туреччина втрачає свої імперські території і їй загрожує реальна небезпека втратити Західну Анатолію, Фракію і протоки Босфор-Дарданели.

Ці землі за підтримки Антанти було зайнято грецькими військами, в тому числі й Константинополь-Стамбул перебував під контролем Греції.

Мустафа Кемаль зі своїм урядом переїхав до незначного на той час місто Анкара і організував спротив. Московська влада, незважаючи на голод в Україні, надала допомогу туркам – 20 млн. рублів золотом, зброю і військових радників. Турки розбили грецьку армію.

Москва дуже розраховувала, що в Туреччині буде встановлено комуністичний режим, але Ататюрк ставився до комуністів з великою підозрою і, отримавши матеріально-технічну допомогу від Москви, на теренах Туреччини він послідовно нищив комуністичний рух.

Прийшовши до влади, суворий генерал Мустафа Кемаль розпочав радикальну реформу турецької мови, щоб очистити її від арабських і перських запозичень, без чого літературна турецька мова як об''єднавчий чинник нації не могла сформуватися.

Отже, мовні реформи цікавлять не лише українських націонал-романтиків як дехто в Україні намагається довести. Реформа турецької мови відбулася в 1925 році, в 1928 було ухвалено закон про перехід на латинську абетку.

У Туречччині на початку ХХ ст. були дуже поширені серед еліти ідеї пантюркізму, що проголошував усі тюркські народи від Якутії до Середземного моря: турків, азербайджанців, узбеків, башкирів, татар, казахів єдиним суперетносом.

Ці настрої найбільш яскраво втілив у політичну діяльність лідер так званих молодотюрків Енвер-паша, який загинув у 20-ті роки минулого століття в Середній Азії, намагаючись створити єдину тюркську державу – Великий Туран.

Ці настрої й дотепер не зужиті в певних колах турецької верхівки. Незважаючи на світську орієнтацію влади, турецькі маси, над усе в сільській місцевості, перебувають під потужним ідейним контролем мусульманського духовенства.

За матеріалами всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні визнала себе турками – 8844 особи, з них назвали рідною мовою турецьку – 7923 особи, російську – 567, українську – 133, кримськотатарську – 109 осіб.

Володимир Ляшко

Свого часу гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Пилип Орлик домагалися переходу України під турецьку протекцію як альтернативи союзу з Польщею чи Московщиною. Історичну довідку про це підготував Віталій Пономарьов. Читає Олекса Починок.

Віталій Пономарьов, читає Олекса Починок

Вперше Богдан Хмельницький відправив своє посольство до Стамбула з-під стін обложеного козаками Львова у жовтні 1648 року.

За місяць через друге посольство гетьман звернувся до султана з пропозицією взяти Україну під протекцію. Влітку 1650 року Хмельницький провів у Суботові перші офіційні українсько-турецькі переговори з послом султана Османом-агою. На початку наступного року турецькі посли привезли гетьману грамоту, в якій султан називав Хмельницького “славою князів народу християнського” та оповіщав, що бере його державу під свою оборону.

1653 року посольство із Стамбула доставило Хмельницькому “санджаки” – знаки протекції султана: булаву, бунчук, кафтан та шаблю.

Правитель Порти пропонував гетьманові навіть більше самостійності, ніж її мав кримський хан, але наступне зближення Хмельницького з Московщиною завадило реалізації цього союзу. У січні 1668 року 2 старшинські ради: Лівобережної України у Гадячі та Правобережної у Чигирині, – одночасно ухвалили рішення перейти під протекцію султана.

Через рік військова рада над річкою Росавою біля Корсуня вирішила (цитата) “держати з турками дружбу”. Турецький посол привіз гетьману Правобережжя Петрові Дорошенку санджаки та грамоту, в якій султан оголошував козаків своїми підданими (цитата): “І за те не хочу від вас жодної дані, праці й дарів, але надаю вам вольності, при яких можете непорушно жити”.

Проте союз із султаном призвів до падіння популярності Дорошенка, який, мовляв, “запродав Україну в турецьке ярмо”, і він, зрештою, був змушений зректися булави. Після капітуляції 12 липня 1711 року московської армії, оточеної турецьким військом в урочищі Нові Станілешти на правому березі Пруту, цар Петро Перший зобов’язався (цитата) “вийти геть із земель козаків”.

Через 8 місяців султан видав Пилипу Орлику грамоту, в якій визнав його “володарем України на цьому боці Дніпра, де гетьман Запоріжжя і України Петро Дорошенко жив із своїм народом”.

За умовами угоди, Україна звільнювалася від сплати данини Туреччині, натомість козаки мали воювати на боці султана. Однак вже 22 квітня 1714 року Туреччина уступила Польщі територію держави гетьмана Орлика.

Володимир Ляшко

Понад десять років працює на ниві налагодження гуманітарних зв’язків між Києвом та Анкарою товариство “Україна – Туреччина”, яке його Президент – народний художник України Рафаель Масаудов називає одним із найдавніших національно-культурним товариством держави.

Рафаель Масаудов

Вітаю слухачів радіо Свобода!

1918-го року між Україною – УНР – і Туреччиною була підписана угода. Було відкрите перше посольство: України - у Туреччині, і Туреччини – в Україні. Воно проіснувало буквально два – три роки. Доки не зникла з мапи УНР.

То була доба Ататюрка, який будував Туреччину, що стала би “маленькою Америкою Сходу”. У тому українсько-турецькому договорі написано, що її укладено між двома “кревними, братськими народами” – це прозвучало вперше!

І угода була дуже цікавою: у ній ішлося про політичні. Економічні, культурні зв’язки – але її дія скінчилась, коли Україна стала частиною Радянського Союзу.

І відтоді між Україною і Туреччиною фактично не існувало ніяких стосунків. Лише у 1993-му році було створено наше товариство. Ми мали великі сподівання, надії і можливості. Розпочали діяльність зі створення першої школи турецької мови.

Нині – після 10 років роботи школи – Україна має фахівців з турецької мови, знавців історії Туреччини. За моїм зверненням колегія Міністерства освіти дозволила відкрити курс турецької мови у ВУЗ-ах України.

В останні роки наше товариство допомагало українській владі поширювати інформацію про Україну у Туреччині, ми організували виставку українських художників у Туреччині, яка називалась “Україна” і на якій були представлені 150 робіт.

Пізніше ми провели кілька мистецьких пленерів в Анталії. Перемога Руслани на Інтербаченні у Стамбулі була до певної міри підготовлена діяльністю українських митців.

Але треба відмітити, що наші культурні взаємини донині досить слабкі. Наприклад, міністерства культури України і Туреччини досить не знайшли фінансування для презентації опери “Сулейман і Роксолана”, що написана ще 1996-го року.

Проект опери здійснений нашим товариством; композитор – Костін, автор лібрето – поет Борис Щип. Ми звертались і до міністерств культури, і до бізнесменів. Анкара проголосила наступний рік роком України у Туреччині, і ми до цього готуємось.

Так, уже цього року в Україні працюватиме виставка турецьких художників. А наступний рік – оскільки це рік України – ми для Туреччини підготуємо цілий букет культурних програм.

Володимир Ляшко

І завершує нашу програму розповідь Ігоря Лосєва, спершу про перський етнос та перську громаду в Україні, а потім – про афганську громаду в Українській державі.

Ігор Лосєв

Перси

Самоназва – ірані. Слово “Іран” походить від давнього слова з релігійного тексту “Авеста” – “Аріана”, “країна аріїв”.

Водночас для позначання лише перської частини населення Ірану вживається поняття Фарс або парс, від назви головної області цього етносу, відповідно мова цього народу називається “фарсі” і належить до іранської групи індоєвропейської сім''ї мов.

У своєму розвиткові ця мова пройшла кілька етапів: давньоперська (часів династії Ахеменідів), середньоперська (династія Сасанідів) і новоперська – остання тисяча років.

За часів Різа-Шаха, батька останнього шаха Ірану Мохаммеда-Різа Пехлеві, мову було очищено від арабізмів. Перси – типові європеоїди.

У релігійному відношенні переважна більшість персів – мусульмани – шиїти. Тільки у двох країнах Сходу – Ірані і Іраку шиїти становлять абсолютну більшість населення.

Є дуже специфічна етно-конфесійна група персів-гебри, що зберігає зороастрійські вірування. Це замкнута група, самоізольована від решти перського населення.

Перші згадки про арійців на теренах Ірану належать до періоду ІХ ст. до н.е. Відомі імена великих давньоперських царів: Кир, Камбіз, Дарій, Ксеркс.

Перси успішно протистояли своїм ворогам. Давньоперська держава Парфія завдавала поразок Римській республиці і Римській імперії.

Знаменитий контрнаступ парфянців, внаслідок якого загинув римський полководець Марк Красс, увійшов до підручників воєнної історії. У VІІст. Іран завоювали араби, які принесли іслам.

Досить швидко специфічна течія ісламу –шиїзм стала для персів прапором боротьби против етнічно чужого панування арабів-суннітів.

Перси зробили величезний внесок у культуру Сходу та всього людства. На Х-ХІVст. припадає величний розквіт перської літератури, над усе поезії, знаменитої перської лірики в особі: Рудаки, Омара Хайяма, Фірдоусі, Хафіза, Сааді, Джамі.

Чудові пам''ятки перської архітектури і нині захоплюють людей: прекрасні архітектурні ансамблі Ісфахана, Тегерана, Тебриза, Мешхеда залишаються неперевершеними зразками вишуканого естетичного смаку Сходу.

За переписом населення України 2001 року в Україні є 419 персів, з них визнали рідною фарсі – 251 особа, російську – 110, українську – 16.

Афганці

Самоназва – пахтане. Їх також називають пуштунами, хоча половину населення Афганістану становлять інші народи: таджики, узбеки, туркмени, хазарейці.

Мова пушту і літературна форма дарі належать до іранської групи індоєвропейських мов. В етногенезі афганців брали участь індійські, іранські і тюркські етнічні елементи.

Пуштуни – найважливіший етнос Афганістану. Саме до нього належали афганські королі. Пуштуни тричі розбили англійську армію, що намагалася підкорити Афганістан.

Пуштуни були й основною силою боротьби проти радянської окупації. Більшість афганців України – це політичні емігранти, що переїхали до СССР після краху прорадянського режиму в Кабулі, менша частина – нелегальні мігранти останніх років.

За матеріалами перепису 2001 року, в Україні – лише 1008 афганців, що навряд чи може бути правдивою цифрою. З них 551 визнали рідною мову своєї національності, 213 – російську, 60 – українську.

Володимир Ляшко

На все добре, шановні слухачі!

Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Володимир Ляшко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG