Аудіозапис програми:
Київ, 23 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.
Сьогодні ми розповідатимемо про народи півострову Індостан, тисячі вихідців з якого мешкають в Україні. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Названі країни є надзвичайно багатоетнічними, такі науковці називають метаетнічними спільнотами, власне вираз – “індійський народ”, чи “пакистанський народ” означають саме таку спільноту.
Як правило, в таких країнах існує складна політична ієрархія етносів, хоча назовні, спілкуючись з іноземцями, представники того чи іншого етносу можуть називати себе “індійцями” чи “паакистанцями”.
Гіндустанці
Це група етносів, що розмовляють мовою гінді. Є ще близька до неї мова урду, поширений серед мусульман іронизований варіант гінді. Мова гінді є універсальною мовою міжнаціонального сплікування всього населення Індії.
Ця спільнота сформувалася внаслідок вторгнення в долину Ганга племен древніх арійців, що прийшли з півночі. З ХІ ст. нашої ери вся територія середнього Гангу стала ареною війн і мусульманських завоювань.
У ХІІІ ст. виникає Делійський султанат, на землі якого переселюються пуштуни, таджики, тюрки. Офіційною мовою Делійського султанату була фарсі, перська.
На початку ХVІст. нащадок Чингізідів Бабур завоював Індію, центральна частина країни стала ядром і політичним центром Могольської держави, а весь цей регіон стали називати Гіндустан – себто країна індійців.
Англійці почали захоплення Гіндустану з середини ХVІІІст. коли Могольська імперія вже гинула під ударами афганських завойовників.
У 1857-1859р.р. саме гіндустанці були найактивнішими учасниками антианглійського так званого повстання синаїв, себто індійських солдатів британської колоніальної армії.
Внаслідок довільного поділу англійцями цих колоніальних територій на провінції, без урахування етнічного чиннику, процеси національної консолідації в Гіндустані були загальмовані.
У відповідь на питання про національну належність навіть нині жителі Делі, штата Уттар Прадеш, північних районів Мадх''я Градеш або називають себе індійцями (за громадянством), або називають свій штат, місто, релігію чи касту.
Типовою для гіндустанців є велика патріархальна родина з міцними родинними зв''язками і культом старших родичів. Водночас йдеться про тиранію старших над молодшими, жорстке обмеження прав молоді, пригнічене становище жінки.
Народження сина вважається незіставно важливішою подією, ніж доньки. Сватання індусів починає родина нареченої, вона ж бере на себе й основні витрати на весілля.
Гіндустанці пережили потужний культурний вплив народів Ірану і Середньої Азії. Проте видатні індійські поети Тулсі Дас і Сур Дас писали вірші місцевими діалектами, а не поширеною мовою фарсі. В основі гінді лежить діалект міста Делі -“кхарі-болі”.
Сучасна література Індії розвивається переважно мовою гінді. Засновником цієї літератури вважається поет і драматург Бхаратендру Хариш-чандра (1850-1885). Верхівка гіндустанців, як правило, вільно володіє мовою колонізаторів – англійською.
У релігійному відношенні гіндустанці – язичники-індуїсти.
Раджастханці
Так називають населення штату Раджастхан, що розмовляє близькими діалектами, збірна назва яких – раджастхані. Ця мова, як і гінді, належить до індоарійських.
Раджастханці – двомовні, себто крім рідної вполодіють ще й гінді, а аристократія за рахунок англійської – тримовна. Понад 75% раджастханців сповідують індуїзм, 10% - іслам, 2-3% - джайнізм, решта – прихильники давніх язичницьких культів.
У більшості східних і європейських джерел раджастханців називають “раджпути” – від давньоарійського – раджа путра – нащадок раджі. В Індії раджпутів вважають прямими нащадками древніх індійських воїнів – кшатріїв.
У ранньому середньовіччі (ІV-Vст.ст.) у раджиутів відбувався процес утворення держави. Раджпути вважалися найвойовничішім етносом Індії. Саме раджпути зупинили в VІІІст.
Арабську експансію в глибину Індостанського субконтиненту. Озброєні раджпути перебували на службі монархів багатьох індійських держав.
Завдяки цьому вони отримали чимало привілеїв. “Раджпут” – це не лише етнос, але й соціальний стан, переважно військовий. Раджпути дещо нагадують українське козацтво ХVІІ-ХVІІІст.ст.
Саме раджпути виступили проти мусульманських завойовників і протягом століть ісламським володарям не вдавалося придушити збройний спротив раджпутів.
В цій боротьбі вони проявляли мужність і фанатизм – “джаухар”, спалюючи своїх жінок і дітей у храмах і кидаючись в останню атаку на ворога. Але ражпути доволі охоче співпрацювали з англійцями, завдяки чому отпримали від них внутрішню автономію.
Олекса Боярко
З Україною останні десять років тісно пов‘язане життя політолога – редакторки часопису “Східно – Європейський монітор” Мрідули Гош.
Мрідула Гош
Я вперше до України приїхала десь в 1984 році. Тоді я приїхала навчатися на факультет міжнародних відносин і міжнародного права при київському університеті.
Далі праця в Україні. Під час аспірантури я багато подорожувала. Працювала я 6 років в представництві ООН в Україні. Далі – в різних іпостасях, в різних організаціях.
За 2 десятиліття я можу сказати, що я знаю цю країну. Не можу сказати, що я її повністю знаю, бо повністю знати неможливо нічого в житті.
Зрештою, коли знаю мову, коли знаю шляхи і дороги, то можу вільно відчувати себе. Мені живеться досить комфортно в цьому плані, що я можу з оточуючим середовищем спілкуватися без перешкод.
Друге те, що є багато друзів. Там, де людина живе накопичується завжди друзі, тому що людина живе спілкується. Дуже багато людей цікавляться моєю країною і дуже її поважають.
Те, що професійні інтереси збігалися в періоді, часі і просторі, то це є збіг обставин, який мені дав, так би мовити, поштовх для продовження перебування в цій країні.
А так, як я колишній працівник ООН, то для мене всі люди світу і всі країни абсолютно рівні. Потрібно налагодити стосунки з усіма. Я повторюсь, коли знати мову і жити довше, мати друзів, то це не складно ніде в світі.
Взагалі сьогодні ми так глобалізувались. Дуже багато є речей, наприклад, і в словах, і в поняттях, які є світові, які не від нашої культури виходить, наприклад, як слово “гуру”, “йога”, такі поняття, як “медитація”, “карма”.
Вони, навіть не перекладаються ані на англійській, ані на російській, ані на французькій мові. Вони всі так висловлюються. Для нашої цивілізації це приємно, що іде якийсь духовний експорт.
Я думаю, що в цьому розуміння ми граємо дуже непогану роль. Інша річ, що є проблеми з нелегальною еміграцією, з чим зараз дуже серйозно асоціюється моя країна.
Це трішечки, я б сказала, між державами справа, тому що якщо ці люди від’їжджають, то вони мають валідні паспорти. І вони мають візу, з якої країни вони прибули. Я не знаю, чи Росія, чи Казахстан, чи яка країна мусить дати візу, бо без візи в нас ніхто не може від’їхати з країни.
Тому, коли в Україну потрапляють, то це вже зовсім інша справа. Мені дуже боляче дивитися на долю цих людей. Так само, як і українці опиняються і нелегально кудись їдуть працювати. Так само, абсолютно ідентично не можуть знайти себе у себе вдома.
Але, на жаль, на цьому багато іде таке профілювання за расовою ознакою. Дуже часто я відчуваю погляди міліції, правоохоронних органів на людей з трішечки смуглою шкірою. То це не сприяє, я б сказала, до кращого ставлення до влади від тих народів, які тут перебувають.
Олекса Боярко
І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, котрий продовжує розповідь про народи Індостану, представники котрих мешкають в Україні.
Ігор Лосєв
Пенджабі
Етнос, що розмовляє індоарійською моврою панджабі. Переважна більшість сповідує індуїзм. На теренах Пенджаба з 2-3 тисячоліть до н.е. існувала культура Хараппи.
Стародавні арійці етнічно і культурно найбільше вилинули саме на Пенджаб. Величезну роль в етногенезі пенджабців відіграв релігійних рух сікхів.
Його засновником був Нанак – релігійний реформатор. Він хотів примирити індуїзм з ісламом і створити універсальну релігію без культу і обрядів.
Сутність віровчення Нанака – визнання єдиного Бога і можливості кращого життя на землі. Цей дух не визнавав кастових відмінностей і проголошував рівність всіх людей перед Богом.
Пенджабський етнос поділений між двома державами, як і вся провінція Пенджаб – між Індією і Пакистаном за релігійною ознакою. Пакистанські пенджабці – мусульмани.
Маратхі
Мова маратхів – індоарійська, абетка – девонагарі, релігія – індуїзм. На території колишньої португальської колонії Гоа є маратхи-християни.
Маратхи чинили відчайдужний спротив імперії Моголів, під проводом національного героя Шиваджі (1627-1680 р.р.) Він і був засновником держави маратхів.
Внаслідок трьох англо-маратських війн, останній правитель маратхів Баджсі Рао в 1817 р. капітулював і передав усі свої володіння англійцям.
У 1946 р. в Бомбеї маратхи, яких було багато в складі ВМС Британії на цій ВМБ повстали проти англійського командування. Маратхи відіграли велику роль в проголошенні незалежності Індії.
Бенгальці
Один з найчисленніших народів Індії та Пакистану. Його було поділено між двома цими державами. Індійські бенгальці – індуїсти.
У давнину література бенгальців була санскритською, нині вона розвиваеється мовою бенгалі. У перші десятиліття ХІІІ ст. мусульманам удалося встановити контроль над цілою Бенгалією.
В кінці ХVІ ст. її намагалися захопити португальці, що збудували свою фортецю біля майбутнього міста Калькутта, заснованого англійцями в 1690 році.
Неподалік французи встигли побудувати форт Чандернагор. Ост-Індська компанія в 1757р. розбила в битві під Плессі останнього незалежного володаря Бенгалії – Сірадж-уд-Даула.
Віце-король Індії лорд Керзон (великий фахівець з етнічної демаркації, українці пам''ятають лінію Керзона і свої землі в Закерзонні) в 1905р. поділив Бенгалію на західну і східну за релігійною ознакою, але це викликало протести місцевого населення; в 1911р. провінція воз''єдналася.
Пакистанські, а нині бангладеські бенгальці-мусульмани. Найвидатнішим класиком бенгальської літератури є Рабиндранат Тагор. Вірш, написаний цим індуїстом, “Шонор Бангла” – “Золота Бенгалія”, став гімном мусульманської держави Бангладеш.
Таміли
Антропологічно вони належать до дравідійських народів, себто до великої негроїдної раси, але до її австрлоїдного відгалуження. Тамільська мова належить до дравідійської мовної сім''ї.
Тривалий час на Індостанському субконтиненті точилася боротьба Білої і Чорної Індії, арійських і дравідійських народів: південна імперія дравідів – Віджаянагар воювала проти Делійського султанату.
Таміли мають багатющий фольклор, древні пісні – балади, що практично не зазнали санокрітських впливів.
На острові Шри-Ланка – таміли борються з корінним населенням, сінгалами, за утворення тамільської держави за межами Індії, повстанська армія тамілів називає себе “тигри визволення Таміл-Ілама”.
Белуджі
Самоназва – белуч. Один з основних народів Пакистану. Мова белуджів належить до іранської групи арійських мов.
Є гипотеза, що мова белуджів походить від мови древніх парфянців і є близькою до мови древньої Мідії. Белуджів вважають переселенцями з Ірану.
Белуджі – мусульмани-сунніти.
За переписом населення України 2001р. до народів Індії та Пакистану у нас належать 1483 особи, з яких 1092 визнали рідною мову своєї національності, 192 – російську, 26 – українську і 17 кримськотатарську.
Але ці данні перепису не викликають довіри, бо левову частку цих етносів в Україні становлять нелегальні мігранти і йдеться, звичайно, не про тисячі, а десятки тисяч людей.
Олекса Боярко
У селі Мала Лепетиха на Херсонщині кожен знає, де знаходиться Пакистан. Бо звідти родом їхній сільський голова, донедавна громадянин Пакистану Гохар Алі-Шах.
Він користується в українському селі повагою і авторитетом – і як сільський голова, і як лікар. Розповідає Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Гохар Хазратович, так до нього звертаються в селі, приїхав у Малу Лепетиху, звідки родом його дружина, чотири роки тому, після закінчення Запорізького медуніверситету.
Став працювати головним лікарем Малолепетиської амбулаторії. Характер у Гохара Хазратовича доброзичливий , людина він - комунікабельна і ділова.
І ось у листопаді минулого року його обрали головою сільської ради. Сельчани розповіли мені, що присягу посадової особи місцевого самоврядування Гохар Хазратович Алі-Шах склав у залі засідань сільради.
Причому, текст її вивчив українською мало не напам’ять. Секретар сільради розповідала, що сесії Гохар Хазратович намагається вести лише українською.
На голову посипалися усі проблеми українського села далекої херсонської глибинки. І перш за все це проблема питної води, якої не вистачає.
Лікар по-професійному глибоко розуміє усю необхідність якнайшвидше вирішити це питання, відновити роботу водонапірної башти, прокласти водогін
Гохар Хазратович Алі-Шах
Як лікар, як чоловік. Нема води – нема життя.
Володимир Ляшко
Ви сам за спеціальністю терапевт?
Гохар Хазратович Алі-Шах
Сімейної медицини.
Володимир Ляшко
Влітку “водяне питання” загострюється до краю - колодязів у селі небагато, і вода там дуже глибоко. Гохар Алі-Шах продовжує
Гохар Хазратович Алі-Шах
У нас в основному вік пенсіонерів. Якщо людині батьків жаль, то я так думаю, що про колодязь навіть розмовляти не треба.
Володимир Ляшко
До багатьох дворів воду привозять пожежними машинами, її зливають у цементовані копанки. Це і небезпечно для здоров’я і незручно.
Тому сільський голова вишукує спонсорів і кошти на облаштування сучасного водогону. А ще треба відремонтуавти дитячий садочок, налагодити освітлення вулиць.. У щоденних клопотах збігають дні..
Запитую у Гохара Хазратовича, чи не тягне його на Батьківщину, у Пакистан?
Гохар Хазратович Алі-Шах
Кого не тягне на Батьківщину? Усіх тягне. Я так думаю, що буває доля, коли людина там має бути, то вона там і працює. Ось чому, може, наша доля тут працювати, тому і працюємо тут.
Володимир Ляшко
Земляків з Пакистану осіло в Україні чимало- різні долі, різні обставини.. Гохар Хазратович Алі-Шах
В Херсоні є. В Києві є, де я на тому тижні був.
Володимир Ляшко
Та час бере своє Гохар Алі-Шах звик до нового клімату, українських звичаїв, нової культури. Підростають і сини – Імран і Фавад. Що означають їхні імена, запитую Гохара?
Гохар Хазратович Алі-Шах
Кожне ім’я щось означає. Фавад – це арабська стара мова, “сердечко”. Імран – це велика людина. Фаваду 8, а Ірану 4 роки. В садку і в школі вивчають українську мову і ось чому вони по-українські розмовляють.
Володимир Ляшко
Наостанок поділився з сільським головою своїми враженнями від спілкування з жителями Малої Лепетихи. Вони поважають свого голову і відгукуються про нього з великою теплотою, на що Алі-Шах з характерним для нього гумором відповів
Гохар Хазратович Алі-Шах
Про себе я так не можу сказати, але працюю добросовісно. Я не люблю халтурою займатися, тому вони повинні мене поважати. Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі.
Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 23 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.
Сьогодні ми розповідатимемо про народи півострову Індостан, тисячі вихідців з якого мешкають в Україні. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Названі країни є надзвичайно багатоетнічними, такі науковці називають метаетнічними спільнотами, власне вираз – “індійський народ”, чи “пакистанський народ” означають саме таку спільноту.
Як правило, в таких країнах існує складна політична ієрархія етносів, хоча назовні, спілкуючись з іноземцями, представники того чи іншого етносу можуть називати себе “індійцями” чи “паакистанцями”.
Гіндустанці
Це група етносів, що розмовляють мовою гінді. Є ще близька до неї мова урду, поширений серед мусульман іронизований варіант гінді. Мова гінді є універсальною мовою міжнаціонального сплікування всього населення Індії.
Ця спільнота сформувалася внаслідок вторгнення в долину Ганга племен древніх арійців, що прийшли з півночі. З ХІ ст. нашої ери вся територія середнього Гангу стала ареною війн і мусульманських завоювань.
У ХІІІ ст. виникає Делійський султанат, на землі якого переселюються пуштуни, таджики, тюрки. Офіційною мовою Делійського султанату була фарсі, перська.
На початку ХVІст. нащадок Чингізідів Бабур завоював Індію, центральна частина країни стала ядром і політичним центром Могольської держави, а весь цей регіон стали називати Гіндустан – себто країна індійців.
Англійці почали захоплення Гіндустану з середини ХVІІІст. коли Могольська імперія вже гинула під ударами афганських завойовників.
У 1857-1859р.р. саме гіндустанці були найактивнішими учасниками антианглійського так званого повстання синаїв, себто індійських солдатів британської колоніальної армії.
Внаслідок довільного поділу англійцями цих колоніальних територій на провінції, без урахування етнічного чиннику, процеси національної консолідації в Гіндустані були загальмовані.
У відповідь на питання про національну належність навіть нині жителі Делі, штата Уттар Прадеш, північних районів Мадх''я Градеш або називають себе індійцями (за громадянством), або називають свій штат, місто, релігію чи касту.
Типовою для гіндустанців є велика патріархальна родина з міцними родинними зв''язками і культом старших родичів. Водночас йдеться про тиранію старших над молодшими, жорстке обмеження прав молоді, пригнічене становище жінки.
Народження сина вважається незіставно важливішою подією, ніж доньки. Сватання індусів починає родина нареченої, вона ж бере на себе й основні витрати на весілля.
Гіндустанці пережили потужний культурний вплив народів Ірану і Середньої Азії. Проте видатні індійські поети Тулсі Дас і Сур Дас писали вірші місцевими діалектами, а не поширеною мовою фарсі. В основі гінді лежить діалект міста Делі -“кхарі-болі”.
Сучасна література Індії розвивається переважно мовою гінді. Засновником цієї літератури вважається поет і драматург Бхаратендру Хариш-чандра (1850-1885). Верхівка гіндустанців, як правило, вільно володіє мовою колонізаторів – англійською.
У релігійному відношенні гіндустанці – язичники-індуїсти.
Раджастханці
Так називають населення штату Раджастхан, що розмовляє близькими діалектами, збірна назва яких – раджастхані. Ця мова, як і гінді, належить до індоарійських.
Раджастханці – двомовні, себто крім рідної вполодіють ще й гінді, а аристократія за рахунок англійської – тримовна. Понад 75% раджастханців сповідують індуїзм, 10% - іслам, 2-3% - джайнізм, решта – прихильники давніх язичницьких культів.
У більшості східних і європейських джерел раджастханців називають “раджпути” – від давньоарійського – раджа путра – нащадок раджі. В Індії раджпутів вважають прямими нащадками древніх індійських воїнів – кшатріїв.
У ранньому середньовіччі (ІV-Vст.ст.) у раджиутів відбувався процес утворення держави. Раджпути вважалися найвойовничішім етносом Індії. Саме раджпути зупинили в VІІІст.
Арабську експансію в глибину Індостанського субконтиненту. Озброєні раджпути перебували на службі монархів багатьох індійських держав.
Завдяки цьому вони отримали чимало привілеїв. “Раджпут” – це не лише етнос, але й соціальний стан, переважно військовий. Раджпути дещо нагадують українське козацтво ХVІІ-ХVІІІст.ст.
Саме раджпути виступили проти мусульманських завойовників і протягом століть ісламським володарям не вдавалося придушити збройний спротив раджпутів.
В цій боротьбі вони проявляли мужність і фанатизм – “джаухар”, спалюючи своїх жінок і дітей у храмах і кидаючись в останню атаку на ворога. Але ражпути доволі охоче співпрацювали з англійцями, завдяки чому отпримали від них внутрішню автономію.
Олекса Боярко
З Україною останні десять років тісно пов‘язане життя політолога – редакторки часопису “Східно – Європейський монітор” Мрідули Гош.
Мрідула Гош
Я вперше до України приїхала десь в 1984 році. Тоді я приїхала навчатися на факультет міжнародних відносин і міжнародного права при київському університеті.
Далі праця в Україні. Під час аспірантури я багато подорожувала. Працювала я 6 років в представництві ООН в Україні. Далі – в різних іпостасях, в різних організаціях.
За 2 десятиліття я можу сказати, що я знаю цю країну. Не можу сказати, що я її повністю знаю, бо повністю знати неможливо нічого в житті.
Зрештою, коли знаю мову, коли знаю шляхи і дороги, то можу вільно відчувати себе. Мені живеться досить комфортно в цьому плані, що я можу з оточуючим середовищем спілкуватися без перешкод.
Друге те, що є багато друзів. Там, де людина живе накопичується завжди друзі, тому що людина живе спілкується. Дуже багато людей цікавляться моєю країною і дуже її поважають.
Те, що професійні інтереси збігалися в періоді, часі і просторі, то це є збіг обставин, який мені дав, так би мовити, поштовх для продовження перебування в цій країні.
А так, як я колишній працівник ООН, то для мене всі люди світу і всі країни абсолютно рівні. Потрібно налагодити стосунки з усіма. Я повторюсь, коли знати мову і жити довше, мати друзів, то це не складно ніде в світі.
Взагалі сьогодні ми так глобалізувались. Дуже багато є речей, наприклад, і в словах, і в поняттях, які є світові, які не від нашої культури виходить, наприклад, як слово “гуру”, “йога”, такі поняття, як “медитація”, “карма”.
Вони, навіть не перекладаються ані на англійській, ані на російській, ані на французькій мові. Вони всі так висловлюються. Для нашої цивілізації це приємно, що іде якийсь духовний експорт.
Я думаю, що в цьому розуміння ми граємо дуже непогану роль. Інша річ, що є проблеми з нелегальною еміграцією, з чим зараз дуже серйозно асоціюється моя країна.
Це трішечки, я б сказала, між державами справа, тому що якщо ці люди від’їжджають, то вони мають валідні паспорти. І вони мають візу, з якої країни вони прибули. Я не знаю, чи Росія, чи Казахстан, чи яка країна мусить дати візу, бо без візи в нас ніхто не може від’їхати з країни.
Тому, коли в Україну потрапляють, то це вже зовсім інша справа. Мені дуже боляче дивитися на долю цих людей. Так само, як і українці опиняються і нелегально кудись їдуть працювати. Так само, абсолютно ідентично не можуть знайти себе у себе вдома.
Але, на жаль, на цьому багато іде таке профілювання за расовою ознакою. Дуже часто я відчуваю погляди міліції, правоохоронних органів на людей з трішечки смуглою шкірою. То це не сприяє, я б сказала, до кращого ставлення до влади від тих народів, які тут перебувають.
Олекса Боярко
І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, котрий продовжує розповідь про народи Індостану, представники котрих мешкають в Україні.
Ігор Лосєв
Пенджабі
Етнос, що розмовляє індоарійською моврою панджабі. Переважна більшість сповідує індуїзм. На теренах Пенджаба з 2-3 тисячоліть до н.е. існувала культура Хараппи.
Стародавні арійці етнічно і культурно найбільше вилинули саме на Пенджаб. Величезну роль в етногенезі пенджабців відіграв релігійних рух сікхів.
Його засновником був Нанак – релігійний реформатор. Він хотів примирити індуїзм з ісламом і створити універсальну релігію без культу і обрядів.
Сутність віровчення Нанака – визнання єдиного Бога і можливості кращого життя на землі. Цей дух не визнавав кастових відмінностей і проголошував рівність всіх людей перед Богом.
Пенджабський етнос поділений між двома державами, як і вся провінція Пенджаб – між Індією і Пакистаном за релігійною ознакою. Пакистанські пенджабці – мусульмани.
Маратхі
Мова маратхів – індоарійська, абетка – девонагарі, релігія – індуїзм. На території колишньої португальської колонії Гоа є маратхи-християни.
Маратхи чинили відчайдужний спротив імперії Моголів, під проводом національного героя Шиваджі (1627-1680 р.р.) Він і був засновником держави маратхів.
Внаслідок трьох англо-маратських війн, останній правитель маратхів Баджсі Рао в 1817 р. капітулював і передав усі свої володіння англійцям.
У 1946 р. в Бомбеї маратхи, яких було багато в складі ВМС Британії на цій ВМБ повстали проти англійського командування. Маратхи відіграли велику роль в проголошенні незалежності Індії.
Бенгальці
Один з найчисленніших народів Індії та Пакистану. Його було поділено між двома цими державами. Індійські бенгальці – індуїсти.
У давнину література бенгальців була санскритською, нині вона розвиваеється мовою бенгалі. У перші десятиліття ХІІІ ст. мусульманам удалося встановити контроль над цілою Бенгалією.
В кінці ХVІ ст. її намагалися захопити португальці, що збудували свою фортецю біля майбутнього міста Калькутта, заснованого англійцями в 1690 році.
Неподалік французи встигли побудувати форт Чандернагор. Ост-Індська компанія в 1757р. розбила в битві під Плессі останнього незалежного володаря Бенгалії – Сірадж-уд-Даула.
Віце-король Індії лорд Керзон (великий фахівець з етнічної демаркації, українці пам''ятають лінію Керзона і свої землі в Закерзонні) в 1905р. поділив Бенгалію на західну і східну за релігійною ознакою, але це викликало протести місцевого населення; в 1911р. провінція воз''єдналася.
Пакистанські, а нині бангладеські бенгальці-мусульмани. Найвидатнішим класиком бенгальської літератури є Рабиндранат Тагор. Вірш, написаний цим індуїстом, “Шонор Бангла” – “Золота Бенгалія”, став гімном мусульманської держави Бангладеш.
Таміли
Антропологічно вони належать до дравідійських народів, себто до великої негроїдної раси, але до її австрлоїдного відгалуження. Тамільська мова належить до дравідійської мовної сім''ї.
Тривалий час на Індостанському субконтиненті точилася боротьба Білої і Чорної Індії, арійських і дравідійських народів: південна імперія дравідів – Віджаянагар воювала проти Делійського султанату.
Таміли мають багатющий фольклор, древні пісні – балади, що практично не зазнали санокрітських впливів.
На острові Шри-Ланка – таміли борються з корінним населенням, сінгалами, за утворення тамільської держави за межами Індії, повстанська армія тамілів називає себе “тигри визволення Таміл-Ілама”.
Белуджі
Самоназва – белуч. Один з основних народів Пакистану. Мова белуджів належить до іранської групи арійських мов.
Є гипотеза, що мова белуджів походить від мови древніх парфянців і є близькою до мови древньої Мідії. Белуджів вважають переселенцями з Ірану.
Белуджі – мусульмани-сунніти.
За переписом населення України 2001р. до народів Індії та Пакистану у нас належать 1483 особи, з яких 1092 визнали рідною мову своєї національності, 192 – російську, 26 – українську і 17 кримськотатарську.
Але ці данні перепису не викликають довіри, бо левову частку цих етносів в Україні становлять нелегальні мігранти і йдеться, звичайно, не про тисячі, а десятки тисяч людей.
Олекса Боярко
У селі Мала Лепетиха на Херсонщині кожен знає, де знаходиться Пакистан. Бо звідти родом їхній сільський голова, донедавна громадянин Пакистану Гохар Алі-Шах.
Він користується в українському селі повагою і авторитетом – і як сільський голова, і як лікар. Розповідає Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Гохар Хазратович, так до нього звертаються в селі, приїхав у Малу Лепетиху, звідки родом його дружина, чотири роки тому, після закінчення Запорізького медуніверситету.
Став працювати головним лікарем Малолепетиської амбулаторії. Характер у Гохара Хазратовича доброзичливий , людина він - комунікабельна і ділова.
І ось у листопаді минулого року його обрали головою сільської ради. Сельчани розповіли мені, що присягу посадової особи місцевого самоврядування Гохар Хазратович Алі-Шах склав у залі засідань сільради.
Причому, текст її вивчив українською мало не напам’ять. Секретар сільради розповідала, що сесії Гохар Хазратович намагається вести лише українською.
На голову посипалися усі проблеми українського села далекої херсонської глибинки. І перш за все це проблема питної води, якої не вистачає.
Лікар по-професійному глибоко розуміє усю необхідність якнайшвидше вирішити це питання, відновити роботу водонапірної башти, прокласти водогін
Гохар Хазратович Алі-Шах
Як лікар, як чоловік. Нема води – нема життя.
Володимир Ляшко
Ви сам за спеціальністю терапевт?
Гохар Хазратович Алі-Шах
Сімейної медицини.
Володимир Ляшко
Влітку “водяне питання” загострюється до краю - колодязів у селі небагато, і вода там дуже глибоко. Гохар Алі-Шах продовжує
Гохар Хазратович Алі-Шах
У нас в основному вік пенсіонерів. Якщо людині батьків жаль, то я так думаю, що про колодязь навіть розмовляти не треба.
Володимир Ляшко
До багатьох дворів воду привозять пожежними машинами, її зливають у цементовані копанки. Це і небезпечно для здоров’я і незручно.
Тому сільський голова вишукує спонсорів і кошти на облаштування сучасного водогону. А ще треба відремонтуавти дитячий садочок, налагодити освітлення вулиць.. У щоденних клопотах збігають дні..
Запитую у Гохара Хазратовича, чи не тягне його на Батьківщину, у Пакистан?
Гохар Хазратович Алі-Шах
Кого не тягне на Батьківщину? Усіх тягне. Я так думаю, що буває доля, коли людина там має бути, то вона там і працює. Ось чому, може, наша доля тут працювати, тому і працюємо тут.
Володимир Ляшко
Земляків з Пакистану осіло в Україні чимало- різні долі, різні обставини.. Гохар Хазратович Алі-Шах
В Херсоні є. В Києві є, де я на тому тижні був.
Володимир Ляшко
Та час бере своє Гохар Алі-Шах звик до нового клімату, українських звичаїв, нової культури. Підростають і сини – Імран і Фавад. Що означають їхні імена, запитую Гохара?
Гохар Хазратович Алі-Шах
Кожне ім’я щось означає. Фавад – це арабська стара мова, “сердечко”. Імран – це велика людина. Фаваду 8, а Ірану 4 роки. В садку і в школі вивчають українську мову і ось чому вони по-українські розмовляють.
Володимир Ляшко
Наостанок поділився з сільським головою своїми враженнями від спілкування з жителями Малої Лепетихи. Вони поважають свого голову і відгукуються про нього з великою теплотою, на що Алі-Шах з характерним для нього гумором відповів
Гохар Хазратович Алі-Шах
Про себе я так не можу сказати, але працюю добросовісно. Я не люблю халтурою займатися, тому вони повинні мене поважати. Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі.
Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
