Нью-Йорк, 30 липня 2004 - Американський науковець українського походження критикує академічну систему в Україні, вважаючи, що ця система лишається й надалі під тягарем радянського минулого.
Мирон Куропась - історик, автор фундаментального дослідження “Американські українці”. За адміністрації президента Джеральда Форда він був помічником президента по зв”язках з етнічними меншинами. Куропась пише в англомовному тижневику “Ukrainian Weekly”, що в часи розвалу Радянського Союзу українські вчені, здавалося, прагнули скинути задушливе й принизливе минуле, за якого гуманітарні науки були на марксистсько-ленінському налигачі. На початку 90-х років відновилися старі школи високої історичної репутації : Києво-Могилянська академія, Острозька академія з анонімними вступними екзаменами і новими гуманітарними дисциплінами, появилися нові ліцеї, гімназії.
Але назагал в академічному світі України залишилися старі традиції: хабарі за вступ, бідні на сучасну гуманітарну літературу університетські бібліотеки. Кандидатські й докторські ступені далі присуджуються не університетами, як це робиться на Заході, а Вищою атестаційною комісією в Києві. Докторський ступінь присуджується після багаторічної праці, низки наукових публікацій. Куропась зазначає, що раніше сорокарічного віку мало хто отримує звання доктора наук в Україні. Історик пише:
“Міністерство освіти України не визнає американських ступенців мастера й доктора. Мені розповідали, наприклад, що Львівська теологічна академія, католицька інституція, не була акредитована міністерством, оскільки Борис Гудзяк, ректор, отримав усього лише докторський ступінь зі славістики та візантійської історії у Гарвардському університеті (найстаріша й найпрестижніша в Америці вища школа).
Заробити кандидатське звання в Україні – складний і тривалий процес. Він вимагає багатьох іспитів і перевірок. Така система була зрозумілою за радянських часів, але нині це анахронізм, вважає Мирон Куропась. Щодо докторського ступеня, автор статті в “Ukrainian Weekly” наводить промовистий приклад. Якось йому довелося очолювати університетську комісію на обговоренні праці одного професора з України на тему “Навчання моральних вартостей в американських та українських вузах, 1970-1998 роки”. То була солідна праця. Професор готував її багато років, опублікував, отримав докторське звання в Україні. Куропась пише: “Коли я запитав його, чи з тих академіків, які розглядали його дисертацію, бодай хто-небудь був обізнаний з освітою у Сполучених Штатах, він сказав тихо :“Ні”. Кілька місяців тому, як зауважує американський історик, міністр освіти України заявив, що вища освіта в Україні – найкраща у світі, що Заходові нема чого навчати Україну і що... вузи готують своїх випускників до викладання не в Гарварді, а в українських інститутах.
Мирон Куропась - історик, автор фундаментального дослідження “Американські українці”. За адміністрації президента Джеральда Форда він був помічником президента по зв”язках з етнічними меншинами. Куропась пише в англомовному тижневику “Ukrainian Weekly”, що в часи розвалу Радянського Союзу українські вчені, здавалося, прагнули скинути задушливе й принизливе минуле, за якого гуманітарні науки були на марксистсько-ленінському налигачі. На початку 90-х років відновилися старі школи високої історичної репутації : Києво-Могилянська академія, Острозька академія з анонімними вступними екзаменами і новими гуманітарними дисциплінами, появилися нові ліцеї, гімназії.
Але назагал в академічному світі України залишилися старі традиції: хабарі за вступ, бідні на сучасну гуманітарну літературу університетські бібліотеки. Кандидатські й докторські ступені далі присуджуються не університетами, як це робиться на Заході, а Вищою атестаційною комісією в Києві. Докторський ступінь присуджується після багаторічної праці, низки наукових публікацій. Куропась зазначає, що раніше сорокарічного віку мало хто отримує звання доктора наук в Україні. Історик пише:
“Міністерство освіти України не визнає американських ступенців мастера й доктора. Мені розповідали, наприклад, що Львівська теологічна академія, католицька інституція, не була акредитована міністерством, оскільки Борис Гудзяк, ректор, отримав усього лише докторський ступінь зі славістики та візантійської історії у Гарвардському університеті (найстаріша й найпрестижніша в Америці вища школа).
Заробити кандидатське звання в Україні – складний і тривалий процес. Він вимагає багатьох іспитів і перевірок. Така система була зрозумілою за радянських часів, але нині це анахронізм, вважає Мирон Куропась. Щодо докторського ступеня, автор статті в “Ukrainian Weekly” наводить промовистий приклад. Якось йому довелося очолювати університетську комісію на обговоренні праці одного професора з України на тему “Навчання моральних вартостей в американських та українських вузах, 1970-1998 роки”. То була солідна праця. Професор готував її багато років, опублікував, отримав докторське звання в Україні. Куропась пише: “Коли я запитав його, чи з тих академіків, які розглядали його дисертацію, бодай хто-небудь був обізнаний з освітою у Сполучених Штатах, він сказав тихо :“Ні”. Кілька місяців тому, як зауважує американський історик, міністр освіти України заявив, що вища освіта в Україні – найкраща у світі, що Заходові нема чого навчати Україну і що... вузи готують своїх випускників до викладання не в Гарварді, а в українських інститутах.