Прага, 5 серпня 2004 - Всупереч столітнім традиціям відсторонення жінок мусульманського світу від відкритих усім очам спортивних змагань, нині цілком може бути, що всі телевізійні канали покажуть, як на найвищу сходинку п’єдесталу підіймається переможиця – дівчина-мусульманка в традиційному хіджябі.
Сусі Сусанті – перша жінка-мусульманка, яка здобула олімпійське золото в бадмінтоні. Вона представляла Індонезію – переважно мусульманську країну. Мусульманок у складі своєї збірної мав і колишній Радянський Союз, і вони також здобували медалі. Наприклад, таджичка Зебунісо Рустамова на Олімпіаді в Монреалі.
І все ж як перетнути зачарований рубіж, як перемогти тягар віковічних забобонів, щоб вийти на свою дорогу до перемоги і не тільки спортивної ? І врешті як можна виграти біг на 100-метрів, закутаною по очі в хіджяб ? Робіна Муквіміара з Афганістану сказала “можна” і готується до своєї першої в житті Олімпіади. В бігу на 100 метрів вона вважається однією з фавориток:
Р.Муквіміара: “Я старатимусь бути одягненою так, як це прийнято в Афганістані. Я мусульманка, тобто на мені буде одяг, що закриває моє тіло. Афганістан – ісламська країна. Я одягну довгі штани, які закриють мої ноги, але рукави будуть короткими”.
І все ж більшість ісламських спортсменок намагається уникнути конфліктів з традицією, вони вибирають такі види спорту, де, як мовиться, буде і вовк ситий, і вівці цілі. Наприклад, у 1992 році на олімпіаді в Атланті іранка Ліда Фаріман брала участь у змаганнях зі стрільби в чадрі й у хіджябі. Й цього року до Афін також приїдуть три іранські спортсменки, щоб змагатись у цьому виді спорту. Інші види для них недоступні. Говорить тегеранська журналістка Махін Ґорджі:
“Іранські жінки не вписуються в олімпійські стандарти, скажімо в такому спорті, як каное. Вони не можуть займатись волейболом, плаванням чи іншими видами спорту через заборони в одязі.
Іран започаткував традицію проведення що 4 роки Мусульманських жіночих ігор. Атлетки на них одягнені так, як їм зручно, однак чоловіки на змагання не допускаються. Досі Мусульманські жіночі ігри престижу не здобули, про них навіть у спортивному світі відомо мало. Через те ті мусульманські спортсменки, які всупереч усім заборонам усе ж дістались до Афін, до своєї Олімпіади готуються особливо старанно. Продовжує Робіна Муквіміара з Афганістану:
“Найголовніше для мене те, що я беру участь в Олімпіаді. Я хочу виступити на Іграх, щоб усі знали, що Афганістан бере участь у змаганнях. Коли люди побачать прапор Афганістану на Олімпіаді, я буду цим пишатись”.
Для мільйонів жінок мусульманського світу участь їхніх спортсменок у найпрестижніших на світі змаганнях і буде тією найбільшою перемогою.
Сусі Сусанті – перша жінка-мусульманка, яка здобула олімпійське золото в бадмінтоні. Вона представляла Індонезію – переважно мусульманську країну. Мусульманок у складі своєї збірної мав і колишній Радянський Союз, і вони також здобували медалі. Наприклад, таджичка Зебунісо Рустамова на Олімпіаді в Монреалі.
І все ж як перетнути зачарований рубіж, як перемогти тягар віковічних забобонів, щоб вийти на свою дорогу до перемоги і не тільки спортивної ? І врешті як можна виграти біг на 100-метрів, закутаною по очі в хіджяб ? Робіна Муквіміара з Афганістану сказала “можна” і готується до своєї першої в житті Олімпіади. В бігу на 100 метрів вона вважається однією з фавориток:
Р.Муквіміара: “Я старатимусь бути одягненою так, як це прийнято в Афганістані. Я мусульманка, тобто на мені буде одяг, що закриває моє тіло. Афганістан – ісламська країна. Я одягну довгі штани, які закриють мої ноги, але рукави будуть короткими”.
І все ж більшість ісламських спортсменок намагається уникнути конфліктів з традицією, вони вибирають такі види спорту, де, як мовиться, буде і вовк ситий, і вівці цілі. Наприклад, у 1992 році на олімпіаді в Атланті іранка Ліда Фаріман брала участь у змаганнях зі стрільби в чадрі й у хіджябі. Й цього року до Афін також приїдуть три іранські спортсменки, щоб змагатись у цьому виді спорту. Інші види для них недоступні. Говорить тегеранська журналістка Махін Ґорджі:
“Іранські жінки не вписуються в олімпійські стандарти, скажімо в такому спорті, як каное. Вони не можуть займатись волейболом, плаванням чи іншими видами спорту через заборони в одязі.
Іран започаткував традицію проведення що 4 роки Мусульманських жіночих ігор. Атлетки на них одягнені так, як їм зручно, однак чоловіки на змагання не допускаються. Досі Мусульманські жіночі ігри престижу не здобули, про них навіть у спортивному світі відомо мало. Через те ті мусульманські спортсменки, які всупереч усім заборонам усе ж дістались до Афін, до своєї Олімпіади готуються особливо старанно. Продовжує Робіна Муквіміара з Афганістану:
“Найголовніше для мене те, що я беру участь в Олімпіаді. Я хочу виступити на Іграх, щоб усі знали, що Афганістан бере участь у змаганнях. Коли люди побачать прапор Афганістану на Олімпіаді, я буду цим пишатись”.
Для мільйонів жінок мусульманського світу участь їхніх спортсменок у найпрестижніших на світі змаганнях і буде тією найбільшою перемогою.
