Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:47

“Права людини: українська реальність”: Примусова “партизація” “Укрзалізниці”: партія “Відродження” поповнює свої лави в Полтавській області; Обмеження прав журналістів Луганщини: всупереч рішення суду працівників однієї з місцевих газет не пускають на наради до райдержадміністрації; Чому західну цивілізацію називають цивілізацією прав людини?


Надія Шерстюк

Аудіозапис програми:

Київ, 10 серпня 2004 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Наталія Антоненко.

Ми вітаємо вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі такі теми:

-

Примусова “партизація” “Укрзалізниці”: партія “Відродження” поповнює свої лави в Полтавській області;

-

Обмеження прав журналістів Луганщини: всупереч рішення суду працівників однієї з місцевих газет не пускають на наради до райдержадміністрації;

-

Чому західну цивілізацію називають цивілізацією прав людини?

Відповідно до статті 36-ї Конституції України, “ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій”.

Втім, на підприємствах “Укрзалізниці”, ця конституційна норма ігнорується.

Вільні профспілки Полтавщини заявляють, що залізничників примушують вступати у партію “Відродження”, яку очолює міністр транспорту Георгій Кирпа.

Про ситуацію, що склалася на станції Гребінка Полтавської області, повідомляє Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

“Ситуація на залізниці із дотриманням прав членів профспілки досить складна,” - зазначив у розмові зі мною голова вільної профспілки локомотивного депо ст. Гребінка Анатолій Васюк.

За його словами, останнім часом організація відчуває тиск адміністрації. До проблем профспілкових додалися проблеми “поголовної партизації”.

Анатолій Васюк

Оце останнім часом на залізниці піднялася партійна хвиля. Відбувається дивна розбудова партії “Відродження”, яку очолює міністр транспорту та керівник “Укрзалізниці” Георгій Кирпа.

Здійснюється поголовний запис до цієї партійної структури. Не питають, чи людина хоче бути членом партії, чи ні, приносять бланк заяви, анкету і кажуть: “Сідай і пиши”. Це роблять майстри, бригадири, тож я не відкидаю, що відповідна вказівка надійшла від самого голови партії.

Микола Закалюжний

Своєрідними агітаційними центрами за “Відродження” стають, зазвичай, відділи кадрів. Цих та інших випадків, за словами Анатолія Васюка, транспортна прокуратура пробує не помічати так само, як і не помічає порушень трудового законодавства.

Втім, Міністерство транспорту також пробує не зважати на подібні факти тотального партбудівництва.

Ось думка з цього приводу першого заступника міністра транспорту Івана Салія:

Іван Салій

Ніхто нікого не примушує, а скоріше а навпаки: міністр заявив, що у нас прийому немає в партію зараз, бажаючі є, але немає прийому. Керівні органи партії тільки формуються, так що ця ваша інформація не має ніяких підстав.

Ініціатива є, але не транспортників. Я не розумію, чому є обмеження по прийому.

Я вважаю, що такий період в Україні, що треба партію розбудовувати.

Микола Закалюжний

В нас, власне, сигнал є – це станція Гребінка: майстри агітують за вступ в партію, представники відділу кадрів.

Іван Салій

Ви краще подивіться на інші проблеми. Це не є проблемою. Ніхто нікого не агітує, немає активного прийому. Партія сформулювала задачу – 2006 рік, а до нього ще далеко.

Микола Закалюжний

Втім, профспілка не має наміру миритися із беззаконням.

Говорить голова вільної профспілки депо станції Гребінка Анатолій Васюк.

Анатолій Васюк

Ми намагаємося пояснювати людям, що це невипадково, оскільки ми також в деякій мірі не буває профспілки без політики, а політики не буває без профспілки.

Особливо зараз, в цей час, коли в Україні вибори президента.

Микола Закалюжний

Тож громадяни, не покладаючись на милість влади самі пробують захистити свої права як економічні, так і політичні.

Надія Шерстюк

Редакція Кременської газети “Міські вісті”, що на Луганщині, через суд домоглася акредитації у райдержадміністрації. Її керівництво дало офіційно затверджений лист про те, що журналісти газети тепер можуть безперешкодно відвідувати будь-які відкриті заходи у райдержадміністрації. Але насправді кореспондента “Міських вістей” продовжують не пускати на чергові наради.

Про обмеження прав журналістів розповідає Василь Соколенко.

Василь Соколенко

Під час досудових з’ясувань суті конфлікту редакції газети “Міські вісті” і кременської районної адміністрації журналістам правову допомогу надало обласне відділення КВУ.

Юрист Ніна Метьолкіна повела так справу, що вже під час перших співбесід представник районної адміністрації погодився з тим, що її керівництво, не акредитуючи журналістів, порушує низку так званих інформаційних законів та закон про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування в Україні ЗМІ.

Після офіційного підтвердження про акредитацію, редакція відкликала свій позов суду. Здавалося б, що на цьому конфлікт вичерпано. Але, як з’ясувалося й надалі, районна влада і не думала виконувати свої ж зобов’язання, покладені на неї акредитацією ЗМІ.

При перших же спробах журналістів “Міських вістей” побувати на звичайних нарадах районної адміністрації, її чиновники почали чинити супротив.

Ось як про це розповідає редактор газети Ірина Чорнобай.

Ірина Чорнобай

Це відбувається постійно, точніше відбувалося, коли ми намагалися туди потрапити, а зараз ті спроби припинили, щоб не провокувати правоохоронні органи, і щоб ми мали належний вигляд. Кожного разу ти приходиш і кожного разу тобі говорять: “Вас немає у списках – повертайтеся і йдіть”.

Василь Соколенко

А за деякий час редакція одержала листа з районної адміністрації, у якому повідомлялося, що, мовляв, не дивлячись на акредитацію журналісти не можуть відвідувати наради та інші заходи, тому що в працівників газети немає у списку, який затверджений главою адміністрації.

Ірина Чорнобай

Зараз проходить юридичну експертизу лист, який ми одержали від керівництва секретаріату адміністрації. Потім на основі цієї експертизи будемо подавати позовну заяву на дії адміністрації.

А пов’язані ці дії з тим, що нам як акредитованому ЗМІ відмовляють бути присутніми на звичайних рядових нарадах районної адміністрації.

Надія Шерстюк

Днями у Темнівській колонії №100, що на Харківщині, відбувся семінар священнослужителів Української православної церкви, які опікуються установами виконання покарань, і керівників виправних закладів України.

З подробицями Вікторія Маренич.

Вікторія Маренич

У 1999-му році рішенням Святого Синоду УПЦ було організовано відділ по взаємодії зі ЗСУ та іншими військовими формуваннями України. Цей відділ очолив архієпископ Львівський і Галицький Августин. З цього часу і розпочалася активна співпраця УПЦ із так званими закритими закладами, зокрема із Держдепартаментом України з питань виконання покарань.

За словами його голови В.Льовочкіна, саме церква може сьогодні допомогти вирішити проблеми особистості, яка потрапила до місць позбавлення волі.

Владика Августин

Це практична користь для держави і для Департаменту. Дуже прикро, коли на Департамент, на тих людей, які займаються справою виконання покарань, дивляться, як на примус.

Вікторія Маренич

За словами голови Держдепартаменту України з питань виконання покарань В.Льовочкіна, сьогодні укладені угоди про співробітництво виправних закладів України із 13-ма конфесіями. На Харківщині у виправних закладах сьогодні три храми, три каплиці, п’ять молитовних кімнат.

У чоловічій Темнівській колонії № 100 суворого режиму, де і відбувалася нарада священнослужителів УПЦ та керівників виправних закладів діє храм Святителя Миколи. Цей храм було зведено і розписано самими ув’язненими.

Ігорю Рамазанову 35 років. Він харків’янин. Знаходиться в колонії вже 9 років. Ігорю найкраще вдається писати ікони.

Ігор Рамазанов

Я так розумію, що малювання – це дар Божий, тим більше, що я почав малювати після свого хрещення. Тут я хрестився, а потім почав малювати.

Вікторія Маренич

За кілька тижнів у виправних закладах Харківщини освятять ще два храми: у СІЗО та Качанівській жіночій колонії. Ці храми також зведено і розписано самими ув’язненими.

Надія Шерстюк

У нещодавно виданій київським видавництвом “Критика” книзі “Відживлення демократії” її автор, французький філософ Жан-Франсуа Ревель нагадав відоме визначення європейської цивілізації як “цивілізації прав людини”.

На яких підставах західну цивілізацію називають саме так, з’ясовує мій колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Свого часу український культуролог Вадим Скуратівський зарахував до підвалин європейської цивілізації римське право, християнську антропологію та етику праці.

Християнське вчення про людину наголошує на її особистій свободі, на її відповідальності перед Богом і, відтак, на індивідуальному спасінні.

Римське право основним правовим суб’єктом розглядає вільного громадянина, а провідною формою власності – приватну.

Натомість запроваджене німецьким соціологом Максом Вебером поняття “протестантська етика праці” описує особистісне ставлення до праці як до угодної Богові справи. Таке розуміння пов’язане з відповідною західною культурою праці, яка, серед іншого, стимулює особливу увагу до постійного удосконалення технологій.

Український історик Наталя Яковенко запропонувала як базове поняття європейської ідентичності латинський термін “privatus”, що окреслює весь життєвий світ особи – від відносин власності і аж до родинних стосунків. Саме центральне місце людини у системі суспільних цінностей, пріоритет її прав щодо спільноти та держави становить осердя західного політичного і культурного простору та його засадничу відмінність від інших цивілізацій.

А в українській традиції права вільної та “нікому не підлеглої людини” (тобто, козака) вже від початку ХVII століття осмислюються як “давні права і вольності”, як “золоті вольності наші”.

У наступному столітті права людини усвідомлюються основою цивілізації по обидва боки Атлантичного океану.

В американській Декларації незалежності йдеться про обдарованість Творцем усіх людей “природними і невід’ємними правами, до яких належать Життя, Свобода і прагнення до Щастя”.

Французька Декларація прав людини та громадянина говорить про “природні, неписані і невід’ємні” права.

У ХІХ столітті особисті права та свободи визнаються фундаментом буржуазного суспільства, вперше названого німецьким філософом Георґом Вільгельмом Геґелем “громадянським”.

Нарешті, уявлення про людські права як підвалину суспільства узагальнено у Загальній декларації прав людини, ухваленій Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 1948-го року.

Надія Шерстюк

Ви слухали програму “Права людини: українська реальність”, яку підготувала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко.

На все добре, шановні слухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG