Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 10:35

“Права людини: українська реальність”: Умови утримання в ІТТ та СІЗО, застосування тортур у цих установах.


Надія Шерстюк

Аудіозапис програми:

Київ, 12 серпня 2004 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Сергій Балабанов.

Звучить скрип дверей у СІЗО і відлуння кроків

Надія Шерстюк

За офіційною інформацією МВС, в Україні функціонує 508 ізоляторів тимчасового тримання. Щоденно у них перебуває близько 9 000 осіб.

Про умови утримання в ІТТ та СІЗО, про застосування тортур у цих установах ми говоритимемо впродовж 15-ти хвилин.

Зокрема, ви почуєте репортаж нашого донецького кореспондента про Донецький ІТТ, де йому довелося відсидіти 10 діб. Також ми поговоримо про Симферопольське СІЗО та ІТТ у Севастополі. І ще раз нагадаємо вам про справу Юрія Мозоли, якого закатували у стінах слідчого ізолятора СБУ у Львові.

Предмет багаторічної прискіпливої уваги Уповноваженої з прав людини Ніни Карпачової – Київський ізолятор тимчасового тримання на Подолі. Протягом тривалого часу затримані спали на підлогах, а брак світла і свіжого повітря у камерах спричиняли хвороби. Нещодавно ІТТ на Подолі відкрився після капітального ремонту.

Ніна Карпачова

Саме цей ізолятор був предметом прискіпливої уваги Уповноваженого з прав людини протягом тривалих років. Позитивні кроки реально ми сьогодні побачили щодо відповідності міжнародних стандартів, в першу чергу умов тримання затриманих і заарештованих там осіб.

Свіже повітря – це вимога не тільки Уповноваженого з прав людини в достатній кількості, це не тільки умова Комітету проти катувань РЄ, а це потреба просто кожної людини, яка з різних обставин потрапляє в ІТТ.

Надія Шерстюк

“У Криму з 17-ти установ половина підлягає закриттю через жахливі умови тримання,” - заявила Уповноважена ВР з прав людини Ніна Карпачова на колегії МВС України. Умови утримання тут не відповідають міжнародним стандартам.

Ніна Карпачова

В підвальному приміщенні цей ізолятор. Примусова вентиляція, 14 жінок, 4 ліжки, 7 жінок стоять вночі, одна сидить на відерці, перевернутим над парашою, вибачайте, а решта по двоє намагаються спати.

Я знайшла розуміння з боку начальника міського відділу щодо необхідності негайно побудувати дворик для прогулянок, для цих нещасних людей.

До речі, там знаходиться один полковник міліції, який працював трьома поверхами вище декілька років тому. Він сказав: “Ніно Іванівно, правду Ви кажете в доповідях – коли я сидів там трьома поверхами вище, я цього не відчував, а коли мене пустили сюди, нижче нижчого, як то кажуть, плінтуса, де немає чим дихати...”

В камері неповнолітні, працівник міліції, суддя, а в іншій камері депутат ВР України, одного із минулих скликань – всі ці люди сьогодні, всі: і тих, яких затримали за дрібні злочини, за 14 кг яблук...

І двічі я приїжджаю в Севастополь, і двічі це продовжується затримання інших людей під тими самими ж приводами.

Я сказала: “Тут, у цьому дворику, між структурою МВС, міським відділом і СБУ міста Севастополя має бути побудований дворик для прогулянок”. “Це фантастика, це неможливо”. Я сказала: “Можливо”.

Я приїхала і прийняла два дворики для прогулянок. Це єдине джерело, яке рятує не тільки здоров’я, життя цих нещасних, які приречені там бути.

Надія Шерстюк

Не менш печальна ситуація і з Симферопольським СІЗО. Торік на вимогу Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Ніни Карпачової у Симферополі був закритий спецприймальник Головного управління МВС України в Криму.

Пані Карпачова виявила там серйозні порушення прав заарештованих. А днями начальник кримської міліції, генерал Микола Паламарчук заявив, що всі зауваження омбудсмана взяті до уваги, і відреставрований спецприймальник знову працює.

Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

Міліцейський спецприймальник був закритий санітарними службами після того, як Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова восени минулого року виявила там брутальні порушення прав людини і санітарних норм утримання адмінзаарештованих.

Як мовилося у повідомленні її прес-служби, там, зокрема, людей не годували, і вони виживали лише за рахунок передач від родичів, було відсутнє природне освітлення, не працювала система витяжної вентиляції камер, не було постільної білизни, систематично порушувався дезинфекційний режим. В таких умовах торік там утримувалися майже півтори тисячі осіб.

Після перевірки викладених у зверненні до міліцейського начальства фактів заступник головного державного санітарного лікаря кримського главку МВС України Віктор Лахно ухвалив рішення про тимчасове (до усунення недоліків) закриття закладу, де відбувають адміністративне покарання особи, заарештовані за дрібні правопорушення.

Також торік після відповідного звернення Ніни Карпачової Міністерство внутрішніх справ України повідомило про звільнення з посади начальника Симферопольського ізолятора тимчасового утримання за порушення прав затриманих. Але потім вияснилося, що насправді звільнення, як такого, не було.

Проте цього разу закриття спец приймальника виявилося справжнім, і він відкрився лише через півроку після капітального ремонту.

Начальник кримського главку міліції Микола Паламарчук каже, що там хоч і не курорт, але умови цілком людські, і всі вимоги та зауваження омбудсмена враховані, а недоліки і порушення виправлені.

Водночас, у відділі спецзакладів міліції Головного главку МВС України в Криму повідомили, що зараз в автономії немає жодного ізолятора тимчасового утримання, де не було б проведено або не проводиться зараз ремонт.

Відзначивши такі позитивні зрушення після втручання Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Ніни Карпачової, місцеві правозахисники наголошують, що помітних позитивних змін у практиці поширення катувань в правоохоронних органах поки що немає.

Надія Шерстюк

Велика проблема, за словами Ніни Карпачової, це переповненість ІТТ і СІЗО. Арешти мають бути лише у крайніх випадках.

Поряд з нелюдськими умовами тримання в ІТТ і в СІЗО постає інша проблема, проблема тортур і жорстокого поводження із затриманими та арештованими.

30-го березня 1996-го року у стінах слідчого ізолятора СБУ у Львові був замордований 26-річний мешканець Городка Львівської області Юрій Мозола. Його закатували працівники слідчого ізолятора.

Тоді був гучний судовий процес. Вперше в історії України відповідачами були прокуратура і СБУ, а в кримінальній справі проходили 40 чоловік.

Галина Терещук нагадає нам історію Юрія Мозоли.

Галина Терещук

На початку 1996-го року у селі Братковичі Городоцького району були здійснені нечувані злочини: щоранку знаходили розстріляні цілі родини. Це уже згодом суд доведе, що ім’я вбивці Онопрієнко, який холоднокровно вбивав людей, дорослих і дітей. У березні 1996-го у Городоцьку районну прокуратуру прийшла 78-річна мешканка Городка, яка перебувала на обліку у психіатричному диспансері. Вона заявила, що це її сусід Юрій Мозола вбиває людей і ховає обріз.

Психічно хвору людину допитував працівник прокуратури з Києва, і саме він дав команду затримати Мозолу. Його затримали 27-го березня і помістили в СІЗО Львівської області.

Батькам, яким після затримання сина, неможливо було вийти на вулицю, люди били шибки у вікнах їхньої хати, через кілька днів повернули тіло сина, яке вони не впізнали. За три дні перебування в СІЗО 26-річний чоловік повністю став сивим. Усе тіло було синьо-чорне, кості і ребра поламані, розтрощені пальці на руках і ногах, на шиї були помітні сліди від ременя.

Згідно з матеріалами судового слідства, Юрію Мозолі вводили психотропні речовини, застосовували гамівну сорочку, останньою й задушили невинного чоловіка. Його тримали у камері голим, перевели з камери у карцер. Працівники СІЗО порушували всі норми і порядок у слідчому ізоляторі.

Батьки поховали тіло сина. Їх довгий час не було визнано потерпілими. І це при тому, що держава закатувала їхнього сина за те, що він не скоїв жодного злочину, таким чином позбавила старших людей єдиного годувальника.

Слідчі військової прокуратури Львівського гарнізону під час ведення слідства з’ясували у 96-му, що не лише з Юрія Мозоли так до смерті вибивали свідчення в СІЗО і утримували в жахливих умовах.

Однак тема про умови утримання у слідчому ізоляторі СБУ залишається дражливою для влади.

Надія Шерстюк

За інформацією Верховного Суду, з 2001-го року винесено вироки по 23 трьом кримінальним справам за статтею 127, застосування тортур. Хто ці люди?

Ніна Карпачова

Переважно молодь: від 25-ти до 30-ти років, ті, які застосовують саме тортури.

Хто вони є по своєму статусу? Невідомо. Законодавці не визначилися з суб’єктом, а тому дуже важко сказати, чи то є працівники міліції, чи інші правоохоронні органи, чи це є просто фізичні особи, які одна до одної застосовують ці тортури. Принаймні статистика відповіді сьогодні нам не дає. Тому, безперечно, ВР має якомога швидше внести зміни в 127-му статтю, привести її у відповідність до Конвенції ООН проти катувань і чітко визначити суб’єкта.

Надія Шерстюк

Одна справа, чути про умови тримання в ІТТ та СІЗО з офіційної доповіді українського омбудсмана чи з оповідок друзів чи знайомих, а інша справа, на власній шкірі відчути усі принади української буцигарні.

Досвід перебування в донецькому ізоляторі тимчасового тримання має наш колега Володимир Бойко.

У 2002-му році він працював у донецькій газеті “Салон Дона і Баса”. І після того, як в Інтернет-виданні „Україна кримінальна” вийшла його стаття про факти корупції в оточенні тоді ще прокурора Донецької області Геннадія Васильєва, проти нього була порушена кримінальна справа.

“Але остаточною краплею для донецької влади, - вважає Володимир Бойко, - став матеріал про бізнес начальника податкової міліції одного з районів обласного центру. Цей матеріал мав вийти в газеті „Салон”.

З’ясувалося, що цей начальник син голови Держподаткової адміністрації в Донецькій області Олександра Папаїці. Тому за кілька годин до здачі газети до друку стаття була знята зі зверстаної шпальти, а наступного дня в редакцію завітали співробітники податкової міліції з наручниками, які звинуватили журналіста у несплаті податків.

Далі продовжує Володимир Бойко.

Володимир Бойко

В Донецькому ізоляторі тимчасового тримання мені довелося відбути 10 діб, впродовж яких податківці та прокуратура двічі вносили подання до суду про обрання мені запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та переведення до СІЗО.

Безглуздість цього вчинку була настільки очевидною, що навіть Леонід Кучма, виступаючи на колегії Генпрокуратури 6-го липня 2002-го року, дав різку оцінку прокурорському безумству.

Леонід Кучма

Я сьогодні їду до Донецька, і, тим не менше, я не можу не привести, вибачте, дурний приклад: затримання правоохоронцями Донецька з доставленням в СІЗО журналіста В.Бойка за звинуваченням у відхиленні у сплаті податків. Допрацювалися. А я переконаний, що в Донецьку є кого затримувати.

Виникає запитання: “Наскільки відповідає дух верховенства права використання подібних запобіжних заходів?”

Володимир Бойко

Урешті-решт, кримінальну справу, порушену проти мене, довелося закривати через відсутність складу злочину. Але час, проведений на нарах, та невеликий тюремний досвід дозволяють зробити деякі узагальнення.

Ізолятор тимчасового тримання – заклад, у порівнянні з яким слідчий ізолятор виглядає курортом.

На відміну від СІЗО в ІТТ тримають громадян, яких ніхто ні в чому не звинувачує, їх лише підозрюють у причетності до злочину. Тому підозрювані в ізоляторах перебувають без санкції суду, а лише за постановою слідчого.

ІТТ знаходяться в структурі Міністерства внутрішніх справ або Служби безпеки України. Тобто, хазяями там є органи дізнання та досудового слідства.

Дати характеристику всім ізоляторам України я не можу, але, принаймні, у камерах донецького ІТТ відсутні постелі, а затриманому не можна мати кип’ятильник і посуд, письмові приналежності та люстро.

Камера ІТТ Донецького міськуправління міліції – це мокра бетонна підлога й відсутність денного світла, одноразове харчування (кілька ложок каші, шмат хліба та кружка окропу) і полчища тарганів.

Камера ІТТ – це царина вічних сутінок, оскільки світла маленької лампочки, що вдень і вночі горить понад дверима, вистачає хіба тільки на те, щоби не пересуватися навпомацки.

Камера ІТТ – це нари, тобто бетонні постаменти, забрані зверху дерев’яними дошками, або взагалі так звана „сцена” - узвишшя по центру камери, де гуртом сплять п’ятеро, шестеро, а подеколи й восьмеро людей.

Але найголовніша особливість камери ІТТ – відсутність повітря, оскільки малопотужної вентиляції вистачає хіба тільки на те, щоби затримані не задихнулися впродовж першої ж доби.

Надія Шерстюк

У наступній передачі, яка вийде в ефір 19-го серпня, слухайте продовження репортажу Володимира Бойка про умови тримання в ІТТ Донецька. Зокрема, ви дізнаєтеся, скільки коштує там пачка цигарок, чаю чи навіть пляшка горілки, і чому у затриманих забирають черевики, чим годують людей зазвичай та під час приїзду високих посадовців. Про це 19-го серпня у четвер.

А я, Надія Шерстюк і звукооператор Сергій Балабанов з вами прощаємося.

На все добре!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG