Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 23:02

“Країна Інкогніта”: Михайло Волобуєв.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 17 серпня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Українська історія ХХ століття сповнена іменами та постатями, наче знайомими усім, хто вивчав курс новітньої української історії. А що стоїть за двома-трьома рядками підручника? Яка доля?

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

... “Ліквідація “провінціального становища” нашої мови, нашої літератури, нашої культури взагалі буде наслідком забезпечення Україні нестриманого розвитку продуктивних сил, забезпечення її становища, сформованого національно-господарського організму, остаточної відмови розглядати її як просту суму районів єдиної неподільної економіки. Не слід забувати, що Україна є не лише “Південь СРСР”, не можна, неприпустимо забувати, що вона є Україна!”

Максим Стріха

Прозвучав уривок із статті “До проблем української економіки”, вміщеної у 2 і 3-ому числах часопису “Більшовик України” за 1928 рік. Її автором був Молодий 25-тилітній економіст Михайло Волобуєв.

Стаття викликала справжнісінький вибух. Наприкінці року той самий журнал назвав її обґрунтуванням економічним українського націоналізму.

Сергій Грабовський

Хто був цей Волобуєв, що від його прізвища була утворена навіть назва особливо небезпечної української націоналістичної течії – “волобуєвщини”, тобто не романтично-фольклорного, а економічно-прагматичного обґрунтування суверенітету України? Слово знаному історику, професору Юрію Шаповалу.

Юрій Шаповал

Михайло Волобуєв народився 24 січня 1903 року в Миколаєві. Коли мені довелося працювати з його архівно-кримінальною справою, то я з’ясував дуже багато цікавих деталей.

Він народився у сім’ї помічника бухгалтера. Мати його була вчителькою. Навчався він в гімназії, але з 1915 року змушений був поповнювати бюджет сім’ї, давати приватні уроки, а вищу освіту здобув екстерном. Він закінчив економічний відділ Харківського інститут профосвіти.

У 1920 році він вступає до більшовицької партії, а потім поступово просувається з посади заступника завідувача відділу миколаївської губернської політосвіти і аж до його роботи в Харкові, коли він працював у Головполітосвіті.

Він був членом колегії Головполітосвіти, у 1927 році заступник голови, а у 1930-33 рр. завідував кафедрою політичної економії у Харківському механіко-машинобудівному інституті.

20-ті роки були доленосними в його біографії. Саме тоді Волобуєв надрукував свою знамениту статтю “До проблеми української економіки”. Вона була надрукована у журналі “Більшовик України”, вірніше, її було подано, як дискусійний матеріал. Це вже був початок 1928 року і навколо неї було влаштовано дуже галасливу кампанію з викриттям націонал-ухильника Волобуєва.

Михайла Волобуєва вписали в тодішній загальний, так сказати, націонал-ухильницький рух, на чолі якого було позначено Олександра Шумського, колишнього наркома освіти, і відомого письменника Миколу Хвильового. Саме так виник “хвильовизм”, “шумськізм” і “волобуєвщина”.

Сергій Грабовський

Ось як сам Михайло Волобуєв описував процеси своєї, так би мовити, українізації, навернення до української культури, якій він залишався вірним до кінця життя:

“На Поділлі я потрапив у зовсім інші умови й оточення. Насамперед, мені довелось зіткнутися з рядом колишніх членів українських націоналістичних партій, які працювали на Поділлі. Якийсь своєрідний тон був у деяких низових й політосвіторганізаціях.

Згадую, наприклад, як я був вражений, коли на педкурсах, до яких я був прикріплений як відповідальний керівник, наприкінці зборів після “Інтернаціоналу” заспівали “Заповіт”.

Моя увага, як завідуючого губернською політосвітою, була привернута до тяжкого становища українського театру, необхідності прискореної українізації клубної справи. У кінцевому підсумку у Вінниці нацпитання набуло для мене значно більшого інтересу і значення, ніж раніше.

Стикаючись і дискутуючи з працівниками російської Головполітосвіти у практичних питаннях, хворобливо сприймаючи спроби трактувати українську культуру і український Наркомат освіти як провінційні, я поступово дійшов висновку про неможливість успішного розвитку українського культурного будівництва у співпраці з росіянами.

Я, зустрівшись з Яловим у Железноводську, поставив перед ним з власної ініціативи питання про необхідність перенести обговорення національної проблеми із захмарних сфер, літератури, на грунт економічних інтересів”.


Максим Стріха

Доба українізації. Вона справді зробила українцями дуже багатьох, хто забув своє українське коріння або і зовсім його не мав. Як відомо ні краплі української крові не мав найвизначніший український філолог ХХ століття Юрій Шевельов-Шерех.

Молодий Михайло Волобуєв просто з поклику тієї землі, на якій з волі обставин він народився, задля якої жив і працював, проник інтересами цієї землі і зрозумів, що вона є осібною.

Це справді не південь СРСР, не південь Росії – це є окрема земля не лишень з окремою культурою, а й з цілком окремим економічним організмом викликаним, як розташуванням і особливостями продуктивних сил цієї землі, так і, як тепер сказали б, національною ментальністю її народу.

Сергій Грабовський

Що ж стверджував Михайло Волобуєв у своїй статті? Він заперечував теорію єдності російської імперської економіки до жовтня 1917 р., вимагав розглядати Україну, як “історично сформований народногосподарський організм”, що має власні шляхи розвитку.

Волобуев не відходив від комуністичних засад, Він твердив, що колись переможе всесвітня комуністична революція, буде створений всесвітній СРСР і в нього кожна нація увійде як рівна. Але Україна вже тепер мусить підготуватись до такого вступу.

Для цього її економіка повинна гармонійно розвиватись у природних національно-економічних межах. Позбавлення українського народу права керувати власною економікою, а тим паче експлуатація української економіки на шкоду українському народу — справа, за його словами, ворожа комунізмові.

Не обминув Волобуєв схему найраціональнішого використання продуктивних сил. Він вважав невиправдано дорогим нерентабельне будівництво нових підприємств у нових економічних регіонах СРСР за кошти України, бо це затримувало розвиток її власних продуктивних сил.

Далі він робить деякі висновки. Слід переглянути, і раз і назавжди відкинути спроби розривати єдиний український народногосподарський комплекс за критерієм поділу праці в межах колишньої Росії; забезпечити за українськими економічними центрами права й можливості дійсного керівництва всім, без винятку, народним господарством, змінивши існуючий порядок керівництва промисловістю.

За Союзним Держпланом та іншими центрами зберегти загальнодирективні функції. Українські господарські плани підлягають зміні лише у тому разі, якщо суперечать цим директивам.

Загальносоюзні господарські плани підлягають попередньому розглядові на союзному з''їзді Держпланів і остаточному затвердженню двома палатами Центрального Виконавчого Комітету СРСР.

Бюджетне законодавство слід індивідуалізувати, застерігаючи від занадто великого вилучення народногосподарських прибутків за межі України. Встановити, що остаточною інстанцією, яка затверджує український бюджет повинен бути Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет.

Максим Стріха

Сергію, я хотів би повернутися до однієї тези статті Волобуєва, а саме про необхідність підготовки України до входження отого всесвітнього СРСР, як єдиної господарчої одиниці.

В цьому, мені здається, дуже цікаво виявилася та концепція розуміння СРСР, яку плекали у своєму середовищі чільні діячі українізації: і Хвильовий, і Шумський, і, очевидно, Скрипник, черга якого надійшла тільки в 1933 році.

Отже, коли в Москві багато хто відразу розумів СРСР лише, як певну декорацію, яка в національні шати прикрашає реальне відродження Російської імперії, то для українців це виглядало, чи принаймні вони прагнули, щоб це виглядало, цілком по-інакшому.

Колись переможе всесвітня революція і вся земна куля буде єдиним союзом рівноправних соціалістичних республік, де не буде старших, менших, де разом з російською, німецькою, англійськими республіками існуватиме і незалежна українська республіка.

Так писав врешті Хвильовий: “Росія незалежна, то і ми незалежні”, в знаменитих своїх статтях середини 20-тих. Так можна ще писати говорити до 1920 і 1930-го року. Пізніше все різко змінилося і все це природним чином відбилося на долі Михайла Волобуєва.

Сергій Грабовський

Якою ж була його подальша доля? Знову перед мікрофоном професор Юрій Шаповал.

Юрій Шаповал

Неважко здогадатися, що масштаби погромної акції, в яку вписали Михайла Волобуєва були дуже серйозними. В грудні 1933 року в нього на квартирі було проведено обшук, а невдовзі його було заарештовано.

26 лютого 1934 року судова трійка при колегії ГПУ України ухвалила ув’язнити Михайла Волобуєва на 5 років у загальних місцях позбавлення волі. 8 травня цю ухвалу відкорегували. Таж судова трійка відправила його на заслання до Казахстану на 5 років.

Дуже багато з’явилося версій автори яких твердили, що Волобуєв там у Казахстані і загинув. Однак він вижив, і на відміну від багатьох критиків “волобуєвщини” пережив “єжовщину”.

Одна з найцікавіших сторінок його біографії, майже детективна припадає на період війни з нацистською Німеччиною. Він жив і працював тоді у Краснодарському краї (справді, історія – найкращий драматург).

За спеціальним завданням НКВД працював кореспондентом фашистської газети “Кубань”, роз’їжджаючи за завданням редакції і збираючи відомості про німців. За донесенням Волобуєва радянська авіація неодноразово бомбардувала ворожі об’єкти у Краснодарі.

У період “хрущовської відлиги” Волобуєв продовжив клопотатися про реабілітацію. Тоді він мешкав у Ростові-на-Дону, де завідував кафедрою фінансово-економічного інституту.

Його кінець кінцем у партії не поновили, хоча все-таки реабілітували у 1957 році. Справу було припинено за недостатністю зібраних доказів. Однак, як тоді говорили, у 1950-ті роки реабілітували людей, а не їхні ідеї.

У 1961 році Волобуєв переїхав в Донецьк, де працював у торгівельному інституті. Та жити в Донбасі він не зміг через бронхіальну астму. Повернувся до Ростова, де і помер 20 червня 1972 року. Власне, він був нашим сучасником, та тоді мало хто про це знав.

Сергій Грабовський

І ще одна деталь до обставин реабілітації Волобуєва. Хоча справа була закрита, але ідеї Волобуєва знову були засуджені того ж таки 1950 року. Ось який висновок дав на ідеї Волобуєва Інститут економіки АН УРСР:

“Не понимая объективной закономерности развития социалистической зкономики, отрицая социалистические принципы размещения производительных сил в СССР, ведя борьбу против ленинской национальной политики, против дружби и социалистической взаимопомощи народов СССР, М.В.Волобуев явился рупором всего реакционного, враждебного делу строительства социализма на Украине да и в СССР”.

Максим Стріха

Як на історичну добу, доля Михайло Волобуєва справді склалася неймовірно щасливо. Він помер у власному ліжку, трошки не доживши до свого 70-тиліття, справді, переживши дуже багатьох із тих, хто громив його відразу по слідах статті “До проблеми української економіки”.

Він дочекався формальної реабілітації у тих злочинах, які йому приписували і які він не коїв. А те, що не реабілітували його поглядів, то врешті-решт, чи не вимагаємо ми надто багато від радянської системи?

Коли і сьогодні українські комуністи, які б мусили взяти в свою ідейну спадщину твори переконаного комуніста Волобуєва, який вірив у комуністичне майбутнє всього людства і так звані українські центристи, уособлюванні світлою постаттю Миколи Яновича Азарова, говорять нам, що ми пропадемо без єдиного народногосподарчого, бозна коли сформованого і самим Богом даного комплексу союзу РСР і пострадянських держав, і будують химеру так званого ЄЕПу, нехтуючи очевидними фактами, що їх виклав молодий український економіст, більшовик, Михайло Волобуєв на початку 1928 року.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG