Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:34

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Музеї та архіви, їхня історія і сьогодення.


Олекса Боярко, Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 18 серпня 2004 року.

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі.

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Наша передача присвячена українським музеям та архівам, їхній історії та сьогоденню.

Почнемо з історії. Цього року виповнюється 100 років від офіційного відкриття одного з найстаріших у Києві Художньо-промислового наукового музею, нині відомого як Національний музей історії України. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Ідея заснування у Києві загальнодоступного зібрання пам’яток старовини та мистецтва належить археологу Турвонту Кибальчичу, який 1888 року запропонував Міській думі свою колекцію як основу майбутнього музею. Міська влада відмовила Кибальчичу словами “у закладах подібного ґатунку потреби не вбачається”. Тільки через 6 років з ініціативи київського, подільського та волинського генерал-губернатора Олексія Ігнатьєва був створений Комітет з організації музею. Значні суми на музей пожертвували київські промисловці Микола і Федор Терещенки та Лазар і Лев Бродські. У березні 1896 року Комітет узгодив з Міською думою місце для музею – навпроти саду “Шато де Фльор” неподалік нинішньої Європейської площі.

Наступного року Комітет перетворився на Товариство старожитностей та мистецтв, очолюване підприємцем та колекціонером Богданом Ханенком. Основною метою діяльності Товариства було створення і утримування музею. Для зведення будівлі музею був зрештою обраний проект київського архітектора Владислава Городецького з використанням також проекту Петра Бойцова.

Музей споруджувала київська будівельна контора Лева Гінзбурґа. Скульптурну композицію на фронтоні та двох левів біля входу виконав італійський скульптор Еліо Саля. Музей був відкритий 30 грудня 1904 року під офіційною назвою “Художньо-промисловий і науковий музей імені імператора Миколи Олександровича”, натомість кияни називали його просто Музеєм старовини та мистецтв.

На першому поверсі музею археологом Вікентієм Хвойкою був створений археологічний відділ. На другому поверсі експонувалися художні та етнографічні колекції, стародруки, картини, ікони, монети.

Історико-етнографічний відділ очолив історик мистецтв Данило Щербаківський, а незмінним директором музею був археолог та мистецтвознавець Микола Біляшівський. 1918 року Товариство старожитностей та мистецтв самоліквідувалося, а наступного року більшовики оголосили про націоналізацію музею.

Згодом колекції музею стали основою Історичного музею. А в будівлі колишнього Музею старожитностей та мистецтв нині міститься Музей українського образотворчого мистецтва.

Олекса Боярко

Українські музеї в діаспорі: чи потрібні вони на початку ХХІ століття, у світі новітніх технологій? Потрібні, - заявляють фахівці і відвідувачі повсюди там, де працюють українські музеї, а працівники поспішають показати вам їхні експозиції. Слово Оксані Пеленській.

Оксана Пеленська

“Українське село” – так називається найбільший на теренах Канади український сканцен, тобто музей просто неба, що неподалік міста Едмонтон.

“Українське село” – це унікальна і найбільша на обох американських континентах збірка української народної дерев’яної архітектури з відповідно влаштованими інтер’єрами церкви, дзвіниці, дому, кузні, сільської школи, читальні.

Це також працівниці музею, одягнуті в українські народні костюми. Вони розповідають вам про музей, зрозуміло, українською мовою.

Ця екскурсія запам’яталась: десь далеко, за три-дев’ять земель від України працює створений українською еміграцією музей - один з найбагатших і найцікавіших українських музеїв у діаспорі.

Його експонати знайомлять громадян Канади з історією й матеріальною культурою однієї з найбільших у цій державі національних меншин.

Чи потрібні українські музеї в діаспорі сьогодні, коли на загал, у світі спав інтерес до музеїв і музейництва? На запитання відповідає професор історії мистецтва Університету штату Огайо Мирослава Мудрак, яка досліджує українське мистецтво першої половини 20 століття.

Мирослава Мудрак

Вони є дуже-дуже потрібні. По-перше, вважаю, що музеї на Україні постраждали. Навіть їх відбудувати, або ці збірки якось, як належно поставити і показувати. Зараз дуже важкі часи. Так що те, що ми маємо в діаспорі дуже велика пророблена робота.

Ми повинні підтримувати далі ці старання діаспори, щоб зберігати цю культуру, яка далі розвивалася в діаспорі, показувати її, навіть будувати музеї, щоб вони існували, як слід. Ця діаспора так старалася втримати цю українську культуру протягом тих років, коли цього всього не було можливо робити.

Оксана Пеленська

На думку професора Мирослави Мудрак, всі українські музеї в діаспорі цікаві й потрібні, кожен з них має свій профіль. Зокрема, американська дослідниця виділили два українські музеї у США - в Чікаґо і в Нью Йорку.

Мирослава Мудрак

Щодо сучасного мистецтва, то український інститут з Чікаґо має дуже цікавий профіль через те, що вони, коли музей відкрився (в пізньому ХХ столітті), то для них було важливо те, щоб показувати наших українських митців, які працюють в дуже модерних стилях через те, що вони мали такий профіль і таку мету, то вони притягнули до себе дуже багато різної молоді.

Оксана Пеленська

Український музей в Нью Йорку має інші цілі. Мирослава Мудрак продовжує.

Мирослава Мудрак

Цей музей був організований Союзом українок Америки. Так що він має таку подвійну мету: збереження народної культури, фольклорної культури, а також українського образотворчого мистецтва. Так що тепер цей музей має новий будинок в Нью-Йорк. Я думаю, що це дуже важне, щоб в Нью-Йорку такий музей був поставлений.

Перша виставка буде про Архипенка. Так що, я також вважаю, що це дуже важне взяти таку міжнародну постать українського митця Архипенка і відкрити музейний рік і взагалі музей такою виставкою про Архипенка.

Оксана Пеленська

Перша виставка в новому модерному приміщенні Українського музею в Нью-Йорку відкриється цієї осені й представить творчість Олександра Архипенка, в тому числі й твори, які дбайливо зберігаються у збірках українських музеїв у діаспорі, твори Архипенка є їхньою гордістю, ними пишаються міста й держави.

В Україні ж, на батьківщині великого майстра його твори з музейних збірок були знищені. Як акт варварства тоталітарного режиму назавжди вписалась до історії, зокрема, львівська акція, коли на початку 50-их років дві скульптури Олександра Архипенка були вщент розбиті молотами, а ще майже дві тисячі творів відомих українських художників спалені в печах.

В даному випадку українські музеї в діаспорі виконали одну з найважливіших музейних місій – охоронця духовної спадщини народу.

І на порозі 21 століття головна їхня місія не змінилась, - вважає доктор Мирослав Саполига – директор Музею українсько-русинської культури в місті Свидник, що на сході Словаччини.

Мирослав Саполига

Музеї, завданням, яких є охороняти пам’ятки матеріальної і духовної культури своїх предків і належними специфічними формами зберігати їх для прийдешніх поколінь.

Адже вивчення історії, пошана до минулого, до традицій завжди стояли в центрі уваги кожної культурної спільноти і кожної культурної людини.

Оксана Пеленська

Музей українсько-русинської культури у Свиднику не є музеєм у діаспорі, оскільки йдеться про музей матеріальної й духовної культури автохтонного українського населення на теренах нинішньої Словаччини.

Завдяки зусиллям кількох поколінь українців сьогодні це один з найбагатших українсько-русинських музеїв поза межами України. Кого серед відвідувачів музею більше - українців чи словаків ? Директор Музею Мирослав Саполига.

Мирослав Саполига

До музею звертаються і словаки і українці. Посланням музею українсько-руської культури у Свиднику передовсім є задовольняти національно-культурні потреби української спільноти, яка живе тут в рамках Словаччини.

Але предмети і пам’ятки, які тут зберігаються цікавлять і науковців словацької національності, але також науковців з інших країн, чи то вже в рамках вивчення міжетнічних взаємовідносин або інших явищ матеріальної і духовної культури, вивчення історичних зв’язків і т.п.

Оксана Пеленська

У зв‘язку з цим хочу пригадати про ще один музей у діаспорі – Музей визвольної боротьби України в Празі. Він був створений у 1925 році завдяки ініціативі групи українських учених і громадських діячів на чолі з Іваном Горбачевським і Дмитром Антоновичем.

Музей, який зібрав близько мільйона експонатів, режим комуністичної Чехословаччини в 1948 році ліквідував, його експонати були частково знищені, частково розпорошені й нині зберігаються в музеях та архівах України, Чеської Республіки й Словаччини.

Учасник і літописець цих подій, останній директор музею Симон Наріжний мріяв відродити Музей під одним дахом, щоб зберегти, як він писав, - “заховане в пам’ятках минуле для майбутнього”. Для розвитку музейництва в Україні й в діаспорі ця шляхетна ідея не втратила актуальності й на порозі 21 століття.

Олекса Боярко

А на закінчення – про одну з реальних проблем. Фахівці стверджують, що у Національній Консерваторії України гине унікальний архів українського фольклору, а відтак під загрозою опиняється відтворення автентичних українських музики і співу. Розповідає Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Про проблеми збирання і збереження українських народних пісень розповідає керівник лабораторії фольклору Юлія Клименко.

Юлія Клименко

Перспектива, на жаль, мусимо визнати, що дуже сумні. Фактично на наших очах відходить і відмирає останнє покоління. Збирати нам з кожним роком стає все тяжче. Звичайно, це ще залежить від регіону: на півночі і заході краще зберігається, на півдні України – гірше.

Це все дуже сумно і ми відчуваємо, що ми, якби є останніми людьми, що чують оцю живу традицію. Ми себе відчуваємо на сьогодні такими археологами, які відкопують пласти вже занесені піском і по черепочках намагаємося колишні ці гарні глечики якось стулити і потім показати, що це було так гарно.

Хороша апаратура, яка б зафіксувала з’явилася, фактично, в останні десятиліття. Але найгірша печаль ще й та, що вона не є в наших руках. Я на сьогоднішній день відповідаю якраз за збереження архіву, який є в Київській консерваторії.

Стан наших записів жахливий: це старі касети ще випущені шосткінським заводом “Свєма”, вони всі риплять, скриплять. Кращі записи зроблені в останні роки, ми вже писали на власних магнітофонах.

Міністерство до нас відноситься абсолютно дивно, тому що те, що ми просимо, щоб дали нам апаратуру, бо воно все вмирає, то дають нам грошей на папір, на фломастери і на щось таке.

Богдана Костюк

Міністр Богуцький тим часом вважає, що в останні роки влада виділяє достатньо грошей на підтримку культури. Виступаючи на радіо “Свободі у програмі “Про і контра” він зазначив.

Юрій Богуцький

Ця цифра складає 1 мільярд 400 мільйонів. Знову, зрозуміло, що тут ще є проблеми інфляції, підвищення цін, але ми наближаємося до чіткої моделі стабілізації. Далі – модель розвитку.

І головне те, що ні Президент, ні владні структури не полишили цю проблему розвитку культури, проблеми культури.

Богдана Костюк

Україна потребує підтримки культури, розвитку національних мистецьких традицій. Це потрібне молодому поколінню українських громадян. Слово донці Юлії Клименко 13-тирічній Мар’яні.

Марія Клименко

Звичайно, серед молоді це не так популярно, але якщо, припустимо, роблять якісь обробки на народні мотиви якісь співаків, то це вже можуть сприймати якось люди. Насправді, якби більше запрошували на телебачення справжні народні ансамблі, то теж я думаю, що люди слухали б це і сприймали і звикали потрошку до народної музики.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі.

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG