Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:31

Спеціальна передача, присвячена 50-літтю української редакції радіо “Свобода”.


Людмила Литовченко

Прага, 16 серпня 2004 року.

Людмила Литовченко

Говорить радіо “Свобода”!

Розпочинаємо цикл передач, присвячених 50-літтю української редакції радіо “Свобода”. Його підготувала Людмила Литовченко. Вітаю вас, дорогі слухачі!

“Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було Бог” – ця фраза з Євангелія від Іоанна, у якій міститься одне з перших тверджень про вищість духу над матерією, може бути своєрідною молитвою працівників радіовисилання Слова на далекі й близькі відстані.

Сьогодні ми відзначаємо 50-літній ювілей українського слова на хвилях радіо “Свобода”.

Чи уявляєте ви, шановні слухачі, український серпневий день 1954-го року? Розпал холодної війни між Сходом і Заходом, ядерне протистояння, атомні страхи заполонили людей, які щойно почали відходити від жахів Другої Світової війни.

Після смерті Сталіна радянська система почала давати ідеологічні тріщини, назрівала так звана відлига, пробуджувався інтелектуальний рух критичного оцінювання власного буття народу... і тут в ефірі з’являється перша українська програма на той час радіо “Визволення”.

Михайло Мигалисько

Брати і сестри українці, сьогодні ми вперше звертаємося до вас на радіо “Визволення”!

Ми живемо закордоном, але наші серця і думки завжди з вами. Жодна “залізна завіса” не розділить нас і не стане цьому на перешкоді.

Сьогодні для нас радісний день, бо наше тримке слово вітання радості і надії досягне вас на радіохвилях.

Понад мільйон українців живе закордоном. Ми вже довго розповідаємо людям у вільному світі правду про життя у нашій країні, а початок українських передач на радіо “Визволення” ставить перед нами нове завдання: ми говоритимемо до вас і для вас, співвітчизники, бо на нашій Батьківщині ви не маєте ні свободи, ні демократичної преси, ні вільного радіо.

У боротьбі проти комунізму наша рідна земля поклала великі жертви на вівтар визволення, але ми віримо у справедливість Божу, ми переконані, що ці жертви були немарні, і що Бог віддячить Україні за всі її страждання, боротьба українського народу досягне мети.

І ти, народе український, як господар у своєму домі, обіймеш місце “у сім’ї вольній новій” . Збудуться слова Т.Г.Шевченка: “І буде син, і буде мати, і буде правда на землі”, бо ж “у своїй хаті своя правда і сила, і воля...”

Людмила Литовченко

З того часу минуло 50 років. Які то були часи, як оцінюють діяльність радіо “Свобода” слухачі зі стажем, а також працівники редакції різних поколінь – про це йтиметься сьогодні і наступних наших передачах.

Співробітник радіо “Визволення”, а пізніше радіо “Свобода”, пан Микола Француженко, який працював в українській редакції з 1957-го до 1962-го року і виступав під псевдонімом Олександр Терещенко, люб’язно погодився розповісти нашим слухачам про перші роки роботи української редакції.

Микола Француженко

Перша програма українська почалася 16-го серпня 1954-го року. В програмі були новини, був репортаж, була політична стаття якась, щось особливого зі світу вряди-годи ми подавали тоді ще тільки початково, особливо новини із життя українців закордоном.

До кінця 1955-го року ми передали 1 370 оригінальних статей, не враховуючи іншого матеріалу.

Українські програми передавалися 36 разів на добу, це значить фактично передачі українські не сходили з радіохвиль, вони весь час були там, повторюючись. Тому правдоподібно і вдавалося, що вони проникали в різні терени України.

Впродовж нашої праці ми встановили багато доказів, що наше слово таки доходить до Батьківщини і що там його слухають.

Михайло Мигалисько

Спочатку називалося радіо “Визволення”, а пізніше стало радіо “Свобода”. Чому це було спочатку радіо “Визволення”? Чому це було відтак перейменовано на радіо “Свобода”?

Микола Француженко

Тому, що переговори між лідерами США і СРСР... Коли Хрущов приїхав до США перший раз, то йому наче зробили сюрприз: радіостанція “Визволення” була перейменована на радіостанцію “Свобода”. Назва перемінилася, але програма і побажання цієї радіостанції зовсім не змінилися, навпаки: вони загострювалися з кожним днем його існування.

Це був період дуже напружений. З одного боку, треба було професійних людей мати, а їх не було, треба було добрих радіокореспондентів мати, а їх не було. Отже ж тільки з поміж добрих авторів можна було вибирати.

Пан Михайло Терпак був сам при радіомовленні ще дома, належав до найвищої влади, так би мовити, яка організувала і опікувалася радіостанцією. Поїхав - знайшов редактора, пана М.І.Добрянського, який був прекрасним журналістом. Він знайшов дуже доброго редактора Ромашка.

Ми передавали історичні передачі, ми передавали служби Божі, ми передавали репортажі з різних місцевостей перебування українців закордоном.

Михайло Мигалисько

А що до події в колишньому СРСР, зокрема в Україні?

Микола Француженко

Ми діставали абсолютно всі можливі газети і журнали. Говорилося про Всесоюзну сільськогосподарську виставку. Добрянський писав про що забувати не вільно. Кольдман – це професор-єврей, який дуже-дуже змагався за українську справедливість. Леонід Полтава давав дуже цікаві репортажі, він їздив то до Парижу, до то Іспанії, то до Лондону.

Михайло Мигалисько

Вам було відомо, що це радіомовлення доходило в Україну. А які ви мали перші реакції, перші відгуки?

Микола Француженко

Наші люди діставалися до різних місцевостей України і нотували, чи доходить туди, чи не ламається десь, ідучи, ця хвиля. Було все гаразд. Дуже часто більше грала ролю погода, ніж що інше.

Михайло Мигалисько

Часто говорили, що програми радіо “Визволення” і початкові програми радіо “Свобода” формувалися структурами органів США. Як Ви, як учасник цього періоду 50-х років, оцінюєте це?

Микола Француженко

Нам ніхто нічого не забороняв. Ми передавали історичні факти життя нашої нації, так як воно було в дійсності, а не так, як писали комуністичні газети, журнали, і чи що вимагалося зверхниками Політбюро і самим Сталіним.

Я думаю, що в цьому відношенні навіть якщо і хтось говорив, бо були такі поговори, але адміністрація хіба що втручалася тим, що допомагала нам, як треба було праць: діставалися інформації загального порядку і перекладалося що треба, і ми говорили це у своїх передачах.

Тиску? Ніколи!

Людмила Литовченко

Це був один з перших співробітників української редакції Микола Француженко. З ним розмовляв мій колега Михайло Мигалисько.

Лесь Танюк

Коли сьогодні ми чуємо, “Говорить радіо “Свобода”, то ми розуміємо, що ми вже є люди вільні, що “Свобода” з нами.

Віктор Ющенко

Говорить радіо “Свобода”! Бажаю, щоб разом із “Свободою” постав свобідним і весь світ.

Людмила Литовченко

50 років тому в Нью-Йоркському виробничому центрі “Радіо Вільна Європа” з’явилися перші кореспонденти української редакції радіо “Визволення”.

У 74-му році роботу українського відділення очолив недавній еміґрант з України, київський журналіст Юрій Дулерайн, відомий слухачам, як Василь Шулькевич.

Він розповідає...

Юрій Дулерайн

Мені поталанило – я прийшов улітку 1974 року до радіо “Свобода” за газетним оголошенням про ваканції. Новий емігрант в пошуках праці. Конкурс виграв по двох позиціях: російській та українській, та обрав останню редакцію.

Мене прийняв тодішній шеф редакції Микола Герус, ентузіаст української літератури за покликанням і ліберальний демократ за переконаннями. А заступник у нього був Василь Гришко, учасник українського визвольного руху ще в роки ІІ Світової війни. Гришко був одним з ідеологів демократичного націоналізму.

Був період так званої розрядки напруженості, але відчувалося, що до кінця холодної війни ще далеко. Ми робили свої передачі, але нас мало хто чув, бо ж глушилки ревли на всю потужність.

Ми відчули зміну атмосфери 1988 року, коли за наказом Горбачова вимкнули оті глушилки. А за рік після того до нашої редакції на розі Бродвею та Сьомої авеню в Манхеттені прийшов на інтерв’ю (нечувана річ) радянський дипломат.

То був Геннадій Удовенко, посол української РСР у ООН. Звичайно, до нас приходили гості іншого ґатунку: дисиденти, правозахисники, колишні політв’язні, такі, наприклад, як генерал Петро Григоренко, письменник Микола Руденко, що їх радянський режим відпустив, чи витиснув закордон після тюремного ув’язнення.

Григоренко мало не все свідоме життя пов’язаний з радянською армією, де панувала, як відомо російська, вирішив відтак розмовляти виключно рідною мовою. Ми віддали генералові наш тритомний російсько-український словник.

Вів у нас свою рубрику письменник одесит Аркадій Львов, який вивіз свій знаменитий роман “Двір” всередині щітки для взуття. Львов володів українською не гірше від російської, якою писав свої твори.

Надія Світлична, правозахисниця, що відсиділа 4 роки в радянському концтаборі робила матеріали про Українську гельсінкську групу, про переслідування інакодумців, про рух українських жінок в Америці, тощо. Мені пощастило протягом 10 років працювати поруч Надійки, незвичайної, воістину світлої людини з гострим почуттям гумору.

Марта Скорупська родом з Канади, професійна журналістка робила в нас зовнішньополітичні огляди. Лев Зеленгер, тернопільський хохмач, невичерпне джерело анекдотів, писав дошкульні антирадянські фейлетони під псевдонімом Богдан Левчук.

У нас починав свій шлях на радіо Сашко Народецький, він же Олекса Боярко, колишній актор і театральний режисер, який і досі подекуди нагадує мені, як я примушував його переробляти перші опуси.

Але справедливість взяла гору – ми помінялися ролями. Тепер Народецький не лише мій бос, а й шеф усієї української служби, а я, після закриття нью-йоркського бюро, лише позаштатний кореспондент.

Ліна Белюц, чернівецька акторка, яка в ефірі стала Галиною Мовчан, прийшла до редакції тремтячи від страху, бо ж гадала бідолашна, що потрапила до шпигунського гнізда. Лише безробіття загнало її, нову емігрантку, до цього страшного місця. Ліна з її оксамитовим голосом згодом стала першорядним диктором і ведучою наших музичних і літературних програм.

Але повернімося до посла Удовенка, який прийшов до нас на інтерв’ю на порозі 90-тих років. Вітаючи його, я сказав: “Пане амбасадор, ласкаво просимо до лігва ЦРУ!”, бо ж так нас завжди називали в радянській пресі. “Ми вже так не говоримо”, - відповів Удовенко.

Завів я його до свого офісу, а там висів червоний піонерський вимпел з ленінським профілем і надписом: “До боротьби за славу Комуністичної партії будь готовий!” “Ми вже так не пишемо”, - зауважив посол. Для нас то був вікопомний момент, що заповідав нову Україну.

Людмила Литовченко

Це був колишній директор Нью-Йоркського корпункту радіо “Свобода”, а зараз вільний співробітник нашої редакції Юрій Дулерайн.

Цінною, і мабуть, не лише на сьогодні, але і для історії, є оцінка так би мовити ідеологічного противника української служби радіо “Свобода” – свого часу заввідділом агітації і пропаганди ЦК Компартії України, першого всенародно обраного президента України, а нині парламентського лідера СДПУ(о) - Леоніда Кравчука. Він вважає, що слухати радіо “Свободу” було важко.

Леонід Кравчук

По-перше, була ціла розроблена величезна система глушіння радіопередач. Це родила радянська влада, партія і КДБ. Я знав цифри, я по них вже трошки забув, які це цифри, але вони були набагато більші вкладені в глушіння, ніж в розвиток самої системи радіо і телебачення.

Під Києвом недалеко були цілі гектари землі зайняті глушильними системами, і пробитись через них було надзвичайно важко. Ми одержували інформацію дозовану. Скажімо, в комітеті УРСР по радіо і телебаченню була спеціальна група створена КДБ, які слухали радіо “Свободу”, робили їх слухані референти, фільтрували і подавали цю референтуру першому секретареві ЦК КПУ.

Перший секретар ЦК КПУ або його помічники знайомились, і він писав на цих рефератах резолюцію кого ознайомити і які сторінки. Скажімо, сторінок подавали 30. Він писав: “Ознайомити Кравчука з сторінками номер 3, 5 і 6”.

Я не міг читати всього, хоча мені давали весь текст. Але сидів представник загального відділу і слідкував, щоб я читав лише те, яке мені доручено знати.

Тому говорити, що я знав всі передачі радіо “Свобода” не можу, але були випадки, коли я, скажімо, їздив у відрядження і в автомобілі був радіоприймач, коли він інколи налаштований на певну хвилю, де це глушіння немає такої сили, то можна було його десь почути.

Марина Пирожук

Із почутого, пане Кравчук, що для Вас означала тоді “Свобода”?

Леонід Кравчук

Скажімо, не так, як зараз. Вона означала мені, що є такі радіостанції на Заході, які відслідковують ситуацію в Україні і аналізують не так, як аналізують наші ЗМІ. Дечому я вірив, а дечому я зовсім не вірив, тому що я не мав повної інформації.

Але коли там йшлося про Голодомор, про Шевченкові проблеми, про національні і мовні проблеми в Україні, то я відчував, що вони кажуть правду. Я маю на увазі “вони”, то це радіо “Свобода” і інші радіостанції.

Бажання слухати було надзвичайно велике. Я знаю, що це було не тільки в мене, це було у всіх. Тому що, коли ми збиралися в колектив і люди, які ми один одному довіряли, то дуже багато було розмов закритих не для публічності про ті радіостанції і газеті, які видаються в Америці і Канаді, як там подаються матеріали. Це сприймалося з надзвичайно великим інтересом, як спосіб дізнатися ще одну думку, ще одну позицію щодо подій в Україні і не тільки в Україні.

Марина Пирожук

А що для Вас означає нинішня “Свобода”?

Леонід Кравчук

Нинішня “Свобода” вже немає такої інформаційної сили порівняно з іншими. Тому що, слава Богу, суспільство вже більш відкрите. Ми можемо не тільки слухати і читати, і подорожувати , і бачити ситуацію власними очима.

Але для мене вона є, як одне з важливих джерел інформації. Я з досвіду, а досвід у мене цієї роботи надзвичайно великий, знаю, що справжня думка об’єктивна і глибока породжується тоді, коли ти маєш інформацію про одне і теж з різних джерел.

Так ось радіо “Свобода” є важливим джерелом. Я довіряю цьому джерелові в багатьох-багатьох випадках. Знову ж таки, не у всіх, тому що так не може бути, щоб людина повністю довіряла тільки одному джерелу. Так вона тоді втратить інтерес до інших.

Потреба в тому, щоб таких джерел було якомога більше є надзвичайно велика і, думаю, що в цьому є якраз знак демократії. Тому закривати будь-які джерела інформації, на мою думку, є недемократично і шкідливо для розвитку демократії і суспільства.

Людмила Литовченко

Як щойно сказав колишній президент України, народний депутат Леонід Кравчук, то радянська влада, партія, КДБ глушили передачі радіо “Свобода”.

Людмила Литовченко

Як щойно сказав колишній президент України, народний депутат Леонід Кравчук, що радянська влада, партія і КДБ глушили передачі радіо “Свобода”. Про одного з тих, хто безпосередньо займався глушінням, піде мова далі.

Радіоінженер Борис Філіпченко почав працювати на київському радіоцентрі, що у Броварах, у 1954 році. Саме тоді, коли радянський союз розгортав справжню війну проти ворожих радіоголосів, перш за все, радіо “Свобода”. Глушилки працювали цілодобово.

Згадуючи події півстолітньої давнини, радіоінженеру є про що розповісти і є над чим замислитися. З Борисом Філіпченком, радіоветераном війни в ефірі зустрівся наш кореспондент Володимир Ляшко.

Володимир Ляшко

Пригадуючи роки холодної війни, Борис Філіпченко розповідає, що радіоглушінням у київському регіоні займався не лише їхній радіоцентр, з якого велися трансляції першої програми українського радіо та іномовлення на США та Канаду.

Їхні глушилки були невеликої потужності і спрямовувалися на територію Київської області.

Борис Філіпченко (переклад)

Не лише ми займалися глушінням, бо глушінням займалися і в Києві, там же ціла станція була, яка працювала чисто на заглушку. Це на горі на Подолі, може знаєте? Ось там чисто працювали на глушіння на коротких хвилях.

Володимир Ляшко

Технічна дисципліна, як каже Борис Філіпченко, була сувора, а спеціальний підрозділ Мінзв’язку жорстко контролював роботу глушилок. Борис Філіпченко

Давали сюди команду, на яку частоту налаштовуватися, треба було швидко-швидко настроїтися. І коли ми швидко не могли, нас звинувачували, викликали на килим, це була така процедура, коли стягнення отримували, досить неприємні речі.

Держслужба була при Міністерстві зв’язку, але я не думаю, що вона контролювалася тільки Міністерством зв’язку. Контролювалася і КГБ, у них була своя служба, яка слідкувала за радіочастотами, проходженням радіосигналу.

При чому наші передавачі працювали на так званий бігунок, бо “Свобода” теж думала, як же так, щоб її передачі йшли нормально. І вона міняла трохи частоту, щоб уходити вліво – вправо. Те ж саме і тут з’явилося: ви бігаєте, і ми за вами бігаємо.

Володимир Ляшко

А що це за бігунок, чи це автоматичний пристрій?

Борис Філіпченко

Так, автоматичний.

Володимир Ляшко

На глушіння радіостанцій СРСР за рішенням політбюро витрачав колосальні кошти, оскільки для цього потрібні були потужності вдвічі більші.

Однак, фактично, безперешкодно голоси можна було почути на хвилях 13, 16 і 19 метрів, на яких радіоцензуру здійснювати було важче, саме тому на радянських приймачах короткохвильовий діапазон починався з 25 метрів. Однак радіолюбителі запросто переробляли діапазони і слухали “Свободу”.

Минуло десятиліття, у грудні 1988 року політбюро розпорядилося припинити глушіння західних радіостанцій. Мов динозаври далекої епохи, припадають пилом “спеціздєлія” – глушилки.

Однак, як і раніше, Філіпченко знову шукає альтернативну інформацію, слухає “Свободу”, “Бі Бі Сі”, його не задовольняє, як каже він, одностороння, препарована інформація про події в Україні та хід передвиборчої кампанії, яку він чує на провідних теле- і радіоканалах.

Борис Філіпченко (переклад)

Я хочу вибору інформації, навіщо ви мені нав’язуєте?

Людмила Литовченко

Володимир Крижанівський був першим послом незалежної України в столиці Російської Федерації впродовж 91-94 років.

“У ті роки радіо “Свобода”, - вважає надзвичайний уповноважений посол, - відіграла велику роль у становленні різнобічних і рівноправних стосунків між обома країнами. Своїми думками про роль української редакції радіо “Свобода” на початку 90-х і тепер ділиться Володимир Крижанівський.

Володимир Крижанівський

На велике щастя тоді вже не було того складного положення, яке було за радянських часів, я ще маленьким хлопчиком, в 51 році, здається, вперше почув “Голос Америки”, це мені дуже сподобалось.

Потім слухав “Свободу”, коли з’явилась українська редакція, я взагалі був, можна сказати, щасливим, бо міг отримати незалежну, абсолютно, я б сказав, правдиву інформацію, яка давала можливість орієнтуватися в світі.

Коли я був послом, у мене встановилися дуже теплі стосунки з вашим кореспондентом Віталієм Портниковим, ми знаходили абсолютно робочий клімат, я досить часто йому давав інтерв’ю. І це, на превелике щастя, було тоді абсолютно нормальним.

Ваша діяльність, ваша праця, яку ви ведете дуже тактовно, мене найбільше приваблює. Те, що на відміну від російських каналів, які абсолютно часто-густо таке говорять і так втручаються в наші внутрішні, ваш канал дуже обережно, дуже тактовно, дуже помірковано це робить.

І я з жахом почув, що українська редакція “Свобода”, можливо, суттєво скоротить свою передачу, в цей час, при нинішньому складі, я думаю, це дуже загрожує.

Але якщо переможе Ющенко, я думаю, років через 5 вам не буде що робити в Україні. А зараз, поки що Ваша інформація, і що по суті важливо, ви ніколи не займаєтесь коментарями, а ви більшу частину даєте факти, як предмет для роздуму. Хоча є певні до вас претензії, де в чому ви трохи відстаєте.

Людмила Литовченко

Це був Перший посол Російської Федерації впродовж 91-94 років Володимир Крижанівський.

Попри те, що у своїх передачах ми проповідуємо принципи демократичного співіснування в світі, і самі намагаємося дотримуватися цих принципів у стосунках між собою, все ж останнє слово залишається за господарем дому.

А господарює у нашій редакційній хаті господарює Олександр Народецький, відомий слухачам, як Олекса Боярко. Отож, слово директора.

Олександр Народецький

Радіо “Свобода” – 50 років, і нічого тут не вдієш, не втекти мені від власних почуттів. Почав я слухати передачі ще 1964 року, саме у дні усунення Хрущова.

Тоді я не повірив вухам своїм, я не вірив, що десь люди можуть говорити вголос інакше. Це був шок, який, бачте, і досі пам’ятається. Звісно, не мислилося тоді, що прийде час, і я сам сидітиму перед мікрофоном. А час-таки прийшов, я потрапив на радіо “Свобода”, і вже 25 років живу в українській редакції.

Так і не помітив, як посивів і став ветераном за навалами подій, за хвилями потрясінь. Чого-чого, а подій і потрясінь Україні, як і світові, не бракувало.

Нам можна закинути багато речей, дечому ми не були на рівні, дещо не прозвучало так проникливо, як цього вимагала ситуація, але одного нам не закинеш: ми завжди були з основними подіями, ми ніколи не ігнорували головних зрушень у житті України. Ми прагнули бути там, де вирувало найгостріше і найгарячіше. І в цьому ми майже завжди вели перед.

Більшість із своїх 50 років радіо “Свобода” пробивалося до своїх слухачів через заглушки. Як би нас не глушили, а слухачі все одно нас знаходили. І в рік 50-ліття, вважайте, лиха доля звалилася на нас, і нас викинули з цілої мережі ФМ.

А попри це наші слухачі залишаються з нами. Оце слухацьке довір’я до нас дорого коштує. Чим його завоюєш? Як його утримаєш? Саме це довір’я береже нас і дисциплінує нас, підтримує і підштовхує.

Я вітаю моїх колег і наших слухачів зі ще одним моментом вічності, довжиною аж в 50 років. Я часто повторюю одну приказку: перші 100 років завжди важко. Так що попереду багато чого цікавого, але ніколи не забуваймо, що ми відповідальні за довір’я тих, до кого ми звертаємо наш голос, голос радіо “Свобода”.

(Звучить фраза “Говорить радіо “Свобода” різними мовами)

Людмила Литовченко

Говорить радіо “Свобода”.

Ви слухали першу передачу з циклу, присвяченого 50-літньому ювілею українського радіо “Свобода”, її підготувала й вела Людмила Литовченко, на все добре.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG