Аудіозапис програми:
Київ, 20 серпня 2004 року.
Надія Степула
Звучить фрагмент поезії Василя Стуса. Читає Василь Стус.
Поезія Стуса, - писав Юрій Шевельов, - наскрізь людська й людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радости, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежности світу.
“Живий голос Василя Стуса” – Ми почули його живий голос, записаний на компакт диску.
Далі в новому випуску радіожурналу “Сюжети” на хвилях радіо “Свобода” почуємо поетичне слово Василя Стуса і слово про нього; А також послухаємо інші цікаві сюжети.
З вами, дорогі слухачі, автор і ведуча – я, Надія Степула. Залишайтеся на хвилі Свободи, слухайте радіожурнал “Сюжети”!
Фрагмент із поезії Василя Стуса, читає Василь Стус.
Живий голос Василя Стуса, записаний на компакт-диску - перший проект Гуманітарного Центру Василя Стуса, голова правління якого – син поета, Дмитро.
Дмитро Стус ще у 1984 чи 1985 році дав один із цих записів Сергієві Набоці. Сергій переписав його на тогочасний бобінний магнітофон. Під час обшуку іхнього помешкання “на світанку перебудови”, як пригадує Інна Набока, у червні 1986 року кадебісти вилучили бобіну із голосом Василя Стуса.
І, хоч восени того ж року частину паперів і речей повернули – (вже була перебудова!), та записів Стуса серед повернутого не було. Сергій Набока вимагав повернути бобіну, але безрезультатно. Ось така історія... Літературознавець, критик, віце-президент Асоціації українських письменників Дмитро Стус розповідає Інні Набоці про перший проект очолюваного ним Центру Василя Стуса.
Дмитро Стус
Кращий товариш Василя Стуса кінця 60-тих Леонід Селезненко зробив запис того як Василь Стус читає вірші. Після того було 3 перезаписи. Так сталося, що після арештів 1972 років запис зник, але 3 перезаписи поганої якості зберігались.
Давно говорили про те, що треба було б якось їх видати. Зараз, коли створено Центр Василя Стуса, ми за 3 місяці за допомогою Віктора і Катерини Ющенко, студії “Комора”, зробили проект, куди, крім голосу Василя Стуса, бо збереглося тільки 20 хвилин, ввійшли перші спроби залучення Василя Стуса в репертуар українських акторів і українських співаків. Тобто так з’явився там Сергій Мороз, сестри Тельнюк, Галя Стефаник.
Надія Степула
Поезія Василя Стуса наближала незалежність України, як наближав він сам – усім своїм життям, жертовно покладеним на вівтар незалежності. Україна цими днями святкує день незалежності. Є привід підбити трохи підсумків за період, відколи декларація про незалежність розпочала відлік нового українського часу.
В якому силовому полі оптимістичних зрушень і проблем, стереотипів та їх подолання перебуває нині країна? Як пишуться чорновики буднів, які складаються у неповторну книгу історії?
Слухаємо сюжет від культуролога і письменника Миколи Рябчука.
Микола Рябчук
День незалежності – свято, яке завжди викликає у мене двоїсті почуття. Це вже триває, Богу дякувати, 13 років. Ми мали дуже добру нагоду отримати справжню незалежність і збудувати справжню незалежну державу.
На жаль, цьому не трапилося і не трапилося з багатьох причин. Початок цього виводиться з 1991 року, коли ми мали не лише Акт про проголошення державної незалежності, але також референдум, який мав це підтвердити.
Референдум, як Ви пам’ятаєте супроводжувався також президентськими виборами. Це було в один день і українці мали можливість не лише вибрати собі незалежність, але й також вибрати той тип незалежності, який би вони хотіли.
Вони вибирали не просто українську незалежну державу, вони обирали різновид цієї держави, модель цієї держави. Тобто модель закладалася вибором президента.
Як ви пам’ятаєте тоді всі антикомуністичні, не комуністичні кандидати отримали тоді приблизно третину голосів. Дві третини отримав криптокомуністичний чи квазікомуністичний кандидат, в кожнім разі кандидат, який гарантував продовження тієї самої системи, продовження того самого режиму. Словом, гарантував усе те, що тепер називається спадкоємністю влади.
Ми і до сьогодні маємо цю спадкоємність влади. Вибрано було по суті не просто незалежну Україну, а незалежну українську совєцьку республіку. Вона і сьогодні існує.
Ми живемо досі в УСРС. Я думаю, що і з цього виводяться всі інші біди, тобто нереалізований шанс, незавершена революція, незавершена перебудова, зрештою.
Фактично, збереглася стара прогнила корумпована совєцька система. Збереглися старі корумповані прогнилі совєцькі еліти. Збереглися старі інституції, всі ці перейменовані по-новому КДБ і всі інші комітети.
Не відбулося найголовнішого, того, що відбулося в країнах Центрально-Східної Європи, а це – зміни системи. Наслідки цього ми бачимо сьогодні. Ми бачимо, де є сьогодні країни Центрально-Східної Європи, де є країни Балтії, які вибрали не просто незалежність, а справжню незалежність, і ми бачимо, де є сьогодні Україна.
Країни Центрально-Східної Європи, країни Балтії стали членами НАТО і ЄС. Тобто ці люди зробили свій вибір. Вони вибрали не просто незалежність, вони вибрали незалежність і просто розрив із совєцьким комуністичним минулим.
Цей розрив у нас не відбувся і тому ми борсаємося там, де ми борсаємося, тобто й далі в цьому євразійському баговинні, яке нас засмоктує, на жаль, дедалі швидше.
Я все-таки маю надію, що референдуми в нас поки що тривають, принаймні, кожних 4 роки ми маємо своєрідні такі референдуми. Тобто йдеться далі про наповнення незалежності реальним змістом.
Я все-таки ще маю досі маленьку надію, що один із таких референдумів, можливо, навіть цього року цієї осені принесе нам незалежність справжню, тобто незалежність, яка буде означати остаточний розрив із совєцький минулим і з так званою спадкоємністю влади, яка, на жаль, у нас триває від 1917 року і не закінчується.
Надія Степула
Своє бачення актуальних викликів у світлі урочистої дати пропонує заступник редактора журналу “Сучасність”, кандидат філософських наук Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Яким би не був плюралістичним сучасний цивілізований світ, то в ньому нормою є турбота про власну країну, а не демонстративна відстороненість від неї, ба більше, патріотизм власної кишені і не більше того.
Україна в цьому сенсі справді істотно відрізняється не тільки від Європи, а й від Азії та Латинської Америки і більше схожа на деякі держави Тропічної Африки, котрі, на жаль, дуже далекі від взірців демократичної цивілізованості.
За даними різних соціологічних досліджень близько третини українських громадян хотіли б полишити свою Батьківщину і тільки 40-45% опитаних прагне працювати задля її процесу і впевнені, що Україна перетвориться на нормальну європейську державу.
З іншого боку, а ж половина загалу прагне відкритих кордонів з Росією і закритих з боку Європи. Тоді, як українська економіка, реально виживає не завдяки донбасівським відрахуванням у держбюджет, як стверджує дехто, а передусім унаслідок вливання тих багатомільярдних сум, що їх привозять із Європи заробітчани.
До речі, згідно із даними народного депутата Анатолія Матвієнка, кошти щороку інвестовані в економіку України остарарбайтерами сумарні на разі з видатками держбюджету.
Нормальний хід думок нормальних громадян: якщо нині національна економіка не здатна забезпечити гідною працею мільйони співвітчизників, то слід докласти всіх зусиль, щоб ці люди легально заробляли закордоном якомога більші кошти, інвестуючи їх потім у вітчизняний бізнес.
Хід думок половини українських громадян: треба вибудувати “залізну завісу” на кордоні з Європою, натомість повністю відкрити кордон на Сході, через який і далі рухатимуться наркотики, нелегальні емігранти з азійських держав і місіонери єдності трьох слов’янських народів.
Джон Кеннеді любив повторювати: “Не думай, що твоя країна зробила для тебе – думай, що ти ще зможеш зробити для своєї країни. Але схоже, що раніше сприйняти і втілити у життя цю розумну формулу, то багатьом треба просто навчитися думати.
Надія Степула
Письменник Євген Дудар – гуморист і сатирик, лауреат престижних літературних премій, Заслужений діяч мистецтв України – пропонує ще один сюжет.
Фрагмент твору “Українці мої, українці”. Читає Євген Дудар
Надія Степула
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу.
Щасливих вам сюжетів!
До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!
Київ, 20 серпня 2004 року.
Надія Степула
Звучить фрагмент поезії Василя Стуса. Читає Василь Стус.
Поезія Стуса, - писав Юрій Шевельов, - наскрізь людська й людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радости, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежности світу.
“Живий голос Василя Стуса” – Ми почули його живий голос, записаний на компакт диску.
Далі в новому випуску радіожурналу “Сюжети” на хвилях радіо “Свобода” почуємо поетичне слово Василя Стуса і слово про нього; А також послухаємо інші цікаві сюжети.
З вами, дорогі слухачі, автор і ведуча – я, Надія Степула. Залишайтеся на хвилі Свободи, слухайте радіожурнал “Сюжети”!
Фрагмент із поезії Василя Стуса, читає Василь Стус.
Живий голос Василя Стуса, записаний на компакт-диску - перший проект Гуманітарного Центру Василя Стуса, голова правління якого – син поета, Дмитро.
Дмитро Стус ще у 1984 чи 1985 році дав один із цих записів Сергієві Набоці. Сергій переписав його на тогочасний бобінний магнітофон. Під час обшуку іхнього помешкання “на світанку перебудови”, як пригадує Інна Набока, у червні 1986 року кадебісти вилучили бобіну із голосом Василя Стуса.
І, хоч восени того ж року частину паперів і речей повернули – (вже була перебудова!), та записів Стуса серед повернутого не було. Сергій Набока вимагав повернути бобіну, але безрезультатно. Ось така історія... Літературознавець, критик, віце-президент Асоціації українських письменників Дмитро Стус розповідає Інні Набоці про перший проект очолюваного ним Центру Василя Стуса.
Дмитро Стус
Кращий товариш Василя Стуса кінця 60-тих Леонід Селезненко зробив запис того як Василь Стус читає вірші. Після того було 3 перезаписи. Так сталося, що після арештів 1972 років запис зник, але 3 перезаписи поганої якості зберігались.
Давно говорили про те, що треба було б якось їх видати. Зараз, коли створено Центр Василя Стуса, ми за 3 місяці за допомогою Віктора і Катерини Ющенко, студії “Комора”, зробили проект, куди, крім голосу Василя Стуса, бо збереглося тільки 20 хвилин, ввійшли перші спроби залучення Василя Стуса в репертуар українських акторів і українських співаків. Тобто так з’явився там Сергій Мороз, сестри Тельнюк, Галя Стефаник.
Надія Степула
Поезія Василя Стуса наближала незалежність України, як наближав він сам – усім своїм життям, жертовно покладеним на вівтар незалежності. Україна цими днями святкує день незалежності. Є привід підбити трохи підсумків за період, відколи декларація про незалежність розпочала відлік нового українського часу.
В якому силовому полі оптимістичних зрушень і проблем, стереотипів та їх подолання перебуває нині країна? Як пишуться чорновики буднів, які складаються у неповторну книгу історії?
Слухаємо сюжет від культуролога і письменника Миколи Рябчука.
Микола Рябчук
День незалежності – свято, яке завжди викликає у мене двоїсті почуття. Це вже триває, Богу дякувати, 13 років. Ми мали дуже добру нагоду отримати справжню незалежність і збудувати справжню незалежну державу.
На жаль, цьому не трапилося і не трапилося з багатьох причин. Початок цього виводиться з 1991 року, коли ми мали не лише Акт про проголошення державної незалежності, але також референдум, який мав це підтвердити.
Референдум, як Ви пам’ятаєте супроводжувався також президентськими виборами. Це було в один день і українці мали можливість не лише вибрати собі незалежність, але й також вибрати той тип незалежності, який би вони хотіли.
Вони вибирали не просто українську незалежну державу, вони обирали різновид цієї держави, модель цієї держави. Тобто модель закладалася вибором президента.
Як ви пам’ятаєте тоді всі антикомуністичні, не комуністичні кандидати отримали тоді приблизно третину голосів. Дві третини отримав криптокомуністичний чи квазікомуністичний кандидат, в кожнім разі кандидат, який гарантував продовження тієї самої системи, продовження того самого режиму. Словом, гарантував усе те, що тепер називається спадкоємністю влади.
Ми і до сьогодні маємо цю спадкоємність влади. Вибрано було по суті не просто незалежну Україну, а незалежну українську совєцьку республіку. Вона і сьогодні існує.
Ми живемо досі в УСРС. Я думаю, що і з цього виводяться всі інші біди, тобто нереалізований шанс, незавершена революція, незавершена перебудова, зрештою.
Фактично, збереглася стара прогнила корумпована совєцька система. Збереглися старі корумповані прогнилі совєцькі еліти. Збереглися старі інституції, всі ці перейменовані по-новому КДБ і всі інші комітети.
Не відбулося найголовнішого, того, що відбулося в країнах Центрально-Східної Європи, а це – зміни системи. Наслідки цього ми бачимо сьогодні. Ми бачимо, де є сьогодні країни Центрально-Східної Європи, де є країни Балтії, які вибрали не просто незалежність, а справжню незалежність, і ми бачимо, де є сьогодні Україна.
Країни Центрально-Східної Європи, країни Балтії стали членами НАТО і ЄС. Тобто ці люди зробили свій вибір. Вони вибрали не просто незалежність, вони вибрали незалежність і просто розрив із совєцьким комуністичним минулим.
Цей розрив у нас не відбувся і тому ми борсаємося там, де ми борсаємося, тобто й далі в цьому євразійському баговинні, яке нас засмоктує, на жаль, дедалі швидше.
Я все-таки маю надію, що референдуми в нас поки що тривають, принаймні, кожних 4 роки ми маємо своєрідні такі референдуми. Тобто йдеться далі про наповнення незалежності реальним змістом.
Я все-таки ще маю досі маленьку надію, що один із таких референдумів, можливо, навіть цього року цієї осені принесе нам незалежність справжню, тобто незалежність, яка буде означати остаточний розрив із совєцький минулим і з так званою спадкоємністю влади, яка, на жаль, у нас триває від 1917 року і не закінчується.
Надія Степула
Своє бачення актуальних викликів у світлі урочистої дати пропонує заступник редактора журналу “Сучасність”, кандидат філософських наук Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Яким би не був плюралістичним сучасний цивілізований світ, то в ньому нормою є турбота про власну країну, а не демонстративна відстороненість від неї, ба більше, патріотизм власної кишені і не більше того.
Україна в цьому сенсі справді істотно відрізняється не тільки від Європи, а й від Азії та Латинської Америки і більше схожа на деякі держави Тропічної Африки, котрі, на жаль, дуже далекі від взірців демократичної цивілізованості.
За даними різних соціологічних досліджень близько третини українських громадян хотіли б полишити свою Батьківщину і тільки 40-45% опитаних прагне працювати задля її процесу і впевнені, що Україна перетвориться на нормальну європейську державу.
З іншого боку, а ж половина загалу прагне відкритих кордонів з Росією і закритих з боку Європи. Тоді, як українська економіка, реально виживає не завдяки донбасівським відрахуванням у держбюджет, як стверджує дехто, а передусім унаслідок вливання тих багатомільярдних сум, що їх привозять із Європи заробітчани.
До речі, згідно із даними народного депутата Анатолія Матвієнка, кошти щороку інвестовані в економіку України остарарбайтерами сумарні на разі з видатками держбюджету.
Нормальний хід думок нормальних громадян: якщо нині національна економіка не здатна забезпечити гідною працею мільйони співвітчизників, то слід докласти всіх зусиль, щоб ці люди легально заробляли закордоном якомога більші кошти, інвестуючи їх потім у вітчизняний бізнес.
Хід думок половини українських громадян: треба вибудувати “залізну завісу” на кордоні з Європою, натомість повністю відкрити кордон на Сході, через який і далі рухатимуться наркотики, нелегальні емігранти з азійських держав і місіонери єдності трьох слов’янських народів.
Джон Кеннеді любив повторювати: “Не думай, що твоя країна зробила для тебе – думай, що ти ще зможеш зробити для своєї країни. Але схоже, що раніше сприйняти і втілити у життя цю розумну формулу, то багатьом треба просто навчитися думати.
Надія Степула
Письменник Євген Дудар – гуморист і сатирик, лауреат престижних літературних премій, Заслужений діяч мистецтв України – пропонує ще один сюжет.
Фрагмент твору “Українці мої, українці”. Читає Євген Дудар
Надія Степула
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу.
Щасливих вам сюжетів!
До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!
