Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 14:13

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Українське суспільство, основні соціально-демографічні показники, які його характеризують; українські народні інструменти; американський професор Джеймс Мейс


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 18 серпня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Сьогодні ми завершуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.

Яким є теперішнє українське суспільство, які основні соціально-демографічні показники його характеризують? Перед мікрофоном – доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

За станом на 5 грудня 2001р. за уточненими даними всеукраїнського перепису населення загальна кількість наявного населення України становила 48 млн. 457 тисяч осіб.

На 1 січня 2004 року населення України становило 47 мільйонів 622 тисячі осіб. Себто за 2 роки воно зменшилося на 835 тисяч. Отже маємо середньорічне зменшення української людності на 417 тисяч.

Якщо в найближчі роки така динаміка збережеться, то протягом наступних десяти років українців стане менше 43 млн., а в наступні 20 років – менше 39 млн.

За темпами скорочення населення Україна навряд чи може комусь в Європі (хіба що Росії, але то вже Євразія) поступитися першістю. В Україні людей удвічі більше помирає, ніж народжується.

Нині Україна стоїть перед демографічною прірвою і якщо загрозливі тенденції не буде заблоковано, якщо не вдасться знайти шляхи порятунку, то нащадкам нинішніх українських керівників уже не буде ким керувати.

На жаль, сьогодні влада в Україні заклопотана збереженням керівних важелів у своїх руках заради самої влади, вона не думає про соціально-демографічну політику без якої не може бути ніякого розвитку, не кажучи вже про сталість поступу.

А між тим українська нація старішає, а кожний п''ятий працездатний українець працює за кордоном, збагачуючи пенсійні фонди іноземних країн, а також їхні фонди допомоги родинам з дітьми.

Отже сучасна внутрішня соціальноекономічна політика влади в Україні завдає удару не лише по нинішніх поколіннях українців, але й по майбутніх. Процес допопуляції українців своїми темпами випереджає депопуляцію країн Західної Європи.

Водночас збільшується кількість дітей-інвалідів, що яскраво свідчить про несприятливі соціальні, економічні та екологічні умови буття українського народу. 81% українців мають зарплату, що становить лише 100 $ на місяць.

Це означає, що більшість українських родин має жити приблизно на 3 $ 33 центи на день. Такий “добробут” притаманний найвідсталішим країнам Латинської Америки, Азії і Африки. Але тут йдеться про пересічні цифри, фактично, величезні за чисельністю групи українців не мають і цього.

Дуже важкою є ситуація з фізичним здоров''ям населення України. За підрахунками фахівців, за 8 років на теренах України буде 1,5 мільйонів хворих на СНІД і носіїв цієї інфекції, що вже може бути визнано катастрофою.

Такий рівень захворюванності наближає Україну до африканських країн. Як свідчать останні дані, в Україні дуже поширена така шкідлива звичка, як куріння. Серед населення країни курить 20% людей, кожна п''ята особа, а щороку від хвороб, викликаних курінням, в Україні помирають 110 тисяч чоловік.

В цілому сумна демографічна ситуація, що не викликає жодної стурбованості у влади, яка не думає про завтрашній день, дещо відмінна по регіонах: як і раніше "чемпіоном" вимирання є Чернігівська область, що має всі шанси знелюднити: від''ємний коефіцієнт приросту населення – 15, у Сумській області він становить – 12,4, Луганській – 12, Полтавській – 11,7, Черкаській – 11,3. Навіть у Києві такий коефіцієнт становить – 2.

Кількість шлюбів на теренах України практично дорівнює кількості розлучень. На загал по Україні коефіцієнт зменшення населення – 8,3. Себто на кожну 1000 осіб народжувалось пересічно 8,9 українців, а помирало 17,2. Лише за квітень 2004р. населення України скоротилося на 20 тисяч осіб.

Помітним є подальше зменшення частки чоловіків у загальному балансі населення, хоча в репродуктивному віці, до 40 років, таке співвідношення ще не є тривожним.

Привертає увагу, що понад половина населення, 6,8%, не мають дітей у віці до 16 років, лише 0,5% мають 4 дитини, 0,9% - 3, 10% - двох дітей.

Олекса Боярко

Зовсім по-іншому, але не менш показово характеризує сучасне українське суспільство і його культуру ставлення до автентичної музики, фольклору, пісенної традиції, до власних історичних коренів. Розповідає Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Не кожен знає, як звучать домбра або гуслі – “однолітки” легендарного давньоруського співака Бояна. Ці та десятки інших музичних інструментів упродовж століть супроводжували український спів.

Але і досі важко сказати, які з них справді народні, а які опинилися в Україні унаслідок міжнародних культурних зв’язків, - каже кобзар і музикознавець Тарас Компаніченко.

Тарас Компаніченко

Не визначено, що є народним інструментом чи вдосконаленими народним інструментом, а чи взагалі інструментом-мутантом, який і не мав би в повній мірі називатись українським народним інструментом.

Існують інструменти, власне, народі, які використовує український народ протягом історичного періоду, які зафіксовані фольклористами, етнологами з початку ХІХ ст. до початку ХХ ст.

Це інструменти від найпростіших свищиків, свистків, сопілок, денцівок, корин, варганів, тримбіт, рогів до колісних лір, діатонічних нот чи народних бандур, кобз, цимбал, скрипок.

Крім того, були інструменти, про які можна сказати, що вони не цілком українські, але які використовує український народ в ті чи інші історичні періоди: гуслі, ребеки, псалтаріон (загальноєвропейські інструменти), так само, як і ліра, врешті, відома на цілому європейському обширі.

Крім того, такі дуже відомі інструменти так само у нас використовувалися: арфи, на яких грали священики або ж фісгармонія, клавікорд.

Богдана Костюк

І ще десятки музичних інструментів, які, за словами пана Тараса, відомі з історії.

Сучасна українська музика активно використовує старовинні інструменти, оскільки вони надають пісням і композиціям неповторного звучання.

Кобзу, сопілку, барабани, гуцульську трембіту чути у композиціях гуртів “Гайдамаки” і “Скрябін”, “Перкалаба” і “Гуцул Каліпсо”; до автентичної української музики та народних інструментів звертаються молоді виконавці – адже, як стверджує солістка групи “Фарбований Лис” Леся Щербак.

Леся Щербак

У кожної країни, у кожної нації є якась своя особливість. Якщо вважається, що українці співучий народ, то чому ми – молодь, не можемо використати ті надбання, які тисячоліттями живуть у нас.

Кожен має знайти свою особливість і подати її. Якщо ми будемо копіювати Захід, Схід, кого завгодно, то нічого цікаво з цього в нас не вийде. Якщо ми просто візьмемо своє власне, те, що маємо і красиво його оформимо, то це буде не гірше, ніж будь-які західні зразки, може, навіть і краще.

Богдана Костюк

Тарас Компаніченко стверджує, що гра на народних інструментах стала популярною серед дітлахів. І, якщо раніше існувала мода на фортепіано чи скрипку – нині дітей вчать грати на кобзі та сопілці. За прикладами ходити далеко не треба.

Олексій Авраменко

Мене звати Авраменко Олексій. Мені 13 років.

Я хочу вам дещо розповісти про український народний музичний інструмент сопілку. Сопілка входить до складу духових. Вона виготовляється з дерева, має до 10 видів. Сопілки є різні: гуцульська телянка, денцівка, флоярка, ізобрін.

Дуже поширений пісенний образ калинової сопілки. Це про неї народна мудрість каже: “За пралісом, за лісом, за оте теля реве зрубав хлопець калинку та зробив сопілоньку. Її голос калиновий прощав дівоньку. Сопілка калинова мила та тоненька, така голосненька”.

Калинова сопілка в казках та легендах чує та бачить те, що люди хочуть сховати від когось. От як в одній казці, у якій тужливий спів сопілки видає тяжкий злочин брата, коли він через заздрість вбив брата.

Олекса Боярко

І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжує свою розповідь про українське суспільство, використовуючи соціологічні дані та висліди Всеукраїнського перепису населення.

Ігор Лосєв

Громадяни України матеріальний рівень своїх родин оцінюють так – 20,4% вважають його дуже низьким – це злидні, 23,9% - низьким (бідність), нижчим за середній – 21,5% - це трохи прикрита бідність Середнім вважають свій рівень життя – 31,5% населення, але за стандартами сусідів України (Польщі, Словаччини, Угорщини) – це теж бідність. Вище за середній – 2,1%. Високим – 0,3%, дуже високим – 0,1%. Картина типова для диктаторських і олігархічних країн “третього світу”.

Цікаво, що середній дохід українця за стандартами навіть Східної Європи є абсолютно мізерним – 276 гривень 27 копійок (данні фонду “Демократичні ініціативи, центру “Соціс” і Інституту соціології НАН України), а середній дохід української родини за місяць становить 653 гривні 39 копійок.

Тому майже 20% українських родин відмовляють собі в найнеобхіднішому і відчайдушно борються за виживання. Майже 49% родин ледве зводять кінці з кінцями. І лише 29% родин вважають, що вони живуть більш-менш пристойно.

Що стосується етнічного розподілу населення, то кількість етнічних українців навіть трохи зросла у порівнянні з переписом 2001 року, з 77,8, до 77,9%. Як виявилося, більшість громадян України вдома розмовляє українською мовою, майже 54%, але кількість тих, хто вважає українську мову рідною дещо зменшилося з майже 68% до майже 64%, що пояснюється навальною русифікацією як всередині країни, так і ззовні, за всебічного сприяння влади в Україні.

Саме україномовність в сучасній Україні робить життя людини доволі незатишним, мовна дискримінація носіїв української в багатьох регіонах держави посилюється. 70% громадян України вважають себе віруючими.

Прихильниками російської церкви (Московський патріархат) назвали себе майже 21%, українського православ''я (Київський патріархат) – 18,3%, УАПЦ – 3,3%, УГКЦ – 8,4%, римо-католицької церкви – 1%, інших церков – 3,4%. Майже 50% українських християн конфесійно не визначились.

Перепис 2001 року поклав край і деяким міфам (хоча вони й досі поширюються), наприклад, міфові про багатонаціональність України. За міжнародними стандартами, багатонаціональною вважається країна, де титульна нація має лише відносну більшість. Коли ж титульна нація в складі населення має абсолютну більшість, у випадку України майже 80%, то йдеться про мононаціональну державу.

Слід визнати, що регулярні переписи населення – справа складна і недешева, але надзвичайно потрібна і корисна, як орієнтир соціально-економічного, політичного і культурного розвитку.

Олекса Боярко

І ще один вимір українського суспільства – це те, що воно якимось несподіваним чином залучало і залучало до себе таких непересічних достойників культури і науки інших народів, як американський професор Джеймс Мейс, котрий пішов у вічність на початку цього літа. Перед мікрофоном Надія Степула.

Надія Степула

“Те, що Джеймс Мейс – незрівнянний, Божий дарунок для України, - доходитиме до нас ПІСЛЯ утрати” , - від цих слів, сказаних про Мейса Євгеном Сверстюком, тепло, світло й пронизливо холодно водночас. – Болить слово “Після”...

Євген Сверстюк також називав Мейса “неофітом”, котрий не зраджує історичній правді. Зазнаючи при цьому, що дослідження Мейса недостатньо ще поціновуються українською державою.

Сам Мейс теж іноді щиро дивувався, що висновки його копітних досліджень проблеми Голодомору в україні часто просто “зависають” у порожнечі інерційного замовчування чи байдужості...

В одному інтерв’ю, яке дав “Бі-Бі-Сі”, голова Асоціації дослідників Голодомору Левко Дук’яненко сказав, що Джеймс Мейс увійшов в історію України як іноземець, який зробив долю України своєю особистою долею...

Голодомор в Україні був справою всього його короткого життя. Свій вибір він зробив уже в досить зрілому віці, маючи за плечима диплом магістра мічіганського університету, докторантуру в Гарварді, грунтовну монографію “Комунізм і дилеми національного визволення: націонал-комунізм у Радянській Україні, 1918-1933”, видану в Кембріджі 1983 року.

Очолював Комісію Конгресу США з вивчення причин Голодомору початку тридцятих років минулого століття в Україні. Досліджував архівні документи, зібрав кілька сотень свідчень очевидців.

Починаючи з 1980 року, цю справу і подальших своїх літ професор Мейс робив разом із робертом Конквестом, автором відомої книги “Жнива скорботи”.

Тоді ще проблема Голодомору в колишньому СССР та колишній радянській Україні була справді запечатана “печаткою диявола”... за великим рахунком, світ довідався про український Голодомор саме завдяки Джеймсу Мейсу і подібним до нього – Конквесту та нечисленним іншим ентузіастам...

В одній зі своїх статей Мейс намагався це пояснити - для тих багатьох, котрі не раз дивувалися: чому саме так? Він писав: “Мене часто запитують: чому саме я, корінний американець, і навіщо це мені було треба?

Не раз мені хотілося запитати у відповідь: а що птрібно було мільйонам росіян, євреїв, вірменів, зрештою, українців у цій далекій, Богом забутій країні – моїй Америці?

Тому, що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене.

І так само, як не можна займатися історією Голокосту і не стати хоч би напівєвреєм, так само не можна займатися історією Голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем”.

В останні роки свого життя, цілковито віддані Україні і в прямому, і в переносному значенні, Джеймс Мейс викладав на кафедрі політології у Національній Київській Могилянській Академії, окрім того багато писав, часом публікував написане.

В цей час він уже призвичаївся до українських реалій та традицій, до побуту і навіть специфічної зарплатні, добре знав українську мову й прийняв християнство.

І жартував з присутньою йому самоіроніює часом, кажучи: “Я- совок”. Себто, він не відділяв себе навіть у цьому сумному чи сатирично-сумному вияві свого українства – відбитому в неосяжному й малозрозумілому де-інде, ніж тут, слові “совок”...

На одному з вінків, які щедро встелили могилу американця Мейса, похованого у Києві, було написано: “Великому українцю – Джеймсу Мейсу”.

Українською Федерацією Америки в його пам’ять засновано спеціальний Фонд Пам’яті Голодомору імені доктора Джеймса Мейса. Присвяту зроблено зі згоди дружини – Наталі Дзюбенко-Мейс.

Пожертвування у Фонд будуть використані для підтримки освітньої та виставкової програм про Голодомор, у створенні яких брав активну участь Мейс. Скромні сороковини по Джеймсові Мейсові на Байковому цвинтарі 11 червня цього року зібрали дуже мало шанувальників його пам’яті. Хоч кількість при цьому – не головне, мабуть...

Якщо були присутніми і сказали кілька вагомих слів про американця з українським серцем доктор філософії Євген Сверстюк і поетеса Ліна Костенко... Головним мотивом проповіді отця Валерія були слова Спасителя: “Пізнайте правду, і вона зробить вас вільними”.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі!

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG