Київ, 23 серпня 2004 – У ці дні, коли Україна відзначає чергову річницю проголошення Незалежності, західні оглядачі нагадують про існування на пострадянському просторі самопроголошених міні-держав, що свого часу заявили про суверенність, але потім перетворилися на зону беззаконня та корупції. Оглядач впливового британського часопису «Економіст» говорить, що так звані «заморожені конфлікти» у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабасі є однією з головних причин, чому південним республікам колишнього СРСР не вдалося реалізувати свій потенціал.
Іскри заморожених конфліктів на теренах колишнього СРСР почали знову розпалюватися. В активну фазу перейшло протистояння в Південній Осетії, небезпечної напруги досягла ситуація в Придністров’ї. На думку оглядача британського часопису «Економіст», усі згадані сепаратистські рухи починалися з обіцянок свободи, а закінчили як корумповані мілітаризовані режими, які не мають своїх державних інституцій, чия економіка виживає за рахунок злочинності, а політична влада завдяки підтримці Москви.
Наприклад, Південна Осетія, територія Грузії, що немає ані найменшого шансу як суверенна країна, живе за рахунок контрабанди між Грузією та Росією. Під дипломатичним та військовим захистом Росії осетини возять через кордон усе можливе, починаючи від дешевого сприту та зерна і закінчуючи зброєю.
Дещо краще виглядають справи у Нагірному Карабасі, формально незалежному, але фактично вірменському анклаві в Азербайджані. Завдяки фінансовим надходженням з Вірменії, край має відносно пристойну економіку, а у політичному сенсі там навіть існують певні ознаки демократії: останні вибори проходили у справжній конкурентній боротьбі між двома кандидатами. І хоч до порядку там ще далеко, повоєнний хаос в Нагірному Карабасі вдалося подолати.
Інша справа в Абхазії та Придністров’ї, де, як пише часопис «Економіст», конфлікти підтримувала Росія, а після того, як вона щедро роздавала російські паспорти, більшість населення цих територій, вже, мабуть, є російськими громадянами. Придністров’я, яке було змодельоване (за прикладом Калінінграда), щоб створювати нестабільність на кордонах з НАТО, але потім проблеми державного керівництва самої Росії помножилися на місцеву специфіку. В результаті виникла неконтрольована та корумпована авторитарна влада у тісній співпраці з організованою злочинністю.
У Тирасполі, чистому як від сміття, так і машин навіть у той час, коли в інших містах години пік, бородатий більшовик Ігор Смирнов проголосив себе президентом лише через пару років по тому, як він приїхав з Камчатки очолити місцевий завод. Його син обіймає другу за важливістю посаду – він голова митного комітету Придністров’я, що живе за рахунок легальної та нелегальної торгівлі з Україною та Молдовою.
Незважаючи на останні заходи України і Молдови запровадити більший контроль за цією торгівлею, британський оглядач говорить, що варто очікувати, що нічого не зміниться, і в Молдову і далі йтимуть контрабандні цигарки, а через Україну та повітряним транспортом переправлятимуться набагато небезпечніші товари, зокрема зброя. За даними Міжнародної Кризової Групи, що є дослідницьким центром у Брюсселі, в Придністров’ї п’ять чи шість заводів, котрі виробляють зброю від автоматів та пускових установок для ракет, і розходиться вона звідти по всіх гарячих точках планети. Як зауважують фахівці ще однієї організації Німецького Фонду Маршалла, ці непідконтрольні території колишнього Радянського Союзу стали експортувати і тероризм. Цього, на думку британського оглядача, мало б бути вже достатньо для того, щоб світ нарешті звернув на них увагу.
Іскри заморожених конфліктів на теренах колишнього СРСР почали знову розпалюватися. В активну фазу перейшло протистояння в Південній Осетії, небезпечної напруги досягла ситуація в Придністров’ї. На думку оглядача британського часопису «Економіст», усі згадані сепаратистські рухи починалися з обіцянок свободи, а закінчили як корумповані мілітаризовані режими, які не мають своїх державних інституцій, чия економіка виживає за рахунок злочинності, а політична влада завдяки підтримці Москви.
Наприклад, Південна Осетія, територія Грузії, що немає ані найменшого шансу як суверенна країна, живе за рахунок контрабанди між Грузією та Росією. Під дипломатичним та військовим захистом Росії осетини возять через кордон усе можливе, починаючи від дешевого сприту та зерна і закінчуючи зброєю.
Дещо краще виглядають справи у Нагірному Карабасі, формально незалежному, але фактично вірменському анклаві в Азербайджані. Завдяки фінансовим надходженням з Вірменії, край має відносно пристойну економіку, а у політичному сенсі там навіть існують певні ознаки демократії: останні вибори проходили у справжній конкурентній боротьбі між двома кандидатами. І хоч до порядку там ще далеко, повоєнний хаос в Нагірному Карабасі вдалося подолати.
Інша справа в Абхазії та Придністров’ї, де, як пише часопис «Економіст», конфлікти підтримувала Росія, а після того, як вона щедро роздавала російські паспорти, більшість населення цих територій, вже, мабуть, є російськими громадянами. Придністров’я, яке було змодельоване (за прикладом Калінінграда), щоб створювати нестабільність на кордонах з НАТО, але потім проблеми державного керівництва самої Росії помножилися на місцеву специфіку. В результаті виникла неконтрольована та корумпована авторитарна влада у тісній співпраці з організованою злочинністю.
У Тирасполі, чистому як від сміття, так і машин навіть у той час, коли в інших містах години пік, бородатий більшовик Ігор Смирнов проголосив себе президентом лише через пару років по тому, як він приїхав з Камчатки очолити місцевий завод. Його син обіймає другу за важливістю посаду – він голова митного комітету Придністров’я, що живе за рахунок легальної та нелегальної торгівлі з Україною та Молдовою.
Незважаючи на останні заходи України і Молдови запровадити більший контроль за цією торгівлею, британський оглядач говорить, що варто очікувати, що нічого не зміниться, і в Молдову і далі йтимуть контрабандні цигарки, а через Україну та повітряним транспортом переправлятимуться набагато небезпечніші товари, зокрема зброя. За даними Міжнародної Кризової Групи, що є дослідницьким центром у Брюсселі, в Придністров’ї п’ять чи шість заводів, котрі виробляють зброю від автоматів та пускових установок для ракет, і розходиться вона звідти по всіх гарячих точках планети. Як зауважують фахівці ще однієї організації Німецького Фонду Маршалла, ці непідконтрольні території колишнього Радянського Союзу стали експортувати і тероризм. Цього, на думку британського оглядача, мало б бути вже достатньо для того, щоб світ нарешті звернув на них увагу.