Белград, 24 серпня 2004 – Позачергову сесiю скликають на вимогу 82 депутатiв. Разом з радикалами про готовнiсть проголосувати за таку резолюцiю заявили й депутати Соцiалiстичної партiї Слободана Милошевича.
Позов Міжнародному судовi з прав людини проти 8 країн-членiв Пiвнiчноатлантичного альянсу свого часу подав режим екс-президента Милошевича. Нині мiнiстр закордонних справ Вук Драшкович та окремi урядовцi заявляють, що позов треба вiдкликати. На їхню думку, суд все одно відхилить його, посилаючись на аргумент, що країна в час бомбових ударiв не була членом ООН. Цим самим аргументом Белград захищається в справах, якi проти нього перед згаданим судом порушили Хорватiя та Боснiя i Герцеговина.
Сербськi урядовцi пропонують дiйти згоди iз сусiдами, щоб вони вiдкликали свої позови, коли це зробить белградська влада стосовно НАТО. Однак Загреб i Сараєво не попускають. Вони пояснюють, що натовське бомбардування Сербiї не слiд ототожнювати з агресiєю, яку здійснила Сербія за режиму Милошевича.
Отож справи були заплутанi й без обговорювання позову в парламентi Сербiї. Белградськi оглядачi стверджують, що бiльшiсть депутатiв вiдкине резолюцiю ультранацiоналiстiв. Представники правлячої коалiцiї зазначають, що радикали вимагали парламентських дебатів лише задля пропагандистського ефекту. Ультранацiоналiсти хочуть показати, що лише вони захищають нацiональнi iнтереси, якими влада, на їхню думку, готова торгувати через прагматичні причини.
Радикали запевняють, що НАТО ранiше чи пiзнiше буде змушене нести вiдповiдальнiсть за бомбардування. Слiд зауважити, що значна частина сербiв захоплюється патрiотичними гаслами радикалiв та їхнiми нереальними обiцянками. Незважаючи на результати голосування в парламентi, рейтинг опозицiйних ультранацiоналiстiв зросте. А їм бiльше і не потрiбно.
Позов Міжнародному судовi з прав людини проти 8 країн-членiв Пiвнiчноатлантичного альянсу свого часу подав режим екс-президента Милошевича. Нині мiнiстр закордонних справ Вук Драшкович та окремi урядовцi заявляють, що позов треба вiдкликати. На їхню думку, суд все одно відхилить його, посилаючись на аргумент, що країна в час бомбових ударiв не була членом ООН. Цим самим аргументом Белград захищається в справах, якi проти нього перед згаданим судом порушили Хорватiя та Боснiя i Герцеговина.
Сербськi урядовцi пропонують дiйти згоди iз сусiдами, щоб вони вiдкликали свої позови, коли це зробить белградська влада стосовно НАТО. Однак Загреб i Сараєво не попускають. Вони пояснюють, що натовське бомбардування Сербiї не слiд ототожнювати з агресiєю, яку здійснила Сербія за режиму Милошевича.
Отож справи були заплутанi й без обговорювання позову в парламентi Сербiї. Белградськi оглядачi стверджують, що бiльшiсть депутатiв вiдкине резолюцiю ультранацiоналiстiв. Представники правлячої коалiцiї зазначають, що радикали вимагали парламентських дебатів лише задля пропагандистського ефекту. Ультранацiоналiсти хочуть показати, що лише вони захищають нацiональнi iнтереси, якими влада, на їхню думку, готова торгувати через прагматичні причини.
Радикали запевняють, що НАТО ранiше чи пiзнiше буде змушене нести вiдповiдальнiсть за бомбардування. Слiд зауважити, що значна частина сербiв захоплюється патрiотичними гаслами радикалiв та їхнiми нереальними обiцянками. Незважаючи на результати голосування в парламентi, рейтинг опозицiйних ультранацiоналiстiв зросте. А їм бiльше і не потрiбно.