Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 14:10

“Країна Інкогніта”: Літера “ґ”.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 24 серпня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Українська абетка має у своєму складі одну загадкову літеру, з якою впродовж останніх століть траплялися просто дивовижні пригоди.

З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Уривок з п’єси “Мина Мазайло” Миколи Куліша Мокій

Прочитайте, Улю оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.

Уля

Брат і сестра. Під ґарою над криницею...

Мокій

Не під ґарою, а під горою... Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.

Уля

Під ґарою ...

Мокій

Під горою, го!

Уля

Під ґорою, го!

Мокій

Го!

Уля

Ґоі

Мокій

Де ж там, Улю, “ҐО”, коли в книжці “го” стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук “ґе” подибуємо, хіба в таких словах, як ґуля, ґава, ґирлига, а то скрізь кажемо “ге”.

Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось якг читаючи, вимовляйте “г” як “х”. Ну, Улю!

Уля

Під хорою...

Мокій

Приблизно так.

Уля

Під хорою над криницею...

Мокій

Улю, як у книжці написано. Над, криницею цею “е”. ”є”. Скажіть, Улю, паляниця!

Уля

Паляниця.

Мокій

Так! Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.


Максим Стріха

Прозвучав уривок зі іскрометної комедії Миколи Куліша “Мина Мазайло”, поставлена наприкінці 20-тих у знаменитому курбасівському “Березолі”. Вона стала певним підсумком доби українізації і після того потрапила під глуху заборону аж до кінця 1980-тих.

В комедії діють прогресивний Мока, який любить українську мову, який прагне її відродження і причому не тієї старожитньої мови, а мови, яка забренить на всіх просторах СРСР. Він ходить до комсомольців, він щиро вірить, що саме більшовицька українізація дасть цій мові життя.

Діє його батько міщанин Мина Мазайло, який прагне замінити своє давнє українське прізвище на Мазенін. Діє знаменита Тьотя Мотя з Курська, якій належать слова: “Лучше бить ізнасілованой, чєм украінізованой”. Діє навпаки для противаги (в кінці 20-тих не можна було інакше) націоналіст Дядько Тарас з Києва.

І нарешті той уривок, який ми щойно почули, то це діалог Моки і Улі, харківської дівчини, яку сестра Моки Рина підмовила закохати Моку в себе, аби той покинув свої українські дурощі. Вийшло, як ми побачимо все зовсім навпаки.

Але справді весь діалог обертається навколо наявності в українській мові двох звуків: “г” – м’яке наше звичайне вживане і в більшості слів і “ґ” проривне, таке, як ґанок, ґедзь, ґудзик, ґирлига і низці інших питомих українських слів.

Сергій Грабовський

Максиме, фахову довідку про генезу і історичні пертурбації з літерою ґ нам пропонує знаний філолог, професор Олександр Пономарів.

Олександр Пономарів

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, у яких колись цей проривний звук “ґ” перейшов у “г”. І тому те, наприклад, що у росіян, чи в поляків, чи в німців буде “ґ”, то у нас це буде скрізь “г”.

Колись у праслов’янській мові всі слова вимовлялися з “ґ”. Потім, якщо брати слов’янські мови, то в українській, у білоруській, у чеській, у словацькій, у верхньолузенській він перейшов у “г”. Тому оця четверта літера нашої абетки “а”, “б”, “в”, “г” позначає цей гортанний задньоязиковий приголосний, фарингальний “г”.

Але звук “ґ” залишився у деяких українських словах, а потім прийшли до нас іншомовні слова і там треба було відтворювати цей проривний “ґ”. Тому у пам’ятках староукраїнської мови він позначався або звукосполученням “к-г”. Наприклад, слово “грунт”. Писали там “к” і “г”, то це значило, що там треба було звук “г” вимовляти. Або латинську літеру “ґ” брали.

Але уже всередині ХVI століття у Пересопницькій Євангелії з’явилася оця літера з хвостиком угору. А до української абетки ввів її в 1619 році український письменник, мовознавець, церковний діяч і просвітник Милетій Смотрицький.

Потім цю літеру вживали у різних писемних творах. Зокрема, у словнику української мови за редакцією Бориса Грінченка є ця літера з позначенням задньоязикового приголосного.

Але вона потім була в Російській імперії заборонена і відновлена в найголовніших правилах українського правопису 1921 року і її вживали до 1933 року. Якби в нас потім не заборонили правопис 1933 року, то вже б ми не мали жодних проблем з цією літерою.

Уривок з твору “Мина Мазайло” Миколи Куліша

Баронова-Козино

Читайте вірш “Сенокос”. Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.

Мазайло

Пахнєт сеном над лугами...

Баронова-Козино

Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над лугамі. Не га, а га...

Мазайло

Над лу-гами...

Баронова-Козино

Над луґа-ґа!

Мазайло

Над луга-га!

Баронова-Козино

Ґа!

Мазайло

Га!

Баронова-Козино

Ах, боже мій! Та в руській мові звука “г” майже немає, а є “г”. Звук “г” трапляється лише в слові “бог”, та й то вимовляється...

Мазайло

Знаю! Оце саме “ге” і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те, що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.

Баронова-Козино

Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!

Мазайло

О, як не хвилюватися, як, коли оце саме “ге” увесь вік мене пекло, і кар''єру поламало... Я вам скажу... Ще молодим... Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: .познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор... Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх “ге”... “ге” — одвернулась, скривилась.

Баронова-Козино

Я її розумію.

Мазайло

А мене?

Баронова-Козино

І вас тепер розумію.

Мазайло

О, скільки я вже сам пробував у розмові казати.., “кге”.

Баронова-Козино

“Кге”?

Мазайло

Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене...

Баронова-Козино

Ах, боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — “Ге”... Самим “ге” я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над лугами. Над луґамі.

Мазайло

Над лукгами. Над лугами.

Баронова-Козино

Ґамі.

Мазайло

Гами.

Баронова-Козино

Ґа.

Мазайло

Га.

Баронова-Козино і Мазайло

Ху-у-у!


Максим Стріха

І знову прозвучав уривок з “Мини Мазайла” Миколи Куліша. Тут діють два зовсім інші персонажі: сам Мина, харківський міщанин, який прагне позбутися родової плями отого м’якого українського “г”, через яке ним знехтувала свого часу дочка губернатора, і Баронова-Козино, старорежимна викладачка, яка цим “ґ” промишляє, враховуючи нахили численних харківських міщан.

Репресували не тільки людей, а репресували й слова. У 1937 році в “Правді” вийшла погромницька стаття, де націоналістичним збоченням оголошувалось українське слово “подвір’я”. Навіщо? Бо є українське слово “двір”, яке в точності відповідає російському “двор”.

Націоналістичним оголошувалися граматичні форми, давноминулий український час: “був подумав”. Директивно треба було замінювати на “було подумав”, бо в російській мові саме: “Я било подумал”.

Нарешті, націоналістичною була оголошена літера “ґ” проривне. Звук лишався. Навіть в читанках зазначали, що от окремі слова “ґедзь”, “ґанок”, “ґудзик” треба вимовляти так, але літеру було заборонено. Мову було уніфіковано до російського зразка.

Сергій Грабовський

І знову перед мікрофоном професор Олександр Пономарів.

Олександр Пономарів

Оскільки є звук у мові, то й має бути літера. І цілком правильно, що її поновили у 1989 році. Вона тепер має п’яте місце в українській абетці. Погано, що не розробили правило для її використання.

Тому деякі мовознавці і особливо не мовознавці взяли цю літеру на озброєння, як репресовану більшовицьким режимом і почали її вживати де требі не треба.

Оскільки в українському чинному правописі немає чіткого правила, там є кілька слів, що ми знали і раніше, як їх треба вимовляти з “ґ”: “ґава”, “ґудзик”, “ґрунт”, ґанок” і т.д., то там є одне правило, яке, м’яко кажучи, викликає подив.

Там написано, що писати треба Гете, а вимовляти Гете і Ґете. Але це суперечить здоровому глузду. Що це за правопис? Тому, щоб якось виправити це становище, щоб запобігти надмірному “ґеканню”, яке почали всі використовувати, то я випустив таку невеличку книжечку “Ф, н, м, г та ґ: словник і коментар”.

Там я навів такі основні правила: в словах грецького походження не треба вживати “ґ”, бо греки так, як і ми “гекають”; у словах давно запозичених з інших мов ми теж використовуємо “ге”: газета, геній і т.д.

До того ж в словнику Грінченка є літера “ґ”, але він пише “геніальний”, а не “ґеніальний”, як деякі тепер кажуть. Але чітко треба розрізняти саме у антропонімах, тобто в прізвищах і в іменах. Наприклад, якщо німецьке Ґете, то треба Ґете, якщо композитор Гайтн, то треба казати Гайтн.

Максим Стріха

Це справді ставить чималу проблему перед перекладачами, укладачами словників. За радянського часу все було просто: писали Гегель не замислюючись над тим, чи він має бути Ґеґель, чи Ґегель, чи Геґель. Остання, до речі, правильна транслітерація. Бо в німецькій мові в цьому прізвищі наявні дві абсолютно різні літери.

Але, безумовно, це створює проблеми, бо треба думати, треба відходити від звичного російського зразка. Скажімо, я сам, перекладаючи англійських авторів, в ряди годи натрапляв на те, що самі їхні прізвища по-українському слід відтворювати геть не так, як ми звикли з російських давніх хрестоматій.

Класичний приклад, скажімо, з іменем персонажа химерної історії доктора Джекіла і містера Гайда. В російському перекладі цей персонаж звучить, безумовно, як Хайд завжди, хоча за всіма правилами української мови тут має стояти таке звичне наше українське м’яке “г”, яке і є в моєму перекладі надрукованому років з десять тому.

Ліквідація літери “ґ” в 1933 році привела і досить до значних зрушень в самому живому мовленні, навіть у тих людей, які постійно вживають українську мову. Я, скажімо, колись заримувавши в своєму якомусь перекладі “хуґа” і “туга” був здивований, коли Григорій Кочур цілком слушно сказав мені, що це не є рима, бо “хуґа” і “туга” не може вважитися точною римою.

Безумовно, про літеру “ґ” пам’ятали. В усі часи відлиги з’являлись якісь несміливі спроби повернути від тієї статті “Літера, за якою плачуть” з 60-тих років до не менш відомої статті Плачинди “А мова, як море”, якою в березні 1987 року було почато дуже обережну, по первах дуже лояльну, я б сказав, розмову про відродження української мови.

Сьогодні літеру справді реабілітовано, але лишається поняття нормальної літературної усталеної мови. Сьогодні тут є дуже великі розбіжності, бо багато українських видань, навіть, безумовно, добрих, скажімо, моя улюблена щодення ґазета “Україна молода”, фактично, не вживає літеру “ґ”, навіть в тих питомих українських словах, де вона, безумовно, має звучати.

Можу назвати протилежні приклади. Скажімо, про що говорив професор Пономарів, коли “ґ” звучить там, де і звучати і не належить. Іноді я сам в тому винен, бо, здається, буквально кілька речень тому сказав “ґазета “Україна молода”, хоча загалом мав би сказати “газета”, слово давньо запозичене.

У нормуванні цих питань треба спиратися не на якусь догму, мабуть, на здоровий глузд приклади якого являв нам найбільше, очевидно, український філолог минулого ХХ століття Юрій Шевельов, який кваліфікував скрипниківський правопис, як не дуже добрий, але єдиний на цей час правопис, який вийшов з-під пера всіх українських учених внаслідок колеґіального чи колегіального обговорення.

Сергій Грабовський

Що до цього додати? Якщо літеру “ґ” не змогли здолати більшовики, то вона має добрий шанс на подальше життя.

Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG