Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:35

“Інтернет-майдан”: Сканування фактів новітньої історії; Вибухи на Троєщині; Теракти в Росії; Творчість Леоніда Кононовича.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 30 cерпня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

За тринадцять років незалежності та десять років президентства Кучми нерви у декого починають здавати. Це помітно по тональності форумів.

На “Українському порталі” вивісили спокійне та незлобиве повідомлення про те, що Кучма якось побував у Харкові.

На що місцевий форумний пацієнт за підписом Ехо заволав дурним голосом: “Коли той жовтень настане? Може, врешті, якісь зміни зачнуться?!”

“Для тебе – навряд, - заспокоїв його віртуальний Кузьма. – Навесні та восени шиза загострюється”.

Плюс незалежницькі салюти за вікном. В телевізорі то гарант, то прем’єр, а між ними псевдонаціоналістичне рильце на смерть переляканого козачка та квазіпролетарський “пикус” переживальника за “габочіх і крєстьян”.

Позицію висловлюють, панімаєш... Всім їм жінка Ющенка впоперек горла стоїть.

В Олімпіади тим часом відлебеділо лібідо, нагадавши між іншим про те, що рік тепер високосний з паранормальною сонячною активністю.

Все це мало би породжувати різні форми соціальної апатії. Натомість маємо бадьоре та прискіпливе сканування фактів новітньої історії.

Пацієнти нашого дещо жовтуватого дому виступають тут в ролі експертів. Віктор Недоступ. “Палата № 6”.

Віктор Недоступ

На форумах сайту “Фор.Ю.Ей” персонаж за підписом Маня пише: “Такої ганьби ще не було. Наступник не вилазить з телевізора і цілодобово рятує Україну. Ющенка бояться і намагаються обліпити багном з ніг до голови. Масковський імператор регулярно викликає Кучму на килим. Той водить за собою видатного прем’єра, як цапа на мотузочці. Гарант намагається якомога швидше здати Москві залишки незалежності. Втручання Москви навіть не приховують і не маскують. Нахабство безпрецедентне”.

Втім, як свідчать дописувачі форумів, по телевізору не лише Янукович, а справи в Україні – річ незалежна.

На форумі “Української правди” такий собі Віктор ділиться: “Днями бачив Кучму по телевізору, де він грізно отак по-путинськи заявив, що зміни курсу не буде. Країна, бачте, стомилася від змін. Це що виходить, значить багаті далі будуть багатіти, а бідні бідніти?”

“Кучма, м’яко кажучи, обмежена людина, – скрушно зітхає такий собі С-Дж, – він думає, що в нас є якийсь курс…”

Стосовно курсу своїми спостереженнями ділиться відвідувач сайту “Мадан.Орг” за підписом Шутер: “Ера Кучми-Кравчука. З 1991-го по 1998 в Україні був встановлений негативний світовий рекорд з падіння національного продукту: більше, як у два рази. Тому всі байки про “бурноє економічеськоє развітіє” виглядають так: бандити спочатку обдерли прохожого догола, а потім повернули зняті з нього ж труси і назвали це “бурним развітієм”.

Далі. Україна друга ззаду в Європі за рівнем зарплат (після Молдови). Україна друга ззаду за рівнем пенсій. З 1991-го по 2004 населення України зменшилося на чотири мільйони.

Рівень життя в Україні сьогодні один з найнижчих в Європі. Навіть у пошматованій війною Боснії та Герцеговині чи “надзвичайно розвинутій” Албанії рівень життя вищий. Рівень корупції та політичного впливу на економіку найвищий у світі.

За індексом економічної свободи Україна ділить почесне 107-ме місце з такими передовими країнами як Руанда, Нігерія та Колумбія. Після тринадцяти блискучих років три з половиною мільйони українців були змушені виїхати на заробітки у світи.

Які ще успіхи забули? Тотальна цензура в медіях, тотальна залежність від сусідів, від влади бандюків, фальшування виборів.. і т.д.”

А на форумах донецького видання “Новості” на честь завершення Олімпіади каменя на камені не лишають від українського олімпійського руху.

Такий собі Три-Дімка розповідає про нагородження спортсменів державою: “По мільйону обіцяв своїм спортсменам Сінгапур. Але в нас інша специфіка. Подкопаєву після декількох перемог довелося зробити офіцером СБУ лише для квартири у Києві. А зараз цей колишній офіцер СБУ, нині громадянка Америки, організувала компанію по виробництву купальників у США. Молодець, офіцер Лілька!”

Андрій Охрімович

Нещодавно, перебуваючи на Полтавщині, зіткнувся я з цікавим феноменом, носієм якого був замашний дядько з доброю чаркою в одній руці та не менш добрим шматком сала в іншій.

Ну, були там помедорки, огурочки квашені і таке інше. Балачка за столом мала теологічний характер. Півторагодинні дебати довкола того, чи існує Бог, чи ні, привели до несподіваного результату. Гепнувши важким кулаком по столу, дядько прорік: “От як відродять колгоспи, отоді я й повірю у вашого Бога”.

Щось подібне було після ліквідації кріпосного права. Ходили селяни полями та “бєздарожьєм” і плакали: “Що ж його без баріна робитоньки...”

Притча, власне, торкається напрацьованих стереотипів. Один з них говорить про неможливість пересуватись у часі і просторі без батьківщини слонів, Росії, а інший торкається гігантської духовності та “чєловєколюбія матушкі”.

В так добре напрацьоване тло якось не вписується не прокарбовується бридке поняття “ксенофобія”. Тим не менше, слово це на своєму сайті чітко прописала Московська правозахисна група.

Далі Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна Павутина”

Сергій Грабовський

Соціологічне дослідження, проведене на замовлення Московської правозахисної групи фондом “Експертиза”, засвідчує, що 70% громадян Росії погано ставляться до євреїв, 60% ненавидять кавказців, 50% виступають проти “засилля” українців та різноманітних “азіатів”.

Тих, хто толерантно ставиться до етнічних меншин, у сучасній Росії не надто багато. Візьмемо сакраментальне “єврейське питання”. Отже, 42% росіян вважає, що “слід обмежити вплив євреїв в органах влади, політиці, бізнесі, юридичній сфері, системі освіти і шоу бізнесі”. 28% вимагає жорсткіших заходів, які передбачали б те, що “проживання євреїв на території Росії слід обмежити”, 23% не знайшли, що відповісти, і тільки 7% заявили, що їм не підходять расистські методи взаємин із євреями.

Але справа не у євреях. 25% опитаних заявили, що “потрібно обмежити проживання, тобто ввести межу осілості, для представників усіх націй, крім російської”. Іншими словами, аж чверть російських виборців виступає за впровадження в їхній державі чогось на кшталт режиму апартеїду.

Звучить пісня

...Ми, русскіє, с намі Бог, Ми, русскіє...

Сергій Грабовський

Москва, як завжди, попереду всієї держави. За даними соціологів, чільне місце у свідомості абсолютної більшості москвичів посідає так звана “кавказька проблема”. Мовляв, у російській столиці фактом є “засилля кавказців”.

Як боротися із цим засиллям? 16% опитаних москвичів вважає, що скоро почнуться спонтанні погроми кавказців, 15% вважає, що “кавказьке питання слід розв‘язати остаточно”.

Як саме? Делікатні соціологи зауважили лише, що ця категорія москвичів пропонує “радикальні шляхи” такого “остаточного” розв‘язання. Якими вони є на практиці, знає кожен, хто вивчав історію Другої Світової війни.

А ще експерти Московської правозахисної групи не полінувалися відстежити за допомогою пошукових систем частоту вживання образливих найменувань для різних національностей у російському сегменті Інтернету. І ось що вийшло.

Слово “ніґґер” ужите 30 222 рази на 1 037 сайтах. Слово “чорножопий” – 23 718 разів на 1 021 сайті. Слово “чурка” – 62 391 раз на 1 259 сайтах. Слово “жид” – 182 904 рази на 1 077 сайтах. А рекордсменом є слово “хохол”, ужите 242 479 разів на 1 501 сайті.

Андрій Охрімович

“Чим ближче вибори, тим більше пахощ антонівських яблук витискається "смородом" гексогену. Щоправда, брава міліція, наші доблесні правоохоронці, обіцяють спокійні, чесні та вільні вибори. Порівняно з якими навіть Мукачеве здаватиметься раєм?”

Такі пасажі та мовні кульбіти можна надибати, блукаючи “Павутиною”. Це про Україну.

Але у світі ще неспокійніше. Скидається на те, що гексогенівські смороди дедалі густіше заплітаються в часове тло, а вибухи стають чи не головними звуками в акустиці доби.

Словом, Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.

Павло Вольвач 20-го серпня два вибухи пролунали на київському ринку “Троєщина”, внаслідок чого постраждало 14 осіб, а одна жінка померла від ран.

Версії циркулювали різноманітні: тут тобі й кримінальний переділ території, й етнічні розбірки, поза як серед потерпілих переважна більшість осіб є іноземцями, й спроба перепрофілювати ринок в розважальний центр.

Втім, як з’ясувалося невдовзі, криваві розваги мають політичне забарвлення, бо, як заявила столична міліція, за підозрою у скоєнні вибухів нею було затримане “злочинне угруповання”, яке, буцімто, причетне до “Нашої України”.

Серед вилучених речових доказів “література націоналістичної спрямованості”, листівки, мобілки, марганцівка і суміш в банці з-під “Нескафе”.

Щоправда, як тут же заявили представники опозиції, оприлюднивши прізвища затриманих, більшість з них належать саме до антиющенківського табору.

А відтак, як зазначив на прес-конференції керівник штабу Ющенка Роман Безсмертний, для опозиції не існує питання щодо причетності влади до троєщенських подій.

Втім, питань у цій справі ще безліч, а єдиною відповіддю може служити заголовок одного з матеріалів сайту “Кореспондент. Нет” “Передвиборча боротьба в Україні перестає бути мирною”.

В Росії, начебто, всі вибори відбулися. Навіть президента Чечні обрали. А вибухи все одно гримлять.

Останнього разу в повітрі, внаслідок чого зазнали катастрофи відразу два авіалайнери. Версія про теракт таки знайшла підтвердження і, як вважають у ФСБ, картина цілком зрозуміла: дві чеченські смертниці в хвостовій частині літаків привели в дію “пекельні машинки”.

Чи внаслідок теракту в якогось політика зросте “рейтинг” - ще не факт. Залізним фактом лишаються обірвані людські життя. І ще те, що “господін Гексоген” продовжує крокувати збожеволілим світом.

Андрій Охрімович

Проблему “писати, чи не писати”, філософ вирішує просто. “Можеш не писати – не пиши”.

Формулу цю, як відомо не сповідає майже ніхто. Пишуть всі і багато. Нікому в голову не заходить, що таким чином, писатель, дай йому Боже здоровля, нищить флору, зменшує вміст кисню в атмосфері та прирікає “чєловєчєство” на озонові діри...

І все це на очах у “Грін Піс”.

Як на мене, кілька публічних страт були б у цьому сенсі помічними. Однак хірургія ця жодним чином не торкається письменників добрих.

Один з них Леонід Кононович в одному з останніх інтерв’ю каже: “Краще взагалі не писати, тому що досконалості ніколи не досягнеш”.

Тим не менше, в доробку пана Кононовича є невидана художня проза. Цікава деталь: неопубліковані рукописи теперішні письменники зберігають не в шухлядах письмового столу, а в Інтернеті.

Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Писати Леонід Кононович почав у 80-ті. А десь на початку 90-их заскочило його питання: “Є детектив американський, французький, російський, врешті-решт, а де ж український?”

І поки суспільство дискутувало, чи потрібна шляхетній українській літературі „середня полиця”, тобто детективи, любовні романи, бойовики, тріллери, написав свій перший кримінальний роман „Я, зомбі”.

Його публікація була схожа на вибух і зробила Кононовича відомим, наскільки може в Україні бути відомим автор української прози. Відтоді ще з півдюжини гостросюжетних творів, об’єднаних реаліями сучасного вкраїнського життя і наскрізними героями, головний з яких „детектив з особливих доручень” Оскар. Це „Довга ніч над Сунжею”, „Мертва грамота”, „Кайдани для олігарха”, „Феміністка” тощо.

Романи Кононовича вирізняються своєю відвертою українськістю та напрочуд доброю мовою. Останнє справді рідкісне явище для масової літератури будь-якої країни.

Тож, мабуть, в іншій країні автор такої купи популярних книжок був би багатим і знаменитим. Але то в іншій країні.

Втім, філософ і відлюдник Кононович цим не переймається. Література, на його думку, річ взагалі самодостатня, може існувати і без друку, і без читача.

Нині ж письменник займається переважно перекладами. Нещодавно переклав працю стовпа постмодерністської філософії й „батька” симулякрів Жана Бодріяра „Символічний обмін і смерть”.

А останній художній текст Кононовичв, роман „Тема для медитації”, за визначенням самого автора, річ серйозна, філософська, „роман про епоху, як, наприклад, „Смерть героя” Олдінгтона чи „Ходіння по муках” Алєксєя Толстого”.

Книжка справді непроста для сприйняття, багатопланова і багатошарова. Історія нашого сучасника, який воював і ледь не загинув у Боснії, переплітається з історією кохання і зради на тлі знакових шістдесятих та подіями Голодомору 33-го року.

До того ж все це густо замішано на фольклорі, народних віруваннях, містиці та авторських реконструкціях архаїчних замовлянь. Проте читається роман з неослабною цікавістю, недаремно ж написаний метром вітчизняної гостросюжетної прози. Несподіваний, але цілком упізнаваний Кононович...

Книжка мала вийти ще два роки тому у видавництві „Кальварія”, але не вийшла. Натомість текст її „висить” на сайті видавництва в “Укрнеті”.

„Кожен, хто хоче, може прочитати,” – зауважує з цього приводу автор. А прочитати справді варто. І адреса проста: www.calvaria.org .

Андрій Охрімович

І на завершення невеличке нагадування від Василя Симоненка.

“На світі законів немало, Я нагадаю один: Щоб море не висихало, Потрібно багато краплин, Але в штормову годину, Як море бурунить гнів, Потрібна зайва краплина, Щоб вийшло воно з берегів”.

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко.

Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG