Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 12:26

Освіта і церква: стан релігійної освіти в Україні. Репортаж про будівництво церкви з міста Яремча на Івано-Франківщині. Розповідь про Язловецький монастир на Тернопільщині.


Василь Зілгалов

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шідло.

Новий навчальний рік – це завжди подія. Церковний рік у православних і греко-католиків теж починається 1 вересня, хоча 1 вересня за юліанським календарем, якого вони притримуються, це - 14 вересня за календарем григоріанським, за яким живе Україна. Але у кожному разі таке співпадіння року навчального і року церковного надає добру нагоду поговорити про релігійну освіту, про церкву і школу, про те, що жваво обговорюється громадськістю, принаймні, її найбільш активною і занепокоєною частиною, але не так швидко викарбовується у закінчених формах.

Тему освіти і церкви продовжує Віктор Єленський.

Віктор Єленський

Що таке релігійна освіта у сьогоденній Україні? Якщо вести мову про освіту професійну, то це близько 170 духовних навчальних закладів, де 9,5 тисяч слухачів здобувають богословську професійну освіту на стаціонарі і ще майже 10 тисяч навчаються заочно. Але є ще непрофесійна релігійна освіта. В Україні приблизно 12 тисяч недільних шкіл, де діти, молодь і нерідко дорослі вивчають основи того чи іншого віровчення і долучаються до правд віри.

Є тисячі загальноосвітніх шкіл на заході країни, де вже кілька років викладається християнська етика. Є школи на сході, де намагаються впровадити основи релігійної культури. Є, зрештою, велика кількість теле- і радіопрограм, присвячених релігії, і є інтернет з його релігійними ресурсами, обсяг і різноманітність яких зростають вражаючими темпами. І трохи не так само швидко урізноманітнюються погляди на релігійну освіту суспільства.

Традиційні церкви наполягають на тому, що релігійні виклади мають отримати постійну прописку і беззастережну підтримку в загальноосвітніх школах. Деякі ієрархи навіть відкрито говорять про бажаність елементу примусу у впровадженні шкільного релігійного навчання, мотивуючи необхідність такого примусу станом суспільної моралі, зростанням дитячої і підліткової злочинності.

Натомість представники релігійних меншин не те, щоби зовсім проти релігійної освіти у школах, але воліють надійно убезпечити себе проти примусу. Вони вважають оптимальним розв’язанням проблеми надання релігійним організаціям права створювати власні загальноосвітні школи. Цілком виразними у загальноукраїнській дискусії є й голоси тих, хто пропонує надійно замкнути релігійну освіту виключно у церковній огорожі. При цьому вони посилаються на конституційний принцип відокремлення школи від церкви, брак педагогічних кадрів, здатних фахово викладати релігію в школі, релігійне різноманіття України і незагоєність міжцерковних конфліктів.

Між тим, опитування громадської думки засвідчує, що більшість батьків хотіли б, щоби їхні діти вивчали релігію у школі, і, природно, хотіли б, щоб це навчання виховувало в їхніх дітях моральність, а не ксенофобію, широту поглядів, а не обскурантизм, любов, а не фанатизм.

Підводних каменів на шляху впровадження релігійної освіти у школі насправді ще більше. Гострі проблеми у цій царині існують і в країнах, де релігійні виклади ніколи не припинялися, є ретельно опрацьованими, і де над їхньою методикою працюють цілі інституції.

Василь Зілгалов

Перериваючи на якийсь час Віктора Єленського – дещо з релігійного життя в Україні.

24 серпня Харків відвідав Католікос всіх вірмен Ґареґін ІІ. Він взяв участь у церемонії покладання квітів до пам’ятника Соборної України з нагоди дня Незалежності. Головна мета візиту Католікоса - освячення новозбудованого храму сурб Арутюна, спорудження котрого тривало майже чотири роки, - повідомляють журналісти.

Місцевий храм Вірменської Апостольської Церкви був зруйнований ще у 30-ті роки ХХ століття. Його відбудова згуртувала місцеву вірменську громаду, в якій сьогодні налічується понад 10 тисяч осіб. Католікос відслужив також першу Літургію у храмі сурб Арутюна, але будівництво храмового комплексу триватиме й надалі, зокрема, будинку недільної школи.

Як зауважує преса, цікавий той факт, що візит Католікоса всіх вірмен Ґареґіна ІІ до столиці Слобідської України – лише другий за всю її 350-річну історію візит такого високого церковного достойника. 1945 року Харків відвідав Патріарх Московський і всієї Русі Алексій І (Симанський).

У Харкові також діє невелика громада вірмено-католиків. Богослужіння для неї періодично відбуваються у кафедральному Римо-католицькому костелі Успіння Пресвятої Діви Марії Харківсько-Запорізької дієцезії.

І Віктор Єленський завершує тему “Релігія і освіта”.

Віктор Єленський

Дитина початку XXI сторіччя здатна поставити вчителеві релігії запитання, відповідь на яке потребує граничної мобілізації педагогічної совісті і спеціального знання. Не певний, чи такі питання нездатними були ставити діти і сто, і двісті років тому, але переконаний, що деякі з відповідей чималою мірою спричинилися до радикального антиклерикалізму і відрази до викладеного матеріалу. Наскільки засвоєними є уроки минулого?

Дозволю собі переповісти доволі гіркий жарт, почутий від одного з дуже небагатьох на наших просторах справжніх фахівців з релігійної освіти. Нова вчителька молодших класів православної гімназії пропонує дітям відгадати, хто то є такий: руденька, з пухнастою китицею, стрибає з гілки на гілку, збирає горішки. Діти заскочені. Нарешті, викликаний до дошки Петрик неохоче промовляє: “Я знаю, що правильна відповідь – це завжди Бог. Але дуже вже на білочку схоже”. Це – дуже точно схоплена тенденція доволі нерозумного і вельми небезпечного намагання перетворення школи на монастир, намагання, яким були позначені деякі пострадянські пошуки у сфері релігійної освіти.

Існують, природно, і інші небезпеки. Пару років тому, виступаючи на київській конференції “Освіта і сім’я в пост-атеїстичних суспільствах” італійська вчена Джованна Паравеччіні попередила пострадянських колег, що деяким європейським моделям релігійних викладів у школі загрожує принцип нейтральності, коли вчителя хочуть перетворити на звичайну збірку фактів про релігію, на комп’ютер, який беземоційно викидає інформацію. Авторитет необхідний школяреві, який вивчає релігію, але він має бути не авторитетом зовнішньої влади, а супутником, який запропонує учневі гіпотезу і зможе потім довести її правильно.

І ще одне, дуже важливе зауваження пані Паравеччіні стосується екуменізму в школі. Вона вважає проповідь християнства дітям без цього неможливою. Як неможливим є навчання і виховання людини поза наукою сприйняття іншого. Для “Радіо Свобода” Віктор Єленський.

Василь Зілгалов

Наші постійні слухачі, можливо, пригадують розповідь про будівництво церкви Різдва Івана Хрестителя у місті Яремчі, що на Івано-Франківщині. Як нині просунулися роботи, і чи довго до завершення спорудження цієї культової споруди? З Яремчі розповідає мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

За рік, який збіг з часу минулої передачі, споруда церкви Різдва Івана Хрестителя, що в самому центрі Яремчі, помітно виросла. Проте досі не встановлені куполи, а храм не повністю перекритий. За детальнішою інформацією я звернувся до члена Комітету з будівництва церкви Різдва Івана Хрестителя, депутата Яремчанської міської ради Михайла Кінаша. На початку розмови Михайло Кінаш сказав:

Михайло Кінаш

Перш за все, пане Тарасе, я хотів би подякувати Вам і Вашій радіостанції “Свобода” за надану можливість ще раз звернутися через ваш ефір до громадськості, скажімо, Європи, світу. Це дає можливість нам поспілкуватись з нашою діаспорою і всіма тими, кому не байдужа доля нашого курортного міста Яремчі.

Тарас Марусик

Я запитав свого співрозмовника, чи плани, складені на цей рік, здійснилися?

Михайло Кінаш

Будівництво храму Різдва Івана Хрестителя в Яремчі продовжується, кошторисна вартість цього об’єкту в зв’язку із подорожчанням цін на будівельні матеріали зросла, і сягає на сьогоднішній день понад 2 млн. гривень. На поточний рік ми планували завершити спорудження куполів і перекрити всю будову. Однак через те, що фінансові можливості громади досить обмежені, нам не вдасться в цьому році завершити всі заплановані роботи.

Тарас Марусик

Тому до кінця цьогорічного будівельного сезону комітет зі зведення церкви планує завершити спорудження куполів і перекриття частини будівлі. А спорудження дерев’яної частини куполів через відсутність коштів відкладається до наступного року.

Михайло Кінаш

Хотів би попутно сказати, що цей тягар будівництва церкви несе на собі громада міста Яремчі - так воно і повинно бути, але певну грошову допомогу в поточному році нам надали і окремі громадські організації, зокрема, з-за кордону. Так, “Церква в потребі”, громадська організація, пан Томашик, перерахував в поточному році на наші потреби 2000 євро, а міжнародна благодійна організація “Гриновабіс” і керівник Христина Бот перерахувала нам 6080 євро для придбання будівельного матеріалу і часткового прикриття цієї споруди. Із щирою вдячністю і з молитвами дякуємо цим пожертводавцям і їхнім спонсорам за посильну їхню допомогу у продовженні будівництва названого об’єкту.

Тарас Марусик

До речі, громадська організація “Церква в потребі” допомогла коштами на спорудження нового храму в Яремчі також минулого року. В місцевих парафіян були сподівання і на іншу громадську організацію.

Михайло Кінаш

Ми працюємо і з іншими благодійними організаціями світу, зокрема, намагалися вийти на контакт із милосердним фондом “Від серця до серця” , офіс якого знаходиться і в Україні, і в Сполучених Штатах Америки, представником якого в Україні є пані Походіна Світлана Ярославівна, і за нашими даними, тими даними, якими ми володіємо на сьогоднішній день, даний милосердний фонд зібрав певну суму грошей, однак ці кошти до нас не поступили. Де вони на сьогоднішній день є, нам невідомо, але складається враження таке, що ці кошти були направлені, напевно, для інших цілей або для спорудження інших храмів.

Ми розуміємо, що не тільки ми одні займаємось будівництвом храму в сучасній Україні, так як духовне відродження нашого народу повсемістно іде швидкими темпами, і ми розуміємо, що потреба в коштах є не тільки у нас. Але хотілося б, щоб, якщо ці кошти були зібрані саме адресно для нас, щоб вони потрапили, як то кажуть, за прямим призначенням.

Тому, звертаючись до цього фонду “Від серця до серця”, ми хотіли б зав’язати більш тісний контакт з тим, що, якщо ці кошти зібрані і нікуди більше не поступили, щоб вони поступили саме до нас, і ми будемо дуже вдячні цьому фонду за посильну допомогу у спорудженні храму.

Тарас Марусик

Ми спробуємо зв’язатися з цим фондом, і в одній з наших передач розповімо про це.

Василь Зілгалов

Перериваючи на хвилину репортаж Тараса Марусика з Яремчі, я повідомлю слухачам дещо із релігійного життя в Україні.

У серпні цього року виповнилося 15 років, як парафія св. Петра і Павла у Львові на чолі з о. Володимиром Яремою (у майбутньому Патріархом Димитрієм) та Іваном Пашулею вийшла з-під юрисдикції УПЦ і проголосила себе вірною митрополиту УПЦ в США і УАПЦ в діаспорі Мстиславу. У Львові та Харкові відбулися святкування з цієї нагоди.

”Наша церковна громада, — говориться в заяві Петропавлівської парафії від 19 серпня 1989 р., — відмовляється від підлеглості Руській Православній Церкві і приєднується до ініціятивного комітету відродження Української Автокефальної Церкви, який існує в Києві. Надії на екзарха України завели нас... Тому мусимо самі шукати до їх визволення.... Ієрархія … Російської Церкви на Україні є нічим іншим, як органом духовного поневолення віруючого українського народу. Від таких вовків, а не пастирів, нам треба рішуче відмежовуватися. Тому, не ждучи на ніяку ласку, приєднуємося до київського ініціятивного комітету і разом з ним шукатимемо собі правдивих духовних провідників”.

З вітальним посланням до вірних звернувся наступник Патріарха Мстислава Предстоятель УПЦ в США митрополит Константин.

Як повідомляють джерела, у консисторії Львівської єпархії УАПЦ, з нагоди ювілею у Львові 19 серпня ц.р. у кафедральному храмі св. Петра і Павла архиєпископ Львівський УАПЦ Макарій (Мелетич) відправив Урочисту Літургію, під час якої подячним словом згадав тих, хто брав участь у подіях 15-річної давності.

Урочистості пройшли також у Харківсько-Полтавській єпархії УАПЦ, на яких архиєпископ Харківський Ігор (Ісіченко) нагородив за визначний внесок у становлення та розвиток Харківсько-Полтавської єпархії кількох священиків та мирян. 22 липня в Харкові відбулась Святкова академія.

І Тарас Марусик завершує свій репортаж з будівництва нового храму у Яремчі, що на Івано-Франківщині.

Тарас Марусик

Михайло Кінаш сказав, що одержані в поточному році кошти від спонсорів повністю освоєні. Більше того – громада і будівельники вже працюють у кредит. На сьогоднішній день робіт, які не покриті грошима, виконано на 25 тис. гривень. Громада розраховує в цьому на міського голову Яремчі.

Михайло Кінаш

Міський голова, пан Микола Палійчук в поточному році на наші потреби перерахував уже (за підтримки депутатів ради) 50 тисяч гривень, і ми сподіваємось на те, що до кінця поточного року ще буде перераховано на наші потреби 30 тисяч гривень, і є запевнення міського голови у цьому плані.

Тарас Марусик

У розмові з Михайлом Кінашем ми торкнулися також ситуації, яка склалася минулого року в іншій греко-католицькій церкві Яремчі, Успіння Пресвятої Богородиці, де тривалий час місцева церковна громада прагнула залишити священиком на парафії монаха. Якийсь час у церкві правили двоє – світський священик і монах. Михайло Кінаш розповів, що цього року ситуація змінилася. Отця Никанора, монаха-студита, призначили настоятелем монастиря Святого Пророка Іллі, а в церкві служить отець Мирослав Бойко.

Михайло Кінаш

Ми неодноразово звертались до вищого керівництва, (слово нерозбірливе) нашого чина Свято-Успенської лаври, так і до керівництва Коломийсько-Чернівецької єпархії, (слово нерозбірливе) підступом Павла Василика про позитивне вирішення даного питання в плані тому, щоб і надалі на парафії залишилася така співпраця і монахів, і світського священика, з тим, щоби зберегти монолітність громади і не допустити розколу в ній. Однак з невідомих нам причин ні керівництво єпархії, ні керівництво Успенської лаври не пішли нам на зустріч, і, таким чином, ситуацію маємо таку, яка зараз є.

Тарас Марусик

Це привело, каже Михайло Кінаш, до часткового розколу громади. Частина віруючих ходить тепер за 2 кілометри у монастирську церкву, де править отець Никанор, більша ж частина залишилася при церкві Успіння Пресвятої Богородиці.

Михайло Кінаш

З іншого боку, більшість Яремчі і навколишніх сіл більше зорієнтована була на пароха отця Никанора, і в зв’язку із такими діями вищеназваних церковних керівництв це привело до “похолодання”, скажемо так, спонсорської допомоги на продовження будівництва церкви Різдва Святого Івана Хрестителя в місті, -

Тарас Марусик

Говорить член Комітету з будівництва церкви Різдва Івана Хрестителя, депутат Яремчанської міської ради Михайло Кінаш. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Яремча, Івано-Франківщина.

Василь Зілгалов

Відновити свою духовність, відійти від щоденних клопотів і турбот, заспокоїтись душевно можуть люди у Язловецькому монастирі Римо-Католицької Церкви, що на Тернопільщині, який називається реколекційним домом Блаженної матері Марцеліни Даровської.

Упродовж року тут проводять реколекції для родин, для вчителів, для дітей. Останні мали змогу відпочивати у монастирі, а водночас пізнавати щось нове під час літніх канікул. Хоча монастир Римо-Католицький, ним опікуються лише 3 монахині, сюди приїжджають вірні та духовенство різних конфесій, тому його можна назвати екуменічним центром. Так було від дня заснування монастиря у Язловцях Марцеліною Даровською. У 1996 році Папа Іван Павло ІІ проголосив Марцеліну Блаженною.

Моя колега Галина Терещук побувала у Язловцях, а це 75 кілометрів від Тернополя, у Бучацькому районі. Послухайте її репортаж.

Галина Терещук

До Язловця ведуть такі закручені дороги, немов у горах. Колишнє містечко оповите багатством зелені і вражає вірменською архітектурою. Тут у 14 столітті мешкали вірмени. Адже Язловець був розташований на торговельному шляху, що вів до Чорного моря і на схід. Тоді Язловець був найбагатшим містом, а за красою прирівнювався до Львова. Палац 18 століття, який розташований у нижній частині старовинного замку, Марцеліні Даровській подарував Кшиштоф Блажовський.

Палац був дуже знищений, але бажання монахині відкрити монастир і школу було ще сильнішим Як і колись у дитинстві її прагнення жити тільки для Бога.

Благословенна Марцеліна народилась у багатій польській родині в селі Шуляки, між Уманню і Білою Церквою, нині Черкащина. Навчалась в російській школі в Одесі. В тодішній російській державі монастирі були зачинені. Виконуючи волю свого хворого батька, Марцеліна у 22 роки вийшла заміж за Кароля Даровського, і це була дуже щаслива родина. Але через 3 роки від тифу помер її чоловік, а згодом і її двохрічний син. Марцеліна залишилася з маленькою Каролінкою. У терпінні, яке її спіткало, вона розпізнала знак Божої волі: покликання до монашого життя.

Після смерті чоловіка Марцеліна управляла маєтком, але думка про чернече життя її не покидала. У 1854 році у Римі вона зустріла отця Єроніма і сестру Йозефу Карську. З останньою заснувала у Римі згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Після смерті Карської Марцеліна очолила згромадження, а у 1863 році за благословення Папи перенесла перший дім непорочниць і науково-виховний заклад для дівчат у Язловець, на Тернопільщину, у палац Блажовського. Тут виховувалась і її донечка.

Мати Марцеліна сформувала завдання сестер-непорочниць: “У Ньому - Боже натхнення, вислухана Божа просьба, Царство Боже на землі, де б жилося Богом, для Бога, Божою волею і під Божим проводом.” Мати Марцеліна займалась вихованням дівчат, будучи переконаною, що від цього залежить відродження сім’ї, яка є фундаментом здорового морального суспільства. Розповідає сестра Юлія, настоятелька реколекційного дому Блаженної матері Марцеліни у Язловцях.

Сестра Юлія

І для обрядів, і на уроки релігії приходили усі до греко-католицьких дівчат. Навіть я так чула, що рабин приходив до євреїв. Це була крім школи для дівчат так звана “шкілка” – початкові класи, і там діти місцеві вчилися. Мати Марцеліна казала, що над кожним народом Бог має свою думку і свій намір (замір), так сказати: що треба виховувати в дусі того народу... І тому казали, що, якщо Бог покличе вас до іншої країни – маєте виховувати в дусі того народу.

Василь Зілгалов

Перериваючи на якийсь час Галину Терещук – ще одна вістка з релігійного життя України.

Митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ (МП) Агафангел (Саввін) закликав росіян підтримати Українську православну церкву. Про це він заявив в інтерв’ю одеській газеті „РиО”. На думку владики, міждержавні російсько-українські відносини повинні враховувати „фактор церковної єдності у лоні Російської православної церкви”, — повідомляє сайт Православие.Ru.

Митрополит Агафангел жаліє, що російських політиків, журналістів, бізнесменів не цікавить стан РПЦ в Україні, “спроби боротися з нею”, тема церковного розколу, ставлення до Церкви в ЗМІ. “Яке може бути стратегічне партнерство Росії та України при байдужості до святині Церкви - до нашої великої спільної багатовікової історії східнослов’янської цивілізації?”, — підкреслює владика.

Архиєрей також відзначає важливість останнього візиту в Одесу радника московського мера Костянтина Затуліна. “Я вважаю, що такий візит є свідченням того, що впливові церковні і суспільні кола Росії, такі шановані політики, як Юрій Лужков і його радник Костянтин Затулін, не просто надають величезного значення справжньому стратегічному партнерству України і Росії, але і бачать духовні основи такого партнерства в духовній єдності Російської Православної Церкви і її невіддільної частини — Української Православної Церкви, під омофором Його Святості Патріарха Московського і всєя Русі”.

І Галина Терещук завершує свій репортаж з Язловця.

Галина Терещук

Мати Марцеліна померла у 1911 році, її поховали у крипті на території монастиря. Цікаво, що каплиця, яка у радянський період була засипана землею, збереглась. У 1946 році совєти закрили монастир і перетворили його на санаторій для хворих туберкульозом. Пані Оксана, медсестра санаторію, частину якого ще досі не перенесли із території монастиря, пригадує:

Пані Оксана

...тут був цей гробівець від самого початку, і цей гробівець наші сільські люди зберегли. Он, бачите, то його перед лише був, а усе решта було у землі.

Галина Терещук

Люди сюди приходили?

Пані Оксана

Приходили, й часто приходили, і в вихідні дні, і в такі дні, і багато навіть наших працівників санаторію.

Галина Терещук

З 1997 року монастир у Язловці знову ожив. Сестри-непорочниці виховують і навчають дітей релігії, проводять реколекції для молоді з Польщі, Білорусі, України. Сюди може приїхати кожен, хто хоче оновити себе духовно. Щоденні богослужіння, затишні келії, бібліотека, розкішний парк, а внизу монастиря довкола ростуть ялинки - усе це сприяє духовному оновленню.

Сестра Юлія

Богу дякуємо, що маємо таку можливість праці, власне, з різними групами: з різних конфесій приїжджають діти, молодь, дорослі, родини, і користуються. Той будинок не стоїть порожній, Ви ж самі бачили, що весь час тут хтось перебуває і, власне, часто так якось люди кажуть, що так відновлюють свою духовність.

Недавно була така родина з Києва: чоловік, жінка і дитина, вони від когось дізналися, що є такий дім, приїхали до нас. І, коли вже прощалися, кажуть: “Ми не зраджували нашої мети, коли ми сюди їхали, але тепер дуже тішимося, що вдалося нам відновити нашу духовність”. Самі вони православні, а не римо-католицького обряду, і на службу Божу приходили до нас, але так заховували свої обряди. Ну, наприклад, вона була в хустці, і дитина так само, чого в нас, наприклад, немає, але все це так якось поєднується!

Галина Терещук

Коли я була у Язловецькому монастирі, то там відпочивала група дітей з Тернопільщини та Франківщини. Якраз спостерігала, як монахині організували для дітей гру “Дар любові”. Сестра Агата з Рогатина приїхала у монастир разом з дітьми.

Сестра Агата

Ми вже не в перший раз тут, і бачу, що, особливо в цей рік, дуже спільнота така файна, і вони разом люблять спілкуватися. Вони не тільки побачили, що це спільнота, але вони це переживають.

Галина Терещук

Я попросила тринадцятилітню Оксану з Бучача розповісти про свій відпочинок у Язловецькому монастирі.

Оксана з Бучача

Встаємо приблизно о восьмій ранку, пів-восьмої, як коли. “Отче наш” - ранкова молитва, ми йдемо в капличку молитися, пізніше сніданок, тоді зустріч в групах, потім ми (слово нерозбірливе) співи до служби Божої, а так взагалі у кожного є свої обов’язки, так поділено по групах: хтось має мити посуд, хтось прибирає... Тут ми такі стали більш згуртовані, дружні, як одна сім’я.

Галина Терещук

“Таких різних нас сьогодні зібрала мати Марцеліна, і вона нас вчить: не буде єдності, якщо не буде святості; якщо буде святість - буде єдність; чим ближче людина до Бога, тим ближче вона до других людей”. Ці слова промовив глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар під час спільного богослужіння представників різних конфесій у травні 1997 року, коли монастир у Язловцях знову відчинив двері для людей усі віросповідань. Галина Терещук, “Радіо Свобода”.

Василь Зілгалов

Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”. Нагадаю, що її автор і укладач - Василь Зілгалов, допомагав мені за режисерським пультом у празькій студії звукооператор Павел Шідло.

На все добре, до нових зустрічей в ефірі!

Говорить “Радіо Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG