Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 17:46

Чи важко після літнього відпочинку знову налаштуватися на працю або навчання?


Інна Набока

Київ, 8 вересня 2004 - Чи важко після літнього відпочинку знову налаштуватися на працю або навчання? Зовсім ні! Варто лишень сказати собі: „Я хочу йти на роботу, до школи, в інститут”. А ще – не поспішати. Особливо , переходячи дорогу.

Початок осені завжди навіює легкий смуток. І це не лише данина змінам у природі, який би глибокий зв”язок із нею ми не відчували. Адже, прощаючись із літом, ми прощаємось із безтурботним і трохи легковажним світом відпусток, канікул, подорожей, розваг. Ну, що ж, усьому свій час. Можливо, новий період нашого життя буде по-своєму не менш цікавим і захопливим.

Але, як, повертаючись з відпустки, ми з футболок і шортів перевдягаємось у ділові костюми, так само нам потрібно „перевдягти” і свій внутрішній психологічний стан, думки, настрій. Налаштуватися на інший темп життя, на роботу, відповідальність, дисципліну.

Багатьом здається, що це досить складно. Та наші стереотипи, на думку фахівців, не завжди відповідають дійсності. Нерідко ми справді відчуваємо певні психологічні труднощі, повертаючись після перерви навіть до звичних справ чи навчання. Але кілька днів – і все стане на свої місця, ви легко повернетесь до знайомого ритму.

Головне – не „страждати” і не казати собі: „Ой, як не хочеться йти на роботу, до школи, в інститут!” Хай вашою мантрою буде інше твердження, позитивне: „Я йду на роботу з бажанням, задоволенням, цікавістю.” Не варто лиш поспішати, ставити собі одразу всеохоплюючі завдання, у перші ж дні планувати забагато справ. Дайте своїй психіці трохи часу на адаптацію.

До речі, про поспіх. Днями я стояла вранці на жвавому перехресті в центрі Києва і кілька хвилин не могла зрушити з місця. Так мене вразило побачене. Виявляється, всі громадяни столиці, незалежно від віку, статі і соціального статусу, шалено поспішають. А як інакше пояснити те, що вони перебігають дорогу на червоне світло перед потоком не менш поспішаючого транспорту?

Біжать мами з немовлятами на руках, бабусі з кошиками, торбинками і онуками, дідусі з перевантаженими візками, солідні пани з портфелями, зграйки підлітків з рюкзачками. Невже усі бояться спізнитись? Пунктуальність, звичайно ж, риса похвальна, але чи врятує від запізнення хвилина, зекономлена на переході? А от втратити можна значно більше.

Переконана, за всієї поваги до трудової дисципліни, краще отримати сувору догану від грізного шефа чи „двійку” за спізнення на урок, ніж наражатися на небезпеку. Щоправда, є ще один вихід: встати на 15 хвилин раніше, хоч як це не важко після літнього вільного розкладу, і ви все встигнете. Причому, стосується це не лише пішоходів.

Неоригінально? Згодна. Але іншого виходу, боюся, не існує. “Festina lente” –“ поспішай повільно” ,казали древні й мудрі латиняни. Можливо, вони мали на увазі саме безпеку на дорогах.
XS
SM
MD
LG