Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:06

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Наступні президентські вибори в Україні: Західна Україна.


Сергій Грабовський Аудіозапис програми:

Київ, 8 вересня 2004 року.

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі.

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні.

Наразі ми вестимемо мову про передвиборчий портрет західного регіону України. Почнемо з історії, яка містить зародки сучасного стану справ. 143 роки тому з усіх українських земель лише Галичина та Буковина мали свої крайові парламенти – сейми. Про тодішні вибори до Галицького сейму розповідає Віталій Пономарьов.


Віталій Пономарьов

Галицький сейм був законодавчо-представницьким органом австрійської провінції під назвою “Королівство Галичини та Лодомерії з Великим князівством Краківським”. Він був заснований у Львові патентом (тобто, указом) імператора Франца-Йосифа Першого від 21 лютого 1861 року. Сейм складався із ста п’ятдесяти послів (тобто, депутатів). Дев’ятеро з них отримували мандати за посадою: греко-католицькі митрополит та єпископи, львівські римо-католицький і вірмено-католицький архієпископи, а також ректори Львівського та Краківського університетів.

141 посол обирався по куріях, тобто групах виборців від суспільних станів: від великих землевласників – 44 посла, від міст – 20, від торгово-промислових палат – 3, від містечок та сіл – 74. Із числа обраних послів-поляків цісар призначав маршалка (тобто, спікера) сейму, а віце-маршалком був українець – зазвичай греко-католицький митрополит (приміром, Андрей Шептицький) або єпископ. Порядок проведення виборів визначався Виборчою сеймовою ординацією (тобто, законом). Право голосу мали особи, що досягли двадцяти чотирьох років і сплачували певного розміру податки з майна, а бути обраним можна було у віці понад 30 років. Виборчого права позбавлялися банкрути, особи під слідством та засуджені за кримінальні злочини. Для четвертої курії вибори були двоступеневі: міщани та селяни обирали від кожних п’ятисот осіб по одному виборцю, а ті обирали послів. Голосування було усним і відкритим: на виборчій дільниці виборець мав уголос, не користуючись записами, назвати ім’я та прізвище кандидата.

Перемагав кандидат, який набрав абсолютну більшість голосів, а в разі розподілу голосів порівну переможець визначався жеребкуванням. Сейм обирався на 6 років, і упродовж них виборці не мали права відкликати своїх послів. Жінки могли брати участь у виборах тільки через довірених осіб чоловічої статі, натомість про можливість жінкам бути обраними до сейму Виборча ординація нічого не говорила. Скориставшись цим, львів’янка Марія Дулембянка 1908 року виставила свою кандидатуру і отримала 511 голосів, проте виборча комісія визнала їх недійсними. Галицький сейм проіснував до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 року, і нині в його будівлі розміщений Львівський національний університет імені Івана Франка.

Олекса Боярко

Якою ж є сучасна Західна Україна під оглядом наступних президентських виборів? Слово політологу Миколі Рябчуку.

Микола Рябчук

Хтось з експертів колись сказав, що українські політики виграють вибори на Сході, а користуються плодами цих виборів на Заході. Цю формулу можна інтерпретувати наступним чином. Виграють на Сході, то мається на увазі, що не лише Росія, за допомогою якої вибори справді часто виграються, але також Східна Україна.

Там проживає набагато більше населення, ніж на Заході. Там зосереджені великі фінансові ресурси. Зрештою, є сумнозвісний російський вплив – Росія впливає на російські вибори набагато відвертіше, набагато зухваліше, ніж це можуть собі дозволити західні демократії.

Натомість формула каже, що урядують українські політики на Заході між виборами. Що це означає? Означає, що вони змушені рахуватися з міжнародною громадською думкою, з політичною опінією, яка є в Україні, а вона великою мірою формується на Заході країни, змушені оформляти якусь ідеологію. Продуцентом цієї національної ідеології є західна частина країни.

В цьому сенсі можна цю згадану формулу перефразувати наступним чином: Східну Україну можна взяти адмінресурсом, Західну доводиться брати переконаннями, певними технологіями, емоціями. Словом, Західна Україна потребує, щоб її переконали, пестили, голубили і любили, а не просто посилали бандюків, які вибивають денця у виборчих урнах.

Сьогоднішня Західна Україна готується до чергових виборів. Вона, як показує досвід попередніх виборів здатна опиратися тій волі, яку їй нав’язують згори. Цим, я гадаю, західний регіон істотно відрізняється від усіх інших.

Тут можна хіба що порівняти з Західною Україною місто Київ. Хоч певна резистентність проявляється в інших регіонах, зокрема, в Центральній Україні. Але Західна Україна є найвідпорнішою частиною, і тут маніпуляцію вдаються важко за винятком 1999 року, коли західні українці купилися на фальшиво розіграну облудну партію боротьби між поганим чинним президентом і ще поганішим, ще гіршим комуністом.

За винятком цього епізоду західні українці виявляються досить свідомими і досить переконаними у своїх політичних вподобаннях. Водночас Західна Україна до певної міри втомилася від своєї маргінальності на політичній карті України.

В цьому сенсі не варто переоцінювати її можливостей і завзяття. По-перше, дуже багато людей з Західної України виїхало на заробітки. Вона в певному сенсі знекровлена, тому що виїхали кращі, динамічніші, активніші люди.

По-друге, Західна Україна, мені здається, почувається дещо ображеною, тому що вона доклалася, можливо, найбільше до здобуття Україною незалежності. Вона справді цього хотіла, справді за це боролося. Вона заплатила за це життями і долями своїх партизанів, політв’язнів.

Водночас вона отримала від цієї незалежності найменше. Вона отримала економічне зубожіння, більше, ніж будь-який інший регіон. Безумовно, є тут певна державна політика. Вона отримала також зневагу. Це вважається правилом доброго тону всіляко лаяти, упосліджувати і висміювати західних українців у олігархічних мас-медіа.

Я думаю, що цих двох причин є досить для певного відчуження, елімінації. Я не сумніваюся в тому, що західні українці зроблять вибір, як завжди на користь демократичних сил, але водночас я трохи побоююсь за активність цих виборців, які втомилися від політики, і багатьом здається, що боротьба марна, тому що авторитарна влада відтворюється незалежно від волі виборців.

Я думаю, що це хибна позиція, але все-таки має місце. І ми є свідками, як 2 роки тому на виборах до парламенту, а також до місцевих органів влади західноукраїнські виборці припустилися досить серйозних ляпсусів.

Скажімо, ми знаємо, що від Західної України були вибрані не лише кандидати демократичних партій і сил, але також і один виразний представник олігархічних кланів. Не змогли вибрати достойних кандидатів, зокрема, львів’яни до обласної ради, та і до інших рад.

Сьогодні ми пожинаємо результати цього. Львівська обласна рада є цілком політично паралізованою, тому що там домінують проолігархічні “сдпуошні” депутати.

Західна Україна перебуває на роздоріжжі. Це роздоріжжя не політичне, а громадянське. Західна Україна великою мірою втомилася від ролі тої падчерці, яка їй відведена в сучасному українському політикумі. Безумовно, вона би хотіла для себе достойнішої ролі.

Олекса Боярко

На Прикарпатті, за оцінкою політологів і представників громадських організацій, передвиборчі процеси поки що рухаються спокійно. Виразним є лише не надто гостре протистояння між адміністративними ресурсами: з одного боку, обласної держадміністрації, з іншого – муніципальної влади. Перед мікрофоном Іван Костюк.

Іван Костюк

Івано-Франківська обласна організація Комітету виборців України днями оприлюднила аналіз перебігу передвиборчої кампанії на Прикарпатті. Представники КВУ наголошували, що Івано-Франківщина на тлі всієї держави вирізняється тим, що тут наявне виразне протистояння адмінресурсів.

Кандидата в президенти Віктора Януковича підтримує обласна держадміністрація, відповідно його головного опонента Віктора Ющенка підтримує мерія міста Івано-Франківська та ще цілий ряд міських та районних рад реґіону.

Представники КВУ наголошують, що, за їхніми даними, порівняно з іншими реґіонами України виборча кампанія на Прикарпатті відбувається дотепер без значних порушень. Журналісти-політологи місцевих видань також підтверджують заяви обласної організацїі Комітету виборців України.

Послухаймо думку журналіста реґіональної газети Тараса Ткачука: “На мій погляд, суспільно-політична ситуація на Прикарпатті напередодні президентських виборів є доволі спокійною. У літні місяці передвиборча кампанія протікала доволі в’яло. Найактивніше себе вели в області представники блоку “Наша Україна”.

Аналогічною є позиція відповідального редактора газети “Анонс-контракт” Сергія Бориса: “Ситуація в контексті передвиборчої кампанії на Прикарпатті виглядає зараз (і так було ціле літо) цілком мирною і затишною. Але цілком можливо, що це затишшя вагітне якимись бурями і якісь симптоми цього наприкінці літа вже відчуваються”.

Непереконливість затяжної паузи затишшя у президентських перегонах на Прикарпатті відзначив також голова обласної організації КВУ Мирон Дмитрик: “За інформацією, якою ми володіємо з центру, Івано-Франківська область чомусь у всіх штабах вважається такою собі “мертвою” зоною. Отож одні штаби не хочуть працювати, тому що думають, що й так проголосують (помиляються), а другі штаби думають, що і так не проголосують (теж, можливо, помиляються). Треба працювати, тому що ситуація може змінитися в останній день”.

Варто нагадати, що на Прикарпатті ще добре пам’ятають трагічний досвід минулих виборів до Верховної Ради, коли в останні тижні було вбито двох кандидатів у народні депутати. Зараз в області сподіваються, що така трагедія більше не повториться, однак очікують значної активізації в суспільно-політичному житті реґіону. Звичайно ж у зв’язку з президентськими виборами.

Олекса Боярко

Цей тиждень завершиться на Рівненщині репетицією майбутніх президентських виборів. В одному з найбільш промислово розвинутих міст області – Здолбунові – пройдуть вибори міського голови, на посаду якого претендують чотирнадцять кандидатів. Про політичну ситуацію в області напередодні малих та великих виборів розповідає Валентина Одарченко.

Валентина Одарченко

Рівненщину можна було б назвати прогнозованою у своїй непрогнозованості. Настрої електрорату “ліпить” сама історія, пов’язана із зародженням і функціонуванням тут Української повстанської арміїі – загонів УПА-Північ.

Видима чиновницька свідомість тут змушена маневрувати, виказуючи однакову шану ветеранам радянської армії та ветеранам ОУН-УПА під час найбільших державних свят. У 2002-му на виборах до Верховної Ради рівняни успішно провалили, здавалося, непотоплюваного кандидата і вічного депутата від Демсоюзу Ігоря Бакая, проклавши дорогу до парламенту доти невідомому у політичних колах нашоукраїнцеві Юрію Ширку.

Однак нинішнього літа вони першими в Україні утворили коаліцію партій і громадських організацій на підтримку Віктора Януковича. Натомість, вибираючи міського голову, вони вже вдруге віддали перевагу більш досвідченому господарнику лівих переконань, росіянину за походженням Віктору Чайці перед відомим у місті політиком Василем Червонієм.

У парламентських виборах область подарувала блокові “За єдину Україну” трохи більше десяти з половиною відсотків голосів. Представники рівненської організації Комітету виборців України, котрі порівняли ці результатами з виборами 98-го, констатували, що це ті ж відсотки, які раніше брала в області єдина аграрна партія, котру очолює Голова облдержадміністрації Микола Сорока.

Відповідно, можна зробити висновки про десятивідсоткову силу адмінресурсу в області. Слід зауважити, що саме на Рівненщині адміністрацією керує найстабільніший в Україні голова, котрого упродовж майже дев’яти років оминають вольові президентські рішення.

І це в області, котра стабільно посідає перше місце ззаду за рівнем зайнятості населення, передостаннє – за інвестиціями, і, як показали результати наших олімпійців, пасе задніх у спортивних досягненнях...

Незважаючи на міцну сировинну базу, котра покладається на селянські господарства, область втратила найбільші переробні підприємства і досі не здатна конкурувати в цьому з Тернопільщиною чи Волинню, а нові сучасні підприємства – такі, як Укрбурштин та Березнівська сірникова фабрика, в які ще за попереднього голови були вкладені солідні держдавні і закордонні інверстиції, нині перепродані немісцевим бізнесменам за порівняно невелику ціну, а найбільше в області підприємство – “Рівнеазот” – запрацював тільки тоді, коли перейшов з корпоративного управління адміністрацією до рук приватного інвестора.

Населення, котре не може вплинути на ситуацію через невиборність посади голови адміністрації, стабільно віддає перевагу представникам опозиційних партій на загальнодержавних виборах. На минулих парламентських – це майже вісімдесят відсотків голосів, з яких найбільше – майже 55 відсотків – набрав блок Віктора Ющенка.

Натомість в обласній раді переважає провладна більшість, котра складається з керівників різноманітних обласних підрозділів та державних установ. Є немало прикладів того, як законно обраних голів місцевих, особливо сільських, рад, котрих підтримували опозиційні партії, згодом було незаконно зміщено з ініціативи керівників району

Наступної неділі на виборах Здолбунівського мера поряд з господарниками будуть представлені найяскравіші політичні лідери міста. Усі політичні сили Рівненщини сходяться на тому, що за нинішніх розкладів сфальсифікувати на Рівненщині вибори, у тому числі місцеві, неможливо, і стверджують, що мають накази з центру ретельно стежити за їх прозорістю.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі.

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG