Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 18:58

“Віта Нова”: "Запізніле знайомство" з художницею Яриною Полотнюк.


Павло Вольвач

Аудіозапис програми:

Київ, 6 вересня 2004 року.

Павло Вольвач

Вітаю Вас, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Кожний випуск “Віта Нови” присвячений якимось прем’єрним речам, котрі, в той чи інший спосіб, несуть у собі відкриття чи, принаймні, мусять нести. Так задумувалось від початку.

Зізнаюсь, дотримуватись визначеного меседжу програми вдається не завжди, і то з об’єктивних причин. Правильно: прем’єри й дебюти – це процес майже повсякденний і з ними, в принципі, у нас все гаразд. А ось із відкриттями складніше. Ну не можуть речі, котрі без всяких застережень можна було б віднести до проривів і сенсацій, з’являтися точно за графіком, скажімо, по понеділках, коли наразі й виходить ”Віта Нова”.

Для цього потрібен час. Як і прихильність пана Випадку.

Знаєте, це як отой напівсерйозний журналістський тест совкових часів: мовляв, якщо після твого матеріалу не знято з роботи жодного начальника, ти ще не повноцінний журналіст.

Так, мені думається, і з відкриттями: вони – це та дещиця золотого піску, намитого з ручаїв часу і громаддя буденщини. Діамант, який, можливо, трапляється раз на віку, але таки трапляється попри джунглі “непрух” і автоматні черги підступного фатуму-ребела.

Сьогодні саме такий, рідкісний випадок.

Отож, Львів. Дитина. Дівчина. Жінка. Яка жила там, вчилася, викладала в університеті і за допомогою олівця та пензля осягала світ і спілкувалася зі світом. Від випадку до випадку, рвано, нервово, на шматках ватману чи картону, а то й на звороті конвертів з каталожних карток наукової бібліотеки, де працювала. Науковий співробітник, викладач кафедри східних мов університету, донька, онука, дружина...

А ще геніальний художник, про що не знав майже ніхто. Лише вузьке коло близьких людей, котрі розуміли про що йдеться.

Лариса Скорик одна з тих, хто знав і розумів. І разом з пані Ларисою розпочнемо запізніле знайомство. Знайомство із художницею Яриною Полотнюк.

Лариса Скорик

Це художниця такого глибинного нурту в українській творчості. Річ в тому, що походження саме Ярини спонукало до того, щоби бути в мистецтві. Її мама – це дуже відомий кардіолог. Пані О.Біленкевич-Вінграновська давня і дуже близька мені людина.

Познайомилися ми у майстерні надзвичайної художниці, блискучого скульптора Теодозії Бриж. Тоді маленька Ярина, яка увібрала дві вітки: вітку художню, мистецьку, вітку коломийську, бо пані Олександра, як і її дочка, має дуже потужний коломийський нурт.

А Коломия, мушу сказати, - це було унікальне місто, це було місто, в якому видавалася перша українська енциклопедія, місто високої культури, улюблене місто Отто Габсбурга, тобто це було місто королівське за духом своїм.

І, власне, естетика цього міста увібралася у роді Біленкевичів. І дідусь Ярини, батько Лесь Біленкевич, збирався бути архітектором і мав до того безперечний талант, але доля склалася інакше, але це мистецьке его – квінтесенція карпатського глибинного нурту.

А друга гілка – це гілка Ірини Вільде, бабуся Ярини по татовій лінії, і це теж мистецтво.

Ярина проявила себе надзвичайно потужно. На превеликий жаль, так рано пішла із цього життя, але за цей короткий свій вік створила твори, я би сказала, просто шедеври, аналогів яким я не знаходжу.

Павло Вольвач

Пане Ларисо, чи не здається Вам, що є якась близькість із геніальною дівчинкою Надею Рушевою, про котру раніше в усіх газетах писали, така якась геніальна несподіваність.

Лариса Скорик

Я думаю, що тільки в аспекті геніальності, бо в аспекті тієї філософії і тієї мистецької індивідуальності це зовсім різні люди. Але по масштабу геніальності, то безперечно. Ця юна дина ще зовсім.

В 10-12 років я вперше почула про неймовірні здібності мистецькі, художні Ярини від Теодозії Бриж. Вона мені сказала, що, мовляв, у Лесі абсолютно геніальна дочка, вона так геніально малює, і таке враження, що її вчили десь по всіх світах, вона вже є готовий митець.

Павло Вольвач

І в неї освіти як такої художньої не було.

Лариса Скорик

Не було. По-перше, там був потужній інтелект, який до того, щоб схоплювати все, що її оточувало, при чому трансформувати її через своє абсолютно масштабне внутрішнє я.

Кожна її робота – це своєрідний удар, я сказала б. Ні одна робота її не може залишити байдужою. Просто не в стані.

Павло Вольвач

Пані Скорик, відомого митця і народного депутата представляти не потрібно. Вона фахівець.

А як сприймається художній світ Ярини Полотнюк людьми іншого статусу: і фахового, і вікового?

Миловидна дівчина років 17-ти, студентка Національного університету імені Драгоманова Аня, майбутній психолог. Добре... Отож...

Аня

Я не скажу, що дуже добре знаюся на тому, але просто мені це подобається. Ці роботи якісь щирі. Зображені якісь Різдвяні мотиви чи клоун, чи дівчата, які купаються, - все це якесь дуже тепле і доброзичливе. Навіть якісь похмурі моменти, які є в творчості, вони не відштовхують, а затягують.

Я там багато бачу близького і цікавого мені. Наприклад, якісь рвані лінії малюнку навівають щось тривожне. Але є зовсім інше: тепле і затишне. Я, наче, на якусь мить потрапляю в дитинство, принаймні мені хочеться туди потрапити. Ось і все.

Павло Вольвач

Глядачі ще зможуть скласти своє враження про роботи Ярини Полотнюк, зокрема й відвідавши сайт “yarina.kiev.ua”, котрий нещодавно з’явився в Інтернеті.

А ми знову звернемося до оцінок фахівців. Слово митцям Миколі Малишкові та Ніні Денисовій.

Микола Малишко

Я просто був емоційно наснажений тим, що я побачив. Для мене велике значення мала зустріч з її творчістю вже зараз. Це очевидний момент відчуття духу, це цілісне явище, в якому дух проявився і віднайшов ту свободу. Ця творчість для мене – це цілком вільне творення.

Ніна Денисова

От Микола сказав слово “свобода”. Якщо говорити про свободу, то у Ярини є повна довіра до мальованого, тоді той малюнок починає жити, він як виринає сам по собі.

Микола Малишко

Вона настільки талановита і самодостатня була від природи, що легко долала ті моменти, які звичайно ж вимагають студії, науки. В неї немає порушень пропорцій, хоча як треба, то вона їх і порушить. В неї все скомпоновано, кольори відчуті і гармонійно покладені. Вона багато знає і вміє. Композиції часом просто дивовижні. Ми говоримо про цілком сформоване мистецтво.

Павло Вольвач

А чому так довго не було про неї чути в широких мистецьких колах?

Ніна Денисова

Мені здається, що і спосіб її малювання, і спосіб спілкування з людьми досить обережний, а малювання над усе було для неї.

Це буде перша виставка Ярини, але вперше оцінила свої роботи Ярина – вона довірилася повноті. Це є найвища оцінка для художника, що в повноті довірилася до того, що вона малювала.

Мабуть, закінчувалася в неї енергія комусь показувати, щоб хтось дивився. Вона, наче, була вповні.

Павло Вольвач

Тобто, для неї такого поняття, як піар, не існувало?

Ніна Денисова

Я так думаю, бо вже все було оговорено в мальованому. Такі речі, як піар, інколи зайві, хоча це неправильно. Необхідно, щоб ці малюнки багато людей подивилося.

Павло Вольвач

Вони потроху приходять до людей. От я перед Вами бачу, пані Ніно, і у Вас, пане Миколо, книжечки з роботами Ярини Полотнюк. Кілька слів ви могли б розповісти про цю книжку.

Ніна Денисова

В цій книжці дуже мало робіт, я сказала б, одні із найкращих. Одне видання тільки є, але я побачила скільки робіт, вони всі цікаві. От я розгорнула цей малюнок, де котик, мисочка, дівчинка – це простота, але простота якась вічна. Ми маємо справу з дуже неповторною людиною.

Микола Малишко

Не обов’язково кожен буде в захопленні від цих творів, як я. Свобода для малювання і свобода для вибору, для сприймання залишається.

Ніна Денисова

Я просто би радила: подивіться, дуже цікаво.

Павло Вольвач

Так, потрібно дивитися, бо це невдячна річ – переповідати мистецькі твори, а надто ж, твори образотворчого мистецтва. Краще бачити все на власні очі.

Але, поза як у більшості слухачів момент безпосередніх зустрічей ще попереду, звернімося до Лариси Скорик.

І, наприклад, спитаємось про якусь особливу львівськість робіт Ярини Полотнюк.

Лариса Скорик

Безперечно, той дух львівський, тому що зростати у розкутому мистецькому Львові, навіть у часи пізнього совка – це зовсім інше було, ніж, наприклад, в іншому якомусь місті. Тоді ще були живі Сельський, Звіринський. Знову ж таки це дуже добре. Кожен край має оту таку свою потугу, яка, мені здається, надзвичайно стереоскопічно віддзеркалена в унікальній творчості Ярини Полотнюк.

Павло Вольвач

Пані Ларисо, а якщо ми все ж таки спробуємо схопити невловне в лещата означень, то куди можна віднести творчість Ярини Полотнюк: авангард, постмодерн, що це?

Лариса Скорик

Це постійний авангард. Пост – це щось таке, що викликає почуття короткого періоду, пост – це після чогось, а такі люди, як Ярина, вони завжди предтечі. Тому в той час її творчість могла би бути, коли б вона була більш відомою, допінгом для тих митців, які шукали, але багато чого не могли знайти у тій реальності, в якій були.

Їй було підвладне все, тобто пошуки неймовірних кольорових співставлень і разом з тим стримана, аскетична, чиста графіка... А лінія, то взагалі уявлення нестримної вічності, лінія не починається не від чого і нікуди не відходить. Там навіть важко зрозуміти і збагнути, як рукою юної дівчини творяться такі фантастичні графічні композиції.

Павло Вольвач

Пані Ларисо, а не було у Вас якогось відчуття незахищеності людини у світі і навіть, я сказав би, хисткості взагалі цього світу?

Лариса Скорик

Я думаю, що це є доля митця, який позначений перстом Божим, тому знайти суцільну гармонію людині, якій дано набагато більше і набагато гостріше відчувати – це ж неможливо. Навіть люди, які, може, далекі від мистецтва, відчувають дисгармонійність того життя, яке творить людина навколо себе...

Хто як втікає від цієї дисгармонійності, хто як собі дає раду: хтось йде в монастир, хтось йде до пляшки, а хтось дає собі раду ще більш щасливо, знайшовши собі однодумців, маючи можливість з ними діяти чи хоча б розуміти один одного.

А те, що митець такого ґатунку трепетний, категоричний, оголений, тобто без шкіри, митець у якого немає ніякого захисту, у якого є тільки сприйняття і тільки реакція. Можна прослідкувати, як ця душа, як цей розум не посполитий, як цей великий талант пробував давати собі раду за допомогою свого мистецтва з тієї недосконалістю життя, яке її оточувало.

Павло Вольвач

Пані Ларисо, зараз зробили сайт, у Фонді культури планується виставка, але на Вашу думку, це подія для мистецького життя, для духовного життя, для культурного життя України, чи так воно і кане непоміченим в цей подрібнений інформаційний простір, чи все ж таки це не просто виставка, яких зараз відбувається дуже багато?

Лариса Скорик

Як на мене, це безперечно повинно стати подією. Власне, що і сайт названо так гірко-справедливо “Запізніле знайомство” повинно і стрепенути людей до того, щоб ми не втрачали, щоб в нас весь час не бувало щось запізно, щоб ми вчасно могли доторкнутися до того мистецтва, яке нам багато чого б порадило.

Павло Вольвач

Непевне, треба і у Львові провести.

Лариса Скорик

Обов’язково. Ви знаєте, було так, що ми хотіли зробити ще за життя Ярини виставку у Львові. Але вона була не налаштована на таку лінію. Виявляється, що такі ідеї треба вчасно здійснювати, щоб потім не було запізно. Але митець має те щастя в його вічному житті, що він не відходить весь.

Павло Вольвач

Так, не відходить, бо справжній митець завжди більший за свою добу. Його твори завжди є тим надлишком, котрий не розкласти на стихії часу, на комірчини “ізмів”, але котрі належать вічності. Так мені ось видається...

Насамкінець зазначу, що виставка Ярини Полотнюк відбудеться 21-го вересня в Українському фонді культури о 17.00. Нехай і запізніле, а все ж знайомство розпочинається...

Яскравих вражень і здивувань!

Це була “Віта Нова”. Павло Вольвач, Михайло Петренко. Бувайте і хай щастить!

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG