Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:23

“Країна Інкогніта”: Павло Грабовський.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 14 вересня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Наприкінці ХІХ століття достойники української культури одним із своїх головних завдань вважали введення у неї кращих набутків світового письменства.

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Не від лихих старечих днів Я весь заслаб, я весь змарнів, Не жахом, ночі однії, Що несподівано вража, Сивини вигнало мої, Не труд кістки проїв, а ржа: Я був добичеіо тюрми, Кайдани ніс, дізнався тьми, Що товсто очі заліпля, Як зникнуть небо та земля; Я бачив смерть і смерті ждав За віру; батько жизнь віддав Багаттям спалений, а мла Його потомки поняла... Було нас семеро — нема, Не сяє день над шістьома: Загинув батькові у слід, Його коханий, певний рід, За пересвідчення лягли Сини так славно, як жили: Один — на вражому огні, Два інших — зотнугі в борні; Лилася кров братів моїх, Бо не признали бога їх.

Максим Стріха

Пролунав уривок із “Шільйонського в’язня” в перекладі визначного українського поета Павла Грабовського, того самого, з якого пересічний український читач знає здебільшого хрестоматійне “Рученьки терпнуть, злипаються віченьки”.

Але коли ми подивимося на поетичну спадщину Павла Грабовського, то побачимо, що десь близько 3/5 у ній за обсягом складають саме переклади об’єднані в 3 книги “З чужого поля”, надруковану у Львові 1895 року, “Долю”, надруковану там таки 1897 року і “Хвилю” упорядковану 1899 року, втім, як то кажуть з незалежних причин, світу вона за життя перекладача так і не побачила і була надрукована значно пізніше уже в зібраннях творів радянської доби.

Сергій Грабовський

Нагадаємо слухачам, хто ж був він, Павло Грабовський, чию творчість, хоча і куценько, вони вивчали у школі. Короткий біографічний нарис підготував Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Павло Грабовський народився 11 вересня 1864 року у селі Пушкарному на Сумщині. Він почав писати вірші під час навчання в Харківській духовній семінарії. Вісімнадцяти років за участь у діяльності харківської групи “Чорний переділ” поет був виключений із семінарії і висланий до села під гласний нагляд поліції. Згодом Грабовський кілька місяців працював коректором у редакції газети “Южный край” у Харкові, а від листопада 1885 року служив у російській армії. На сьомому місяці служби він був заарештований в Оренбурзі за поширення нелеґальної народницької літератури, перевезений до Харкова і там ув’язнений. У січні 1888 року Грабовський був засланий до Балаганського округу Іркутської губернії у Східному Сибіру. Наступного року він підписав колективний лист протесту проти розправи влади над політичними засланцями в Якутську.

Пізніше лист був поширений у Російській імперії та опублікований у Швейцарії. Грабовський був заарештований і ув’язнений в Іркутську, у в’язниці писав вірші та статті, перекладав Ґете, Байрона, Пушкіна. Через 3 роки поет був засуджений до каторги, яку сенат замінив поселенням у Східному Сибіру. Грабовський прожив 4 роки у Вілюйську, підготував там збірки поезій “Пролісок”, “Твори Івана Сурика”, “З чужого поля”, “З півночі”.

Ще 2 роки він мешкав у Якутську, закінчив там збірку перекладів із світової поезії “Доля”, уклав поетичні збірки “Кобза” та “Хвиля” і збірку перекладів українських поетів російською мовою “Песни Украйны”. 1899 року Павло Грабовський переїхав до Тобольська у Західному Сибіру, працював у ветеринарному управлінні та в редакції газети “Сибирский листок”, публікував статті у львівських, київських і петербурзьких журналах.

Він помер тридцяти восьми років у Тобольську 12 грудня 1902 року.

Був лицар великої вроди, Блукав по світах та виспівував радо, Не дуже зважав на пригоди, - Шукав Ельдорадо.

Злий досвід мандрівця охмарив; Знеможений сил молодих підупадом, Він сумно тинявся та марив Своїм Ельдорадом.

Гас погляд його марівничий; Він мовив до тіні: “Моя ти порадо! Де стежка в той край чарівничий, В оте Ельдорадо?”

“В долині, заплющивши очі, Ти знайдеш кінець усім мукам та зрадам, Бо там царство вічної ночі, Що звуть Ельдорадом”.


Максим Стріха

У перекладі Павла Грабовського пролунав хрестоматійний вірш Едгара По “Ельдорадо”. Звичайно, сьогоднішній перекладознавець має що закинути цьому перекладові. Не відтворено його ритміки.

Gaily bedight, A gallant knight, In sunshine and in shadow, Had journeyed long, Singing a song, In search of Eldorado.

А найголовніше, настрій цього вірша значно мінорніший. Там, де Едгар По залишає запитання: “Досягнеш ти Ельдорадо чи ні?”, то для політичного засланця Павла Грабовського, який так і не побачив України, все зрозуміло, “бо там царство вічної ночі, що звуть Ельдорадом”. По-інакшому він, очевидно, перекласти і не міг.

Сергій Грабовський

Максиме, чому все ж таки такі поети, як Павло Грабовський, як Леся Українка, як Іван Франко та інші ставили собі на меті у ті роки перекладацьку діяльність, як одну з основних напрямів своєї поетичної творчості.

Максим Стріха

Сергію, Емський указ імператора Олександра ІІ цілковито забороняв саме переклад. Оригінальну творчість українською мовою за великих цензурних перепон, але однак дозволялося, переклад був заборонений цілковито, оскільки на наріччя не перекладають – перекладають лишень на самостійну мову.

Через те всі провідні діячі української літератури кінця ХІХ - ще більше початку ХХ століття гарячково намагалися створити засобами рідної мови ті явища світової культури, яких Україна була позбавлена.

Цим вони не лишень освічували рідного читача. Бо ж будьмо відверті, освічений читач тоді міг це прочитати в російських, польських, німецьких, чи інших перекладах або і в оригіналі, а посполитий читач того дуже часто і не потребував, але тим вони насамперед утверджували мову.

На глибині сибірських руд Кохайте світлі почування: Не згине ваш скорботний труд І дум високе прямування.

Надія, щира мук сестра, У підземеллі тугу спине, Блисне сподівана пора, Відвагу молодість прокине.

Любов та дружба промінь свій Так само кинуть крізь затвори, Як дійде голос вільний мій До вас у каторжницькі нори.

Порвуться ланцюги, падуть Темниці з мурами додолу; Брати вам меча віддадуть В обіймах радісних визволу.


У перекладі Павла Грабовського пролунав хрестоматійний вірш Пушкіна, знов-таки близький Грабовському біографічно. Взагалі, коли ми подивимось на перекладацьку спадщину Грабовського, то нас насамперед вражатиме величезна кількість імен.

Коли наші пізніші перекладачі, все ж таки беручись до якогось автора, намагалися подати його в якомусь антологічному розрізі, то у Грабовського маємо десятки імен. Кожен із цих поетів представлений один-двома віршами.

Це було зумовлено просто обставинами за яким писав поет, бо друзі за заслання надавали Грабовському ці оригінали, чи російські підрядники, бо з мовами у Грабовського було сутужно. Зауважмо, що вийти друком ці переклади могли тільки у Львові за ліберальнішої австрійської монархії.

Про це Грабовський сам чесно зізнавався у листі до свого львівського видавця Костя Паньковського: “Добір віршів, як і авторів - чисто випадковий. Нехай дарують мені сю хибу заради лихих обставин, що переважно їй спричинилися; не завжди чоловік вільний у своїй роботі... ох, далеко не завжди, а часто повинен братись за працю, яка навернулась під руки, щоб зробити хоч дещо”.

Сергій Грабовський

Максиме, а чим переклади Павла Грабовського відрізняються від раніших перекладів? Взагалі, яке місце посідає Павло Грабовський в історії українського перекладу, як якогось націєтворчого ферментального такого діяння?

Максим Стріха

Перший етап був, очевидно, протоетапом, початок якого поклала травестійна “Енеїда” Котляревського, яка була водночас і до певної міри перекладом Вергилієвої “Енеїди”. Саме в цьому ключі працював Гулак-Артемовський, коли перелицьовував “оди Горація” в “Гораськові оди”, одна з яких починається “Пархоме, в щасті не брикай”.

Далі Куліш намагався піднести переклад на інший щабель. Він заперечував травестію і не любив її. Але він, намагаючись вибудувати адекватні лексичні засоби для перекладу високої поезії, охоче черпав не тільки з народної мови, а і з мови книжної, Біблії, старої слов’янщини. Цим його переклади дуже цікаві, але водночас в цьому їхня слабкість, бо вони надто відрізняються від сучасних лексичних вимог.

Старицький, а разом з тим і Грабовський поклали основу тій течії, яку потім розвинули неокласики, яка потім дійшла найбільшого стилістичного вирішення в перекладах Григорія Порфировича Кочура.

Багато перекладів Павла Грабовського і сьогодні, попри часову відстань – виконані вони понад 100 років тому, читається цілком по сучасному і не потребує ніяких коментарів чи пояснень.

Звичайно, на переклади Грабовського дуже вплинуло його особиста доля. Так називається його друга і остання книга перекладів, яку Павло Грабовський міг теоретично побачити. Хоча, я чесно кажучи, не знаю, чи дійшов до нього той примірник зі Львова, чи він просто про нього знав.

Отже, що писав сам Грабовський: “Сумний талан поодинокої людини, не краща і доля цілих народностей. Се переважний мотив співної творчості загальносвітової; панує він і в моїх переспівах... Деякі твори привабили мене або формою художньою, або згодою думок з моїми власними; в інших я сам вишукував придатного виразу для своїх гадок та почувань... У декотрих поетів я брав тільки мотив, переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму. Нехай читачі вибачать, коли часом моя вкраїнська бандура грала на далекій чужині не по-рідному, бриніла непевним відгуком півночі”.

Очевидно, не випадковим був вибір для перекладу “Сповіді Наливайка” з відомої поеми російського декабриста Кіндратія Рилєєва.

Сповідь Наливайка

- Ні, отче праведний, шкода! Не дорікай гріхом пекельним, Гріхом лютішим надземельним... Нехай по-твойому впада! Щоб українському народу Вернуть загублену свободу, Край рідний визволить з ярма; Гріхи татар, жидів, сарматів, Злочинства зрадних уніатів, — Візьму на душу, все дарма... Шкода ж спиняти! Пекла досить, А ти дивись та потурай... Вкраїна гине, пута носить... Здобути волю — в тім мій рай! Ще няня з сестрою вливали Той пал до серденька месії, Як над колискою співали Про час завзятої борні: Вкраїнець либонь перед ляхом Не опадлючний був страхом, Супоні рабства не ввліж - Гидких тиранів та шулік. Як вільний з вільним, рівний з рівним, Братались ляхи й козаки, Та зникло примраком марівним Оте об’єднання залюбки. - Вперед – шепоче голос стиха: Зітнути ворога час б’є! - Я знаю: не минути лиха Тому хто першим повстає Супроти утисників народа; Мене десь доля посила… Коли – скажи, чи ким була Без жертв осягнута свобода? За край я голову складу, - Зазадалегідь все уявляю, Але на все хоробро йду І жереб свій благословляю!


Сергій Грабовський

На цьому і завершимо.

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG