Аудіозапис програми:
Київ, 15 вересня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні. Наразі ми вестимемо мову про передвиборчий портрет південного реґіону України.
Які сьогодні настрої у виборців на півдні України, населення якого вирізняється етнічним різноманіттям? Як можна окреслити уподобання електорату південного реґіону України? На ці запитання шукає відповіді обраний від Миколаївщини народний депутат України, член фракції Народної аґрарної партії Валерій Акопян.
Валерій Акопян
Там проживають українці, росіяни, вихідці з Молдови, Кавказу (досить велика група). Безумовно, там проживають і болгари. Але, на мій погляд, досить значною частиною є вихідці із Молдавії.
Відносно виборчої активності, то, якщо аналізувати вибори президентські і парламентські, трішечки відрізняється, але, в основному, однаково. На вибори приходять в середньому 72-75% виборців.
Які настрої переважають в Миколаївській області? Трохи “червоно”, бо це південь України. Там є симпатики, як КПУ, яку очолює Симоненко, так і СПУ. В області досить активно працюють партійні осередки СДПУ(О), також нинішньої НАПУ.
Відносно того, як люди будуть приймати участь у виборах президента, то я думаю, що у І турі будуть голосувати тим партіям, яким вони симпатизують (КПУ і СПУ). В ІІ турі важко сказати, кому віддадуть перемогу: чи то пану Ющенку, чи то прем’єр-міністру Януковичу.
Безумовно, є деяка інтрига в зв’язку з тим, що один із кандидатів родом з Миколаївщини – це кандидат Кінах. Я думаю, що якась частина виборців буде підтримувати свого земляка на цих виборах, тому він трошки відтягне голоси.
Представники яких електоральних полів? Я думаю, що все-таки тих, які підтримують владу. Відносно підтримки влади, то я думаю, що вона буде приблизно така ж сама, яка була на минулих президентських і парламентських виборах. Зараз трошки важко сказати, кому віддадуть симпатії: чи то Ющенку, чи то Януковичу.
Якщо говорити про південний регіон, то такі ж настрої приблизно і в інших областях. Безумовно, Одеська область – також південь України, але не можна порівнювати її з Миколаївською і Херсонською областями. Але їхні проблеми досить близькі, і настрої приблизно однакові.
Запорізька область – це промислова область. Там симпатій більше до комуністів і до Мороза. Про Одеську область важко щось сказати. Чому настрої в цих двох областях приблизно однакові? По-перше, це аграрно-промислові і суднобудівні області. Проблеми якраз на суднобудівних заводах, на цих підприємствах працювало близько 100 тисяч людей, тому і настрої досить конкретні.
Олекса Боярко
Натомість інший народний депутат України – член фракції “Наша Україна”, одесит Юрій Кармазін ділиться своїми враженнями від недавньої поїздки по Одещині.
Юрій Кармазін
Я був в Рені, де святкувалася 456-та річниця міста. Місто вбите, місто, яке є містом районного підпорядкування, в якому мер намагається витягнути його за вуха. Є дуже серйозні проекти, і місто живе надіями.
Також був в Ізмаїлі та Килії. Зустрічався кругом з нашими виборцями та громадянами. Люди впевнені, що 31 жовтня вони прокинуться зовсім в інший державі.
А що стосується Одеси, то тут питання набагато важче, тому що на цих в’їздах в Одесу з усіх сторін, чи з Іллічівська, з Южного, з Миколаїва, то кругом написано “Одеса (одесити) за Януковича”.
Оскільки моя сім’я проживає в Одесі, я одесит, то я вважаю це величезною образою для себе, тому що в Одесі Янукович зовсім немилий. Ніякого відношення до нього, крім того, що розстаскуючий Одесу мер Боделан разом з міською радою, які всі вже санаторії добивають і добили землю, представляє партію “Регіонів” і обіцяє йому всіляку підтримку.
Іншого зв’язку ніякого нема. Одесити сміються з тих зустрічей, які відбулися. Сміються з тої зустрічі, яка була в ОПУ, де старшокурсники відмовилися вітати, а вітали першокурсники, які ще знаходяться під якимось адміністративним впливом.
Отаке враження в мене від Одеси. Одеса – це завжди місто зі своєю думкою, це місто, яке бачить набагато далі вперед. Я думаю, що Одеса покаже себе, незважаючи на те, що жодної опозиційної передачі нема по телебаченню. Мені не надається ефір протягом 2 років.
Олекса Боярко
Українські інтеліґенти традиційно були однією з найбільш політично активних груп суспільства. А якою є участь представників інтеліґенції у нинішній виборчій кампанії на Півдні України? Перед мікрофоном – Петро Каландирець.
Петро Каландирець
На думку відомого одеського публіциста і автора кількох книжок Леоніда Капелюшного, роль місцевої інтелігенції в передвиборній кампанії є надзвичайно обмеженою, і вона не відіграє значної ролі у політичному житті в Україні.
Леонід Капелюшний
Тільки один спосіб залучення інтелігенції до активно політичного життя – це визначити її місце в активному політичному житті чи процесі. Коли сьогодні ми маємо такий устрій держави, в якому інтелігенція виключена і вилучена з активного процесу політичного життя, то вона не може ніякої ролі відігравати. Треба, щоб інтелігенція знала свій сектор у суспільному розвитку.
Петро Каландирець
Тим часом у сусідньому Миколаєві представники місцевої інтелігенції не байдужі до майбутніх виборів президента України. Чимало з них беруть активну участь в агітаційній кампанії на користь різних кандидатів на найвищу державну посаду.
Приміром, лауреат Шевченківської премії з Миколаєва Дмитро Кремінь дивиться на виборчу кампанію на посаду президента України з висоти “Заповіта” Кобзаря.
Дмитро Кремінь
Люди теж збиті з пантелику тим, що твориться: розпад парламентської більшості, можливе повалення уряду Януковича. Це не грає на позитивний образ України і української громади. Якщо ми електорат, громада, суспільство, народ делегували народним обранцям право говорити свої думи, як же можна було допустити прийняття закону про вибори президента, за яким вибори вождя нації, хоча б номінально, але легітимного керівника держави, перетворено на якусь виставу в російському стилі. Що, Америка така бідна, що висуває 2 кандидатів? А в Україні 26 претендентів на голову.
Петро Каландирець
Дмитро Кремінь висловив дуже велике занепокоєння з приводу того, що представники демократичних сил на південних теренах України не намагаються залучити до своїх лав представників української інтелігенції і таким чином активізувати виборців.
Олекса Боярко
Саме південь України має великі електоральні перспективи практично для всіх нинішніх кандидатів у президенти, – вважає київський політолог Володимир Полохало.
Володимир Полохало
З точки зору електоральної макрогеографії, скажімо так, звичайно, є певна електоральна стратегія виборчої кампанії у кожного кандидата. Це видно по поїздкам кожного кандидата в регіонах.
Сьогодні важко сказати, наскільки ця електоральна стратегія враховує географічні особливості електоральних настроїв електорату півдня України. В усякому разі, коли ми говоримо про південь України, то є чимало міфів, які пов’язані з тим, що там існує особливий тип політичної електоральної культури.
Звісно, що регіональна стратегія має враховувати особливості південних областей регіону України з точки зору визначення інтенсивності агітаційної роботи в цьому регіоні, з точки зору визначення кампанії. Йдеться про корекцію іміджу, про теми, про ключові проблеми, про методи роботи.
Зрештою, йдеться про графік агітаційних поїздок, тому що, на мій погляд, для переважної більшості фаворитів виборчої кампанії (Ющенка, Януковича, Мороза і Симоненка) цей регіон можна віднести до електорально-переспективного регіону, де особливо буде велика конкуренція за перехоплення електорату або за перетягування його на свій бік.
Я думаю, що тут панує якраз активна і пасивна опозиційна електоральна культура і водночас контрольована електоральна культура, коли йдеться про спроможність місцевої бюрократії з допомогою адмінресурсу підпорядковувати або скеровувати електоральні настрої.
От наявність таких 3 культур (я б додав ще пасивно-ліберальну культуру - практично всіх культур, які, мені здається, мають однакову вагу на півдні України) і робить для кожного із названих вище кандидатів в президенти цей регіон електорально перспективним.
На жаль, у нас електорально-географічний аналіз, і взагалі електоральна географія чи політична географія, знаходяться на задвірках і політичної науки і соціології. Я вже сьогодні бачу невдачі стратегічного планування з точки зору цього регіону практично у всіх кандидатів.
Саме не тільки центр, а і південь України значною мірою визначатимуть остаточні результати волевиявлення громадян. Ще один момент: у цьому регіоні ступінь супротиву адміністративному ресурсу значно більший, ніж на сході, і це робить перспективним цей регіон через агітаційні поїздки кандидатів для завоювання електорату.
Отже, це надзвичайно цікавий з точки зору електоральної географії і аналізу цей регіон. Не треба думати, що цей регіон є “вотчиною” комуністів чи соціалістів. Сьогодні відбулися значні зміни і зрушення в електоральних настроях. Південний регіон ці настрої відбиває щонайбільше.
Олекса Боярко
І на закінчення передачі – про уроки історії. 87 років тому в Одесі упродовж півроку двічі відбувалися вибори до революційного органу влади, який скорочено називався “Румчерод”. Розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
23 травня 1917 року в Одесі розпочався Перший з’їзд рад солдатських та матроських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеського військового округу. У з’їзді також брали участь представники рад робітничих і селянських депутатів Бессарабської, Таврійської, Херсонської та частини Подільської і Волинської губерній. Від солдатських та матроських рад до Одеси прибули 2 тисячі делегатів, від міст – 35 і від селян – 70. З’їзд обрав Центральний виконавчий комітет рад солдатських, матроських, робітничих і селянських депутатів Одеського реґіону під скороченою назвою “Румчерод”. Серед ста двадцяти семи його членів переважали російські меншовики та есери, а більшовиків було тільки четверо.
Румчерод підтримував Тимчасовий уряд Росії, співпрацював з губернською радою, підпорядкованою Центральній Раді, і виступив проти Жовтневого перевороту у Петрограді. У відповідь на це головнокомандувач російської більшовицької армії Микола Криленко 16 грудня оголосив про розпуск Румчероду. Щоб перебрати над ним контроль, Совнарком направив до реґіону військові загони. У перші дні січня 18-го року Другий надзвичайний з’їзд рад в Одесі обрав новий склад Румчероду на чолі з російським більшовиком Володимиром Юдовським. Із ста вісімдесяти членів Румчероду 70 були більшовиками, 55 – лівими есерами, а 23 представляли селянські організації. 14–17 січня Румчерод за підтримки військових частин Румунського фронту повстав проти Центральної Ради, захопив Одесу та її околиці і проголосив себе найвищим органом влади у місті та в реґіоні. Румчерод намагався поширити радянську владу на весь південь України та Молдову. 9 березня він від імені Раднаркому підписав угоду з румунським урядом про виведення румунського війська з Бессарабії. Проте вже через 5 днів Одесу, відповідно до умов Берестейського миру, зайняли австрійські та українські військові частини, і Румчерод був евакуйований на схід. 24 березня він прибув до Ростова-на-Дону, 2 квітня – до Єйська на східному березі Азовського моря, а у травні взагалі припинив свою діяльність.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 15 вересня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні. Наразі ми вестимемо мову про передвиборчий портрет південного реґіону України.
Які сьогодні настрої у виборців на півдні України, населення якого вирізняється етнічним різноманіттям? Як можна окреслити уподобання електорату південного реґіону України? На ці запитання шукає відповіді обраний від Миколаївщини народний депутат України, член фракції Народної аґрарної партії Валерій Акопян.
Валерій Акопян
Там проживають українці, росіяни, вихідці з Молдови, Кавказу (досить велика група). Безумовно, там проживають і болгари. Але, на мій погляд, досить значною частиною є вихідці із Молдавії.
Відносно виборчої активності, то, якщо аналізувати вибори президентські і парламентські, трішечки відрізняється, але, в основному, однаково. На вибори приходять в середньому 72-75% виборців.
Які настрої переважають в Миколаївській області? Трохи “червоно”, бо це південь України. Там є симпатики, як КПУ, яку очолює Симоненко, так і СПУ. В області досить активно працюють партійні осередки СДПУ(О), також нинішньої НАПУ.
Відносно того, як люди будуть приймати участь у виборах президента, то я думаю, що у І турі будуть голосувати тим партіям, яким вони симпатизують (КПУ і СПУ). В ІІ турі важко сказати, кому віддадуть перемогу: чи то пану Ющенку, чи то прем’єр-міністру Януковичу.
Безумовно, є деяка інтрига в зв’язку з тим, що один із кандидатів родом з Миколаївщини – це кандидат Кінах. Я думаю, що якась частина виборців буде підтримувати свого земляка на цих виборах, тому він трошки відтягне голоси.
Представники яких електоральних полів? Я думаю, що все-таки тих, які підтримують владу. Відносно підтримки влади, то я думаю, що вона буде приблизно така ж сама, яка була на минулих президентських і парламентських виборах. Зараз трошки важко сказати, кому віддадуть симпатії: чи то Ющенку, чи то Януковичу.
Якщо говорити про південний регіон, то такі ж настрої приблизно і в інших областях. Безумовно, Одеська область – також південь України, але не можна порівнювати її з Миколаївською і Херсонською областями. Але їхні проблеми досить близькі, і настрої приблизно однакові.
Запорізька область – це промислова область. Там симпатій більше до комуністів і до Мороза. Про Одеську область важко щось сказати. Чому настрої в цих двох областях приблизно однакові? По-перше, це аграрно-промислові і суднобудівні області. Проблеми якраз на суднобудівних заводах, на цих підприємствах працювало близько 100 тисяч людей, тому і настрої досить конкретні.
Олекса Боярко
Натомість інший народний депутат України – член фракції “Наша Україна”, одесит Юрій Кармазін ділиться своїми враженнями від недавньої поїздки по Одещині.
Юрій Кармазін
Я був в Рені, де святкувалася 456-та річниця міста. Місто вбите, місто, яке є містом районного підпорядкування, в якому мер намагається витягнути його за вуха. Є дуже серйозні проекти, і місто живе надіями.
Також був в Ізмаїлі та Килії. Зустрічався кругом з нашими виборцями та громадянами. Люди впевнені, що 31 жовтня вони прокинуться зовсім в інший державі.
А що стосується Одеси, то тут питання набагато важче, тому що на цих в’їздах в Одесу з усіх сторін, чи з Іллічівська, з Южного, з Миколаїва, то кругом написано “Одеса (одесити) за Януковича”.
Оскільки моя сім’я проживає в Одесі, я одесит, то я вважаю це величезною образою для себе, тому що в Одесі Янукович зовсім немилий. Ніякого відношення до нього, крім того, що розстаскуючий Одесу мер Боделан разом з міською радою, які всі вже санаторії добивають і добили землю, представляє партію “Регіонів” і обіцяє йому всіляку підтримку.
Іншого зв’язку ніякого нема. Одесити сміються з тих зустрічей, які відбулися. Сміються з тої зустрічі, яка була в ОПУ, де старшокурсники відмовилися вітати, а вітали першокурсники, які ще знаходяться під якимось адміністративним впливом.
Отаке враження в мене від Одеси. Одеса – це завжди місто зі своєю думкою, це місто, яке бачить набагато далі вперед. Я думаю, що Одеса покаже себе, незважаючи на те, що жодної опозиційної передачі нема по телебаченню. Мені не надається ефір протягом 2 років.
Олекса Боярко
Українські інтеліґенти традиційно були однією з найбільш політично активних груп суспільства. А якою є участь представників інтеліґенції у нинішній виборчій кампанії на Півдні України? Перед мікрофоном – Петро Каландирець.
Петро Каландирець
На думку відомого одеського публіциста і автора кількох книжок Леоніда Капелюшного, роль місцевої інтелігенції в передвиборній кампанії є надзвичайно обмеженою, і вона не відіграє значної ролі у політичному житті в Україні.
Леонід Капелюшний
Тільки один спосіб залучення інтелігенції до активно політичного життя – це визначити її місце в активному політичному житті чи процесі. Коли сьогодні ми маємо такий устрій держави, в якому інтелігенція виключена і вилучена з активного процесу політичного життя, то вона не може ніякої ролі відігравати. Треба, щоб інтелігенція знала свій сектор у суспільному розвитку.
Петро Каландирець
Тим часом у сусідньому Миколаєві представники місцевої інтелігенції не байдужі до майбутніх виборів президента України. Чимало з них беруть активну участь в агітаційній кампанії на користь різних кандидатів на найвищу державну посаду.
Приміром, лауреат Шевченківської премії з Миколаєва Дмитро Кремінь дивиться на виборчу кампанію на посаду президента України з висоти “Заповіта” Кобзаря.
Дмитро Кремінь
Люди теж збиті з пантелику тим, що твориться: розпад парламентської більшості, можливе повалення уряду Януковича. Це не грає на позитивний образ України і української громади. Якщо ми електорат, громада, суспільство, народ делегували народним обранцям право говорити свої думи, як же можна було допустити прийняття закону про вибори президента, за яким вибори вождя нації, хоча б номінально, але легітимного керівника держави, перетворено на якусь виставу в російському стилі. Що, Америка така бідна, що висуває 2 кандидатів? А в Україні 26 претендентів на голову.
Петро Каландирець
Дмитро Кремінь висловив дуже велике занепокоєння з приводу того, що представники демократичних сил на південних теренах України не намагаються залучити до своїх лав представників української інтелігенції і таким чином активізувати виборців.
Олекса Боярко
Саме південь України має великі електоральні перспективи практично для всіх нинішніх кандидатів у президенти, – вважає київський політолог Володимир Полохало.
Володимир Полохало
З точки зору електоральної макрогеографії, скажімо так, звичайно, є певна електоральна стратегія виборчої кампанії у кожного кандидата. Це видно по поїздкам кожного кандидата в регіонах.
Сьогодні важко сказати, наскільки ця електоральна стратегія враховує географічні особливості електоральних настроїв електорату півдня України. В усякому разі, коли ми говоримо про південь України, то є чимало міфів, які пов’язані з тим, що там існує особливий тип політичної електоральної культури.
Звісно, що регіональна стратегія має враховувати особливості південних областей регіону України з точки зору визначення інтенсивності агітаційної роботи в цьому регіоні, з точки зору визначення кампанії. Йдеться про корекцію іміджу, про теми, про ключові проблеми, про методи роботи.
Зрештою, йдеться про графік агітаційних поїздок, тому що, на мій погляд, для переважної більшості фаворитів виборчої кампанії (Ющенка, Януковича, Мороза і Симоненка) цей регіон можна віднести до електорально-переспективного регіону, де особливо буде велика конкуренція за перехоплення електорату або за перетягування його на свій бік.
Я думаю, що тут панує якраз активна і пасивна опозиційна електоральна культура і водночас контрольована електоральна культура, коли йдеться про спроможність місцевої бюрократії з допомогою адмінресурсу підпорядковувати або скеровувати електоральні настрої.
От наявність таких 3 культур (я б додав ще пасивно-ліберальну культуру - практично всіх культур, які, мені здається, мають однакову вагу на півдні України) і робить для кожного із названих вище кандидатів в президенти цей регіон електорально перспективним.
На жаль, у нас електорально-географічний аналіз, і взагалі електоральна географія чи політична географія, знаходяться на задвірках і політичної науки і соціології. Я вже сьогодні бачу невдачі стратегічного планування з точки зору цього регіону практично у всіх кандидатів.
Саме не тільки центр, а і південь України значною мірою визначатимуть остаточні результати волевиявлення громадян. Ще один момент: у цьому регіоні ступінь супротиву адміністративному ресурсу значно більший, ніж на сході, і це робить перспективним цей регіон через агітаційні поїздки кандидатів для завоювання електорату.
Отже, це надзвичайно цікавий з точки зору електоральної географії і аналізу цей регіон. Не треба думати, що цей регіон є “вотчиною” комуністів чи соціалістів. Сьогодні відбулися значні зміни і зрушення в електоральних настроях. Південний регіон ці настрої відбиває щонайбільше.
Олекса Боярко
І на закінчення передачі – про уроки історії. 87 років тому в Одесі упродовж півроку двічі відбувалися вибори до революційного органу влади, який скорочено називався “Румчерод”. Розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
23 травня 1917 року в Одесі розпочався Перший з’їзд рад солдатських та матроських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеського військового округу. У з’їзді також брали участь представники рад робітничих і селянських депутатів Бессарабської, Таврійської, Херсонської та частини Подільської і Волинської губерній. Від солдатських та матроських рад до Одеси прибули 2 тисячі делегатів, від міст – 35 і від селян – 70. З’їзд обрав Центральний виконавчий комітет рад солдатських, матроських, робітничих і селянських депутатів Одеського реґіону під скороченою назвою “Румчерод”. Серед ста двадцяти семи його членів переважали російські меншовики та есери, а більшовиків було тільки четверо.
Румчерод підтримував Тимчасовий уряд Росії, співпрацював з губернською радою, підпорядкованою Центральній Раді, і виступив проти Жовтневого перевороту у Петрограді. У відповідь на це головнокомандувач російської більшовицької армії Микола Криленко 16 грудня оголосив про розпуск Румчероду. Щоб перебрати над ним контроль, Совнарком направив до реґіону військові загони. У перші дні січня 18-го року Другий надзвичайний з’їзд рад в Одесі обрав новий склад Румчероду на чолі з російським більшовиком Володимиром Юдовським. Із ста вісімдесяти членів Румчероду 70 були більшовиками, 55 – лівими есерами, а 23 представляли селянські організації. 14–17 січня Румчерод за підтримки військових частин Румунського фронту повстав проти Центральної Ради, захопив Одесу та її околиці і проголосив себе найвищим органом влади у місті та в реґіоні. Румчерод намагався поширити радянську владу на весь південь України та Молдову. 9 березня він від імені Раднаркому підписав угоду з румунським урядом про виведення румунського війська з Бессарабії. Проте вже через 5 днів Одесу, відповідно до умов Берестейського миру, зайняли австрійські та українські військові частини, і Румчерод був евакуйований на схід. 24 березня він прибув до Ростова-на-Дону, 2 квітня – до Єйська на східному березі Азовського моря, а у травні взагалі припинив свою діяльність.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
