Нещодавно у французькому виданні “Le Monde diplomatique” з’явилася ґрунтовна стаття, присвячена голодоморові на Україні в 1932-33 роках. Вона цікава не лише викладом численних фактів, але й спробою з’ясувати, чи було це масове народовбивство ґеноцидом українців.
Стаття “Сталін, який заморив голодом Україну” належить перу французького історика Лорана Рюккера. В першій її частині він показує всю панораму голодомору, який уразив українців. “Приховувана радянською владою дійсність цього “чорного року”, - пише Лоран Рюккер, - відтепер визнана завдяки свідченням тих, хто вижив, і завдяки праці істориків. Якщо політична природа цього голоду не викликає сумніву, то, навпаки, його ґеноцидний характер викликає дискусії” (к. ц.).
Тут треба зазначити, що за останні роки у Франції опубліковані численні книжки про український голодомор, тому франкомовний читач має на сьогодні достатньо повну інформацію про те, що діялося на Україні в 1932-33 роках.
Автор статті наводить порівняльні дані про вилучення сільськогосподарської продукції. Якщо в 1930 році було вилучено 30%, то в наступному – вже майже 42% від вирощеного українськими селянами. На 1932 рік план передбачив 74% вилучення сільськогосподарської продукції. Особливо драматичною ситуація стала після ухвалення закону про розкрадання соціалістичної власности (так званий закон “про колоски”), який передбачав покарання від 10-и років позбавлення волі до смертної кари.
Французький історик Лоран Рюккер наводить також розпорядження Сталіна й Молотова від січня 1933 року про заборону “будь-якими засобами” перешкодити втечі голодних українських селян до міст. Наслідком цього став арешт 220 тисяч селян. Тоді ж інший високопосадовий партфункціонер Постишев наказав забирати зерно у селян, ідучи від хати до хати. Цей наказ він супроводив словами “Жодного співчуття!”
Незважаючи на те, що Сталін організував пропагандистську кампанію, розраховану на західні уряди, - пише Лоран Рюккер, - справжні факти ставали відомими численним керівникам держав. Зокрема, Муссоліні був дуже добре поінформований італійським консулом у Харкові про жахіття голодомору. Однак він проігнорував ці повідомлення, оскільки мав підписати торгові і політичні угоди з СРСР.
Половину жертв голодомору становили діти, - зазначає французький історик. – Ще половина дітей втратила щонайменше одного з батьків. Лоран Рюккер наводить слова іншого історика, Алена Блюма (цитую): “Рідко коли у всій європейській історії голод спричинився до таких значних людських втрат... Голод призвів до повного зникнення цілих сімей. Він спустошив цілі місцевості...” (к. ц.).
В другій частині статті автор поділяє західних дослідників голодомору на три групи. Перша вважає, що голод 1932-33 років був крайнім виявом “війни проти селянства” й охопив не тільки українську територію, але й Північний Кавказ, Кубань, Казахстан і Східний Сибір. Друга група вважає трагедію 30-их років “культурним ґеноцидом” або ж “ґеноцидом класів”. І, нарешті, третя група переконана, що голодомор 1932-33 років був ґеноцидом відповідно до Конвенції ООН 1948 року. А те, що голодомор зачепив великі території поза Україною, є лише підтвердженням цієї тези, бо і на Північному Кавказі, і на Кубані, і в Казахстані, і в Східному Сибіру була тоді величезна етнічна присутність українців.
Це був виклад статті французького історика Лорана Рюккера “Сталін, який заморив голодом Україну”, надрукованій у паризькому виданні “Le Monde diplomatique”.
Стаття “Сталін, який заморив голодом Україну” належить перу французького історика Лорана Рюккера. В першій її частині він показує всю панораму голодомору, який уразив українців. “Приховувана радянською владою дійсність цього “чорного року”, - пише Лоран Рюккер, - відтепер визнана завдяки свідченням тих, хто вижив, і завдяки праці істориків. Якщо політична природа цього голоду не викликає сумніву, то, навпаки, його ґеноцидний характер викликає дискусії” (к. ц.).
Тут треба зазначити, що за останні роки у Франції опубліковані численні книжки про український голодомор, тому франкомовний читач має на сьогодні достатньо повну інформацію про те, що діялося на Україні в 1932-33 роках.
Автор статті наводить порівняльні дані про вилучення сільськогосподарської продукції. Якщо в 1930 році було вилучено 30%, то в наступному – вже майже 42% від вирощеного українськими селянами. На 1932 рік план передбачив 74% вилучення сільськогосподарської продукції. Особливо драматичною ситуація стала після ухвалення закону про розкрадання соціалістичної власности (так званий закон “про колоски”), який передбачав покарання від 10-и років позбавлення волі до смертної кари.
Французький історик Лоран Рюккер наводить також розпорядження Сталіна й Молотова від січня 1933 року про заборону “будь-якими засобами” перешкодити втечі голодних українських селян до міст. Наслідком цього став арешт 220 тисяч селян. Тоді ж інший високопосадовий партфункціонер Постишев наказав забирати зерно у селян, ідучи від хати до хати. Цей наказ він супроводив словами “Жодного співчуття!”
Незважаючи на те, що Сталін організував пропагандистську кампанію, розраховану на західні уряди, - пише Лоран Рюккер, - справжні факти ставали відомими численним керівникам держав. Зокрема, Муссоліні був дуже добре поінформований італійським консулом у Харкові про жахіття голодомору. Однак він проігнорував ці повідомлення, оскільки мав підписати торгові і політичні угоди з СРСР.
Половину жертв голодомору становили діти, - зазначає французький історик. – Ще половина дітей втратила щонайменше одного з батьків. Лоран Рюккер наводить слова іншого історика, Алена Блюма (цитую): “Рідко коли у всій європейській історії голод спричинився до таких значних людських втрат... Голод призвів до повного зникнення цілих сімей. Він спустошив цілі місцевості...” (к. ц.).
В другій частині статті автор поділяє західних дослідників голодомору на три групи. Перша вважає, що голод 1932-33 років був крайнім виявом “війни проти селянства” й охопив не тільки українську територію, але й Північний Кавказ, Кубань, Казахстан і Східний Сибір. Друга група вважає трагедію 30-их років “культурним ґеноцидом” або ж “ґеноцидом класів”. І, нарешті, третя група переконана, що голодомор 1932-33 років був ґеноцидом відповідно до Конвенції ООН 1948 року. А те, що голодомор зачепив великі території поза Україною, є лише підтвердженням цієї тези, бо і на Північному Кавказі, і на Кубані, і в Казахстані, і в Східному Сибіру була тоді величезна етнічна присутність українців.
Це був виклад статті французького історика Лорана Рюккера “Сталін, який заморив голодом Україну”, надрукованій у паризькому виданні “Le Monde diplomatique”.