Аудіозапис програми:
Київ, 21 вересня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Вадим Журба.
Шановні слухачі, вітаємо вас!
Сьогодні у програмі такі теми:
-
Київська компанія “Воля-Кабель” і Генпрокуратура України: друга частина конфлікту;
-
Селяни з Київщини вимагають справедливого розпаювання землі;
-
Жінка після в’язниці. Що далі? Проект “Жіночий консорціум”.
Продовжуємо розповідь про те, як керівники найбільшого київського оператора телемереж, компанія „Воля-Кабель”, відмовилися виконати вимогу прокуратури транслювати передачі донецького телеканалу „Київська Русь”, який, за повідомленнями преси, належить Генерального прокурору України Геннадію Васильєву.
Що з того вийшло – слово Володимиру Бойку. Друга частина його матеріалу.
Володимир Бойко
На рішення Господарського суду, яким були визнані безпідставними всі претензії прокуратури до компанії „Воля-Кабель”, в Генеральній прокуратурі просто не звернули уваги.
Кримінальну справу по обвинуваченню керівництва компанії в безліцензійній діяльності не тільки не закрили, але навіть передали до суду.
В прокуратурі порушили ще одну кримінальну справу, на цей раз по обвинуваченню в поширенні порнографії. Приводом стала та обставина, що „Воля-Кабель” на замовлення абонентів надає можливість перегляду іноземних каналів, що входять у пакет під назвою „Дорослий”.
Для пошуку доказів поширення порнографії в приміщеннях „Волі-кабель” було проведено кілька обшуків.
Розповідає заступник директора компанії „Воля-Кабель” Костянтин Грицак.
Костянтин Грицак
Почалися візити до наших офісів представників Управлінні по боротьбі з економічною злочинністю. Вони відшукували якусь документацію, і коли вони з’являлися до цих офісів, ніяких документів пред’явлено у них не було, а коли викликали міліцію, то вони, як правило, від’їжджали з цих офісів.
Володимир Бойко
Але нічого крамольного під час обшуків знайти не вдалося, оскільки ніяких програм „Воля-кабель” не виробляє і не транслює, а лише надає своїм абонентам можливість користуватися супутниковим приймальним обладнанням.
Тоді працівники прокуратури просто вилучили частину обладнання та наклали арешт на майно компанії.
Пригадує керівник прес-служби компанії „Воля-Кабель” Олег Пашкевич”.
Олег Шашкевич
Вони були переконані, що порнографія - це ми беремо касети з порнопродукцією, вставляємо їх у відеомагнітофон, і таким чином транслюємо цей “лівак” для абонентів.
Коли вони дізналися, що в нас трансляція йде через супутник, що у нас світові ліцензійні канали, то вони були здивовані, тому що завдання було таке: прийти, набрати гору касет з “порнухою” – це і є доказ.
Коли вони дізналися, що це все значно серйозніше, то була якась певна паніка, але потім переорієнтувалися: порнографія – значить все рівно треба щось шукати і знаходити.
Володимир Бойко
Урешті-решт в прокуратурі вирішили вдатися до крайніх заходів.
Директор компанії Сергій Бойко та його заступник Валерій Салямов були арештовані й провели сім днів в ізоляторі тимчасового тримання, звідкіля були переведені до Лук’янівського СІЗО № 13.
Але суд знову став на бік „Волі-Кабель” та визнав арешт її керівників незаконним. Бойко й Салямов були звільнені з-під варти, але прокуратура не тільки не визнала своєї поразки, а навіть направила письмовий припис з вимогою розпочати трансляцію передач каналу „Київська Русь”.
Сергій Бойко знову відмовився виконувати припис прокуратури, після чого на нього знову надягнули наручники та вдруге відправили до ізолятора тимчасового тримання. На цей раз разом з головним бухгалтером компанії.
Повторне затримання директора „Волі-Кабель” викликало громадське обурення, а народний депутат Микола Томенко публічно звернувся до Генерального прокурора України Геннадія Васильєва з закликом припинити використовувати своє посадове становище з метою забезпечення власного бізнесу.
У відповідь Васильєв поширив заяву, в який фактично визнав свою причетність до телеканалу „Київська Русь” і навіть оголосив, що пишається такою причетністю.
Ситуація, коли керівник головного наглядового органу публічно визнає те, що у вільний від державної служби час він переймається бізнес-діяльністю, є унікальною для цивілізованого світу.
Тим не менш, жодних наслідків для Генерального прокурора України його заява не мала. Переслідування норовливої компанії, яка не виконує приписів прокуратури, наразі продовжується.
Надія Шерстюк
Відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України, з першого січня наступного року земля стає товаром. Її можна буде купувати і продавати.
Втім, фінансову привабливість землі усвідомили ще задовго до першого січня 2005-го року, і про це зокрема засвідчують проблеми і конфлікти із розпаюванням землі. Один із них виник у селі Дем’янці Переяслав-Хмельницького району Київської обл.
Тему досліджував Микола Закалюжний.
Микола Закалюжний
Мешканці села Дем’янці, що на Київщині, більше двох тижнів, починаючи із 26-го серпня, провадили цілодобову акцію протесту біля Адміністрації Президента України, вимагаючи задоволення свого права на отримання земельного паю. Серед тих, хто домагається свого і колишні працівники КСП, чиї права на земельну частку (пай) визнані рішенням суду.
Говорить один із учасників акції протесту, фермер Петро Губар.
Петро Губар
Ще в 2003-му році у зв’язку із багатьма судовими позовами громадян Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд виніс рішення відмінити попередню розпайовку і розпаювати землю чесно, по-новому.
Рішення суду є, але по сьогоднішній день нічого не зроблено. Судовиконавці поки не вмішуються.
Керівник КСП Фірма “Альта” Григоренко один всьому мішає, сказав, що ніякого перепаювання не буде, і близько 80 чоловік остається без землі.
Микола Закалюжний
Щоправда директор “Агрофірми” Альта” Василь Григоренко подібні звинувачення відкидає.
Василь Григоренко
Рішенням суду зобов’язана сільська рада, і ні в якому випадку не Григоренко, не директор агрофірми. Сільська рада вирішує це питання, виносить це на збори пайщиків, а пайщики вирішили не перепайовувати землю. Із 800 пайщиків 453 пайщики так вирішили.
Микола Закалюжний
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України, розпорядження землями сільських рад належить до повноважень сільської ради, а за словами Петра Губара, до несправедливого розпаювання землі причетні якраз депутати сільради, які є підлеглими Василя Григоренка, і яким було висловлено недовіру на сході села.
Як наголошують учасники акції протесту, Григоренка підтримує місцева влада і дивиться на усі порушення крізь пальці. Зате в полі зору перебувають учасники акції протесту.
“На них та на членів їхніх родин чиниться шалений тиск,” - стверджують селяни. Самого Петра Губара місцеві податківці мало не вивезли від приміщення Адміністрації Президента.
Петро Губар
Посилилися погрози, тиск податкової. Вони приїхали до Адміністрації Президента на те місце, де проходила акція, і, мовляв, давайте нам всю документацію, ми будемо проводити у вас перевірку господарства.
Я кажу: “Так папір якийсь ви привезли? Хто вас посилав? На яких підставах? Чи є в мене десь порушення, які зафіксовані? Я справно всі податки сплачую”. Мені відповідають: “В нас є вказівка, щоб ваше господарство перевірити”. Я відповідаю: “Так є і вказівка, що малий і середній бізнес зараз не перевіряти”. “Це особисто вас не торкається. Нам поступила вказівка, щоб особисто вас перевірити”. “Зрозуміло, - кажу, - ви провірите і будете шукати що-небудь, аби до чогось причепитися”.
Микола Закалюжний
Втім, акція все-таки змусила сільську раду відреагувати на рішення суду. І вона другого вересня усім 14 селянам, чиї права на пай визнано в судовому порядку, запропонувала по півтора гектара землі, щоправда це більш, ніж вдвічі менше від паю, який їм належить. Це землі старого саду і частина паїв знаходяться на болотах.
Що ж стосується решти працівників, то їм відмовлено у земельних паях. Їм доведеться проходити свій шлях боротьби через суди.
Надія Шерстюк
Вже майже три роки триває судовий процес між Національним університетом імені Тараса Шевченка і студенткою Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Світланою Бабак.
Світлана закінчила 167-у київську гімназію із золотою медаллю, а також стала переможницею IV етапу Всеукраїнської олімпіади з німецької мови, що давало їй право стати студенткою Київського Національного університету без вступних випробувань.
Саме такий зміст 19-го пункту наказу Міністерства освіти і науки “Про затвердження умов прийому до вищих навчальних закладів” від 19-го лютого 2001-го року.
Однак університет дотримувався іншої думки і відмовив Світлані Бабак у зарахуванні до цього навчального закладу.
Тарас Марусик знає більше про цю справу.
Тарас Марусик
Світлана Бабак та її батько Віталій, представник позивача, звернулися в Шевченківський районний суд із позовом визнати дії відповідача, університету, неправомірними і стягнути на користь позивачки 35 тисяч гривень моральної шкоди та 1 110 гривень відшкодування матеріальних збитків.
Після того, як перша судова інстанція відмовила в задоволенні позову, родина Бабаків звернулася зі скаргою в Апеляційний суд Києва.
Останній задовольнив позов Світлани Бабак частково, визнавши дії університету неправомірними, але не ухваливши стягнути з відповідача матеріальну і моральну шкоду.
Далі обидві сторони: позивач і відповідач подали касаційні скарги на рішення Апеляційного суду. Позивач вимагав стягнення матеріальної і моральної шкоди, а відповідач не погоджувався з тим, що його дії були неправомірними.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі 17-и суддів відхилила позов Світлани Бабак і задовольнила касаційну скаргу університету.
Віталій Бабак, представник позивача.
Віталій Бабак
Ухвала ВСУ, на погляд багатьох юристів, незаконна. Річ в тому, що ВСУ закидає Апеляційному суду саме, що Апеляційний суд мав робити по закону. Саме рішення ВСУ протирічить рішенню пленуму ВСУ
Тарас Марусик
Віталій Бабак звинувачує також Верховний Суд України у небажанні з’ясувати нові обставини справи, зокрема неправомірне знищення документів університетом.
Віталій Бабак
Університет знищив документи раніше зазначеного терміну. Це взагалі можна до прокуратури подавати за це. При розгляді справи ми зажадали, щоб університет надав первинні документи, а відповідач сказав, тобто збрехав, що вони вже знищені влітку 2002-го року. Хоча, за законом, вони повинні були зберігатися до січня 2003-го року. Коли університет надав довідку, що вони знищені, там стоїть дата 25-те жовтня, тобто він брехав у суді, і суд не вимагав у нього цих документів.
Тарас Марусик
Своїми думками про українську судову систему, з огляду на трирічний досвід, поділилася позивачка Світлана Бабак.
Світлана Бабак
Про судову систему в мене таке враження, що вона цілком одностороння, тобто надаєш докази, надаєш документи, а з тієї сторони рішення буде таке, яке захочеться їм.
Тарас Марусик
А тим часом родина Бабаків готує скаргу в Європейський суд з прав людини.
І на закінчення. Нещодавно газета “Дзеркало тижня” повідомила, що переможець міжнародної олімпіади з математики не зміг вступити в університет без допомоги впливових осіб. А буквально днями Президент України Леонід Кучма нагородив ректора Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Героя України Віктора Скопенка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Надія Шерстюк
Допомогти ув’язненим жінкам, які готуються вийти з колоній на волю, захистити свої права у тюрмі та на волі. Така мета нового міжнародного проекту, який здійснює Жіночий консорціум України.
Про проблеми жінок, які опинились у в’язниці, нашій кореспондентці Богдані Костюк розповідає директорка цієї організації Руслана Безпальча.
Руслана Безпальча
Наша ідея була в тому, щоб стати отут, посередині, щоб по цілій Україні, по-перше, знайти всі ті розрізнення організацій, які допомагають жінкам, які виходять; по-друге, точно встановити всі ті види допомоги, які надає наша держава, і звести все це докупи.
Ще ж в нас є такий величезний потенціал, як релігійні структури, які теж допомагають. Є релігійна організація, яка підходить і каже: “Ми будемо надавати притулок”. Є й інша організація, яка каже: “Ось ми будемо допомагати їжею чи харчуванням”.
В цьому проекті ми вирішили увійти в колонію на самому останньому етапі. Коли людина звільняється, вона має такий трьохмісячний термін, підготовчий термін до волі, і ми підготували групу тренерок, які прийшли у три колонії: Луганську, Тернопільську і Уманську. Вони сіли до цих дівчат, і вони з ними працювали. Я хочу сказати, що досить успішно працювали.
Богдана Костюк
Чи можете Ви окреслити головні проблеми, з якими зітхаються ув’язнені жінки та жінки, котрі звільняються?
Руслана Безпальча
Після взяття під варту, жінки місяцями сидять в тюрмі, вони не знають нічого про близьких. Для жінки це загрозливо, тому що для них є дуже значимим спілкування з дітьми, вони дуже переживають за своїх старих батьків. Вона вже відсиділа декілька років, і ми питаємо, що їй потрібно, а вона: “Я буду виходити – дізнайтеся, де моя дитина”. Ми вважаємо, що жінки повинні мати право спілкуватися.
В Україні, як правило, судді підтримують покарання, які пропонують прокурори. Суддя повинен знати, які наслідки цього покарання для всього нашого суспільства, для цієї жінки, тому, по-перше, потрібні громадські захисниці. Наші слідчі не розуміють специфіку вчинення злочину жінками. Ми хочемо для них провести заняття і пояснити їм це.
Я хочу сказати про суспільні наслідки. Кожного року із тюрем виходить п’ять тисяч жінок, і це п’ять тисяч загублених життів. В наслідок особливості жінки, навіть не надовго попадаючи в тюрму, вони ламаються страшно, і вони втрачають своє жіноче єство, вони потім не виходять заміж, не народжують дітей. В основному це жінки достатньо молоді, це жінки репродуктивного віку.
Уявіть собі: щороку з України мінус цих п’ять тисяч молодих жінок, мінус цих п’ять-десять тисяч ненароджених дітей. Це багато чи мало? Це невеликі містечка.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність”. Над випуском у київській студії працювали укладач і ведуча Надія Шерстюк, звукооператор Вадим Журба.
На все добре, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 21 вересня 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Вадим Журба.
Шановні слухачі, вітаємо вас!
Сьогодні у програмі такі теми:
-
Київська компанія “Воля-Кабель” і Генпрокуратура України: друга частина конфлікту;
-
Селяни з Київщини вимагають справедливого розпаювання землі;
-
Жінка після в’язниці. Що далі? Проект “Жіночий консорціум”.
Продовжуємо розповідь про те, як керівники найбільшого київського оператора телемереж, компанія „Воля-Кабель”, відмовилися виконати вимогу прокуратури транслювати передачі донецького телеканалу „Київська Русь”, який, за повідомленнями преси, належить Генерального прокурору України Геннадію Васильєву.
Що з того вийшло – слово Володимиру Бойку. Друга частина його матеріалу.
Володимир Бойко
На рішення Господарського суду, яким були визнані безпідставними всі претензії прокуратури до компанії „Воля-Кабель”, в Генеральній прокуратурі просто не звернули уваги.
Кримінальну справу по обвинуваченню керівництва компанії в безліцензійній діяльності не тільки не закрили, але навіть передали до суду.
В прокуратурі порушили ще одну кримінальну справу, на цей раз по обвинуваченню в поширенні порнографії. Приводом стала та обставина, що „Воля-Кабель” на замовлення абонентів надає можливість перегляду іноземних каналів, що входять у пакет під назвою „Дорослий”.
Для пошуку доказів поширення порнографії в приміщеннях „Волі-кабель” було проведено кілька обшуків.
Розповідає заступник директора компанії „Воля-Кабель” Костянтин Грицак.
Костянтин Грицак
Почалися візити до наших офісів представників Управлінні по боротьбі з економічною злочинністю. Вони відшукували якусь документацію, і коли вони з’являлися до цих офісів, ніяких документів пред’явлено у них не було, а коли викликали міліцію, то вони, як правило, від’їжджали з цих офісів.
Володимир Бойко
Але нічого крамольного під час обшуків знайти не вдалося, оскільки ніяких програм „Воля-кабель” не виробляє і не транслює, а лише надає своїм абонентам можливість користуватися супутниковим приймальним обладнанням.
Тоді працівники прокуратури просто вилучили частину обладнання та наклали арешт на майно компанії.
Пригадує керівник прес-служби компанії „Воля-Кабель” Олег Пашкевич”.
Олег Шашкевич
Вони були переконані, що порнографія - це ми беремо касети з порнопродукцією, вставляємо їх у відеомагнітофон, і таким чином транслюємо цей “лівак” для абонентів.
Коли вони дізналися, що в нас трансляція йде через супутник, що у нас світові ліцензійні канали, то вони були здивовані, тому що завдання було таке: прийти, набрати гору касет з “порнухою” – це і є доказ.
Коли вони дізналися, що це все значно серйозніше, то була якась певна паніка, але потім переорієнтувалися: порнографія – значить все рівно треба щось шукати і знаходити.
Володимир Бойко
Урешті-решт в прокуратурі вирішили вдатися до крайніх заходів.
Директор компанії Сергій Бойко та його заступник Валерій Салямов були арештовані й провели сім днів в ізоляторі тимчасового тримання, звідкіля були переведені до Лук’янівського СІЗО № 13.
Але суд знову став на бік „Волі-Кабель” та визнав арешт її керівників незаконним. Бойко й Салямов були звільнені з-під варти, але прокуратура не тільки не визнала своєї поразки, а навіть направила письмовий припис з вимогою розпочати трансляцію передач каналу „Київська Русь”.
Сергій Бойко знову відмовився виконувати припис прокуратури, після чого на нього знову надягнули наручники та вдруге відправили до ізолятора тимчасового тримання. На цей раз разом з головним бухгалтером компанії.
Повторне затримання директора „Волі-Кабель” викликало громадське обурення, а народний депутат Микола Томенко публічно звернувся до Генерального прокурора України Геннадія Васильєва з закликом припинити використовувати своє посадове становище з метою забезпечення власного бізнесу.
У відповідь Васильєв поширив заяву, в який фактично визнав свою причетність до телеканалу „Київська Русь” і навіть оголосив, що пишається такою причетністю.
Ситуація, коли керівник головного наглядового органу публічно визнає те, що у вільний від державної служби час він переймається бізнес-діяльністю, є унікальною для цивілізованого світу.
Тим не менш, жодних наслідків для Генерального прокурора України його заява не мала. Переслідування норовливої компанії, яка не виконує приписів прокуратури, наразі продовжується.
Надія Шерстюк
Відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України, з першого січня наступного року земля стає товаром. Її можна буде купувати і продавати.
Втім, фінансову привабливість землі усвідомили ще задовго до першого січня 2005-го року, і про це зокрема засвідчують проблеми і конфлікти із розпаюванням землі. Один із них виник у селі Дем’янці Переяслав-Хмельницького району Київської обл.
Тему досліджував Микола Закалюжний.
Микола Закалюжний
Мешканці села Дем’янці, що на Київщині, більше двох тижнів, починаючи із 26-го серпня, провадили цілодобову акцію протесту біля Адміністрації Президента України, вимагаючи задоволення свого права на отримання земельного паю. Серед тих, хто домагається свого і колишні працівники КСП, чиї права на земельну частку (пай) визнані рішенням суду.
Говорить один із учасників акції протесту, фермер Петро Губар.
Петро Губар
Ще в 2003-му році у зв’язку із багатьма судовими позовами громадян Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд виніс рішення відмінити попередню розпайовку і розпаювати землю чесно, по-новому.
Рішення суду є, але по сьогоднішній день нічого не зроблено. Судовиконавці поки не вмішуються.
Керівник КСП Фірма “Альта” Григоренко один всьому мішає, сказав, що ніякого перепаювання не буде, і близько 80 чоловік остається без землі.
Микола Закалюжний
Щоправда директор “Агрофірми” Альта” Василь Григоренко подібні звинувачення відкидає.
Василь Григоренко
Рішенням суду зобов’язана сільська рада, і ні в якому випадку не Григоренко, не директор агрофірми. Сільська рада вирішує це питання, виносить це на збори пайщиків, а пайщики вирішили не перепайовувати землю. Із 800 пайщиків 453 пайщики так вирішили.
Микола Закалюжний
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України, розпорядження землями сільських рад належить до повноважень сільської ради, а за словами Петра Губара, до несправедливого розпаювання землі причетні якраз депутати сільради, які є підлеглими Василя Григоренка, і яким було висловлено недовіру на сході села.
Як наголошують учасники акції протесту, Григоренка підтримує місцева влада і дивиться на усі порушення крізь пальці. Зате в полі зору перебувають учасники акції протесту.
“На них та на членів їхніх родин чиниться шалений тиск,” - стверджують селяни. Самого Петра Губара місцеві податківці мало не вивезли від приміщення Адміністрації Президента.
Петро Губар
Посилилися погрози, тиск податкової. Вони приїхали до Адміністрації Президента на те місце, де проходила акція, і, мовляв, давайте нам всю документацію, ми будемо проводити у вас перевірку господарства.
Я кажу: “Так папір якийсь ви привезли? Хто вас посилав? На яких підставах? Чи є в мене десь порушення, які зафіксовані? Я справно всі податки сплачую”. Мені відповідають: “В нас є вказівка, щоб ваше господарство перевірити”. Я відповідаю: “Так є і вказівка, що малий і середній бізнес зараз не перевіряти”. “Це особисто вас не торкається. Нам поступила вказівка, щоб особисто вас перевірити”. “Зрозуміло, - кажу, - ви провірите і будете шукати що-небудь, аби до чогось причепитися”.
Микола Закалюжний
Втім, акція все-таки змусила сільську раду відреагувати на рішення суду. І вона другого вересня усім 14 селянам, чиї права на пай визнано в судовому порядку, запропонувала по півтора гектара землі, щоправда це більш, ніж вдвічі менше від паю, який їм належить. Це землі старого саду і частина паїв знаходяться на болотах.
Що ж стосується решти працівників, то їм відмовлено у земельних паях. Їм доведеться проходити свій шлях боротьби через суди.
Надія Шерстюк
Вже майже три роки триває судовий процес між Національним університетом імені Тараса Шевченка і студенткою Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Світланою Бабак.
Світлана закінчила 167-у київську гімназію із золотою медаллю, а також стала переможницею IV етапу Всеукраїнської олімпіади з німецької мови, що давало їй право стати студенткою Київського Національного університету без вступних випробувань.
Саме такий зміст 19-го пункту наказу Міністерства освіти і науки “Про затвердження умов прийому до вищих навчальних закладів” від 19-го лютого 2001-го року.
Однак університет дотримувався іншої думки і відмовив Світлані Бабак у зарахуванні до цього навчального закладу.
Тарас Марусик знає більше про цю справу.
Тарас Марусик
Світлана Бабак та її батько Віталій, представник позивача, звернулися в Шевченківський районний суд із позовом визнати дії відповідача, університету, неправомірними і стягнути на користь позивачки 35 тисяч гривень моральної шкоди та 1 110 гривень відшкодування матеріальних збитків.
Після того, як перша судова інстанція відмовила в задоволенні позову, родина Бабаків звернулася зі скаргою в Апеляційний суд Києва.
Останній задовольнив позов Світлани Бабак частково, визнавши дії університету неправомірними, але не ухваливши стягнути з відповідача матеріальну і моральну шкоду.
Далі обидві сторони: позивач і відповідач подали касаційні скарги на рішення Апеляційного суду. Позивач вимагав стягнення матеріальної і моральної шкоди, а відповідач не погоджувався з тим, що його дії були неправомірними.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі 17-и суддів відхилила позов Світлани Бабак і задовольнила касаційну скаргу університету.
Віталій Бабак, представник позивача.
Віталій Бабак
Ухвала ВСУ, на погляд багатьох юристів, незаконна. Річ в тому, що ВСУ закидає Апеляційному суду саме, що Апеляційний суд мав робити по закону. Саме рішення ВСУ протирічить рішенню пленуму ВСУ
Тарас Марусик
Віталій Бабак звинувачує також Верховний Суд України у небажанні з’ясувати нові обставини справи, зокрема неправомірне знищення документів університетом.
Віталій Бабак
Університет знищив документи раніше зазначеного терміну. Це взагалі можна до прокуратури подавати за це. При розгляді справи ми зажадали, щоб університет надав первинні документи, а відповідач сказав, тобто збрехав, що вони вже знищені влітку 2002-го року. Хоча, за законом, вони повинні були зберігатися до січня 2003-го року. Коли університет надав довідку, що вони знищені, там стоїть дата 25-те жовтня, тобто він брехав у суді, і суд не вимагав у нього цих документів.
Тарас Марусик
Своїми думками про українську судову систему, з огляду на трирічний досвід, поділилася позивачка Світлана Бабак.
Світлана Бабак
Про судову систему в мене таке враження, що вона цілком одностороння, тобто надаєш докази, надаєш документи, а з тієї сторони рішення буде таке, яке захочеться їм.
Тарас Марусик
А тим часом родина Бабаків готує скаргу в Європейський суд з прав людини.
І на закінчення. Нещодавно газета “Дзеркало тижня” повідомила, що переможець міжнародної олімпіади з математики не зміг вступити в університет без допомоги впливових осіб. А буквально днями Президент України Леонід Кучма нагородив ректора Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, Героя України Віктора Скопенка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Надія Шерстюк
Допомогти ув’язненим жінкам, які готуються вийти з колоній на волю, захистити свої права у тюрмі та на волі. Така мета нового міжнародного проекту, який здійснює Жіночий консорціум України.
Про проблеми жінок, які опинились у в’язниці, нашій кореспондентці Богдані Костюк розповідає директорка цієї організації Руслана Безпальча.
Руслана Безпальча
Наша ідея була в тому, щоб стати отут, посередині, щоб по цілій Україні, по-перше, знайти всі ті розрізнення організацій, які допомагають жінкам, які виходять; по-друге, точно встановити всі ті види допомоги, які надає наша держава, і звести все це докупи.
Ще ж в нас є такий величезний потенціал, як релігійні структури, які теж допомагають. Є релігійна організація, яка підходить і каже: “Ми будемо надавати притулок”. Є й інша організація, яка каже: “Ось ми будемо допомагати їжею чи харчуванням”.
В цьому проекті ми вирішили увійти в колонію на самому останньому етапі. Коли людина звільняється, вона має такий трьохмісячний термін, підготовчий термін до волі, і ми підготували групу тренерок, які прийшли у три колонії: Луганську, Тернопільську і Уманську. Вони сіли до цих дівчат, і вони з ними працювали. Я хочу сказати, що досить успішно працювали.
Богдана Костюк
Чи можете Ви окреслити головні проблеми, з якими зітхаються ув’язнені жінки та жінки, котрі звільняються?
Руслана Безпальча
Після взяття під варту, жінки місяцями сидять в тюрмі, вони не знають нічого про близьких. Для жінки це загрозливо, тому що для них є дуже значимим спілкування з дітьми, вони дуже переживають за своїх старих батьків. Вона вже відсиділа декілька років, і ми питаємо, що їй потрібно, а вона: “Я буду виходити – дізнайтеся, де моя дитина”. Ми вважаємо, що жінки повинні мати право спілкуватися.
В Україні, як правило, судді підтримують покарання, які пропонують прокурори. Суддя повинен знати, які наслідки цього покарання для всього нашого суспільства, для цієї жінки, тому, по-перше, потрібні громадські захисниці. Наші слідчі не розуміють специфіку вчинення злочину жінками. Ми хочемо для них провести заняття і пояснити їм це.
Я хочу сказати про суспільні наслідки. Кожного року із тюрем виходить п’ять тисяч жінок, і це п’ять тисяч загублених життів. В наслідок особливості жінки, навіть не надовго попадаючи в тюрму, вони ламаються страшно, і вони втрачають своє жіноче єство, вони потім не виходять заміж, не народжують дітей. В основному це жінки достатньо молоді, це жінки репродуктивного віку.
Уявіть собі: щороку з України мінус цих п’ять тисяч молодих жінок, мінус цих п’ять-десять тисяч ненароджених дітей. Це багато чи мало? Це невеликі містечка.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність”. Над випуском у київській студії працювали укладач і ведуча Надія Шерстюк, звукооператор Вадим Журба.
На все добре, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
