Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:40

"Інтернет-майдан": Блукання поруйнованими фортецями і палацами Західної України на сайті mycastles.narod.ru. "Палата №6": передвиборчі перегони; похмура таємниця Беслану. "Екстрема в Павутині": Лист Шаміля Басаєва; тероризм і Росія.


Андрій Охрімович Аудіозапис програми: Київ, 20 вересня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас!

В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Віртуальне видання “Українська правда” переказує те, що глядачі “П’ятого каналу” бачили на власні очі: “Історія склалась саме так, як склалася. З опухлим обличчям в суботу на Європейській площі стояв саме Ющенко, а не хтось інший. Влада, яка переконує, що не причетна до замахів на Ющенка, чомусь забуває додати, що з іншими політиками нічого подібного не відбувається”.

“Чомусь, - продовжує видання, - у 2000-му році щойно народженій доньці прем’єра Ющенка закапують рідке срібло, після чого дитина перестає дихати і її ледь вдається вивести з коми...

Чомусь у 2003-му році до Києва приїздить молдавський кілер Карамалак. Водночас агент СБУ в Росії повідомляє Центру, що цей міжнародний злочинець опинився в Україні для підготовки замаху на Ющенка. Молдаванина, якого шукав Інтерпол, затримують у Борисполі і несподівано випускають....

Чомусь влітку 2004-го року у Херсонській області КАМАЗ тричі намагається скинути у кювет автомобіль Ющенка. А коли вимагають пояснень, то водій-фермер з “глухого села” напам’ять цитує 63-ю статтю Конституції про своє право не давати свідчень проти себе...”

Словом, таких “чому” назбиралась критична маса, і свідчать вони про тотальну руїну у віртуальних душах українських провладних чиновників та не менш віртуальну мужність мовчазної маси “насєлєнія страни”.

В паралельному та дещо літературному світі письменник Андрухович пише: “Маємо руїни. Це знаки “нашарування культур”, це також знаки “нашарування антикультур”, це вимушені ландшафтні колажі, це справжній постмодернізм, гра у цеглини буття... Тільки не ми є гравцями у цій грі”.

Якраз з цього непроминального вислову сучасного класика починається гра в пасочки та блукання поруйнованими фортецями і палацами Західної України на сайті mycastles.narod.ru.

До блукальників, на моє велике прохання, пристала моя колега Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Понад три тисячі оборонних споруд нараховувалося в Україні три століття тому. До нашого часу збереглося трохи більше, ніж сотня твердинь, точніше руїн, свідків давніх міжусобиць, селянських і козацьких повстань, воєн і військових походів.

Ірина Пустиннікова, викладачка англійської мови з Кам’янця-Подільського, дбайливо зібрала фотографії та історичні факти про середньовічні оборонні споруди, храми, палаци і розташувала на сайті, назва якого у перекладі з англійської звучить “Мої фортеці”, і який став для Ірини та її однодумців своєрідним “історико-культурологічним центром”.

“Покликом ген” називає сама Ірина свою пристрасть.

Ірина Пустиннікова

Дід мій дуже любив історію Кам’янця. Наскільки я знаю, брат мого батька теж був фанатиком історії міста.

Богдана Костюк

А як з’явилася ідея поділитися враженнями: і візуальними, і історичними з Інтернет-користувачами?

Ірина Пустиннікова

Це не моя ідея, тому що я в комп’ютерах дуже мало розбираюся насправді, а ідею підкинули самі люди. Просто я дещо на форумах писала, що була там і там, а вони запропонували поділитися враженнями, фотографіями.

Вся зарплата йшла на фотографії і на книжки. Це був найкращий відпочинок для мене, він і зараз лишається найкращим. І сьогодні мені день народження – це не стіл з подарунками, а саме взяти і кудись поїхати. Всі свята саме так і проводяться.

Богдана Костюк

І оскільки свят щорічно на українське населення випадає чимало, Ірина планує мандрувати і надалі. І після Поділля, Волині, Буковини, Галичини і Закарпаття, у її маршрутах з’являтимуться Слобожанщина, Київщина, Одещина. А отже, перед очима зачарованих Інтернет–користувачів на Ірининому сайті відкриватимуться нові і нові місця, де мешкає муза історії Кліо.

Андрій Охрімович

Журналісти віртуального видання “Українська правда” промацали реакцію владних мужів на факт отруєння Віктора Ющенка.

“Як влада, так і, начебто, колеги по опозиції не здивували вмінням бути в першу чергу людьми. Написати телеграму у два рядки зі словами “будь здоровий” – це був чудовий шанс для Януковича показати, що, окрім “біг-морди”, у нього є ще й людське обличчя”.

“Замість співчуття, - зазначає видання, - заступник глави Адміністрації Президента Василь Базів сам собі поставив діагноз, написавши: “Хай Зінченко першим пробує їжу, а потім Ющенко… Мовляв, так робили правителі у середні віки…”

“Для людей глум чиновника є ще одним підтвердженням того, що Ющенка хотіла отруїти влада,” – вважає журналіст “Української правди”. До “дацзибао” співчувальників додає ще один вислів, добре, наче удар боксера, поставленої “совісті нації” Олександра Мороза: “Раджу Ющенкові вживати надійні перевірені продукти, щоб не згадувати потім про отруєння через два тижні… Я їм картоплю і сало, і ніяк воно життю не загрожує.”

Кінець цитати, яка запросто могла б стати затравкою на форумах Павутини.

Однак форуми ці останнього тижня мають якусь спазматичну харизму. Критична кількість тем починається з нервово-піднесеної претензії на одкровення. Таку харизму на довгих відстанях витримати важко, тож повідомлення-трактати в середині дистанції збиваються на науковоподібні дослідження, а під кінець зриваються на істерику.

Якийсь дядько Голуб на форумі “Української правди” нервово морщить лоба: “Гарант до краю наскіпідарив шкапу української економіки, так що напівздохла кобила, оскаженівши, погналась за зграєю годованих, просяклих гормонами та іншою гидотою жеребців, яких вона погрожує перегнати і навіть розтоптати! А те, що загнана шкапа майже надірвалась і може впасти під копита своїх переслідувачів, то він цього не помічає, його це мало хвилює, він думає так: після мене – хоч потоп...”

Є небезпека, що од того всього у пацієнтів “Палати номер шість” температура може підскочити до критичної. Наслідки такого перепаду можуть бути непередбачувані.

Словом, персонал віртуального та ядуче-жовтого дому має додатковий біль голови плюс клопоти. Особливе навантаження припадає на санітара вищеозначеної палати Віктора Недоступа.

Віктор Недоступ

На форуми видання “Міг-Ньюс” один з відвідувачів надіслав розмірковування про те, що в чесність президентських виборів вірять лише 12 відсотків українців.

Чоловік довго перераховував дослідницькі центри, посилався на політологів, пресу, радіо, аналізував статистичні дані по всій Україні і зупинився лише тоді, коли дійшов до Сумщини.

Повідомлення до кінця подужав прочитати лише один гуманіст під псевдо Овід. “Ви ще статистиці вірите… Дивуюся я з Вас, – позіхнув він і порадив недбало, – нікому не можна вірити. Ну, хіба що собі, і то раз на тиждень”.

На форумі сайту “Контекст” відвідувач за скромним підписом Народ грізно запитує невідомо кого: “Хто конкретно відповість за десятирічний простій держави? Давно вже можна було прийняти величезну кількість законів, які допомагають нормально розвиватися державі, а це не робиться навіть і зараз!

У Верховній Раді точиться перманентна боротьба, але не провадиться конкретна робота, так, начебто, завод працює, але постійно недоукомплектовує продукцію і робить брак. Хто ж нарешті виступить у ролі ОТК?” І на завершення: “Лідер! Народ тебе шукає!”

На сайті “Мадан.Орг” по новій відкривають Донбас.

Дописувач за підписом Луганськ розповідає: “11-го вересня у місті Адієвка Донецької області відбулися святкові заходи з приводу Дня міста. У ході їх проведення п’яні коксохіміки вимагали місце для кандидата у президенти Віктора Януковича на нарах.

На збудовані для святкового концерту сцені у найкращих традиціях радянської доби було розвішано транспаранти “Донбас за Януковича” та “Янукович – наш кандидат”. Поруч із цими гаслами грайливо вигиналася написана балончиком фраза “Янукович – лох!”

Після концерту місцевого колективу бального танцю “Мозаїка” у натовпі хтось заволав завершальне гасло “Зека – на нари! Ураааа!”, яке дружно підхопив вже доволі підпитий натовп”.

Тим часом на російських форумах не до смішок. Така собі Анна (Стіло) з “Живого журналу” пише: “Похмура таємниця Беслану”: “Феномен бойовиків, які “раптово звільнилися” з російських в’язниць, де вони сиділи під наглядом ФСБ, і несподівано опинилися Беслані з заручниками, залишиться без офіційних коментарів.

Недоумок-чеченець, якого відмовляються впізнавати заручники, буде продовжувати давати шизофренічні інтерв’ю.

Національний склад банди також залишиться у секреті. Так треба. Всі дивіденди з Беслану витягнуто. Слідство закінчено. Забудьте.

Минулі злочини маскуються новими. Які ще питання, коли фактично відмінено Конституцію, і от-от може початися війна з Грузією?”

Андрій Охрімович

“Дехто вважає, що Ющенку не треба було в такому вигляді, як він зробив це у суботу, з’являтися перед людьми на Європейській площі. Однак кожен втрачений день кампанії означає перемогу тих, про кого говорилось на початку статті.

Треба було показати, що Ющенко стоїть на ногах. Треба було нарешті поставити на місце недоумкуватих коментаторів: мовляв, отруєння – все це піар “нашеукраїнського кандидата”.

Кінець цитати зі статті Леоніда Амчука, “Вперед Ющенко” у віртуальній газеті “Українська правда”.

Далі дещо кострубатий перехід до теми суто російської. Власне, до того, що прийнято вважати її організмом, про який дехто думає, як про щось складне, обширне, загадкове і хворе.

Там, на отому північно-східному терені, хід і реалії повсякденного життя можуть суттєво відрізнятися від буднів якого-небудь південного “подбрюшья”. Але загальний стан самопочуття країни легко визначити по ситуації в її “серці”, себто в столиці.

Діагностиком у цьому випуску “Інтернет-майдану” спробував виступити Павло Вольвач у відповідній рубриці “Екстрема в Павутині”.

Павло Вольвач

Якщо за Союзу в Москву сунули валки “торбешників”, то тепер тягнуться вервечки терористів. Групами й поодинці, мужчини й жінки. І захоплюються концертні зали, вибухають станції метро, падають літаки.

“Московський регіональний відділ шахідів” – такий ось словотвір доби, ніби йдеться про філію Газпрому чи “общєство пчєловодов”.

На смішок, одначе, не пробиває, бо словотвір цей не з репертуару гумористів з пошарпаними портфелями, а з листа Шаміля Басаєва на сайті “Кавказ Центр”.

В листі Басаєв бере на себе відповідальність за всі останні голосні теракти в Москві, а також в Беслані. Публікується навіть жаскуватий кошторис: вибухи літаків обійшлися в чотири тисячі доларів, на Каширському і біля метро – сім тисяч, Беслан потягнув на 8 тисяч євро.

“Зброя трофейна, машина трофейна, вибухівка трофейна – всі розходи тільки на харчі та екіпірування. І до Москви дійсно грошей не вистачило,” – зізнається в листі лідер чеченських боївкарів.

Але в Білокам’яну доїжджають інші пекельні машини, причому до самісінького центру.

Минулої суботи в Спірідоньєвському провулку затримали непримітний “Жигуль” з відставним майором-підводником за кермом. З’ясувалося, що легковичка нашпигована тротилом і являла собою справжнісіньку бомбу на колесах.

Хто й навіщо все це затіяв, з’ясувати не вдалося, поза як, поки вибухотехніки займалися розмінуванням автомобіля, оперативники зайнялися допитом затриманого. Після чого він швиденько знепритомнів, а під ранок, не приходячи до тями, як водиться, помер від інфаркту. Принаймні, такий діагноз озвучили в ГУВС Москви.

Щоправда, виникли підозри, що затриманого просто забили під час “профілактичних бесід”, і ось уже Моспрокуратура порушує проти пильних, але нестриманих “оперів” кримінальну справу...

Завершити столичну картину хочеться смачним регіональним штрихом. Як з’ясувалося, вибух, котрий днями стався в Махачкалі, не був терактом.

За словами тамтешнього замміністра внутрішніх справ, просто самовільно вистрілив протитанковий керований реактивний снаряд, котрий мирно покоївся на даху чийогось нужника. Ну, щось типу того, як вибухає банка із підзіпсутою консервацією.

Така собі “битовуха”, проти якої анекдоти про “шмайсер під стріхов” видаються дитячим садком.

Андрій Охрімович

І на завершення поетична екстрема від Василя Симоненка:

“Вельможі пихаті і горді Плетуть родоводів в’язь: В одного – прапрадід став лордом, В іншого – прадід князь. Баньки уп’явши в минуле, Гордо ця знать рече: - Про нас хрестоносці чули... - В нас Рюрика кров тече... – - Мій предок вогнем і залізом титул собі добув... - А мій тисяч соро зарізав, За це і в пошані був... Нічого собі родоводи! Та киньте свій ґвалт і крик: Я із древнішого роду – бо я полтавський мужик. Ви скорчите кисло пику, Коли повідомлю вас, Що предок мій споконвіку Хліб сіяв і свині пас. Щоб жерли ви булки і сало, Віками пер соху-плуг. Хіба ж для історії мало Оцих видатних заслуг?! Я вами гордую панове, Бо я – знатніший од вас, звиняйте за грубе слово – Я з вами свиней не пас!”

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Вадим Журба.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG